Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:33

Відомий український бард Василь Жданкін сьогодні майструє рамки для ікон і співає у церковному хорі


Відомий український бард Василь Жданкін сьогодні майструє рамки для ікон і співає у церковному хорі

Львів, 6 травня 2002 - 5 років тому відомий український бард Василь Жданкін, по суті, відрікся від суєтного світу – продюсерів, слави, концертів, застіль. Він разом зі сім'єю оселився у тихому, провінційному, багатому історією місті Кременець, що на Тернопільщині, неподалік Почаївської Лаври.

Голос Василя Жданкіна впізнають мільйони українців, які мешкають у цілому світу. Однак останніми роками його можна почути лише на камерних концертах та у церковних хорах: у Почаєві та Кременці.

Чому так сталося, чому Василь вирішив покинути улюблений Львів, гастролі, славу?

5 років тому львівська інтелігенція була заскочена вісткою про те, що Жданкін виїхав із міста. Казали , що він несподівано захопився релігією. Зрештою, про що тільки не теревенили недобрі людські язики?..Однак для самого Василя усі ці розмови не мали жодного значення. Ще коли Жданкін багато гастролював, навіть йому, відомому бардові, була поставлена умова, - мусиш, мовляв, працювати лише з продюсером, який сам буде вирішувати, що і де ти повинен співати. Для Жданкіна це було неприйнятним. Відтак він вирішив попрощатися з великою сценою, а також з усіма інтригами в українському шоу-бізнесі.

“Мені захотілося ближче до своїх країв, до української святині -- Почаївської Лаври”,- зізнався Василь Жданкін.

Одного дня Василь поїхав у Почаївську Лавру до відомого схимника. Почаївський духівник порадив йому навчитися щось робити руками. Повертаючись монастирським коридором, Василя перепинив інший старець і зауважив:”У тебе на чолі написано – ти столяр". Через якийсь тиждень помирає батько Василя - відомий у Кременці столяр, який ніколи не підпускав сина до інструментів, бо боявся, щоб той не поранив пальці.

Василь почав працювати у батьковій майстерні. Спершу він зробив простий стілець, потім уже й стіл. Однак згодом Василь опанував вище столярське мистецтво – і став робити рамки для ікон. За матеріал для них бере лише добрі породи дерева. Він вважає, що рамка для ікони повинна бути простою, без вишуканих форм чи візерунків. Усі рамки Василь виготовляє здебільшого на замовлення. А отримує їх від друзів або ж від церков та монастирів.

Відомо, що перед тим як малювати ікону, монах поститься і постійно молиться. Так і Василь читає молитву під час своєї роботи:

“Якби я робив меблі, тоді б можна було обійтися без молитви. Хоча думаю, що молитися треба при будь - якій праці. А коли робиш щось для церкви, то лукавий дуже заважає. Він старається нашкодити. У мене всі пальці побиті,” – розповів Василь Жданкін.

Василь переконаний, що найголовніше у житті - це молитва. “Людині невіруючій, - каже Жданкін, - простіше.” Вона може безкарно займатися будь - якими справами. Наприклад, напише невіруючий чоловік образ, до того ж, вигідно його продасть, та й висітиме він на видному місці. Однак благодаті у ньому не буде жодної. Якщо ж людина віруюча як - не будь намалює ікону, то їй це так легко з рук не зійде, вона нестиме за це покарання.

Ми розмовляли з Василем про віру, про ставлення людей до Бога. Він вважає, що більшовизм залишив церкві доволі важку спадщину, нині втрачено релігійні традиції, а пастирі розпочали свою працю з чистого аркуша.

“Я вважаю, що для України було б ідеальним варіантом, щоб була єдина українська церква. Однак головне, щоб вона була істинною. Адже зробити церкву лише для того, щоб вона була одна – не має смислу. Церква повинна бути істинною,”-- каже Василь.

Увечері Василь поспішав до церкви. Адже він тепер співає у церковному хорі. А зранку мав їхати на службу Божу до Почаєва. Великодню Всеношну, як і щороку, він знову відбув у Лаврі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG