Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 05:09

Нагірно-Карабахський конфлікт через 10 років


Нагірно-Карабахський конфлікт через 10 років

Прага, 8 травня 2002 – 9 травня минає 10 років відтоді, як вірменські війська вторглися у нагірно-карабахське містечко Шуша, що в Баку викликало чималий психологічний шок. Азербайджан надав притулок сотням тисячам карабаських біженців. І сьогодні вони не вірять у те, що дві країни домовляться, і вони знову зможуть повернутися додому. Наступного тижня спеціальні посланці обох президентів зустрічаються у Празі. Дипломати не очікують прогресу на цих переговорах, а карабахці втомилися від бездіяльності лідерів і знову готові боротися за право повернутися додому.

Через десять років після того, як підтримувані Росією вірменські війська захопили Нагірний Карабах, Азербайджан став притулком найбільшої кількості на душу населення біженців у світі. 700 тисяч мешканців окупованого анклаву плюс 200 тисяч біженців із самої Вірменії нині складають 10 відсотків населення країни.

Вугар Абдусалімов, речник Комісії ООН у справах біженців говорить, що більшість утікачів і досі живуть у, так би мовити, польових умовах: вони ночують у вагонах і підземних сховищах, не мають праці і борються за виживання на мізерні кошти, які дає їм азербайджанський уряд. Цих коштів ледь вистачає на щоденний шматок хліба. Далі говорить речник комісії ООН: "Головне джерело існування для усіх біженців – це так звані "хлібні гроші", які дає їм Державний комітет біженців Азербайджану. Кожному належить 25 тисяч манатів на місяць. Для тим, хто не працює, це єдине стабільне джерело прибутку, що надходить наприкінці місяця."

Біженка Мерзі Хазанова втекла з Карабаського містечка Шуша одразу після початку конфлікту. 10 років вона мешкає з родиною в колишньому гуртожитку для залізничників на околиці Баку. У розмові з нашим кореспондентом ця жінка сказала, що далі так жити нестерпно: "Ми далі вже не можемо чекати. І хоча, ми намагаємося бути терплячими, таке витримати неможливо. Ми досі сподіваємося, що міжнародна громадськість допоможе нам, або, що наш президент запропонує щось нове, що дозволить всім повернутися на батьківщину. Ми хочемо назад у Шушу."

68-ми річна Мерзі Хазанова готова воювати за визволення Нагірного Карабаху: "У своєму віці – говорить вона – я готова вбратися у солдатські однострій і воювати за нашу землю."

Проблеми Нагірному Карабаху почалися ще у 1988 році коли як вірменське населення анклаву стало вимагати, аби територію приєднали до тодішньої Вірменської радянської соціалістичної республіки, попри те, що під час формування СРСР анклав приписали Азербайджану. Вже на початку 90-х нові незалежні держави Вірменія й Азербайджан почали боротьбу за цю землю. До кінця 1993 року Карабах цілком перейшов під контроль Єревану, що сталося не без підтримки російських військ і за сприяння добре організованої вірменської діаспори за кордоном. Роком пізніше сторонам удалося підписати договір про припинення вогню, але політичної угоди так і не відбулося.

Наступного тижня Прага прийматиме спеціальних посланців Роберта Кочеряна і Гейдара Алієва. Обидва президенти сподіваються на їхнє переобрання на виборах наступного року і навряд чи готові йти на компроміс у питанні, згадка про яке в їхніх країнах підігріває у населення кров.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG