Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:29

Польща готується до загального перепису населення


Польща готується до загального перепису населення

Варшава, 10 травня 2002 - А тепер перейдемо до дещо іншої теми, яка порушує проблему стосунків громадянина з державою. Йдеться про те, наскільки глибоко може цікавитися держава своїм громадянином. Де закінчується публічне і починається інтимне, де лежить та межа, перейти яку – означало б утрутитися в щось глибоко приватне, інтимне? Власне ці питання порушує нині польська громадськість, готуючись до загального перепису населення, який у травні-червні проходитиме в Польщі.

Учора до дверей мого помешкання задзвонила молода симпатична дівчина, яка показуючи легітимацію, назвалася рахівником. У Польщі розпочинається перепис населення, і фіксуватимуть усіх , незалежно чи ти є громадянином країни чи ні. Самі ж громадяни Польщі підняли на публічне обговорення досить делікатну тему – чи має право держава, роблячи перепис населення, запитувати в свого громадянина про національне чи етнічне походження. Чи не є справа національної приналежності – питанням дуже особистим , ба навіть інтимним ,і чи кожна людина здатна нині відповісти на запитання, хто вона? Адже немало людей ще перебувають у процесі пошуків самих себе. До речі, це стосується не лише молодих осіб. Порушення цієї теми в громадській дискусії в польському суспільстві видається цікавим і для суспільства українського, де, до речі, не так давно завершився перепис населення, і де було багато суперечок стосовно того, чи обов'язковим є запитання про національну приналежність людини, чи можна обмежитися лише відповіддю на запитання, громадянином якої держави ти є. Як же ставляться до проблеми поляки? У “Газеті виборчій “ не так давно довелося прочитати досить цікаве трактування поняття національної приналежності. Один чоловік написав, що питати про громадянство – це все одно що питати про цивільний стан – одружений ти чи ні. А питати про національність – це як запитати, кого ти кохаєш. Словом, питання національної приналежності багато громадян Польщі трактують , як глибоко інтимне, бо часом проблема національної приналежності – це і проблема релігійності тожсамості. Чи кожен хоче і чи повинен, маючи право на свободу совісті, публічно декларувати ту тожсамість? Іншими словами, як повинні укладатися відносини особи і держави, аби не перетиналася грань між інтимним і публічним, аби не порушувалася свобода індивідуальна, до якої кожен з нас має разючим прикладом того, як свобода особи може бути брутально потоптана, в тім числі й пресою, є історія з призначенням нового посла України в Польщі. Один журналіст з України опублікував в одній з газет, що виходять у Польщі, замітку про тоді ще кандидата на амбасадора. І написав, що майбутній посол України в Польщі – росіянин за національністю. Як виявилося згодом, посол вважає себе українцем. І це ще одне питання – багатьом людям у нинішньому світі, де все так переплетено нелегко буває самим встановити навіть для себе свою національну чи етнічну приналежність. Пригадую один хлопчик запитував маму – як правильно казати – цукор чи сахар. Цукор це по-українськи, а сахар – по-російськи, відповіла мама. А хто в нас українець, а хто росіянин. Твоя бабця Н – росіянка, а бабця М – українка. Значить правильно буде цукор, зробив висновок хлопчик, застосувавши глибоко власні критерії у визначенні отого “правильно". Чи кожен із нас такі критерії має? Скільки людей серед нас досі – у пошуках самих себе? Це питання дуже важливі. У Польщі це зараз дуже актуальна тема для дискусії. Зрештою, чи не ще більш актуальною була б вона в Україні, де суспільство так само хоче мати вплив на те, які саме питання держава має право ставити громадянинові, а які – ні.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG