Київ, 17 травня 2002 - Час від часу українське суспільство дивує світ тим, що відсвятковує чергову дату – довго, кілька днів підряд і гучно та бучно, як на не дуже багату (поки що) країну.
Чим відрізняється святкування таких днів від подібного в інших країнах?
Чим пояснити те, вир святкування затягує майже весь народ надовго, відволікаючи від насущних проблем, причому – це відбувається, так би мовити, “санкціоновано”, законно.
У чому полягає українська специфіка державних свят? У чому таємниця того, що іноді цілі декади – як от нещодавно, у травні цього року, офіційно святкуються у країні, далекій ще від економічного розквіту, із багатьма соціальними та іншими проблемами?
Господь створював світ напруженою працею цілий тиждень. Неділя залишилася для відпочинку. Апостоли донесли до людей Божий заповіт – святкувати закінчення трудового тижня. Згодом, із розвитком людської цивілізації, до вихідних днів були віднесені й великі конфесійні свята. А до них – ще й офіційні, державні.
У кожної конфесії та в кожної держави ці свята – свої. В незалежній Україні до деяких традиційних святкових днів додалися нові. Нічого дивного в цьому немає, адже й сам День незалежності – новий. Та й повернення українського народу з лона примусового атеїзму й безбожництва до християнських цінностей можна хіба вітати.
Проте є в українському святкуванні дуже цікава специфіка. Зауважити її просто неможливо – дуже вже впадає в очі. – Йдеться про збіги святкових і вихідних днів, котрі виливаються в цілі святкові десятиденки.
Цьогорічний травень розпочався Міжнародним днем солідарності трудящих – 1 травня, який чомусь в Україні святкується два дні підряд . А вже п'ятого було одне з найбільших християнських свят – Великдень. Між цими датами було третє травня – п'ятниця, робочий день, який зробили святковим із тим, що він згодом буде “відпрацьований” у котрийсь із ближчих вихідних, перетворених на робочий день. Як правило, це буває субота, іноді – неділя. Оскільки 9 травня в Україні – офіційне державне свято – День Перемоги у другій світовій війні, то наступна за ним п'ятниця теж була святкова, перенесена як робочий день на пізніше. Для певної зручності святкові дні в Україні були об'єднані і загалом тривали з першого по десяте травня. – Майже для всіх категорій працівників, майже для всіх , як кажуть, верств населення. За малими винятками.
Святкування мало , звичайно, свої наслідки. Насамперед – велика втома від свят, яка охопила навіть найбільш охочих до святкувань. Окрім того, - наслідки трохи серйозніші. Скажімо, скоротилися обов'язкові платежі. У шаленому святкуванні якось призабулося те, що треба платити за квартиру, воду, газ, телефон, Інтернет і так далі. Тому надходження таких платежів у середині травня зупинилися на десяти відсотках. Висліди нескладно уявити, продовживши підрахунки. У парадоксальному економічно-фінансовому українському житті, щоправда, були й приємні наслідки святкування. Наприклад, те, що на кілька пунктів відразу підросла гривня. А в більшості обмінних пунктів вільно конвертовану валюту взагалі неможливо було обміняти –бо не було кому. Але вже в перші ж робочі дні картина різко змінилася, гривня теж значно схудла. А втомлений святкуванням люд кинувся підбивати підсумки витрат (інакше кажучи – збитків) та думати, коли ж виплатять чергову заробітну плату.
У кого тверді ставки – тим легше, бо ці десять днів, котрі канули у святкову круговерть, їм оплатять, незважаючи ні на що. А хто отримує від виробітку чи ще за якою з численних схем – тому можна поспівчувати.
Слід сказати, що в українському суспільстві ще жодного разу не виникало якогось спротиву тоді, коли оголошувалося про чергову кавалькаду вихідних і святкових днів. Здебільшого це викликає радість. – Можна поїхати до родини або до знайомих, можна посадити за цей час город (якщо він є), відремонтувати житло. Та й просто полежати на чомусь м'якому – бо ніщо людське нікому не чуже... Тому навіть такі чудернацькі свята, як рудиментарне, принесене зі старої ветхої епохи 8 Березня питань майже не викликає. За винятком тих, хто на побутовому рівні заявляє про неприйнятність цього дивного свята. Але, це, може від природженої скупості – щоб на квіти не витрачатися.
Мало того, до травневої радісної десятиденки долучилися дні сумного святкування, перепрошую за каламбур. Тиждень після Великодня, який вважається поминальним, розтягнувся у часі і, як це не дивно, перетворився в ще один, правда, вже неофіційний, майже двотижневий вихідний. Бо в означені поминальні дні – ( це було помітним на всій території України, окрім західних областей), котрі в різних населених пунктах припадали на різні дати, на цвинтарях ламалися від їжі й напоїв столи, а смуток причини приходу до могил забувався...
Певна річ, багатоденне святкування в Україні дуже різниться від того, як відзначаються свята в інших країнах, навіть у найближчих сусідів. Щоправда, східні сусіди святкують майже так само, як українці. – Мабуть, даються взнаки спільно прожиті нелегкі десятиліття радянського ладу. Який, певне , теж відбився на менталітеті, - в сенсі схильності до забуття.
Що ж, тодішні реалії можливо, й справді вимагали прагнення забутися у солодкому відпочинку. (Хоч можна сперечатися, чи так уже й вимагали...). Проте велика кількість вихідних-святкових днів, які істотно впливають на робочий ритм країни, перетворюючи його в цілковиту аритмію, очевидно, із часом буде скоригована в бік зменшення цієї кількості. - Абсурдність теперішнього стану речей очевидна.
Чим відрізняється святкування таких днів від подібного в інших країнах?
Чим пояснити те, вир святкування затягує майже весь народ надовго, відволікаючи від насущних проблем, причому – це відбувається, так би мовити, “санкціоновано”, законно.
У чому полягає українська специфіка державних свят? У чому таємниця того, що іноді цілі декади – як от нещодавно, у травні цього року, офіційно святкуються у країні, далекій ще від економічного розквіту, із багатьма соціальними та іншими проблемами?
Господь створював світ напруженою працею цілий тиждень. Неділя залишилася для відпочинку. Апостоли донесли до людей Божий заповіт – святкувати закінчення трудового тижня. Згодом, із розвитком людської цивілізації, до вихідних днів були віднесені й великі конфесійні свята. А до них – ще й офіційні, державні.
У кожної конфесії та в кожної держави ці свята – свої. В незалежній Україні до деяких традиційних святкових днів додалися нові. Нічого дивного в цьому немає, адже й сам День незалежності – новий. Та й повернення українського народу з лона примусового атеїзму й безбожництва до християнських цінностей можна хіба вітати.
Проте є в українському святкуванні дуже цікава специфіка. Зауважити її просто неможливо – дуже вже впадає в очі. – Йдеться про збіги святкових і вихідних днів, котрі виливаються в цілі святкові десятиденки.
Цьогорічний травень розпочався Міжнародним днем солідарності трудящих – 1 травня, який чомусь в Україні святкується два дні підряд . А вже п'ятого було одне з найбільших християнських свят – Великдень. Між цими датами було третє травня – п'ятниця, робочий день, який зробили святковим із тим, що він згодом буде “відпрацьований” у котрийсь із ближчих вихідних, перетворених на робочий день. Як правило, це буває субота, іноді – неділя. Оскільки 9 травня в Україні – офіційне державне свято – День Перемоги у другій світовій війні, то наступна за ним п'ятниця теж була святкова, перенесена як робочий день на пізніше. Для певної зручності святкові дні в Україні були об'єднані і загалом тривали з першого по десяте травня. – Майже для всіх категорій працівників, майже для всіх , як кажуть, верств населення. За малими винятками.
Святкування мало , звичайно, свої наслідки. Насамперед – велика втома від свят, яка охопила навіть найбільш охочих до святкувань. Окрім того, - наслідки трохи серйозніші. Скажімо, скоротилися обов'язкові платежі. У шаленому святкуванні якось призабулося те, що треба платити за квартиру, воду, газ, телефон, Інтернет і так далі. Тому надходження таких платежів у середині травня зупинилися на десяти відсотках. Висліди нескладно уявити, продовживши підрахунки. У парадоксальному економічно-фінансовому українському житті, щоправда, були й приємні наслідки святкування. Наприклад, те, що на кілька пунктів відразу підросла гривня. А в більшості обмінних пунктів вільно конвертовану валюту взагалі неможливо було обміняти –бо не було кому. Але вже в перші ж робочі дні картина різко змінилася, гривня теж значно схудла. А втомлений святкуванням люд кинувся підбивати підсумки витрат (інакше кажучи – збитків) та думати, коли ж виплатять чергову заробітну плату.
У кого тверді ставки – тим легше, бо ці десять днів, котрі канули у святкову круговерть, їм оплатять, незважаючи ні на що. А хто отримує від виробітку чи ще за якою з численних схем – тому можна поспівчувати.
Слід сказати, що в українському суспільстві ще жодного разу не виникало якогось спротиву тоді, коли оголошувалося про чергову кавалькаду вихідних і святкових днів. Здебільшого це викликає радість. – Можна поїхати до родини або до знайомих, можна посадити за цей час город (якщо він є), відремонтувати житло. Та й просто полежати на чомусь м'якому – бо ніщо людське нікому не чуже... Тому навіть такі чудернацькі свята, як рудиментарне, принесене зі старої ветхої епохи 8 Березня питань майже не викликає. За винятком тих, хто на побутовому рівні заявляє про неприйнятність цього дивного свята. Але, це, може від природженої скупості – щоб на квіти не витрачатися.
Мало того, до травневої радісної десятиденки долучилися дні сумного святкування, перепрошую за каламбур. Тиждень після Великодня, який вважається поминальним, розтягнувся у часі і, як це не дивно, перетворився в ще один, правда, вже неофіційний, майже двотижневий вихідний. Бо в означені поминальні дні – ( це було помітним на всій території України, окрім західних областей), котрі в різних населених пунктах припадали на різні дати, на цвинтарях ламалися від їжі й напоїв столи, а смуток причини приходу до могил забувався...
Певна річ, багатоденне святкування в Україні дуже різниться від того, як відзначаються свята в інших країнах, навіть у найближчих сусідів. Щоправда, східні сусіди святкують майже так само, як українці. – Мабуть, даються взнаки спільно прожиті нелегкі десятиліття радянського ладу. Який, певне , теж відбився на менталітеті, - в сенсі схильності до забуття.
Що ж, тодішні реалії можливо, й справді вимагали прагнення забутися у солодкому відпочинку. (Хоч можна сперечатися, чи так уже й вимагали...). Проте велика кількість вихідних-святкових днів, які істотно впливають на робочий ритм країни, перетворюючи його в цілковиту аритмію, очевидно, із часом буде скоригована в бік зменшення цієї кількості. - Абсурдність теперішнього стану речей очевидна.
