Варшава, 20 травня 2002 - Прикра історія, пов'язана з польським військовим цвинтарем у Львові не матиме значного впливу на дальший розвиток польсько-українських відносин. Але вона відкрила з усією ясністю те, що насправді думають польські еліти про Україну. Те, що досі не вимовлялося в Польщі вголос, тепер прозвучало чітко і то з вуст таких впливових і авторитетних осіб, які мають неабиякий вплив на формування польської зовнішньої політики.
У Варшаві – розчарування і жаль з приводу того, що 21 травня не вдасться відкрити польський військовий цвинтар у Львові. Преса, відомі політологи, експерти коментують цю подію у контексті більш глибоких змін, які чекають Україну в близькій перспективі. У Польщі відкрито заговорили про розбіжність у закордонній політиці, якщо йдеться про українське міністерство закордонних справ і президента. Щодо Леоніда Кучми, то коментарі навіть гірші, ніж були вони на початку касетного скандалу. Ось що пише , наприклад, газета “Трибуна”: “Коли львівські депутати клали вінок на гріб польської східної політики, президент Кучма бесідував у Сочі з президентом Путіним і не переймався розчаруваннями і жалем президента Кваснєвського. Більше того, з Сочі надійшла в світ звістка про те, що Україна може в недалекому майбутньому стати членом Євроазійського економічного Союзу і опинитися біля Росії разом зі своїми приятелями – Білоруссю, Казахстаном, Киргизією й Таджикистаном... І це після багатьох років відстоювання Польщею українських інтересів на міжнародній арені, після багатьох, часом дуже конроверсійних жестів збоку президента Кваснєвського...”, - пише польська газета “ Трибуна”.
У Варшаві заговорили про кризу доктрини зовнішньої політики України. З Варшави – ближче, кажуть польські аналітики, і звідси більше видно, що Україна остаточно заплуталася у своїх векторах. Історія з цвинтарем польських орлят дала привід вголос говорити про, як це окреслює політолог, професор Здіслав Найдер із Варшави, розпачливий дрейф України в політичному сенсі.” Так званий європейський вибір України, - пише 20 травня у газеті “Жечпосполіта” Здіслав Найдер, людина, яка має значний вплив на формування польської закордонної політики, - це не що інше, як декларації, за якими ніколи не йшли ані зміни в устрою, ані результати в економічних реформах. З Брюсселя, - пише польський політолог,- Україна виглядає як невиразний придаток Росії”.
Польські експерти натякають на потребі зміни політики Польщі стосовно України. Пропонується перестати дивитися на Україну як на сусіда, який має шанс будь-коли інтегруватися в Європейський Союз. Не можна до безконечності чекати, коли Україна почне виконувати свої обіцянки. Треба думати про те, що основна ціль східної політики Євросоюзу, на яку Польща повинна мати вплив, - це безпека. І тут (звернімо увагу на таке досить дипломатичне але дуже ясне застереження)– професор Найдер пише: “ Молдавія сигналізує появу більшого регіонального напруження. Не виключено , що воно може виступити й на західній Україні...” Словом, між рядками однозначно читається питання про ущільнення східного кордону Євросоюзу, себто, нинішнього українсько-польського. І є в цьому погляді на перспективу взаємин з Україною принципова різниця. Ще вчора польські еліти закликали не відштовхувати Україну, а навпаки всіма силами помагати їй інтегруватися в західний світ. Нині ясно видно інші акценти. Ось ціна одного слова на могилі давно полеглих воїнів. Чи вона співмірна? Мусимо про це запитати самих себе і подумати над сутністю поняття “патріотизм". У чому вона так насправді полягає?
У Варшаві – розчарування і жаль з приводу того, що 21 травня не вдасться відкрити польський військовий цвинтар у Львові. Преса, відомі політологи, експерти коментують цю подію у контексті більш глибоких змін, які чекають Україну в близькій перспективі. У Польщі відкрито заговорили про розбіжність у закордонній політиці, якщо йдеться про українське міністерство закордонних справ і президента. Щодо Леоніда Кучми, то коментарі навіть гірші, ніж були вони на початку касетного скандалу. Ось що пише , наприклад, газета “Трибуна”: “Коли львівські депутати клали вінок на гріб польської східної політики, президент Кучма бесідував у Сочі з президентом Путіним і не переймався розчаруваннями і жалем президента Кваснєвського. Більше того, з Сочі надійшла в світ звістка про те, що Україна може в недалекому майбутньому стати членом Євроазійського економічного Союзу і опинитися біля Росії разом зі своїми приятелями – Білоруссю, Казахстаном, Киргизією й Таджикистаном... І це після багатьох років відстоювання Польщею українських інтересів на міжнародній арені, після багатьох, часом дуже конроверсійних жестів збоку президента Кваснєвського...”, - пише польська газета “ Трибуна”.
У Варшаві заговорили про кризу доктрини зовнішньої політики України. З Варшави – ближче, кажуть польські аналітики, і звідси більше видно, що Україна остаточно заплуталася у своїх векторах. Історія з цвинтарем польських орлят дала привід вголос говорити про, як це окреслює політолог, професор Здіслав Найдер із Варшави, розпачливий дрейф України в політичному сенсі.” Так званий європейський вибір України, - пише 20 травня у газеті “Жечпосполіта” Здіслав Найдер, людина, яка має значний вплив на формування польської закордонної політики, - це не що інше, як декларації, за якими ніколи не йшли ані зміни в устрою, ані результати в економічних реформах. З Брюсселя, - пише польський політолог,- Україна виглядає як невиразний придаток Росії”.
Польські експерти натякають на потребі зміни політики Польщі стосовно України. Пропонується перестати дивитися на Україну як на сусіда, який має шанс будь-коли інтегруватися в Європейський Союз. Не можна до безконечності чекати, коли Україна почне виконувати свої обіцянки. Треба думати про те, що основна ціль східної політики Євросоюзу, на яку Польща повинна мати вплив, - це безпека. І тут (звернімо увагу на таке досить дипломатичне але дуже ясне застереження)– професор Найдер пише: “ Молдавія сигналізує появу більшого регіонального напруження. Не виключено , що воно може виступити й на західній Україні...” Словом, між рядками однозначно читається питання про ущільнення східного кордону Євросоюзу, себто, нинішнього українсько-польського. І є в цьому погляді на перспективу взаємин з Україною принципова різниця. Ще вчора польські еліти закликали не відштовхувати Україну, а навпаки всіма силами помагати їй інтегруватися в західний світ. Нині ясно видно інші акценти. Ось ціна одного слова на могилі давно полеглих воїнів. Чи вона співмірна? Мусимо про це запитати самих себе і подумати над сутністю поняття “патріотизм". У чому вона так насправді полягає?
