Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 04:41

Прямий Ефір: «Місце Тараса Шевченка у сучасній Україні»


Прямий Ефір: «Місце Тараса Шевченка у сучасній Україні»

Київ-Прага, 22 травня 2002 - В київській студії працюють Людмила Литовченко та Марина Пирожук. Гості київської студії: директор Школи політичної аналітики при Києво-Могилянській Академії, доктор історичних наук Олексій Гарань та літературознавець, професор Київського театрального інституту Вадим Скуратівський.

Людмила Литовченко

Щороку 22 травня за будь-яких обставин прогресивні українці зупиняються в поклоні перед пам’ятником Тараса Шевченка. Який слід лишив в історії нашої країни день 22 травня 141 рік тому? Саме 141 рік тому, 22 травня, коли тіло Тараса Шевченка перевозили для перепоховання з Петербурга до Канева, похоронна процесія зупинилася на Подолі, щоб Київ та Україна попрощалися зі своїм поетом. У різні роки по-різному відзначали цей день. У 60-ті, 70-ті роки складалося враження, що тодішня влада Радянської України хотіла “прив’язати” Шевченка до себе, із нього робили поета демократа, революціонера. Тобто ніби робили його своїм з одного боку. А з іншого боку його страшенно не сприймали. Цим можна пояснити ті репресії, страшні переслідування, які зазнавала кожна людина доброї волі, яка опинялася біля пам’ятника Шевченка саме цього дня. Але часи минають. Україна вже 12 років незалежна держава. Чи змінилося відтоді ставлення до Шевченка офіційної влади й народу?

Вадим Скуратівський

Ставлення до Шевченка дуже змінилося в напрямі широкого спектру його інтерпретації, ми маємо на це історичне право. Інтерпретації від наївних до дуже витончених структуралістських.. В цій системі є дурні інтерпретації типу памфлетних “книг”, спрямованих проти українського поета. Але в 60-х роках уряд робив усе для створення офіційного портрета Шевченка, і це була майже параноя. Шевченка тоді перетворювали на революціонера-демократа. Найтрагічніше те, що із середини 60-х років саме 22 травня почалися репресії проти тих, хто підходив до пам’ятника Шевченка. На початку 70-х туди підтягли ледь не броневики. Але часи перемінилися. Ми маємо десятки дуже серйозних робіт про Шевченка, і ми шануємо його в цей день.

Людмила Литовченко

Можу додати, що цього року Шевченківські дні стартували в Донеччині, Шевченка зробили всенародно доступним і шанувати його в усіх регіонах України.

Вадим Скуратівський

Саме ювілейного 61-го чи 64-го року молоденький учитель донецької школи Стус говорив українською мовою у їдальні, і до нього підійшли шахтарі та побили його за те, що він розмовляв українською мовою. З цього почалася еволюція вчителя української мови Стуса і зрештою він перетворився на великого національного поета. Тепер така ситуація не можлива і це великий плюс. Найважливіше те, що з’являється багато цікавих академічних робіт про Шевченка.

Людмила Литовченко

У зв’язку з цими днями сьогодні, 22 травня, у Києві було підбито підсумки міжнародного конкурсу знавців української мови і це не випадково. Урочисте вручення нагород переможцям відбулося в театрі ім. Франка і це пов’язано саме із шевченківськими днями. На цій події побувала наша колега Надія Степула, і я пропоную її повідомлення про цю подію.

Надія Степула

Другий міжнародний конкурс української мови ім. Петра Яцека завершено. Нагородження лауреатів відбулося 22 травня у театрі ім. Івана Франка. Цей день особливий, вважає головний координатор конкурсу, член Ліги меценатів і відомий український письменник Михайло Слабошпицький.

Михайло Слабошпицький

Цей день особливий для всіх українців, які знають біографію Шевченка. І тому ми вирішили саме 22 травня провести це свято, нагородити дітей. Тут була вся Україна – Харків, Буковина, Херсон, Крим, що дуже символічно. Вирішили, що проводити це свято будемо у столиці, і хай так буде завжди, що фінал, офіційне закриття конкурсу, вручення найпрестижніших нагород ( ми нагородили вже 1500 дітей) відбувається саме 22 травня.

Надія Степула

Сьогодні стартувало міжнародне шевченківське свято, яке проводиться на цей раз у Донецьку. Як ви ставитесь до того, що це свято блукає різними регіонами?

Михайло Слабошпицький

Так має бути і це найкраще, що можна придумати. Було б прекрасно їхати щороку до Канева на могилу Шевченка, але Шевченко належить всій Україні. Донецьк це шахтарська столиця України, буде свято в Одесі - це морська столиця України, хай уся Україна має право на Шевченка та на шевченківські свята.

Людмила Литовченко

Пане Гарань, які зміни ви бачите, і від чого ці зміни у ставленні до Шевченка залежать?

Олексій Гарань

Якщо дивитися на це поглядом політолога, то кожній новій державі потрібні свої символи і свій пантеон героїв. Отже не дивно, що коли колишня комуністична номенклатура, яка значною мірою залишилася в новій Україні при владі, почала брати для себе символи, які або залишилися з попередньої епохи, або ті символи, які пропагувалися націонал-демократами, і тому в пантеоні героїв ми бачимо і Шевченка, і Лесю Українку, і Франка, і ті імена, які згодом було реабілітовано. Грушевський, Хвильовий, Винниченко. Тобто стара комуністична еліта, яка перефарбувалась, вона теж цього потребувала, і я в цьому не бачу нічого поганого, оскільки час іде, люди змінюються, і я в цьому нічого поганого не бачу. Люди вертаються до якихось корінь. В чому я бачу зараз проблему? Проблема в тому, що не достатньо просто створити цей пантеон героїв, мати портрети, вчити твори в школі. Треба, щоб національні генії були з нами в повсякденному житті, щоб загал знав не тільки ті портрети, а знав, читав, щоб розумів дух і силу великого слова. І тут, мені здається, що коли ці постаті канонізовані, дуже важко достукатись до серця учня, студента. Треба, щоб сучасне покоління справді розуміло те, що говорилося тоді, й адаптувало його до сьогодення. Мені здається, що в нас у принципі і в школі, і на телеекранах, і в культурі бракує дуже гарних популяризаторів. Колись передачу «Монологи» на 1+1 вів Вадим Скуратівський, які були блискучі розповіді про культуру. Зараз цього бракує молодому поколінню. На твори Шевченка у 90-му році рок-група «Кому вниз» зробила блискучі музичні твори, можна було б пропагувати, знімати відео-ролики, крутити по радіо, але цього не робиться!

Людмила Литовченко

Одна учениця сказала так: «Шевченко - це не привід фанатіти від нього», говорячи мовою сучасної молоді. Пан Скуратівський , ви викладаєте в Театральному інституті, працюєте з молоддю і як ви бачите цю ситуацію?

Вадим Скуратівський

Ви розумієте, у них до Шевченка отаке трішечки холодне фахове ставлення. Йдеться про те, що студенти - актори, наприклад, вони майстерно читають шевченківські твори, але, на превеликий жаль, якусь першооснову, якийсь емотивний ряд шевченківський, вони не дуже відчувають. Для них шевченківське явище трохи формалізоване, так само, як, зрештою, для школярів, для студентів інших ВУЗів.

І з одного боку, це ніби неуникний факт взагалі освіти, отака формалізація, а, з іншого боку, є якісь засоби для того, щоб пояснити людині, що це таке. І для цього потрібна особлива література, і особливі зусилля мас-медіа, і десятки інших зусиль.

Я пригадую, що буквально кілька років тому, якийсь десятикласник у газеті «Столічниє новості» надрукував статейку, де сказав, що він шанує Шевченка, але все ж таки , він для нього чужий, мовляв, все це архаїчно, надто понуро... Одним словом, йому в школі не пояснили, те, що слід пояснити. Але, перепрошую, не пояснили і вчителям, а також не пояснили тим людям, які працюють у мас-медіа.

Тут потрібні якісь особливі зусилля. Але це повинно бути системно й переконливо. Те про що ви говорили, про те дійство у театрі Івана Франка - це один із засобів до того, щоб наша людина зрозуміла, що Шевченко - це справді, один із найбільших поетів усіх часів і всіх народів.

Хоча, одверто кажучи, наприкінці 70-х років мене вигнали з редакції одного журналу, де я надрукував статтю про Шевченка за те, що я перебільшую значення Шевченка. Але значення не можна перебільшити, тому що це значення, справді, грандіозне. А от як донести все це до масової людини, причому, яка, взагалі, приязно й лояльно ставиться до української культури, це дуже складно.

Людмила Литовченко

І де той масштаб, чи той вимір як можна перебільшити чи недооцінити? У царські часи Шевченка кидали до в’язниці, його твори забороняли. У радянські часи шевченківська спадщина була відверто фальсифікована у дусі офіційної ідеології. А в незалежній Україні Шевченко для декого став зручним прикриттям своїх не надто патріотичних дій, а для декого такою собі демонічної істотою, котра висмоктує живу кров людини Шановні гості, на Вашу думку, чи можлива Україна й українці без Шевченка?

Вадим Скуратівський

У жодному разі. Йдеться не про фетишизацію Шевченка, а йдеться про те, що нова українська історія, вона починається саме із шевченківської постаті. Інша річ, що належить громадянину України пояснити саму морфологію шевченківського явища. Це дуже складне явище.

Якось ніхто не замислювався над тим, що вже зрілий Шевченко власне на Україні був, загалом, десь три з чимось роки, не більше. Але попри цю обставину, він настільки увібрав у себе тутешній досвід. Одним словом, він ніби є втіленням свого етносу. У цього явища є дуже багато своєрідних характеристик.

Я пригадую, приміром, книгу про Шевченка, згаданої пані Забужко, а з другого боку, роботи про Шевченка, так само блискучі,роботи гарвардського професора Джорджа Грабовича. Вони ніби не схожі одна на одну, але оці дуже різні інтерпретації, вони бодай трішки, нас наближають до розуміння цього явища.

Я пригадую, як молоденький Іван Драч, який 1961 року написав, можливо, найкраще, що було написане про Шевченка, поему «Смерть Шевченка». Можливо, це найкращий його твір.

Він сказав, що, на жаль, усі ті, хто інтерпретував Шевченка, нагадують людей, які підходять до величезної гори і кожний бачить лише фрагмент цієї гори. І, водночас, без цієї гори саме історичне існування України, воно, по моєму, не можливе.

Людмила Литовченко

Чи це означає, що велике бачиться на відстані великій?

Вадим Скуратівський

Очевидно, потрібна якась відстань, потрібні якісь парадоксальні інтерпретації але, перепрошую, не ті інтерпретації, які збиваються на дурний памфлетний тон російськомовної квазіукраїнської преси. Вони не випадково передруковуються тими чи іншими польськими виданнями не особливо лояльними по відношенню до України.

Тобто, над Шевченком треба працювати. Працюючи над самою речовиною української історії, української культури ми наближаємося до Шевченка.

А якщо ми будемо при наївній фетишизації, то все це скінчиться не добре. Як, до речі, не добре скінчилося з Пушкіним, якого , ніби так добре знає філологічний російський істеблішмент, до якого нібито так добре ставиться Росія, але всі чекали якогось чуда пушкіністського у 1999 році, коли було 200-річчя поета. На жаль, цього не відбулося й виявилося, що це - пустий номер.

Людмила Литовченко

Пане Гарань до вас те ж саме запитання: «Чи можлива Україна без Шевченка?»

Олексій Гарань

Це настільки складне питання, це питання «на засипку». Я думаю, питання полягає у тому, яка Україна? Україна може бути різна – може бути українська Україна, європейська Україна, Україна як частина європейської цивілізації, може бути якась азіатська Україна, може бути якийсь «Тягни-Штовхай», який багатовекторно рухається, невідомо куди...

Я думаю, що якраз для того, щоб ми, дійсно, поверталися до нашого коріння, до Європи, до європейської цивілізації, до християнських цінностей, то це, безумовно, не можливо без осягнення надбань нашої історії і культури, серед яких і Шевченко займає чільне місце.

Але не лише Шевченко, йдеться і про інші постаті, про постаті історії. Наприклад, про усвідомлення з трагічної історії України 20-го сторіччя, що таке ОУН-УПА ... Без усвідомлення усього цього теж не можна, дійсно, бути Україною.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG