Київ, 23 травня 2002 - Але, на відміну від тих часів, у Леоніда Кучми є замашний батіг, яким він може несподівано скористатися, щоб змусити депутатів діяти в потрібному главі держави річищі.
У новій Верховній Раді більшості немає. Це факт, як то кажуть, медичний. Депутати нездатні обрати керівництво парламентом – про що тут можна говорити? А тим часом одна із пропонованих змін до Конституції, підтримана пріснопам‘ятним референдумом 16 квітня 2000 року, фіксувала право глави держави розпустити Верховну Раду і призначити дострокові вибори у разі, якщо впродовж місяця від початку роботи народні депутати не можуть утворити парламентську більшість. Півмісяця вже минули. Кінця спікеріади не видно.
Можуть зауважити: зміни Конституції, підтримані референдумом, так чи інакше не увійшли до тексту Основного Закону. Вірно. Але у ситуації, коли нова Верховна Рада з кожним днем втрачає кредит довіри, наданий їй виборцями. Натомість президентська вертикаль лишається – разом із цілковито підпорядкованим їй урядом – чи не єдиним легітимним в очах загалу центром влади. Отож не видається фантастичним припущення, що Леонід Кучма у разі затягування спікеріади може своїм указом (так, як це свого часу зробив Олександр Лукашенко) впровадити підтримані референдумом зміни до Конституції до тексту Основного Закону. І зробити це, скажімо, за кілька днів до закінчення місячного терміну, відпущеного, згідно з вислідами референдуму, на формування парламентської більшості. Відтак депутати постануть перед вибором: або розпуск і нові виснажливі електоральні перегони, або перехід у підпілля задля боротьби з президентом за принципом “пан чи пропав”, або капітуляція перед президентською адміністрацією й обрання потрібного їй керівництва Верховною Радою. Неважко вгадати, який саме шлях оберуть депутати-бізнесмени, до якої б фракції вони не належали, і не тільки вони, а й фахівці з “конструктивної опозиції”.
У новій Верховній Раді більшості немає. Це факт, як то кажуть, медичний. Депутати нездатні обрати керівництво парламентом – про що тут можна говорити? А тим часом одна із пропонованих змін до Конституції, підтримана пріснопам‘ятним референдумом 16 квітня 2000 року, фіксувала право глави держави розпустити Верховну Раду і призначити дострокові вибори у разі, якщо впродовж місяця від початку роботи народні депутати не можуть утворити парламентську більшість. Півмісяця вже минули. Кінця спікеріади не видно.
Можуть зауважити: зміни Конституції, підтримані референдумом, так чи інакше не увійшли до тексту Основного Закону. Вірно. Але у ситуації, коли нова Верховна Рада з кожним днем втрачає кредит довіри, наданий їй виборцями. Натомість президентська вертикаль лишається – разом із цілковито підпорядкованим їй урядом – чи не єдиним легітимним в очах загалу центром влади. Отож не видається фантастичним припущення, що Леонід Кучма у разі затягування спікеріади може своїм указом (так, як це свого часу зробив Олександр Лукашенко) впровадити підтримані референдумом зміни до Конституції до тексту Основного Закону. І зробити це, скажімо, за кілька днів до закінчення місячного терміну, відпущеного, згідно з вислідами референдуму, на формування парламентської більшості. Відтак депутати постануть перед вибором: або розпуск і нові виснажливі електоральні перегони, або перехід у підпілля задля боротьби з президентом за принципом “пан чи пропав”, або капітуляція перед президентською адміністрацією й обрання потрібного їй керівництва Верховною Радою. Неважко вгадати, який саме шлях оберуть депутати-бізнесмени, до якої б фракції вони не належали, і не тільки вони, а й фахівці з “конструктивної опозиції”.
