Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 01:02

Про деякі історичні міфи пов’язані з Переяславськими угодами 1654 року


Про деякі історичні міфи пов’язані з Переяславськими угодами 1654 року

Прага, 27 травня 2002 - Частина політичної верстви України й сьогодні хотіла би випрацювати якусь нібито нову громадянську концепцію єдності народу. Але раз по раз наштовхується на ті ж самі історичні граблі. Адже ж одна справа, дійсний пошук якісно нових історичних і політичних акцентів у намаганнях консолідувати суспільство, а зовсім інше - повсякчас скочуватися у болото давно застарілого великодержавного, та ще й з комуністичним душком, шовінізму. Це стосується й намагання президентського оточення реанімувати нібито братній дух Переяслава 1654 року. У чому це проявляється?

Ясно, що указ президента України про помпезне відзначення нібито життєдайних для українського народу Переяславських угод 1654 року є одним з тих проявів феномену «історичних граблів», який так подобається функціонерам на Банківській.

Частина політичної еліти в Україні ніяк не хоче рахуватися з поверненням до історичних реалій, котрі, до речі, набагато предметніше враховують і в Польщі , і в Росії та й в інших колишніх радянських республіках. Сам указ, підписаний Леонідом Кучмою, близький за духом до радянської партійної постанови 1954 року, де Переяславські угоди трактуються, як возз’єднання народу, а не народів, хоча і березневі статті Богдана Хмельницького, і Жалувана грамота московського царя від 6 квітня 1654 року ні про які возз’єднання не говорять. Як указ Кучми, так і постанова 1954 року ніяк не узгоджуються з тим, що Україна і Росія існували до 1654 року абсолютно роздільно й ніколи до того часу не були об’єднані. Окрім того, указ Кучми направлений на те, щоб реанімувати тезу про нібито історичне благо Переяслава для України, а це ніяким благом для українців не було.

Що сьогодні під цим указом певні сили хочуть нагадати українцям?

Ну звичайно, що реанімувати оту кремлівську тезу, що українці впродовж багатьох століть лише те робили, що боролися проти власної незалежності, і що незалежність була величезним злом для України, а всі ті, що кликали до неї були ...найлютішими ворогами українського народу. І це співпадає з настроями частини нинішньої політичної еліти у Києві, яка не хоче повної справжньої незалежності України від Москви і взагалі – повного суверенітету держави.

Про що ми мусимо пам’ятати, читаючи указ президента, про що там не говориться?

Коли ми говоримо про 1654 рік, то мусимо пам’ятати, що на то й час, до україно-російської угоди, у культурному плані Україна стояла набагато вище від Московської держави й Київ був набагато ближче до Західної Європи аніж до відсталої Москви. Половина населення України жила в містах, більше половини його було вільним від кріпацтва. Переважна більшість українських політиків того часу погоджувалася в Переяславі на договірні стосунки з Росією лише з тактичною метою - для більшого зміцнення незалежності України. Розрив цього договору українським козацтвом у вересні 1658 року показав усю його безплідність і порожнечу. Але московські міфи навколо нього не дають спокою деяким сьогоднішнім політикам, про що ми поговоримо у наступних історичних паралелях.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG