Белград, 28 травня 2002 – Розбіжності щодо шляхів реформ останнім часом призвели до розвалу правлячої коаліції й парламентської кризи. Більшість аналітиків згідна в одному: консерватори спроможні сповільнити, але не в силі зупинити демократизацію країни.
Видатний сербський письменник Олександр Тішма належить до кола не багатьох академіків, які протягом минулого десятиліття відверто піддавали критиці войовничий націоналізм Слободана Мілошевича. Нещодавно його обрано членом Німецької академії наук. З цього приводу автор низки антинацистських романів й оповідань для белградської газети “Данас” зробив цікавий аналіз політичної ситуації. На його думку, у Сербії відбулася величезна зміна, оскільки країна “звільнилася з-під влади кількох божевільних осіб”. Тішма зазначає, що люди вийшли із зачарованого кола на периферії Європи й наразі живуть під нормальною владою. Ця влада, за його словами, незрівнянно краща від колишньої, але гірша ніж повинна бути: вона часто робить незграбні кроки й помилки, які властиві для початківців. Сімдесятивосьмилітній письменник каже: “Після скинення Мілошевича я вперше живу в суспільстві, яке можна назвати вільним. Перед тим був нацизм, відтак комунізм, нарешті Мілошевич, який був відсталим комірником комунізму, що хотів зберегти склади ідеологічних гасел і зброї. Нині я живу в нормальному суспільстві, в якому політичні баталії точаться щодо реальних політичних інтересів, а не щодо таких доктрин як чистота класу або раси”.
Олександр Тішма доторкнувся й однієї болючої теми, а саме – колишнього масового захоплювання Мілошевичем та мовчання більшості інтелектуалів щодо злочинів. На думку письменника, ті що мовчали фактично давали згоду на усе, що влада робила в ім’я народу й держави. Через це Тішма вважає, що можна говорити як про особисті злочини окремих осіб, так і про колективну провину народу, який удавав, що не бачить таборів, у яких масово вбивали полонених. Він порівнює сербів із німцями, які після Другої світової війни також масово стверджували, що нібито не знали про концтабори.
Цікаво, що досі ніхто з інтелектуалів, які підтримували Мілошевича, не відповів на гострі висновки Олександра Тішми. Це ймовірно тому, що немає чого спростовувати, і тому, що йдеться про людину високого морального авторитету, яку не можна звинуватити в тому, що відстоює антисербські інтереси. Він лише говорить те, від чого іншим неприємно, а то й соромно.
Видатний сербський письменник Олександр Тішма належить до кола не багатьох академіків, які протягом минулого десятиліття відверто піддавали критиці войовничий націоналізм Слободана Мілошевича. Нещодавно його обрано членом Німецької академії наук. З цього приводу автор низки антинацистських романів й оповідань для белградської газети “Данас” зробив цікавий аналіз політичної ситуації. На його думку, у Сербії відбулася величезна зміна, оскільки країна “звільнилася з-під влади кількох божевільних осіб”. Тішма зазначає, що люди вийшли із зачарованого кола на периферії Європи й наразі живуть під нормальною владою. Ця влада, за його словами, незрівнянно краща від колишньої, але гірша ніж повинна бути: вона часто робить незграбні кроки й помилки, які властиві для початківців. Сімдесятивосьмилітній письменник каже: “Після скинення Мілошевича я вперше живу в суспільстві, яке можна назвати вільним. Перед тим був нацизм, відтак комунізм, нарешті Мілошевич, який був відсталим комірником комунізму, що хотів зберегти склади ідеологічних гасел і зброї. Нині я живу в нормальному суспільстві, в якому політичні баталії точаться щодо реальних політичних інтересів, а не щодо таких доктрин як чистота класу або раси”.
Олександр Тішма доторкнувся й однієї болючої теми, а саме – колишнього масового захоплювання Мілошевичем та мовчання більшості інтелектуалів щодо злочинів. На думку письменника, ті що мовчали фактично давали згоду на усе, що влада робила в ім’я народу й держави. Через це Тішма вважає, що можна говорити як про особисті злочини окремих осіб, так і про колективну провину народу, який удавав, що не бачить таборів, у яких масово вбивали полонених. Він порівнює сербів із німцями, які після Другої світової війни також масово стверджували, що нібито не знали про концтабори.
Цікаво, що досі ніхто з інтелектуалів, які підтримували Мілошевича, не відповів на гострі висновки Олександра Тішми. Це ймовірно тому, що немає чого спростовувати, і тому, що йдеться про людину високого морального авторитету, яку не можна звинуватити в тому, що відстоює антисербські інтереси. Він лише говорить те, від чого іншим неприємно, а то й соромно.
