Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:36

Інтернет-Майдан за 3 червня 2002


Інтернет-Майдан за 3 червня 2002

Київ, 3 червня 2002 - В дитинстві я захоплювався Фенімором Купером. “Звіробій”, “Піонери”, Чингачгук-Великий Змій, скальпи, луки, стріли... Через неможливість роздобути автентичне орляче пір'я доводилось користуватись курячим. Дуже хотілося бути вождем. Заважали чортові інтриги та надмірна фантазія. Розповідь про мою роль у об’єднанні всіх племен дикого Заходу та переможний похід на Вашінгтон укурвила містечкових індіанців. Розмазуючи кров і соплі я прийняв тверде рішення емігрувати до Америки і відбити у білолицих Манхетен. “Ну чому, чому, - думав я, - вождь так продешевив. Шістдесят фунтів за такий гарний острів та пляшка вогняної води на обмивку контракту”. Роздуми про цю грань в історії світової комерції ми продовжимо трошки пізніше. На черзі огляд віртуальної преси. Підготував його Віктор Недоступ.

Російська газета “Врємя новостєй” запевняє – Кучма може спати спокійно. Пропрезидентський блок у парламенті купив потрібні голоси, а на депутатів-бізнесменів нацькував податкову адміністрацію. Через переляк спікерський стілець посів Литвин.

Не встиг, розповідає “Форум”, громадянин України притулити тіло до крісла, як його одразу заходилися розгойдувати. Почала Тимошенко. Оголосила збір підписів за відставку Литвина. Ініціативу підтримали комуністи. Парламентський представник Кучми Задорожній запевняє, що Литвин може спати спокійно. У його противників голосів не вистачить. Тим не менше, коли Симоненка спитали, хто збирає підписи, червоний лідер відповів: “Усі фракції.”

“Українська правда” оприлюднює думку берлінського політолога Александера Отта. Він вважає, що останні парламентські вибори є найбруднішими в історії незалежної України. Обрання нового керівництва - кульмінація бруду.

Тим часом зовнішньополітичний компас офіційного Києва демонструє аномальну запопадливість стрілки. “Інтерфакс-Україна” повідомив, що 30 травня у Москві на Раді голів урядів СНД наша урядова делегація підписала 14 документів.

Перед тим, інформує “Кореспондент-нет”, Україна зробила ще один крок у бік інтеграції у євроатлантичні структури. Вона звернулася до Європейського союзу з проханням надати їй статус асоційованого члена.

“Незавісімая газета” горює, що офіційний Київ після виразних євразійсько-СНДівських поривань, чомусь рвонув до НАТО. “Від багатовекторності до євроатлантичного васалітету” – так газета трактує зовнішню й внутрішню політику України. Газета переживає, що рішення вступити до НАТО суттєво ускладнить життя Кучми, навіть якщо декларація наміру пройшла добротну московську редакцію.

В контекст аномальної “жлобізації” України зручно лягає ще один “бедламчик” для внутрішнього вжитку. Єдина україномовна ФМ станція “Радіо Люкс” раптом забалакала “с масковскім” акцентом. Але то вже тема спеціальних, а може й клінічних студій. Віктор Недоступ у “Інтернет-майдан”.

“Та ну, - перепитав я Недоступа, - невже з московським?” “А ти послухай, - роздратовано кинув він, - тоді й поговоримо”. Пішов я, послухав, заліз на сайт, подивився, передзвонив до Уляни Глібчук, сказав їй послухати, подивитись та чирканути пару слів про “впічатлєнія”. Що з того вийшло судити вам. Ну а про Манхетен проданий індіанцями за пляху чемергесу буде трошки далі.

Згадала ренесансну хвилю, коли львівський “постпоступ” очолюваний паном Кривенком претендував на якісну всеукраїнську газету. Якість із властивостями вірусу. Заразити всіх і вся. Приємно лоскотати минуле. Крутити спіритичний столик солодких спогадів. Викликати вітальний дух карнавалу, свободи. Тоді навіть чорномисляча більшість хотіла розігнути дугу спини. “Поступ”, “Радіо “Люкс”, всі барви світу”, - вокально-рекламна заставка Руслани Лижичко. Декларація оригінальності та професійності. На початках усе складалося – талант плюс бажання. Потреба відродження сприяла популярності. І коли ж воно стало “сходити на пси”? “Очевісцє”, поступово. Спочатку пішли люди. Ті, що годували ефір небанальними думками та ідеями. За ними потягнулися “барви”. Лишилась попса. Тим не менше, бідне, але гонорове “Люкс” трималося основної концепції: “нікакова двуязичія”. Згодом усе за карнавальними канонами: епілог і подих некросу: “кріщатік я по тєбє іду на дєло”… Подагра, віагра і “Мурка” під гітару. Хепі-енд. Щасливий фінал.

Уляна Глібчук. В “Інтернет-майдан”.

Фінал щасливий, але не для індіанців, дуже мудрий вождь котрих продав блідолицим острів свого племені за шісдесят фунтів, плюс пляшка самогону та нитка скляного намиста. На сайті Нью Йорк ру є коротенька довідка стосовно того, що саме втратило плем”я. Це 59-ть квадратних кілометрів суші з населенням в півтора мільйона осіб. Серед них, до речі, люди племені алголкінів складають статистичний нуль. Скажете, острів то одне, а інформаційний простір, щось інакше. Може й так. Тим не менше українські індіанці з курячими перами за вухом мають стовідсотковий шанс опинитися в ролі п’яного вождя з Манхетену. Тему розвиває Микола Закалюжний.

Інтернет універсальний інструмент масової інформації. Це доводять не лише інтернет-газети, але й інтернет-мовлення “Громадського радіо”, чиє вібрування у Світовій мережі значною мірою відбувається через непорозуміння з Нацрадою. Більшість ФМ станцій обмежують своє перебування в Інтернеті веб-сторінками. Радіо “Люкс” не виключення. Серед пропонованих рубрик сайту мене зацікавала реклама. Очевидно тому, що реклама багато в чому визначає політику мас медіа. Для того аби претендувати на левову частку рекламних коштів, радіо, або ж інші ЗМІ намагаються завоювати якомога більшу аудиторію. Так виглядає комерційний бік справи. Задля підняття рейтингу принципово україномовне радіо Люкс несподівано для більшості своїх прихильників перейшло на жлобкувате штепселетарапуньківське двоязичіє. Чому так? Відповідь на це дражливе питання дає один з ідейних фундаторів “Люксу”, президент Громадського радіо Олександр Кривенко.

Бізнесовий інтерес багато що пояснює. Проте у більшості країн світу, є сфери, зокрема національна культура, мова, де комерційні мотивації не є вирішальними. Духовна сфера там під опікою держави. Україна до таких країн на жаль, не належить. Саме тому вітчизняний ефір приводить нас до невтішного висновку: українська мова не є державною, а найбільша нацменшина в Україні - українці.

Цікавий фрагмент, “нє правда лі?”, запитав я свого колегу Сергія Грабовського. Ось що він мені на це відповів.

Пьотр Первий, як слушно нагадало Радіо Люкс, прорубав вікно в Європу для Росії. Тільки от лихо: одночасно він зачинив двері до Європи, які завжди мала Україна. Тільки параноїк лазить через вікно. А те, що параноїком був перший російський імператор – це відомо всім, хто бодай на аматорському рівні вивчав історію. Отож Радіо Люкс щиросердо (а, може, за добрі гроші?) пропонує українським громадянам наслідувати параноїдальну політику Пьотра (від якої путінська Росія, до речі, відмовилася). А ще –святкувати якусь там дату з бурхливого життя вінценосного сифілітика (Пьотр направду мав повний букет чеснот деспота). Гуляй, Малоросія!

Як бачимо, розмова Миколи Закалюжного з директором київської філії “Радіо Люкс” пані Федоришин настільки зденервувала Сергія Грабовського, що він не втримався і написав ще одну репліку на ще один фрагмент її міркувань.

Цікава логіка у керівництва Радіо Люкс. Виходить, русофобія – це ведення програм українською мовою? Чи у Києві, де 72% мешканців вважає рідною мовою саме українську, треба переходити навіть не на літературну російську – а на напівблатне арґо. Але видається, справжня причина деукраїнізації Радіо Люкс, зміни ефірної політики – це спокуса розширення мовлення на Дніпропетровськ. О, це славетне місто! Ця кузня кадрів! Чого тільки не зробиш заради прихильності тебе дніпропетровських мужів! Але...

Але, вважаючи: російськомовні українці не здатні зрозуміти української мови, бо всі вони за рівнем інтелектуального розвитку схожі на одного з “викуваного” у Дніпропетровську ж депутатів Верховної Ради, у котрого “с украинским не сложилось”, власники і керівники Радіо Люкс зараз ведуть шалену русофобську кампанію. Так, саме русофобську, бо вважають, що російськомовна людина генетично не здатна сприйняти нічого, крім напівблатного арґо.

Та справа не тільки у цьому арґо. Справа у нинішньому загальному рівні Радіо Люкс. Це таке собі Радіо Нижній Урюпинськ, а зовсім не столична європейська радіостанція. Вона може бути де завгодно у світі. Хоч на Брайтон-Біч, хоч у Краснококшуйську, хоч у Шушенскому. Але – виключно у суто провінційному середовищі. Справа навіть не у мові. Справа у тому, що комусь дуже потрібна провінціалізація української столиці й України на загал. Тепер Радіо Люкс – це радіо таке, як усі. Та всі ж як один. Нічого спільного ні з польським, ні з чеським – європейським – радіо.

А сайт www.radiolux.com... Що ж, це справді гарний, дотепний сайт. Професійний. Знакова графіка. Але це, мабуть, рештки минулих часів. Бо хіба ж не “русофобія” – бородань на даху віртуального будинку Радіо Люкс, котрий дивиться на зорі? Підозрілий тип. Чи не чеченець, раптом, він? Треба негайно оновити сайт!

Все дотепер почуте подіяло на мене як снодійне. Наснився я собі в ролі старого алкоголічного вождя з надпитою пляшкою староамериканської самогонки в одній руці та купчою в другій. В голові жирною мухою літала думка: “Такий острів просрав ідійота...”. Прокинувшись я набрав номер грузинського письменника Гурама Петріашвілі і попросив його розповісти найстрашніший бачений ним сон. Для рівноваги.

Колись, років двадцять-тридцять тому я написав маленького вірша. Наведу його дослівний переклад: “Мені наснився страшний сон: ніби я став деревом і на моїх гілках сиділо дуже багато співочих птахів. Але співали вони чужою мовою”. Гадаю, зміст цього вірша є достатньо прозорим. Для мене, грузина не може бути нічого страшнішого од перспективи втратити рідну мову. Сама думка про те, що в улюбленому Кутаїсі не буде чути грузинської мови лякає і вганяє у страшний гнів. Подібної втрати не поповнити, ані пречудовою свободою, ані розпрекрасною демократією, ані казковим благополуччям. Вашим предкам, для того, щоб ця країна лишалась Україною довелось пролити багато крові в боях за незалежність. Від вас же вимагається зовсім небагато, розмовляти рідною мовою. Не відмовляйте своїй Батьківщині хоча б у цьому. Чи достатньо повно відповів я на ваше запитання?

Дякую пане Гураме. Розповідь ваша сумна і нам немудрим неприємна. На черзі, тим не менше, пара слів з “Двох дубочків”. Це такий клюб знайомств “Інтернет-майдану”.

Пише нам літератор Гаврило Сойка. Я прозаїк. Шукаю жінку, яка обожнює літературу. Моя норма - десять сторінок на годину. Прикмети – солов’їні очі, волячий голос, ямбічний профіль. Від жінки моєї мрії вимагається безумна закоханість в мої твори, каліграфічний почерк для переписування моїх творів, вірлячі очі для читання моїх творів та звіряча ненависть до тих безумців, які критикують мої твори. Нині пишу епічну трагедію “Всесвіт без мене”. Кохана! Озовись!

Наступний лист надійшов від кінематографіста-патріота Івана Хабібуліна. “Вже десять років, - пише він, - намагаюсь зняти документальний фільм про незалежність України. І все – дуля. Хоч бери і стріляй. Шукаю жінку, яка добре розуміється на зброї”.

І на завершення невеличке оповідання Данила Хармса з нагоди першого з’їзду Спілки письменників СРСР. “Ольга Форш підійшла до Олексія Толстого і щось зробила. Олексій Толстой теж щось зробив. Тут Костянтин Федін і Валентин Стеніч вискочили на вулицю і заходились шукати гарну каменюку. Каменюки вони не знайшли, але знайшли лопату. Цією лопатою Костянтин Федін заїхав Ользі Форш по морді. Тоді Олексій Толстой роздягнувся голим і, вийшовши на Фонтанку став гіржати, як коняка. Всі казали: “Ось гіржить крупний сучасний письменник”. І ніхто Олексія Толстого не вдарив. На цьому все.

Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG