Варшава, 6 червня 2002 - У той час, коли політики щойно декларують напрям України на європейську інтеграцію, вчені, мистецтвознавці вже тривалий час працюють у тісній інтеграції зі своїми колегами з Європейського Союзу, разом розв’язуючи проблеми збереження пам’яток національних культур. Українські мистецтвознавці знаходять шляхи співпраці з ученими з Заходу через Польщу. Про цікавий досвід такої співпраці між польськими, українськими та німецькими вченими, розповідаємо.
Є на сході Польщі містечко Ланцют, а в ньому – знаменитий 17 століття замок, який колись належав польській шляхетській родині Потоцьких, тих самих графів Потоцьких, що мали також Палац у центрі Львова , в якому нині знаходиться загс або , як його ще називають, Палац щастя. У замку Потоцьких у Ланцюті проходять усі найважливіші зустрічі на найвищому рівні. Також українські лідери – прем’єр, президент відбувають там свої наради і переговори з польськими представниками. Нам показували замкову бібліотеку, в якій підписували найважливіші угоди президенти Леонід Кучма та Александр Кваснєвський. Зрештою, незадовго, 21 червня президенти Польщі та України знову зустрінуться у палаці Потоцьких у Ланцюті, у цій унікальній бароковій пам’ятці світової архітектури та історії, яка політикам служить тлом для розмов, і про яку загалом говорять мало, коли передають репортажі про результати саммітів у Ланцюті. Зовсім випадково, під час минулої третього червня зустрічі прем’єрів Польщі та України, вдалося довідатися, що наукові працівники замку Потоцьких у Ланцюті зберегли величезну колекцію українських ікон, збираючи їх по всій території Польщі, де колись мешкали українці, виселені під час “ акції Вісла". Польські науковці зберегли ікони від знищення і тепер колекція знаходяться в окремому виставочному залі, доступному для туристів. Власне в цьому залі є наче кавалок України, там звучить українська церковна музика і зі стін українські очі Мадонни. Але це лише одна нитка, яка пов’язує мистецтвознавців Ланцюта з Україною. Як виявилося, вони давно і тісно співпрацюють з українськими науковцями, зі Львова, з Софіївки. Більше того, польським та українським вченим вдалося залучити до спільних розробок також музейників з Німеччини. І ось недавно прийшло повідомлення про те, що Євросоюз виділив на спільний польсько-українсько-німецький проект зі збереження давніх замків значну суму грошей, яка дасть можливість ученим спільно досліджувати , вивчати й зберігати унікальні пам’ятки культури на польських, українських та німецьких землях. Цих грошей вистачить на те, аби підтримати фінансово консервацію багатьох пам’яток культури в Україні та Польщі, для того, аби вчені могли постійно контактувати між собою та обмінюватися досвідом. Ініціатором та автором такого спільного проекту є молодий вчений з Ланцюта, який власне і зібрав колекцію українських ікон, про яку ми згадували, Ярослав Гємка. А директор Осередку охорони краєвидів – пам’яток культури при замкові в Ланцюті Анжей Міхаловскі розповів про те, що завдяки зв’язкам з українськими вченими чимало досліджень вдається робити в львівських науково-дослідних інститутах. І не лише тому, що у Львові є добрі фахівці, а замовлення обходиться дешевше, ніж, наприклад, у Кракові, а тому, що до Львова, як каже директор Міхаловскій, попросту ближче і зручніше їхати. На моє питання , як відіб’ється на зв’язках з українськими вченими розширення Євросоюзу, директор Міхаловський сказав, що завдяки співпраці між вченими з України , Польщі та Німеччини, яка зародилася у замку Потоцьких, кордони не є відчутними. Ми давно собі влаштували Євросоюз і давно перенесли його кордон аж за Софіїївку,- жартує директор Міхаловський. Але в його жарті є немало рацій. Бо справді, поки політики, зібравшись у сімнадцятого століття унікальній бібліотеці, міркують , якби-то мінімалізувати для України негативні для неї наслідки розширення Європейського Союзу, як би прискорити процес інтеграції України в Спільноту, вчені, попросту роблять щось таке, що нерозривно пов’язує держави, які вони представляють, настільки нерозривно, що нові кордони не можуть нічим перешкодити. Бо якщо старовинну шовкову тапету, скажімо, з замку Потоцьких чистять у Німеччині, а реставрують у Львові, бо коли німецькі вчені обмінюються з Ланцютом результатами своїх досліджень, а польські учені підтверджують свої висновки щодо тих досліджень розробками науково-дослідних інститутів з України, то чи не означає це, що, може, справді, ті майбутні нові кордони не складатимуть проблеми для еліт, для людей, які за рівнем культури завжди були громадянами світу.
Є на сході Польщі містечко Ланцют, а в ньому – знаменитий 17 століття замок, який колись належав польській шляхетській родині Потоцьких, тих самих графів Потоцьких, що мали також Палац у центрі Львова , в якому нині знаходиться загс або , як його ще називають, Палац щастя. У замку Потоцьких у Ланцюті проходять усі найважливіші зустрічі на найвищому рівні. Також українські лідери – прем’єр, президент відбувають там свої наради і переговори з польськими представниками. Нам показували замкову бібліотеку, в якій підписували найважливіші угоди президенти Леонід Кучма та Александр Кваснєвський. Зрештою, незадовго, 21 червня президенти Польщі та України знову зустрінуться у палаці Потоцьких у Ланцюті, у цій унікальній бароковій пам’ятці світової архітектури та історії, яка політикам служить тлом для розмов, і про яку загалом говорять мало, коли передають репортажі про результати саммітів у Ланцюті. Зовсім випадково, під час минулої третього червня зустрічі прем’єрів Польщі та України, вдалося довідатися, що наукові працівники замку Потоцьких у Ланцюті зберегли величезну колекцію українських ікон, збираючи їх по всій території Польщі, де колись мешкали українці, виселені під час “ акції Вісла". Польські науковці зберегли ікони від знищення і тепер колекція знаходяться в окремому виставочному залі, доступному для туристів. Власне в цьому залі є наче кавалок України, там звучить українська церковна музика і зі стін українські очі Мадонни. Але це лише одна нитка, яка пов’язує мистецтвознавців Ланцюта з Україною. Як виявилося, вони давно і тісно співпрацюють з українськими науковцями, зі Львова, з Софіївки. Більше того, польським та українським вченим вдалося залучити до спільних розробок також музейників з Німеччини. І ось недавно прийшло повідомлення про те, що Євросоюз виділив на спільний польсько-українсько-німецький проект зі збереження давніх замків значну суму грошей, яка дасть можливість ученим спільно досліджувати , вивчати й зберігати унікальні пам’ятки культури на польських, українських та німецьких землях. Цих грошей вистачить на те, аби підтримати фінансово консервацію багатьох пам’яток культури в Україні та Польщі, для того, аби вчені могли постійно контактувати між собою та обмінюватися досвідом. Ініціатором та автором такого спільного проекту є молодий вчений з Ланцюта, який власне і зібрав колекцію українських ікон, про яку ми згадували, Ярослав Гємка. А директор Осередку охорони краєвидів – пам’яток культури при замкові в Ланцюті Анжей Міхаловскі розповів про те, що завдяки зв’язкам з українськими вченими чимало досліджень вдається робити в львівських науково-дослідних інститутах. І не лише тому, що у Львові є добрі фахівці, а замовлення обходиться дешевше, ніж, наприклад, у Кракові, а тому, що до Львова, як каже директор Міхаловскій, попросту ближче і зручніше їхати. На моє питання , як відіб’ється на зв’язках з українськими вченими розширення Євросоюзу, директор Міхаловський сказав, що завдяки співпраці між вченими з України , Польщі та Німеччини, яка зародилася у замку Потоцьких, кордони не є відчутними. Ми давно собі влаштували Євросоюз і давно перенесли його кордон аж за Софіїївку,- жартує директор Міхаловський. Але в його жарті є немало рацій. Бо справді, поки політики, зібравшись у сімнадцятого століття унікальній бібліотеці, міркують , якби-то мінімалізувати для України негативні для неї наслідки розширення Європейського Союзу, як би прискорити процес інтеграції України в Спільноту, вчені, попросту роблять щось таке, що нерозривно пов’язує держави, які вони представляють, настільки нерозривно, що нові кордони не можуть нічим перешкодити. Бо якщо старовинну шовкову тапету, скажімо, з замку Потоцьких чистять у Німеччині, а реставрують у Львові, бо коли німецькі вчені обмінюються з Ланцютом результатами своїх досліджень, а польські учені підтверджують свої висновки щодо тих досліджень розробками науково-дослідних інститутів з України, то чи не означає це, що, може, справді, ті майбутні нові кордони не складатимуть проблеми для еліт, для людей, які за рівнем культури завжди були громадянами світу.
