Белград, 6 червня 2002 – Низка скандалів завершилася тимчасовою перемогою правлячої коаліції. Що правда, із неї виступила Демократична партія Сербії, лідером якої є президент Югославії Воїслав Коштуніца. По суті, йдеться лише про процедурну перемогу: більшість депутатів ухвалила рішення, згідно з яким сесію Парламенту можна розпочати за наявністю лише однієї третини з-поміж двохсот п'ятдесяти депутатів. Іншими словами, наразі жодна із фракцій не в змозі бойкотом блокувати роботу Парламенту.
Наразі в парламенті Сербії є три основних фракції: прихильники правлячої коаліції, націонал-комуністична опозиція та прихильники Коштуніци. Прем’єр-міністрові Джінджичу, так би мовити, вдалося дисциплінувати парламент.
Проте, для ухвалення законів, як і раніше, буде необхідна присутність більше половини народних обранців, а спікер парламенту повинен буде завчасно повідомити депутатам, коли саме на порядку денному буде ухвалення законів.
Прихильники Джінджича здобули ще одну перемогу: парламент працюватиме без літньої відпустки, оскільки уряд підготував проекти аж сімдесяти реформаторських законів. Їх необхідно ухвалити якомога швидше. Цього вимагають міжнародні фінансові інституції, які відмовляються надавати допомогу Сербії поки в республіці дійсні колишні, соціалістичні закони.
Парламент обрав й нову республіканську виборчу комісію. Це формально зроблено лише тому, що необхідно провести дострокові муніципальні вибори в трьох округах на півдні Сербії, де більшість населення становлять етнічні албанці. Проте, усі знають, що раніше чи пізніше буде призначено й президентські та дострокові парламентські вибори та що в балканських країнах результати виборів часто залежать й від складу виборчих комісій.
Представники опозиції стверджують, що це – розширення повноважень виконавчої влади й остаточний занепад парламентаризму. Оглядачі не поспішають із висновками, оскільки Сербія справжньої парламентської демократії ще не бачила. Єдиною справжньою владою тут у минулому завжди був кабінет міністрів. Депутати були й залишаються свого роду оздобою політичної системи.
Наразі в парламенті Сербії є три основних фракції: прихильники правлячої коаліції, націонал-комуністична опозиція та прихильники Коштуніци. Прем’єр-міністрові Джінджичу, так би мовити, вдалося дисциплінувати парламент.
Проте, для ухвалення законів, як і раніше, буде необхідна присутність більше половини народних обранців, а спікер парламенту повинен буде завчасно повідомити депутатам, коли саме на порядку денному буде ухвалення законів.
Прихильники Джінджича здобули ще одну перемогу: парламент працюватиме без літньої відпустки, оскільки уряд підготував проекти аж сімдесяти реформаторських законів. Їх необхідно ухвалити якомога швидше. Цього вимагають міжнародні фінансові інституції, які відмовляються надавати допомогу Сербії поки в республіці дійсні колишні, соціалістичні закони.
Парламент обрав й нову республіканську виборчу комісію. Це формально зроблено лише тому, що необхідно провести дострокові муніципальні вибори в трьох округах на півдні Сербії, де більшість населення становлять етнічні албанці. Проте, усі знають, що раніше чи пізніше буде призначено й президентські та дострокові парламентські вибори та що в балканських країнах результати виборів часто залежать й від складу виборчих комісій.
Представники опозиції стверджують, що це – розширення повноважень виконавчої влади й остаточний занепад парламентаризму. Оглядачі не поспішають із висновками, оскільки Сербія справжньої парламентської демократії ще не бачила. Єдиною справжньою владою тут у минулому завжди був кабінет міністрів. Депутати були й залишаються свого роду оздобою політичної системи.
