Торонто, 6 червня 2002 - 6 червня - професійне свято українських журналістів. Віктор Малярик, редактор відео журналістських розслідувань найтиражнішої у Канаді газети "Ґлоб енд Мейл" в інтерв’ю «Радіо Свобода» поздоровив із професійним святом своїх колег в Україні.
Віктор Малярик, мабуть, єдиний у світі журналіст, про якого за його життя поставив художній фільм Голівуд. Популярна кінострічка так і називається «Малярик» і розповідає про нелегку долю, нині провідного канадського журналіста, а колись обділеного долею хлопчину із сім’ї канадців-українців, якому, за тих обставин, що склалися, довелося рости, фактично, на вулиці. Хто знає, якби не ця сторінка біографії, чи був би Віктор Малярик тим Маляриком, якого нині знають, поважають і бояться не лише в Канаді.
Прагнення довести недосконалість системи, відповідальність за опіку безпритульними дітьми спонукали його до перших журналістських розслідувань. А його розповідь про трьох хлопців, які повісилися і нікому до цього не було діла, стала першою заявкою про Віктора Малярика як журналіста, який не боїться називати речі своїми іменами. Журналістські розслідування Віктора Малярика вийшли за межі Канади.
В Україні він був двічі. Перший раз, одразу після Чорнобильської трагедії, а вдруге приїхав, щоб ближче познайомитися з представниками українських мас-медіа.
В інтерв’ю для «Радіо Свобода» Віктор Малярик, зокрема, розповів:«Років три-чотири тому я їздив в Україну і розмовляв із журналістами. Був у Києві, Львові, Одесі та Харкові, де зустрічався з дуже багатьма українськими колегами.
Я говорив із ними на тему журналістського розслідування, тому що, на мою думку, справжній журналіст повинен проводити власне розслідування теми, на яку він пише. Не сидіти з блокнотом і нотувати, як той чи інший політик, приміром, переконує тебе, що він не причетний до корупції, а самому дослідити, чи говорить він правду. І майбутнє, як у Канаді, так і в Україні, саме за журналістами, які не лінуються і, головне, не бояться проводити розслідування.
Коли я говорив про це моїм українським колегам, то часто чув у відповідь, мовляв, усе так, але це ж небезпечно. Так, і небезпечно це не лише в Україні, в Росії, чи будь-якій іншій пострадянській державі, небезпечно це будь де. На жаль, журналістів нині вбивають і викрадають по всьому світі, але однозначно і те, що чим сміливіший журналіст, чим сміливіша газета, радіо чи телекомпанія, яка за ним стоїть, тим більше шансів перемогти зло».
Передаючи найщиріші побажання українським журналістам із нагоди їхнього професійного свята, Віктор Малярик, зокрема, побажав їм того, без чого журналістика не мислима - свободи слова. Він зазначив:«Свобода демократичної преси є, справді, максимальним індикатором суспільства і свідчить про те, наскільки добрим це суспільство є.
Це єдиний вид суспільства, в якому я волію жити, де репортер, журналіст є вільним, може говорити і писати про все, що вважає за потрібне і не боятися що після цього на нього нагряне шторм. Звичайно, це зовсім не означає, що на журналіста немає тиску.
Я, приміром, не раз відчував на собі залякування з боку кримінальних елементів, поліції, юристів, чи інших структур та осіб. Але це не злякало мене і я продовжує робити те, що я роблю».
Невдовзі він планує чергову поїздку у Східну Європу, у тому числі і на батьківщину своїх предків. Приводом для цього є робота над книгою про жінок, які стали живим товаром. Той факт, що вони продають своє тіло, на думку Віктора Малярика, означає не аморальність таких осіб, а, радше всього, аморальність суспільства, яке спонукало їх до цього.
Віктор Малярик, мабуть, єдиний у світі журналіст, про якого за його життя поставив художній фільм Голівуд. Популярна кінострічка так і називається «Малярик» і розповідає про нелегку долю, нині провідного канадського журналіста, а колись обділеного долею хлопчину із сім’ї канадців-українців, якому, за тих обставин, що склалися, довелося рости, фактично, на вулиці. Хто знає, якби не ця сторінка біографії, чи був би Віктор Малярик тим Маляриком, якого нині знають, поважають і бояться не лише в Канаді.
Прагнення довести недосконалість системи, відповідальність за опіку безпритульними дітьми спонукали його до перших журналістських розслідувань. А його розповідь про трьох хлопців, які повісилися і нікому до цього не було діла, стала першою заявкою про Віктора Малярика як журналіста, який не боїться називати речі своїми іменами. Журналістські розслідування Віктора Малярика вийшли за межі Канади.
В Україні він був двічі. Перший раз, одразу після Чорнобильської трагедії, а вдруге приїхав, щоб ближче познайомитися з представниками українських мас-медіа.
В інтерв’ю для «Радіо Свобода» Віктор Малярик, зокрема, розповів:«Років три-чотири тому я їздив в Україну і розмовляв із журналістами. Був у Києві, Львові, Одесі та Харкові, де зустрічався з дуже багатьма українськими колегами.
Я говорив із ними на тему журналістського розслідування, тому що, на мою думку, справжній журналіст повинен проводити власне розслідування теми, на яку він пише. Не сидіти з блокнотом і нотувати, як той чи інший політик, приміром, переконує тебе, що він не причетний до корупції, а самому дослідити, чи говорить він правду. І майбутнє, як у Канаді, так і в Україні, саме за журналістами, які не лінуються і, головне, не бояться проводити розслідування.
Коли я говорив про це моїм українським колегам, то часто чув у відповідь, мовляв, усе так, але це ж небезпечно. Так, і небезпечно це не лише в Україні, в Росії, чи будь-якій іншій пострадянській державі, небезпечно це будь де. На жаль, журналістів нині вбивають і викрадають по всьому світі, але однозначно і те, що чим сміливіший журналіст, чим сміливіша газета, радіо чи телекомпанія, яка за ним стоїть, тим більше шансів перемогти зло».
Передаючи найщиріші побажання українським журналістам із нагоди їхнього професійного свята, Віктор Малярик, зокрема, побажав їм того, без чого журналістика не мислима - свободи слова. Він зазначив:«Свобода демократичної преси є, справді, максимальним індикатором суспільства і свідчить про те, наскільки добрим це суспільство є.
Це єдиний вид суспільства, в якому я волію жити, де репортер, журналіст є вільним, може говорити і писати про все, що вважає за потрібне і не боятися що після цього на нього нагряне шторм. Звичайно, це зовсім не означає, що на журналіста немає тиску.
Я, приміром, не раз відчував на собі залякування з боку кримінальних елементів, поліції, юристів, чи інших структур та осіб. Але це не злякало мене і я продовжує робити те, що я роблю».
Невдовзі він планує чергову поїздку у Східну Європу, у тому числі і на батьківщину своїх предків. Приводом для цього є робота над книгою про жінок, які стали живим товаром. Той факт, що вони продають своє тіло, на думку Віктора Малярика, означає не аморальність таких осіб, а, радше всього, аморальність суспільства, яке спонукало їх до цього.
