Прага, 10 червня 2002 – 85 років тому Перший український національний уряд ХХ століття – Центральна Рада – ухвалила свій перший узагальнюючий політичний акт державного масштабу під назвою Першого універсалу. Історія не раз підтверджувала, що доля будь-якого національного уряду залежала від його першого кроку, якщо він був послідовний і відповідав національним інтересам, то й доля уряду, як правило, була співмірна тоді із зміцненням суверенітету народу. А якщо ні, то завоювання цього суверенітету відкладалося до кращих часів...
Що можна сказати про Перший універсал?
Він не був співмірний настроям українців. Бо і селяни, і величезна українська армія в понад 350 тисяч багнетів – всі чекали рішучого кроку Центральної Ради, а вона, тобто – її слабкі і дискриміновані до революції інтелігенти, проявили Першим універсалом не лише політичну слабкість, а й озброїли цим огляданням на Тимчасовий російський уряд проти України всі російські сили. Центральна Рада із самого початку злякалася піти шляхом Фінляндії, Польщі, тобто, шляхом національно-революційним. А боротьба за незалежність не терпить половинчатості й оглядання, якби чого не сталося. Або-або...
А в чому сьогоднішні уроки цього універсалу?
Та в тому, що Україна продовжує жити за його традицією. Більше того, вона нині не має національного уряду, бо слабка й боязка українська інтелігенція породжена тоталітарною системою, ще слабша, як у Центральній раді, продала політичне кермо держави абсолютно чужим національній державі напівкомуністичним, зкриміналізованим силам, що торгують Україною, переважно начорно, з щоденною оглядкою на Москву. Недарма українській президент піднімає на щит струхлявілі комуністичні тези 1954 року і хоче реанімувати історичне значення Переяславських угод, які завжди використовувала імперська Москва. Ціна зрад і поразок національних політиків надзвичайно болюче б’є по інтересах народу. Ви знаєте, якби не було тупцювання Перших універсалів Центральної Ради, а був послідовний революційний національний уряд, свій український Ґарібальді чи Пілсудський, то не було б і страшних жертв українців у ХХ столітті; і як не парадоксально –можливо й не було б і Радянського Союзу, який тримався багато де в чому – саме на нерішучості і й поступливості багатьох мільйонів українців.
А чим небезпечне сьогоднішнє тупцювання України?
Ну, воно вже перетворило народ на своєрідні африканські злидні у Європі, а там може бути й остаточна втрата державності та перетворення українців на своєрідне гарматне м’ясо десь у Чечні, Киргизії, де йде війна за імперські інтереси Росії. Тобто, нічого доброго не вивчення уроків Першого універсалу Україні не несе.
Що можна сказати про Перший універсал?
Він не був співмірний настроям українців. Бо і селяни, і величезна українська армія в понад 350 тисяч багнетів – всі чекали рішучого кроку Центральної Ради, а вона, тобто – її слабкі і дискриміновані до революції інтелігенти, проявили Першим універсалом не лише політичну слабкість, а й озброїли цим огляданням на Тимчасовий російський уряд проти України всі російські сили. Центральна Рада із самого початку злякалася піти шляхом Фінляндії, Польщі, тобто, шляхом національно-революційним. А боротьба за незалежність не терпить половинчатості й оглядання, якби чого не сталося. Або-або...
А в чому сьогоднішні уроки цього універсалу?
Та в тому, що Україна продовжує жити за його традицією. Більше того, вона нині не має національного уряду, бо слабка й боязка українська інтелігенція породжена тоталітарною системою, ще слабша, як у Центральній раді, продала політичне кермо держави абсолютно чужим національній державі напівкомуністичним, зкриміналізованим силам, що торгують Україною, переважно начорно, з щоденною оглядкою на Москву. Недарма українській президент піднімає на щит струхлявілі комуністичні тези 1954 року і хоче реанімувати історичне значення Переяславських угод, які завжди використовувала імперська Москва. Ціна зрад і поразок національних політиків надзвичайно болюче б’є по інтересах народу. Ви знаєте, якби не було тупцювання Перших універсалів Центральної Ради, а був послідовний революційний національний уряд, свій український Ґарібальді чи Пілсудський, то не було б і страшних жертв українців у ХХ столітті; і як не парадоксально –можливо й не було б і Радянського Союзу, який тримався багато де в чому – саме на нерішучості і й поступливості багатьох мільйонів українців.
А чим небезпечне сьогоднішнє тупцювання України?
Ну, воно вже перетворило народ на своєрідні африканські злидні у Європі, а там може бути й остаточна втрата державності та перетворення українців на своєрідне гарматне м’ясо десь у Чечні, Киргизії, де йде війна за імперські інтереси Росії. Тобто, нічого доброго не вивчення уроків Першого універсалу Україні не несе.
