Будапешт, 17 червня 2002 - Консервативні партії Угорщини намагаються привернути увагу правлячих кіл цієї країни й особливо громадськості до проблем відчутного зменшення чисельності угорських національних меншин за кордоном. Запобігти цьому у деякій мірі покликаний ухвалений на початку 2002-го року пільговий закон про статус закордонних угорців. Однак, праві партії побоюються , що в період правління лівоцентристів розпочатий процес не матиме достатньо потужного прискорення.
Ухвалений Національними зборами Угорщини попереднього складу закон передбачає надання широкого кола пільг угорцям, які живуть за кордоном, під час відвідування історичної батьківщини, зокрема, при пошуку роботи, лікуванні, проїзді транспортом під час навчання студентів тощо. Разом із тим відповідні матеріальні кошти з Угорщини отримуватимуть угорські національно-культурні та громадські осередки, включаючи і підприємницькі. Усе це мало б сприяти відродженню угорських громад в Румунії, Словаччині, Україні та ще низці держав, де проживає угорське населення з часів приходу Арпада, князя племен угренів, як їх тоді називали в Київський Русі і завойовницьких походів наступних угорських монархів. Нинішні угорські історики, наприклад, стверджують, що після укладення Трианонської мирної угоди в Парижі 82 роки тому, після Першої Світової війни, населення колись великої Угорщини, як складової частини Австро-Угорської монархії, зменшилося наполовину, а загальна площа територій скоротилася майже до двох третин. С того часу поза межами Угорщини проживає близько 5 мільйонів угорців. На початку 90-х років 20 століття консервативний прем’єр-міністр Угорщини Антал Йожеф якось сказав, що він вважає себе президентом усіх угорців і зробить усе, аби не залишити своїх етнічних братів за кордоном у біді. Після 4-річної перерви консерватори знову повернулися до влади у 1998 році, і проголошений раніше курс на активну підтримку угорських нацменшин було продовжено. Ця політика увінчалася, зрештою, ухваленням пільгового закону. Однак, попри очевидні плюси такого кроку, знайшлося чимало скептиків усередині Угорщини, які, наприклад, вважають, що країна матеріально не подужає нових бюджетних навантажень. Тому потрібно зважено підходити до таких речей, як бажане й дійсне. Не слід забувати, що, скажімо, піклування сусідки про національні меншини іншої держави деякі країни сприймають украй боляче, звинувачуючи Угорщину в тому, що вона втручається в чужі справи. Питань із цього приводу, на жаль, залишається значно більше, ніж відповідей, тому деякі місцеві політики висловлюють думку, що владнати подібні проблеми центральноєвропейцям можна буде, керуючись європейськими нормами у складі ЄС, розширення якого вже не за горами.
Ухвалений Національними зборами Угорщини попереднього складу закон передбачає надання широкого кола пільг угорцям, які живуть за кордоном, під час відвідування історичної батьківщини, зокрема, при пошуку роботи, лікуванні, проїзді транспортом під час навчання студентів тощо. Разом із тим відповідні матеріальні кошти з Угорщини отримуватимуть угорські національно-культурні та громадські осередки, включаючи і підприємницькі. Усе це мало б сприяти відродженню угорських громад в Румунії, Словаччині, Україні та ще низці держав, де проживає угорське населення з часів приходу Арпада, князя племен угренів, як їх тоді називали в Київський Русі і завойовницьких походів наступних угорських монархів. Нинішні угорські історики, наприклад, стверджують, що після укладення Трианонської мирної угоди в Парижі 82 роки тому, після Першої Світової війни, населення колись великої Угорщини, як складової частини Австро-Угорської монархії, зменшилося наполовину, а загальна площа територій скоротилася майже до двох третин. С того часу поза межами Угорщини проживає близько 5 мільйонів угорців. На початку 90-х років 20 століття консервативний прем’єр-міністр Угорщини Антал Йожеф якось сказав, що він вважає себе президентом усіх угорців і зробить усе, аби не залишити своїх етнічних братів за кордоном у біді. Після 4-річної перерви консерватори знову повернулися до влади у 1998 році, і проголошений раніше курс на активну підтримку угорських нацменшин було продовжено. Ця політика увінчалася, зрештою, ухваленням пільгового закону. Однак, попри очевидні плюси такого кроку, знайшлося чимало скептиків усередині Угорщини, які, наприклад, вважають, що країна матеріально не подужає нових бюджетних навантажень. Тому потрібно зважено підходити до таких речей, як бажане й дійсне. Не слід забувати, що, скажімо, піклування сусідки про національні меншини іншої держави деякі країни сприймають украй боляче, звинувачуючи Угорщину в тому, що вона втручається в чужі справи. Питань із цього приводу, на жаль, залишається значно більше, ніж відповідей, тому деякі місцеві політики висловлюють думку, що владнати подібні проблеми центральноєвропейцям можна буде, керуючись європейськими нормами у складі ЄС, розширення якого вже не за горами.
