Прага, 15 червня 2002 -
Ірина Халупа
Говорить радіо «Свобода». Вітаємо Вас, дорогі слухачі, й пропонуємо послухати передачу «30 хвилин у різних вимірах». Перед мікрофоном Ірина Халупа. Сьогодні наша передача дещо музикальна і дуже різноманітна. Ми розпочинаємо її репортажем про народний ансамбль «Росинка», який на початку цього місяця відсвяткував свій 35-ий ювілей. 2 червня у приміщенні Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка народний вокальний ансамбль “Росинка”, відомий не лише в місті та області, відсвяткував свій 35-літній ювілей. “Росинка” є лауреатом усеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів, телетурніру “Сонячні кларнети”. Ансамбль брав участь у зйомках п’яти телефільмів, найвідоміший з яких – “Червона рута” – увійшов у скарбницю української музичної телевізійної документалістики. У цій стрічці тридцятилітньої давності – унікальні записи Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Софії Ротару і “Росинок”. Мій колега Тарас Марусик був на двох попередніх ювілеях – 1992-го та 1997-го років. Не оминув він і цьогорічного ювілею своїх землячок. Послухайте його репортаж із місця події.
Тарас Марусик
За 35 років існування через «Росинку» пройшли близько ста вокалісток. У нинішньому складі лише Христина Михайлюк співає від самого початку. Саме вона створила цей колектив і незмінно його очолює з 196. року. Христина Михайлюк – заслужений працівник культури України, професорка Прикарпатського університету. Сьогодні у складі Росинок заслужені працівниці культури України – Марія Ортинська, Ольга Молодій, Ольга Чирсак, а також Ірина Жеребецька, Зоряна Регета і концертмейстер Любов Гундер. Привітати колектив прийшло чимало відомих людей. Серед них і міський голова Івано-Франківська Зиновій Шкутяк. Ось фрагмент його виступу:
Зиновій Шкутяк
Зі студентського вокального ансамблю «Росинка» переросла в культурне явище, явище не тільки міста Івано-Франківська, а й України.
Тарас Марусик
Ось що сказав заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Богдан Томенчук:
Богдан Томенчук
Я просто знаю, що є така українська нація, яка має прекрасні пісні, ансамблі, але зверніть увагу «Rolling stone», камінь, що котиться, називайте все, що хочете, «АВВА», «Money, мoney». А тут є Росинка!
Тарас Марусик
Крім того Богдан Томенчук заявив із сцени про подарунок співачкам та їхнім родинам у вигляді двадцяти путівок у пансіонат Синьогора у Гуті. До речі, у цьому гірському селі Івано-Франківщини розташована також відома вже й за межами України дача Леоніда Кучми. Як завше, оригінальним у своєму слові був відомий український письменник Степан Пушик, пісень на вірші якого чимало в репертуарі «Росинки». Щоправда, чи не вперше цей високорослий і широкоплечий чоловік публічно просльозився.
Степан Пушик
А їй тридцять п’ять, прийшли до Росинки в гостину, тут дуже багато зійшлося поважних людей, та трошечки більше чи менше тобі відшуміло, Христино, давай поцілуємось, притисну тебе до грудей... Колись я приніс свої пісню чорнявій Христинці, ти мило і ніжно промовила слово мені, спасибі, що ти мої твори скупала в росинці, колись нас не буде – залишаться наші пісні.
Тарас Марусик
Того вечора «Росинка» співала багато пісень, більше, аніж увійшло в компакт-диск «Згадай мене», який напередодні ювілею допомогли записати спонсори колективу. Серед почесних гостей був і колишній ректор Івано-Франківського педінституту, при якому «Росинка» була створена, Олександр Устенко. До травня цього року він працював ректором Тернопільської Академії народного господарства - рідного вузу Віктора Ющенка, а в травні склав присягу народного депутата України. Зараз він член блоку «Наша Україна». Мабуть тому в його привітання ансамблеві закралися і політичні нотки.
Олександр Устенко
Свого часу в Києві ні один концерт не міг обійтися без цих прекрасних дівчат, і багатьох з Івано-Франківська. Це говорило про те, що цей талановитий народ заслуговує нової прекрасної долі, і ви знаєте, що робиться зараз у Києві, і знаєте, як нам потрібна зараз підтримка всіх людей для того, щоб ми перемогли ту нечисть. І ці талановиті дівчата сьогодні ще раз показують, що нас не здолати. Я не знав, що зробити, що вам сказати, і попросив фонд Данила Галицького дати вам просто десять тисяч гривень.
Тарас Марусик
Але кульмінацією майже чотиригодинного концерту вшанування «Росинок» стала поява на сцені народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Василя Зінкевича, що викликало бурхливі емоції майже тисячі осіб, які зібралися в залі й на балконах.
Василь Зінкевич
Дорогі мої! Моя любов вам, мої неповторні шляхетні леді! Я щасливий, що саме ту, серед прекрасних пісень нашої «Росинки» ми можемо ще раз відчути свою духовну висоту. Отож спів «Росинки» - то є не просто академічний спів чи просто спів, у тому є набагато більше. «Росинка» - то є пісня України, так в Україні співають, «Росинка» співає правдою, чистотою й неповторністю України. Наша пісня – то не є забава, то є органічна складова національної формули України, і цей колектив, цей ансамбль робить цю духовну царину вищою. Низький уклін цьому прекрасному ансамблю «Росинка» з Івано-Франківська. Бути українцем – це вже дуже багато.
Тарас Марусик
Загалом Василь Зінкевич пробув на сцені півгодини. Прикметно, що при його унікальних вокальних даних він досі не має компакт-дисків, ні разу не виступав з сольним концертом у національному палаці «Україна», але натомість з величезним успіхом виступав у кількох сусідніх з Україною державах, зокрема, у Бухарестській опері. Концерт ушанування народного вокального ансамблю «Росинка» пройшов із великим емоційним піднесенням і став чи не головною культурною подією першого тижня літа в Івано-Франківську.
Ірина Халупа
Одна людина може змінити світ. Це показує не лише історія, це кожного дня показують віддані люди, ті, хто у щось вірить, ідею, мету... те щось, що наповнює життя й буття змістом. Такою особою є мешканець Рівного Віктор Пікторов, людина, яка живе в гармонії з природою. Це він разом з однодумцями створив дитячу козацьку республіку Пагін, яка охоплює 15 сіл та районний центр. Валентина Одарченко з Рівного розкаже докладніше:
Валентина Одарченко
Є у Володимирці народний педагог, тобто педагог від Бога. Не помітити Михайла Пікторова серед інших не можливо. Завжди легко вдягнутий, в усі пори року ходить босоніж. Інтернатівське виховання по-доброму далося взнаки. По-перше, Михайло переконаний, що людина в гармонії з природою може розкрити чимало унікальних своїх рис і можливостей. По-друге, він знає, як сторицею віддячує в майбутньому дитина державі, котра не шкодує зусиль для її виховання. Тож чотири роки тому у пана Пікторова та його земляків - братів Новаків - виникла ідея створення дитячої козацької республіки. Тоді її підтримали і спонсори - приватний магазин «Юність», Кузнецовська фірма «Імбекс», перукарня «Шанс». Нині , як годиться у козаків - окрім отамана є тут козацька рада, писар, скарбник і відповідно юнацькі козацькі осередки. А ще власний автобус, ігрова та відео-зали. За чотири роки де тільки не побували юні володимирці. Від рідних поліських озер – до карпатських гір. Ходили повстанськими стежками, влаштовували фестивалі козацьких і стрілецьких пісень і загартовувались під час військово-спортивної гри «Сагайдак». Або ж ішли з учасниками еко-фестивалю «Майдан» на плотах по Стиру. Тих, хто називає стиль роботи Пікторова муштрою, він поправляє, вживаючи слово вишкіл. А про те, що робота товариства не обмежується спортивно-виховними акціями, свідчить новий напрямок - правове виховання дітей. Хоча розпочинати довелося з дорослих.
Михайло Пікторов
Тільки після того, як ви вже побачили, що готові реалізовувати проекти, ми написали перший проект і він, як кажуть, вцілив у десятку. Назва – «Інформування населення по Конвенції прав дитини», за фінансової підтримки європейського співтовариства. Це було навчання для наставників, які зараз уже є стержнем нашої організації. Зараз Всесвітній банк в Україні підтримав наш проект про створення інформаційно-методичного центру для дітей, який передбачає в правовому напрямку і створення таких правових корпунктів по Володимирецькому району. Це центр, який буде надавати дітям інформацію про захист у ситуації, коли порушують їхні права.
Валентина Одарченко
Нещодавно у козацькій раді Пагона побували представники американського посольства. Після цього візиту зроблено намітки розширення роботи Пагона у соціальному плані. Утім, сам термін «благодійність» передбачає ще й долучення інших до добрих справ. Адже триває акція «Літо – дітям-інвалідам», на яку збирають пожертви від мешканців району та області.
Михайло Пікторов
Зі скриньками ходять наші волонтери, вони стажувалися у Волинському ресурсному центрі. Ми попросили після виборів дати нам ці скриньки і зараз їх використовуємо. Такі скриньки стоять у банках, у крамницях. Завтра наші волонтери збираються підійти в церкву, бо є попередня домовленість, і завтра ж вони будуть працювати ще на базарі у місті Кузнецовськ. Ми зараз відбираємо комендантське відділення, яке буде працювати з дітьми в літній період, коли буде проводитися таборування для дітей-інвалідів із їхніми родинами. Це буде вперше в районі проводитися, але перед цим ми проводили акцію «Різдво для всіх». Батькам ми роздали анкети, який матеріальний стан їх і таке інше, і одне з питань було - чи згодні батьки відпочити разом із своїми дітьми на Воронківському озері? Більшість батьків погодилися. І тому ми вирішили, що в літній період для дітей-інвалідів можна організувати табір. Тому ми зараз звертаємося з листами до райдержадміністрації, до підприємств, до небайдужих людей.
Валентина Одарченко
Так багато напрямків у роботі товариства, і відремонтувати все ж таки ви дуже хочете цей панський маєток, половину якого фактично віддають, це ж на ремонт треба скільки! І акція Говорляна для дітей, бачу фотографії, і інтернет-кафе ви хочете відкрити, не боїтеся, що розростеться товариство і розділиться на якісь інші?
Михайло Пікторов
Це дуже добре. І коли хтось цікавиться нашими напрямками і як ми цього досягли - ми ділимося досвідом.
Валентина Одарченко
Щодо Вас конкретно. Ви людина досить неординарна, і з чогось це мало початися, що Ви вирішили отак займатися з дітьми. Усі знають Пікторова у Володимирці як людину, яка ніколи не носить взуття до природи...
Михайло Пікторов
В мене є своя філософія, яка каже, що по святих місцях треба ходити людині босими ногами. А земля, вона є свята, і у всіх казках, переказах її називають матінкою.
Валентина Одарченко
Я дивлюсь, фотографія, на Говерлу Ви взимку забиралися, причому босими ногами. Чому?
Михайло Пікторов
Людина ходить у взутті тому, що вона залежна стала. І багато в людині зараз штучного. Я йду шляхом назад до природи, і тому я випробовую й бачу, що є покровительство. Це покровительство дає можливість мені комфортно почуватися в тому стані, в якому я зараз є: босий, голий, бородатий.
Валентина Одарченко
Це був Михайло Пікторов - незвичайна людина, котра зуміла зробити цікавим дитяче життя в невеличкому поліському Володимирецькому районі на Рівненщині.
Ірина Халупа
За останніх 10 років в Україні 135 тисяч осіб звели рахунки з життям. З них 26 тисяч були жінки. І майже у 5 разів більше чоловіків. 107 тисяч. За рівнем самогубств Донеччина посідає передове місце. Статистика показує, що в східних областях України самогубств у три – чотири рази більше, ніж у західних. На тлі економічного занепаду виявляється, що не останню роль у цій сумній статистиці відіграють стосунки між жінками й чоловіками. Об каміння побутових труднощів розбиваються не лише кохання, а й життя людей. Сергій Гармаш продовжує тему:
Високий рівень самогубств на Донеччині багато психологів схильні пояснювати важкою економічною ситуацією в регіоні та переорієнтацією його економіки. В період, коли в області домінувала шахтарська праця, чоловіки, задіяні на вугільних підприємствах, тобто ті, які виконували важку фізичну працю, непогано отримували за неї і годували свої родини. Сьогодні ці люди опинилися в ситуації, коли нічого іншого, крім важкої фізичної праці, вони робити не вміють, але гроші за цю працю вже майже не отримують, або отримують дуже мало. Багато шахтарів узагалі опинилися без роботи. За дуже короткий термін чоловіки в шахтарських регіонах утратили роль лідерів і в суспільстві і в сім’ї, і багато хто не може у буквальному смислі пережити цього. Тож сьогодні чоловіки в Україні потребують не меншого психологічного захисту ніж жінки. Утім у республіці немає реабілітаційних центрів для чоловіків, хоча подібні жіночі організації є досить розвинуті. Чому це так, я запитав президента Донецької обласної ліги ділових та професійних жінок, директора Центру підтримки жіночого бізнесу, координатора Центру «Жінка для жінки» Людмилу Горову.
Сергій Гармаш
Пані Людмило, чи є в області чоловічі організації подібні Вашій?
Людмила Горова
На Донеччині немає, але деякі спроби створити їх робляться. На Донеччині є Асоціація самотніх татусів, але це не те. Це чоловіки, яких скривдили дружини і залишили з дітьми.
Сергій Гармаш
Як Ви вважаєте, чому рівень самогубств серед чоловіків у 5 разів перевищує рівень самогубств серед жінок?
Людмила Горова
Тому що для чоловіків був шок, коли вони в одну мить виявилися нездатними реалізувати себе у житті. І зараз із цього вони не бачать виходу. Століттями їх упевнювали в тому, що вони все можуть, що чоловіки – стіна, підтримка для всіх. А виявилося, що ні. Жінка, дружина також може все робити. І це пережити дуже важко не тільки в сімейному житті, але і на роботі.
Сергій Гармаш
А чи потребує жінка взагалі , так би мовити, чоловічого плеча?
Людмила Горова
Так, дуже потребує. І у соціальному й в особистому, інтимному житті жінка потребує людину, яка б її розуміла. Без цього неможливо. Ми проводимо опитування, працюємо з дівчатами, із жінками різного віку. Ні одна жінка не викреслила чоловіків та кохання зі свого життя, і кохання ставиться на перше місце. А як може кохання бути без чоловіка, без дітей, без сім’ї? Це не мій додаток. Я впевнена в цьому, тому що своє теперішнє життя і майбутнє жінки не уявляють по-іншому. Ця зміна ролей у суспільстві вже є, її констатує наука, але цим мають займатися ще і політики на законодавчому, державному рівні, тому що на цьому рівні це почало розбудовуватись.
Сергій Гармаш
Чому чоловіки не самоорганізуються як жінки, щоб захищати себе, якось пристосовуватись до нових умов?
Людмила Горова
Справа в тому, що чоловіки більш організовані, існує більше чоловічих організацій, але вони іншого спрямування. Чоловікам не зручно всім говорити, що вони мають не тільки сильні сторони, але і слабкі. Жінкам була с самого початку дана велика роль у сім’ї, у різних психологічних справах, вони з цього почали і зараз це дає жінкам значно більше переваг. Чоловіками також треба займатися, і ми це робимо.
Ірина Халупа
Від Донеччини перейдімо до Житомира. Для мешканців цього міста обрання підприємця Георгія Буравкова мером було дещо несподіваним. В історії самоврядування Житомира пан Буравков є унікальним. Він абсолютно не знає української мови. Але навіть і це перестало дивувати після того, як житомиряни побачили перші кроки нового мера. В місті раптом почали змінювати історичні назви вулиць на ті, що були за часів Радянського Союзу. Про ті та інші подарунки – в лапках – житомирського міського голови Георгія Буравкова розповість
Сергій Шевчук
Під час першої сесії Житомирської міської Ради новий голова мав скласти присягу. Але прочитати з аркуша підготовлений текст мер не зміг. Причина – він просто не спроможний говорити українською мовою. Уявіть собі здивування депутатів і журналістів, які були присутні в залі. Звичайно, можна було б посміятися яз того, що людині, яка майже все життя мешкала в Україні, проблематично вимовити слово «паляниця». З іншого боку, веселого тут мало. Житомирщина – це ж не Крим і не Донеччина. Місто було історичним адміністративним центром старожитньої Волині, а в новітній історії Житомирська міська Рада першою в центрально-східній Україні задовго до розвалу СРСР підняла жовто-блакитний прапор. Аж раптом така оказія!
На допомогу мерові прийшов завідувач кафедри української мови Житомирського педуніверситету Віктор Мойсієнко. Він дав обіцянку, що за рік Георгій Буравков із його допомогою опанує українську. За це Віктора Михайловича ввели до складу Житомирського міськвиконкому як представника ніби української меншини міста. Решта членів цього виконавчого органу Ради – усуціль так звані виробничники та відставні офіцери Радянської армії.
Як з’ясувалося, проблемою для мера є не лише мова. Закон про самоврядування, який указує на порядок формування органів Ради, для міського голови теж таємниця. Він припустився численних порушень регламенту й порядку ведення сесії. Натомість щоб стерти ці халепи, мер вдається до гучних заяв, із яких мешканці міста ще більше потішаються. Зокрема, Георгій Буравков повідомив, що звільняє всіх службовців виконкому, які курять. За якими статтями Кодексу про працю відбуватиметься звільнення, чиновники не допитувалися. Вони відповіли мерові плітками-прогнозами про нетривалий термін його володарювання. Житомиряни ж чекають від міського голови обіцяної гарячої води, підвищення зарплат бюджетникам і початку ремонту доріг. Але мер чудово знає, що виборчі обіцянки втілити наразі неможливо. В бюджеті міста навіть на заплановані статті витрат коштів катастрофічно не вистачає. Тому міськрада – за пропозицією голови підняли тарифи на комунальні послуги. Шок пенсіонерів від звістки про нові ціни вирішили загоїти ідеологічною пігулкою – перейменувати центральну вулицю міста Театральну на Героїв Сталінграда. Виявляється, за часів Брежнєва впродовж семи років ця вулиця мала таку назву. Допитливіші не дивуються анахронізмам. Вони вказують на наближеність міського голови до «Русского движения Украины». Мер цього і не спростовує.
Утім, можна хоч усі вулиці міста назвати на честь КПРС, мешканцям Житомира від цього не додасться. Громадські рухи міста, які поки оговтуються від виборчих баталій, збираються меру це невдовзі пояснити. На кого спиратиметься голова – загадка. Адже російські організації такі нечисленні, а героїв Сталінграда в Житомирі взагалі немає. Що ж, бачили очі, що вибирали.
Ірина Халупа
Про подальші подарунки житомирського мера Георгія Буравкова – в майбутніх передачах української Свободи. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.
Ірина Халупа
Говорить радіо «Свобода». Вітаємо Вас, дорогі слухачі, й пропонуємо послухати передачу «30 хвилин у різних вимірах». Перед мікрофоном Ірина Халупа. Сьогодні наша передача дещо музикальна і дуже різноманітна. Ми розпочинаємо її репортажем про народний ансамбль «Росинка», який на початку цього місяця відсвяткував свій 35-ий ювілей. 2 червня у приміщенні Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка народний вокальний ансамбль “Росинка”, відомий не лише в місті та області, відсвяткував свій 35-літній ювілей. “Росинка” є лауреатом усеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів, телетурніру “Сонячні кларнети”. Ансамбль брав участь у зйомках п’яти телефільмів, найвідоміший з яких – “Червона рута” – увійшов у скарбницю української музичної телевізійної документалістики. У цій стрічці тридцятилітньої давності – унікальні записи Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Софії Ротару і “Росинок”. Мій колега Тарас Марусик був на двох попередніх ювілеях – 1992-го та 1997-го років. Не оминув він і цьогорічного ювілею своїх землячок. Послухайте його репортаж із місця події.
Тарас Марусик
За 35 років існування через «Росинку» пройшли близько ста вокалісток. У нинішньому складі лише Христина Михайлюк співає від самого початку. Саме вона створила цей колектив і незмінно його очолює з 196. року. Христина Михайлюк – заслужений працівник культури України, професорка Прикарпатського університету. Сьогодні у складі Росинок заслужені працівниці культури України – Марія Ортинська, Ольга Молодій, Ольга Чирсак, а також Ірина Жеребецька, Зоряна Регета і концертмейстер Любов Гундер. Привітати колектив прийшло чимало відомих людей. Серед них і міський голова Івано-Франківська Зиновій Шкутяк. Ось фрагмент його виступу:
Зиновій Шкутяк
Зі студентського вокального ансамблю «Росинка» переросла в культурне явище, явище не тільки міста Івано-Франківська, а й України.
Тарас Марусик
Ось що сказав заступник голови Івано-Франківської облдержадміністрації Богдан Томенчук:
Богдан Томенчук
Я просто знаю, що є така українська нація, яка має прекрасні пісні, ансамблі, але зверніть увагу «Rolling stone», камінь, що котиться, називайте все, що хочете, «АВВА», «Money, мoney». А тут є Росинка!
Тарас Марусик
Крім того Богдан Томенчук заявив із сцени про подарунок співачкам та їхнім родинам у вигляді двадцяти путівок у пансіонат Синьогора у Гуті. До речі, у цьому гірському селі Івано-Франківщини розташована також відома вже й за межами України дача Леоніда Кучми. Як завше, оригінальним у своєму слові був відомий український письменник Степан Пушик, пісень на вірші якого чимало в репертуарі «Росинки». Щоправда, чи не вперше цей високорослий і широкоплечий чоловік публічно просльозився.
Степан Пушик
А їй тридцять п’ять, прийшли до Росинки в гостину, тут дуже багато зійшлося поважних людей, та трошечки більше чи менше тобі відшуміло, Христино, давай поцілуємось, притисну тебе до грудей... Колись я приніс свої пісню чорнявій Христинці, ти мило і ніжно промовила слово мені, спасибі, що ти мої твори скупала в росинці, колись нас не буде – залишаться наші пісні.
Тарас Марусик
Того вечора «Росинка» співала багато пісень, більше, аніж увійшло в компакт-диск «Згадай мене», який напередодні ювілею допомогли записати спонсори колективу. Серед почесних гостей був і колишній ректор Івано-Франківського педінституту, при якому «Росинка» була створена, Олександр Устенко. До травня цього року він працював ректором Тернопільської Академії народного господарства - рідного вузу Віктора Ющенка, а в травні склав присягу народного депутата України. Зараз він член блоку «Наша Україна». Мабуть тому в його привітання ансамблеві закралися і політичні нотки.
Олександр Устенко
Свого часу в Києві ні один концерт не міг обійтися без цих прекрасних дівчат, і багатьох з Івано-Франківська. Це говорило про те, що цей талановитий народ заслуговує нової прекрасної долі, і ви знаєте, що робиться зараз у Києві, і знаєте, як нам потрібна зараз підтримка всіх людей для того, щоб ми перемогли ту нечисть. І ці талановиті дівчата сьогодні ще раз показують, що нас не здолати. Я не знав, що зробити, що вам сказати, і попросив фонд Данила Галицького дати вам просто десять тисяч гривень.
Тарас Марусик
Але кульмінацією майже чотиригодинного концерту вшанування «Росинок» стала поява на сцені народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Василя Зінкевича, що викликало бурхливі емоції майже тисячі осіб, які зібралися в залі й на балконах.
Василь Зінкевич
Дорогі мої! Моя любов вам, мої неповторні шляхетні леді! Я щасливий, що саме ту, серед прекрасних пісень нашої «Росинки» ми можемо ще раз відчути свою духовну висоту. Отож спів «Росинки» - то є не просто академічний спів чи просто спів, у тому є набагато більше. «Росинка» - то є пісня України, так в Україні співають, «Росинка» співає правдою, чистотою й неповторністю України. Наша пісня – то не є забава, то є органічна складова національної формули України, і цей колектив, цей ансамбль робить цю духовну царину вищою. Низький уклін цьому прекрасному ансамблю «Росинка» з Івано-Франківська. Бути українцем – це вже дуже багато.
Тарас Марусик
Загалом Василь Зінкевич пробув на сцені півгодини. Прикметно, що при його унікальних вокальних даних він досі не має компакт-дисків, ні разу не виступав з сольним концертом у національному палаці «Україна», але натомість з величезним успіхом виступав у кількох сусідніх з Україною державах, зокрема, у Бухарестській опері. Концерт ушанування народного вокального ансамблю «Росинка» пройшов із великим емоційним піднесенням і став чи не головною культурною подією першого тижня літа в Івано-Франківську.
Ірина Халупа
Одна людина може змінити світ. Це показує не лише історія, це кожного дня показують віддані люди, ті, хто у щось вірить, ідею, мету... те щось, що наповнює життя й буття змістом. Такою особою є мешканець Рівного Віктор Пікторов, людина, яка живе в гармонії з природою. Це він разом з однодумцями створив дитячу козацьку республіку Пагін, яка охоплює 15 сіл та районний центр. Валентина Одарченко з Рівного розкаже докладніше:
Валентина Одарченко
Є у Володимирці народний педагог, тобто педагог від Бога. Не помітити Михайла Пікторова серед інших не можливо. Завжди легко вдягнутий, в усі пори року ходить босоніж. Інтернатівське виховання по-доброму далося взнаки. По-перше, Михайло переконаний, що людина в гармонії з природою може розкрити чимало унікальних своїх рис і можливостей. По-друге, він знає, як сторицею віддячує в майбутньому дитина державі, котра не шкодує зусиль для її виховання. Тож чотири роки тому у пана Пікторова та його земляків - братів Новаків - виникла ідея створення дитячої козацької республіки. Тоді її підтримали і спонсори - приватний магазин «Юність», Кузнецовська фірма «Імбекс», перукарня «Шанс». Нині , як годиться у козаків - окрім отамана є тут козацька рада, писар, скарбник і відповідно юнацькі козацькі осередки. А ще власний автобус, ігрова та відео-зали. За чотири роки де тільки не побували юні володимирці. Від рідних поліських озер – до карпатських гір. Ходили повстанськими стежками, влаштовували фестивалі козацьких і стрілецьких пісень і загартовувались під час військово-спортивної гри «Сагайдак». Або ж ішли з учасниками еко-фестивалю «Майдан» на плотах по Стиру. Тих, хто називає стиль роботи Пікторова муштрою, він поправляє, вживаючи слово вишкіл. А про те, що робота товариства не обмежується спортивно-виховними акціями, свідчить новий напрямок - правове виховання дітей. Хоча розпочинати довелося з дорослих.
Михайло Пікторов
Тільки після того, як ви вже побачили, що готові реалізовувати проекти, ми написали перший проект і він, як кажуть, вцілив у десятку. Назва – «Інформування населення по Конвенції прав дитини», за фінансової підтримки європейського співтовариства. Це було навчання для наставників, які зараз уже є стержнем нашої організації. Зараз Всесвітній банк в Україні підтримав наш проект про створення інформаційно-методичного центру для дітей, який передбачає в правовому напрямку і створення таких правових корпунктів по Володимирецькому району. Це центр, який буде надавати дітям інформацію про захист у ситуації, коли порушують їхні права.
Валентина Одарченко
Нещодавно у козацькій раді Пагона побували представники американського посольства. Після цього візиту зроблено намітки розширення роботи Пагона у соціальному плані. Утім, сам термін «благодійність» передбачає ще й долучення інших до добрих справ. Адже триває акція «Літо – дітям-інвалідам», на яку збирають пожертви від мешканців району та області.
Михайло Пікторов
Зі скриньками ходять наші волонтери, вони стажувалися у Волинському ресурсному центрі. Ми попросили після виборів дати нам ці скриньки і зараз їх використовуємо. Такі скриньки стоять у банках, у крамницях. Завтра наші волонтери збираються підійти в церкву, бо є попередня домовленість, і завтра ж вони будуть працювати ще на базарі у місті Кузнецовськ. Ми зараз відбираємо комендантське відділення, яке буде працювати з дітьми в літній період, коли буде проводитися таборування для дітей-інвалідів із їхніми родинами. Це буде вперше в районі проводитися, але перед цим ми проводили акцію «Різдво для всіх». Батькам ми роздали анкети, який матеріальний стан їх і таке інше, і одне з питань було - чи згодні батьки відпочити разом із своїми дітьми на Воронківському озері? Більшість батьків погодилися. І тому ми вирішили, що в літній період для дітей-інвалідів можна організувати табір. Тому ми зараз звертаємося з листами до райдержадміністрації, до підприємств, до небайдужих людей.
Валентина Одарченко
Так багато напрямків у роботі товариства, і відремонтувати все ж таки ви дуже хочете цей панський маєток, половину якого фактично віддають, це ж на ремонт треба скільки! І акція Говорляна для дітей, бачу фотографії, і інтернет-кафе ви хочете відкрити, не боїтеся, що розростеться товариство і розділиться на якісь інші?
Михайло Пікторов
Це дуже добре. І коли хтось цікавиться нашими напрямками і як ми цього досягли - ми ділимося досвідом.
Валентина Одарченко
Щодо Вас конкретно. Ви людина досить неординарна, і з чогось це мало початися, що Ви вирішили отак займатися з дітьми. Усі знають Пікторова у Володимирці як людину, яка ніколи не носить взуття до природи...
Михайло Пікторов
В мене є своя філософія, яка каже, що по святих місцях треба ходити людині босими ногами. А земля, вона є свята, і у всіх казках, переказах її називають матінкою.
Валентина Одарченко
Я дивлюсь, фотографія, на Говерлу Ви взимку забиралися, причому босими ногами. Чому?
Михайло Пікторов
Людина ходить у взутті тому, що вона залежна стала. І багато в людині зараз штучного. Я йду шляхом назад до природи, і тому я випробовую й бачу, що є покровительство. Це покровительство дає можливість мені комфортно почуватися в тому стані, в якому я зараз є: босий, голий, бородатий.
Валентина Одарченко
Це був Михайло Пікторов - незвичайна людина, котра зуміла зробити цікавим дитяче життя в невеличкому поліському Володимирецькому районі на Рівненщині.
Ірина Халупа
За останніх 10 років в Україні 135 тисяч осіб звели рахунки з життям. З них 26 тисяч були жінки. І майже у 5 разів більше чоловіків. 107 тисяч. За рівнем самогубств Донеччина посідає передове місце. Статистика показує, що в східних областях України самогубств у три – чотири рази більше, ніж у західних. На тлі економічного занепаду виявляється, що не останню роль у цій сумній статистиці відіграють стосунки між жінками й чоловіками. Об каміння побутових труднощів розбиваються не лише кохання, а й життя людей. Сергій Гармаш продовжує тему:
Високий рівень самогубств на Донеччині багато психологів схильні пояснювати важкою економічною ситуацією в регіоні та переорієнтацією його економіки. В період, коли в області домінувала шахтарська праця, чоловіки, задіяні на вугільних підприємствах, тобто ті, які виконували важку фізичну працю, непогано отримували за неї і годували свої родини. Сьогодні ці люди опинилися в ситуації, коли нічого іншого, крім важкої фізичної праці, вони робити не вміють, але гроші за цю працю вже майже не отримують, або отримують дуже мало. Багато шахтарів узагалі опинилися без роботи. За дуже короткий термін чоловіки в шахтарських регіонах утратили роль лідерів і в суспільстві і в сім’ї, і багато хто не може у буквальному смислі пережити цього. Тож сьогодні чоловіки в Україні потребують не меншого психологічного захисту ніж жінки. Утім у республіці немає реабілітаційних центрів для чоловіків, хоча подібні жіночі організації є досить розвинуті. Чому це так, я запитав президента Донецької обласної ліги ділових та професійних жінок, директора Центру підтримки жіночого бізнесу, координатора Центру «Жінка для жінки» Людмилу Горову.
Сергій Гармаш
Пані Людмило, чи є в області чоловічі організації подібні Вашій?
Людмила Горова
На Донеччині немає, але деякі спроби створити їх робляться. На Донеччині є Асоціація самотніх татусів, але це не те. Це чоловіки, яких скривдили дружини і залишили з дітьми.
Сергій Гармаш
Як Ви вважаєте, чому рівень самогубств серед чоловіків у 5 разів перевищує рівень самогубств серед жінок?
Людмила Горова
Тому що для чоловіків був шок, коли вони в одну мить виявилися нездатними реалізувати себе у житті. І зараз із цього вони не бачать виходу. Століттями їх упевнювали в тому, що вони все можуть, що чоловіки – стіна, підтримка для всіх. А виявилося, що ні. Жінка, дружина також може все робити. І це пережити дуже важко не тільки в сімейному житті, але і на роботі.
Сергій Гармаш
А чи потребує жінка взагалі , так би мовити, чоловічого плеча?
Людмила Горова
Так, дуже потребує. І у соціальному й в особистому, інтимному житті жінка потребує людину, яка б її розуміла. Без цього неможливо. Ми проводимо опитування, працюємо з дівчатами, із жінками різного віку. Ні одна жінка не викреслила чоловіків та кохання зі свого життя, і кохання ставиться на перше місце. А як може кохання бути без чоловіка, без дітей, без сім’ї? Це не мій додаток. Я впевнена в цьому, тому що своє теперішнє життя і майбутнє жінки не уявляють по-іншому. Ця зміна ролей у суспільстві вже є, її констатує наука, але цим мають займатися ще і політики на законодавчому, державному рівні, тому що на цьому рівні це почало розбудовуватись.
Сергій Гармаш
Чому чоловіки не самоорганізуються як жінки, щоб захищати себе, якось пристосовуватись до нових умов?
Людмила Горова
Справа в тому, що чоловіки більш організовані, існує більше чоловічих організацій, але вони іншого спрямування. Чоловікам не зручно всім говорити, що вони мають не тільки сильні сторони, але і слабкі. Жінкам була с самого початку дана велика роль у сім’ї, у різних психологічних справах, вони з цього почали і зараз це дає жінкам значно більше переваг. Чоловіками також треба займатися, і ми це робимо.
Ірина Халупа
Від Донеччини перейдімо до Житомира. Для мешканців цього міста обрання підприємця Георгія Буравкова мером було дещо несподіваним. В історії самоврядування Житомира пан Буравков є унікальним. Він абсолютно не знає української мови. Але навіть і це перестало дивувати після того, як житомиряни побачили перші кроки нового мера. В місті раптом почали змінювати історичні назви вулиць на ті, що були за часів Радянського Союзу. Про ті та інші подарунки – в лапках – житомирського міського голови Георгія Буравкова розповість
Сергій Шевчук
Під час першої сесії Житомирської міської Ради новий голова мав скласти присягу. Але прочитати з аркуша підготовлений текст мер не зміг. Причина – він просто не спроможний говорити українською мовою. Уявіть собі здивування депутатів і журналістів, які були присутні в залі. Звичайно, можна було б посміятися яз того, що людині, яка майже все життя мешкала в Україні, проблематично вимовити слово «паляниця». З іншого боку, веселого тут мало. Житомирщина – це ж не Крим і не Донеччина. Місто було історичним адміністративним центром старожитньої Волині, а в новітній історії Житомирська міська Рада першою в центрально-східній Україні задовго до розвалу СРСР підняла жовто-блакитний прапор. Аж раптом така оказія!
На допомогу мерові прийшов завідувач кафедри української мови Житомирського педуніверситету Віктор Мойсієнко. Він дав обіцянку, що за рік Георгій Буравков із його допомогою опанує українську. За це Віктора Михайловича ввели до складу Житомирського міськвиконкому як представника ніби української меншини міста. Решта членів цього виконавчого органу Ради – усуціль так звані виробничники та відставні офіцери Радянської армії.
Як з’ясувалося, проблемою для мера є не лише мова. Закон про самоврядування, який указує на порядок формування органів Ради, для міського голови теж таємниця. Він припустився численних порушень регламенту й порядку ведення сесії. Натомість щоб стерти ці халепи, мер вдається до гучних заяв, із яких мешканці міста ще більше потішаються. Зокрема, Георгій Буравков повідомив, що звільняє всіх службовців виконкому, які курять. За якими статтями Кодексу про працю відбуватиметься звільнення, чиновники не допитувалися. Вони відповіли мерові плітками-прогнозами про нетривалий термін його володарювання. Житомиряни ж чекають від міського голови обіцяної гарячої води, підвищення зарплат бюджетникам і початку ремонту доріг. Але мер чудово знає, що виборчі обіцянки втілити наразі неможливо. В бюджеті міста навіть на заплановані статті витрат коштів катастрофічно не вистачає. Тому міськрада – за пропозицією голови підняли тарифи на комунальні послуги. Шок пенсіонерів від звістки про нові ціни вирішили загоїти ідеологічною пігулкою – перейменувати центральну вулицю міста Театральну на Героїв Сталінграда. Виявляється, за часів Брежнєва впродовж семи років ця вулиця мала таку назву. Допитливіші не дивуються анахронізмам. Вони вказують на наближеність міського голови до «Русского движения Украины». Мер цього і не спростовує.
Утім, можна хоч усі вулиці міста назвати на честь КПРС, мешканцям Житомира від цього не додасться. Громадські рухи міста, які поки оговтуються від виборчих баталій, збираються меру це невдовзі пояснити. На кого спиратиметься голова – загадка. Адже російські організації такі нечисленні, а героїв Сталінграда в Житомирі взагалі немає. Що ж, бачили очі, що вибирали.
Ірина Халупа
Про подальші подарунки житомирського мера Георгія Буравкова – в майбутніх передачах української Свободи. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.
