Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 15:02

30 хвилин у різних вимірах: Чи поховали українсько-польську дружбу на Личаківському цвинтарі?


30 хвилин у різних вимірах: Чи поховали українсько-польську дружбу на Личаківському цвинтарі?

Прага, 22 червня 2002 -

Ірина Халупа

Сьогодні ми розглянемо проблему, що виринула навколо польських військових поховань у Львові. Чи поховали українсько-польську дружбу на Личаківському цвинтарі? Ви почуєте думки польської сторони, погляди львів’ян а також київських політиків. Чому одне слово – героїчно – стало каменем спотикання між поляками та українцями. Перші поховання на так званому “цвинтарі орлят”, як його назвали поляки, і який згодом увійшов до Личаківського цвинтаря, відбулися восени 1919 року. Тоді ж там була збудована дерев’яна капличка і перепоховані солдати, які загинули в роки українсько-польської війни у 1918-1919 роках. У 1922 році тут було розпочате будівництво військового цвинтаря – муровану каплицю, катакомби. У них у 1932 році було ексгумовані 72 особи. Монумент слави на цвинтарі був відкритий у 1934 році. 4 роки пізніше при катакомбах було збудовано пам’ятник 17 французьким піхотинцям. Згодом останки всіх крім одного піхотинця були ексгумовані та перевезені на батьківщину. 1939-го року будівництво цвинтаря орлят було завершено. Усього там поховано 2859 осіб.

Після нападу Німеччини на Польщу, з 1939 до 1944 року на цвинтарі були поховані воїни, які полягли у роки війни з нацистами. Цвинтар орлят почав руйнуватися з приходом більшовиків. В 50-тих роках пам’ятники на могилах американських та французького солдатів-найманців були демонтовані. Могили польських воїнів засипали землею й сміттям.

Фахівці польської фірми “Енергополь” і “Польське товариство охорони військових могил”, зареєстроване у Львові, у 1990-му самовільно організували реконструкцію надмогильних пам’ятників. 1994-го року Польща та Україна уклали угоду «Про збереження місць пам’яті й поховання жертв війни та політичних репресій». В угоді був визначений порядок проведення робіт із реставрації поховань. Згідно з документом Львівська міська рада поставила питання перед Радою охорони пам’яток боротьби та мучеництва Польщі, генеральним консульством Польщі у Львові про погодження проекту реконструкції та впорядкування військових поховань згідно встановленого порядку. Польська сторона однак, порушила угоду. На центральній плиті, зокрема, був установлений меч замість хреста, на пілонах відновлені неузгоджені інформаційні написи, збудовано допоміжні приміщення та окремий вхід на цвинтар.

Поляки постійно порушували питання про відновлення цвинтаря у такому вигляді, яким він був у 1939 році. Львівська міськрада пішла на поступки полякам у 20-ти питаннях із 23-х. У тому числі, дозволила їм збудувати пантеон, а не цвинтар. У вересні 2000 року Львівська міськрада ухвалила рішення про завершення впорядкування на території музею Личаківський цвинтар. На надмогильній плиті п’яти невідомих польських воїнів було вирішено на зробити напис «Невідомим польським воїнам полеглим за Польщу в 1918-1920 рр..»

Натомість вже тоді польська сторона вимагала у написі додати слова «за незалежність Польщі.» Це викликало невдоволення з боку львівської громади. Згодом польська сторона запропонувала інший напис: «Невідомим польським воїнам -- героїчно -- полеглим за Польщу в 1918-1920 рр..» На цьому написі поляки наполягають й досі. Крім того, Львівська міськрада не дозволила встановлювати і скульптури на могилах американських літунів та французького піхотинця. На них мають бути хрести.

В середині травня новообрані депутати Львівської міськради залишили попереднє рішення своїх колег щодо польських військових поховань на Личаківському цвинтарі без змін. Відкриття цвинтаря польських орлят заплановане на 21-го травня не відбулося. Президент Польщі Олександр Кваснєвський висловив свій жаль з цього приводу, у свою чергу президент Кучма вибачився вибачився за непорозуміння, що виринуло навколо цього питання.

Минув місяць і питання ще й далі залишаться відкритим. Минулої п’ятниці президенти Польщі та України зустрілися в польському місті Жешув, неподалік українсько-польського кордону. На зустрічі була й наша колега Ганна Стеців. Я її спитала, чи вирішили президенти це питання на зустрічі.

Ганна Стеців

Ні, хоча польська сторона очікувала, що президент Кучма привезе якісь конкретні пропозиції стосовно розв’язання цієї проблеми, оскільки президент Кваснєвський, як ми знаємо, має своєрідний моральний борг перед поляками - він обіцяв, призначив конкретне число, і за тим пізніше нічого не було. Тому президент Кваснєвський очікував від Леоніда Кучми якісь конкретні пропозиції. Але, коли я запитала президента України, хто ж винен у тому, що таке дрібне питання переросло в поважну проблему у польсько-українських відносинах, він відповів, що винна демократія і місцеве самоврядування.

Ірина Халупа

В чому польська сторона бачить головну проблему, головну перепону в цій справі?

Ганна Стеців

Поляки наполягають на тому, аби були виконані міжурядові угоди, які кілька років тому були підписані у Львові і польською й українською сторонами. З українського боку цю угоду підписав тодішній заступник міністра закордонних справ України Петро Сардачук і мер Львова Василь Куйбіда. Ця міжурядова угода не була згодом ратифікована Львівською міською радою. Поляки вважають, що міжурядові угоди не потребують такої ратифікації. Ідеться про одне слово - героїчно загинули. Ті львівські орлята, як їх називають поляки, героїчно загинули у боях за Львів. На одне це слово не погоджується українська сторона, але на якому наполягає польська сторона і при кожній зустрічі підкреслює, що на жодні компроміси, на жодні поступлення вона в цій справі більше не піде.

Ірина Халупа

Готуючи цю передачу, ми розмовляли з різними львів’янами. Зокрема, історик Ярослав Дашкевич аргументує проти слова героїчно - що ті орлята героїчно полягли. Він згадує, що коли до Львова увійшли орлята, вони вчинили погром, під час якого було вбито уже багато євреїв, знищені їхні будинки й підприємства. Чи згадують цей бік діяльності своїх орлят поляки?

Ганна Стеців

Мені дуже шкода, що до таких поважних авторитетів, як Ярослав Дашкевич не звертається українська сторона й українська влада, коли вони ведуть переговори з польською стороною стосовно таких складних питань. Бо, якби до Дашкевича звернувся Леонід Кучма, ще коли цієї проблеми не існувало, то сьогодні не було б усієї цієї катавасії. Але українські можновладці завжди вважають, що вони краще знають історію, аніж світові історики, до яких, я вважаю, належить Ярослав Дашкевич. У Польщі ніхто і ніколи про це не писав і не згадував, там пишуть лише про героїчний подвиг львівських орлят, як поляки називають цих воїнів. Я зараз теж перше чую про погроми й інші не зовсім моральні вчинки, цього ніколи не було в пресі. Навпаки, преса усіляко цю проблему роздмухує. Останнім часом, якщо згадується про українсько-польські відносини, то лише в контексті цвинтаря. Але я, наприклад, звинувачую за це нашу верхівку, яка досить невідповідально поставилася до цього питання - воно не було вивчене, були дані скороспілі обіцянки, і тепер із цього треба якось виходити.

Ірина Халупа

Багато хто у Львові вважає, що в Польщі навколо цієї проблеми роздмухується антиукраїнська істерія. Чи це справді так?

Ганна Стеців

На побутовому рівні поки що цього не відчутно. І треба віддати належне президенту Кваснєвському, який намагається якось дуже виважено пускати на гальма цю проблему, усіляко підкреслює, чому польсько-українські добрі відносини вигідні для самої Польщі, чому з Україною не можна сваритися. Він також підкреслює це і в контексті останніх польсько-російських непорозумінь із приводу проблеми Калінінграда -, так званого, коридору. Президент Кваснєвський усіляко підкреслює, що Україна та Польща приречені на добрі відносини, інакше втратять дуже багато як Польща так і Україна.

Ірина Халупа

Це була Ганна Стеців по телефону з Жешува. Напередодні зустрічі 21 червня президентів України та Польщі в Жешуві група 30 львівських культурологів, філософів, науковців та депутатів надіслали відкритий лист главам обох держав, у якому просять, щоб президенти не призначали дату відкриття польських військових поховань. Спершу треба знайти компроміс між польською та львівською сторонами. В листі львів’яни вказують, що найкращим вирішенням проблеми було б таке, яке досягнеться конструктивними переговорами. Автори листа також твердять, що “неприязна постава частини львів’ян аж ніяк не репрезентує переконань більшості львівської громади”. Серед авторів цього звернення був і культуролог Тарас Возняк.

Тарас Возняк

Що стосується скандалу довкола польських військових поховань на Личаківському цвинтарі, то, на мій погляд, головне, що сталося - це не проблема певних фігур, котрі будуть поставлені чи не поставлені, чи певних надписів. Ми втратили добру атмосферу польсько-українського співробітництва, ще, можливо, не поєднання. Після достатньо кривавої українсько-польської війни 19-го року, справжньої братовбивчої різні кінця 40-х початку 50-х років польська українська еміграція тоді, бо в Радянській Україні така дискусія була недопустима, все-таки знайшла в собі сили почати діалог і процес примирення двох великих європейських народів. Польська сторона знайшла в собі моральну, духовку силу визнати те, що, скажімо, Вільнюс є литовською столицею, а Львів - українським містом. Це був надзвичайно важкий крок для поляків. 10 років української незалежності теж було розбудовою українсько-польського примирення і, навіть, поєднання. Результати були і є достатньо добрими. Однак, ця,начебто неважлива справа з Очаківським цвинтарем, дуже сильно відкинула нас назад. Після досить відомої різкої опозиції львівської міської ради, польське суспільство спочатку було достатньо розчаровано ситуацією. Ті, хто не має тісного контакту з польським суспільством, не читає газети, не дивиться телебачення, не спілкується з людьми, цього не відчувають. Натомість, ті люди, котрі спілкуються на цьому кордоні, відчули ці проблеми спочатку в емоційному сенсі, а тепер, на жаль, це переростає і на побутовий рівень. Висновки дуже прості - треба починати дальше працювати над проблемою українсько-польського поєднання, бо технічно, якщо говорити про цвинтар, то він відкриється - приїдуть президенти чи їх заступники, і ця справа завершиться. Але головніше те, щоб розвивалася добра атмосфера спілкування між людьми.

Ірина Халупа

Тарас Возняк – головний редактор журналу «Ï». Він разом із групою 30-ти львівських інтелектуалів відправили відкритий лист президентам Польщі та України щодо вирішення проблеми навколо львівських військових поховань. У принципі суперечка точиться навколо одного слова – героїчно. Чи маємо ми ставити оцінку смерті польських воїнів. На думку професора Ярослава Дашкевича, польська сторона має дотримуватися ухвали львівської міської ради від 2000 року, в якій був передбачений такий напис на надмогильній плиті невідомими польським воїнам : «Невідомим польським воїнам полеглим за Польщу в 1918-1920 роках». Польська сторона наполягає у написі на слові «героїчно». Вищезгадана ухвала також забороняє встановлювати скульптури на могилах солдатів найманців, натомість на могилах мають бути встановлені хрести як і в цілому на цвинтарі орлят.

Проблему навколо польських військових поховань у Львові аналізує професор Ярослав Дашкевич, син Романа Дашкевича, полковника Української Галицької Армії. Ярослав Дашкевич є відомим істориком, він особисто знав багатьох очевидців і учасників українсько-польської війни 1918-1919 років. Я запитала Ярослава Шашкевича, чому поляки вважають, що їх вояки змагалися за незалежність Польщі на території України.

Ярослав Дашкевич

Коли українські війська зайшли 21 і 22 листопада вийшли зі Львова, то після цього виведення військ, єврейський погром тривав два дні. Я не вважаю, що ті люди, які чинять погром, що вони можуть бути героями. Загинуло понад 150 євреїв. Було пограбовано понад 500 крамниць. 7 тисяч родин єврейських залишилися на вулиці, було сплюндровано й спалено понад 50 будинків трьох і чотирьохповерхових. Я не думаю, що це героїзм.

Я розумію, що це є болюче місце. Але може, пам’ятаючи про це болюче місце не треба розгортати антиукраїнську істерію. Я б сказав трохи інакше, що польська сторона повинна подумати, хто є відповідальний за антиукраїнську істерію, яка тепер розгортається у Польщі?

Мене дивує надуманість тієї ситуації. Коли я бував у Західній Європі , я був на багатьох військових кладовищах. Наприклад колосальне кладовище в Італії, де не поруч, але на одній площі поховані італійські солдати і австрійські вояки, серед яких багато українців, із часів Першої Світової війни. І якогось особливого ажіотажу довкола цвинтаря я там не помітив.

Узагалі, я не вважаю, що цвинтар - це є місце для ажіотажу, а тим більше цвинтар - як предмет якихось торгів. Це звичайно, дивно і, я б сказав, дико навіть. Потім вони не змінили тему відкриття цвинтаря. Цвинтар не можна відкрити. По-перше, він є весь час відкритий. На цвинтарі можна покладати вінки, можна покласти квіти в пошану тих чи інших людей, до яких відчуваєш симпатію, чи щось інше, але це не об’єкт, де можна перерізати стрічку, або скинути якесь покривало...

Я б сказав, що таке розуміння є проявом смішного примітивізму.

На запитання: «Чому поляки вважають, що їхні вояки змагалися за незалежність Польщі на території України?» Ярослав Дашкевич відповів:«Польська політична доктрина є, мабуть, найбільш консервативною у Європі. Тому що йшлося, і можна підозрювати, що може і сьогодні йдеться не про те, щоб держава була на етнічно польських землях, але також частково на землях своїх сусідів.

На жаль, польське панування у минулому на землях сусідів залишило дуже погані наслідки і дуже погані сліди. Так що, наприклад, те що тепер говорять про паралель між німцями й французами, ця паралель дуже недоречна, тому що ніколи німці не панували над Францією і ніколи французи не панували над Німеччиною. А тут є відношення панівної нації і пригнобленої нації. І мабуть у значній мірі залишком якогось панівного імперського мислення треба пояснювати різні польсько-українські конфлікти.

Іншими словами, панівна колись у минулому нація ніяк не може позбутися того стереотипу, що вона перестала бути панівною. Тому й останні події у Львові вони виглядають так, що майже в ультимативній чи якійсь панівній формі, поляки вимагають зробити так і так, а не інакше.

Але якщо говорити про добросусідські відносини, то один другому нічого диктувати не може , це по-перше. А по-друге, може це таке доречне чи не доречне порівняння, але ми на території Польщі не знаємо жодного пам’ятника, який говорив би про перемоги Німеччини над Польщею. Хоча такі перемоги в історії були. Так що, мабуть треба деяким нашим сусідам, я не кажу лише західним сусідам, позбутися цього синдрому панівної нації. Тоді все стане на свої місця.

Ірина Халупа

Це був історик Ярослав Дашкевич. Львів’янин, історик Михайло Гайковський вважає, що найкраще було б якби на цвинтарі був проведений спільний молебень і питання на цьому було б закрите. Він вважає, що складне історичне минуле треба залишати історії.

Михайло Гайковський.

На мій погляд, прах тих, що лежать у землі, вже є святим. Смерть вирівнює всіх - і рабів, і завойовників, і знедолених, і можновладців. Від давніх давен, ще дохристиянських часів, кожному похованню належало певне пошанування. Я противник того, що роздмухують такі міжнаціональні пристрасті. Як історик, хочу сказати, що є багато підстав, багато кровоточивих ран, ще не забутих, особливо старшим поколінням, яке на собі відчуло оту жорстоку силу окупанта, зневагу. І разом із тим ми дуже добре знаємо, що на нашій землі тривалий час існували як сусіди і як родини українці і поляки. Тим більше, що в умовах вільної Польщі і вільної України треба було б згладжувати складне історичне минуле і залишати його історії.

Ірина Халупа

Це був кандидат історичних наук, львівський історик Михайло Гайковський. Чи допоміг би в цій проблемі діалог між церквами? Професор Львівської богословської академії Мирослав Маринович вважає, що духовенство Римо- католицької та Греко- католицької церков так і не обговорили спільно питання щодо польських військових поховань. Вони не намагалися знайти якийсь прийнятний розв’язок цієї проблеми.

Мирослав Маринович.

Ми очікуємо, що своє слово скаже ієрархія наших церков. В кожному разі, ми знаємо, що на клімат польсько-німецьких відносин величезне значення мали заяви єпископів польських і німецьких, спільні заяви ієрархів. У цьому сенсі духовенство не виробляє.

Але я також хотів би не сприймати Польщу лише як ієрархію. Я знаю простих парафіяльних священників, які готові приходити на ці могили, не важливо, українські, чи польські і молитися. І молитвою вшляхетнювати середовище, яке там є, бо таке враження, що там згустилося надто багато хмар над тим Личаківським цвинтарем. І це недобра атмосфера. Розряджати її у молитві. Такі священики є. І я сподіваюся, що дуже скоро, ви почуєте про те, що вони, справді, почали свою місію. Я готовий так само йти з ними.

Мені пригадується, що в Дрогобичі на початку 90-х років були поширені листівки:« Утопимо москалів у жидівській крові». І весь Дрогобич, вся інтелігенція заявила, що це фальшивка, що це не їхня думка, ми цього не дотримуємося. І все. Здавалося, спробували загострити ситуацію, але не вдалося. Чому? Тому, що були активні самі люди.

Ірина Халупа

Це був професор Львівської богословської академії Мирослав Маринович. Для львів’ян питання напису на меморіальному пам’ятнику польським воїнам на Личаківському цвинтарі є принциповим. Але існує і така думка, що депутати місцевої влади Львова не бачать (або не зважають) на стратегічні інтереси цілої України. Саме про це говорить колишній міністр закордонних справ України, а нині народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк.

Борис Тарасюк

Це надзвичайно делікатна справа. Вирішуючи питання про відкриття, і в цьому контексті про написи, конфігурацію Личаківського цвинтаря, які б увічнювали пам’ять полеглих поляків, треба виходити з контексту українсько-польських відносин.

Україна й Польща є стратегічними партнерами. За цим визначенням вони найбільше наближуються за змістом, за суттю до стратегічного партнерства з усіх стратегічних партнерів України. Польща й президент Польщі Кваснєвський є послідовним адвокатом України в усіх європейських структурах. І звичайно, що, вирішуючи питання про те, якою має бути остаточна конфігурація польської частини Личаківського цвинтаря, треба враховувати всі ці стратегічні питання.

Звичайно тяжко забути історію, але ми повинні жити в сучасному світі і думати про майбутнє. І в цьому контексті, на мою думку, деякі політики у Львові підходять без врахування оцих стратегічних довготермінових факторів.

Як на мене, треба подивитися на цю проблему, в тому числі і написів, із точки зору загального контексту українсько-польських відносин. Якщо ми будемо таким чином дивитися на цю проблему, то, я переконаний у тому, що можна знайти компроміси і в питаннях напису і питаннях загальної конфігурації.

Треба працювати на майбутнє. Не можна діяти й жити сьогодні, лише зациклюючись на минулому.

Ірина Халупа

Народний депутат, колишній міністр закордонних справ Борис Тарасюк з оцінкою польсько-українського непорозуміння навколо цвинтаря Орлят у Львові. На думку голови парламентського комітету з питань культури й духовності, голови Всеукраїнського товариства "Меморіал" Леся Танюка, проблема в принципі вирішена, а виринула вона тому, бо забулося про здоровий глузд.

Лесь Танюк

Так, зараз, вона, нібито, вирішена. Депутати облради, все-таки прийшли до певного висновку і зробили компромісний варіант пропозиції щодо текстів. Мені здається, що і польська громадськість, зокрема, те, що ми читали в польських газетах, там теж дуже багато людей, які дійшли сьогодні висновку, що потрібен компромісний варіант і це, все-таки будуть написи на цвинтарях в Україні, а не в Польщі і щоб вони шанували як національну гордість України, так і національну гордість поляка. Я думаю, що це зараз знайдено.

Проблема вся, в тому, що політики махнули, так б мовити, проблему з рукава, замість того, щоб порадитися з інтелігенцією на місцях. Так робити не можна. Президенти не можуть вирішувати цих питань заочно. Це все одно, що заочно пообідати. Проблема саме тому загострилася, що спочатку пообіцяли одне одному на самих високих вершинах, а потім тільки почали апелювати до здорового глузду. Треба починати завжди знизу, здорового глузду.

Зараз уже є реальна можливість дійти такого компромісу. Я думаю, що до Дня незалежності, до всіх цих наших святкувань ця проблема буде вичерпана в такому аспекті, в якому її вирішили львів’яни.

Ірина Халупа

На цьому закінчуємо цей випуск передачі 30 хвилин у різних вимірах. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG