Прага, 29 червня 2002 -
Юрій Маєрник
Доброго ранку вам, шановні слухачі.
Протягом останніх 15-ти років Україна два рази опинилася в центрі уваги світової громадськості.
Перший раз після 26 квітня 1986 року у зв’язку з вибухом на Чорнобильській АЕС. Про Україну, що тоді була складовою совєтської імперії заговорив увесь світ із страхом, побоюючись можливих наслідків вибуху і радіоактивного забруднення. Трагедія на Чорнобильський АЕС імені Леніна стала свого роду сигналом про наближення кінця комуністично-ленінського тоталітаризму на одній шостій планети. Удруге про Україну, вже як незалежну державу з подивом заговорили торік наприкінці червня, коли Україна з проявами великої симпатії приймала на своїй землі папу римського Івана Павла Другого.
У сьогоднішній передачі, яка триватиме рівно годину ми хочемо повернутися до цієї історичної події, спробуємо наблизити вам, шановні слухачі, атмосферу перебування понтифіка на Українській землі. Наведемо уривки з виступів Івана Павла Другого під час його візиту в Києві та Львові як також фрагменти з вітальної промови Президента і деяких релігійних діячів України. Головний редактор православного часопису ’’Наша віра’’, що друкується в Києві Євген Сверстюк ділиться своїми міркуваннями про торішню подію і її значення. Віктор Єленський звертає увагу на те, що папський візит до України вияви і справжнє обличчя тих політичних і церковних кіл, які не хочуть змиритися з фактом, що так званої ’малоросії’ вже не існує і що трактувати прагнення України після трьох із половиною століть знову стати складовою цивілізованої Європи, як ’’мазепинсько-бандерівський проект’’ є анахронізмом. Галина Терещук розповість про заходи відзначення річниці візиту понтифіка, що пройшли у Львові.
Вступивши на землю України, в київському аеропорту Бориспіль 23 червня дві тисячі першого року, привітавшись із представниками держави, що на нього чекали, подякувавши за запрошення, гість із Ватикану Іван Павло Другий, серед іншого сказав.
Іван Павло Другий
Я довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись. Нарешті, із глибоким хвилюванням і радістю, я зміг поцілувати улюблену землю України. Дякую Господові за цей дар, яким Він мене сьогодні обдарував.
Далі у своїй промові папа римський сказав: ’’Як паломник миру й братерства, я вірю, що мене приязно приймуть також і ті, які хоч і не належать до католицької церкви однак, мають серце відкрите для діалогу та співпраці. Прагну запевнити їх, що я не прибув сюди з наміром прозелітизму, але для того, щоб свідчити Христа разом з усіма християнами кожної Церкви та кожної церковної Спільноти і щоб запросити всіх синів і дочок цієї благородної Землі звернути свій погляд до того, Хто віддав Своє життя за спасіння світу’’.
Юрій Маєрник
Перший день візиту понтифіка в столиці України був дуже насиченим. Після обіду та короткого перепочинку Іван Павло Другий прибув помолитися до греко-католицької церкви святого Миколи на Аскольдовій могилі, відтак здійснив візит чемності до Президента України, привітався з його сім’єю, а надвечір того ж дня розпочалася зустріч Римського архієрея з представниками культури, науки, політики й підприємництва в Маріїнському палаці. Понтифіка на цій зустрічі привітав президент України Леонід Кучма.
Леонід Кучма
Відрадно і символічно, що здолавши незліченну кількість кілометрів земних шляхів, несучи людству правду, добро і блага, Ви, Ваше Cвятосте, відвідуєте Україну в літе, коли вона відзначає 10 річницю проголошення незалежності й п’ятиліття від ухвалення Конституції.
Сьогодні ми будуємо державу, що ґрунтується на засадах демократії, свободи, ринкової економіки, плюралізму думок і переконань, державу, де на першому місці є людина, її життя і невід’ємні права й свободи. Здійснювати це на руїнах тоталітарної системи у суспільстві, де протягом 70 літ насаджувався войовничий атеїзм, культувалося відторгнення Бога, віри, релігії, дуже не просто.
Проте, Святе письмо вчить нас наполегливо і без сумніву йти до визначеної мети, якщо вона є справедлива.
Ми твердо слідуємо обраним курсом і впевнені у майбутньому України як європейської держави.
Наш головний обов’язок і завдання у контексті побудови вільної незалежної України - повернути людям віру в добро, справедливість, честь і порядність. Важливу роль у цьому процесі відіграє релігія. Духовно-релігійна само-ідентифікація завжди була для українців однією з чільних ознак і складових державотворення. Впродовж семи з половиною віків, починаючи з середини ХІІІ століття цей чинник, нерідко, залишався подекуди чи не єдиним, який дозволив українському народові зберегти свою національну гідність і самобутність, а після довгої й тяжкої національно-визвольної боротьби, здобути державну незалежність у серпні 1991 року.
Ісус Христос учив розпізнавати людей не за словами, а за вчинками. Ми раді, що Ви, Ваше Святосте, маєте можливість побачити наші конкретні справи, побувати у древній столиці Київської Русі, звідки понад 1000 років тому християнське вчення розпочало свій поступ на Схід.
Ми пишаємося багатою духовною спадщиною наших предків, відроджуємо й приумножуємо її, щедро ділимося нею з представниками усіх цивілізацій. І, в свою чергу, вчимося у них, переносимо на український грунт надбання передової європейської й світової думки. Це допомагає досягати порозуміння і гармонії у людських взаєминах, втілити в життя нетлінні Біблійні настанови - жити у мирі зі всіма людьми., любити один одного братньою любов’ю.
Юрій Маєрник
У відповідь, подякувавши за привітання, Іван Павло Другий сказав
Іван Павло Другий
Звертаюсь до вас усіх і до кожного зокрема із шанобливим і щирим привітом. Пане Президенте, із великою радістю я прийняв Ваше запрошення, щоб відвідати вашу благородну країну, колиску християнської цивілізації та батьківщину мирного співжиття між різними національностями та релігіями. Я радий, що тепер знаходжусь на українській землі. Вважаю великою честю, що можу, нарешті, зустрінутись з мешканцями країни, яка у ці важкі перехідні роки зуміла так ефективно забезпечити умови миру та спокою для своїх громадян.
Я прибув до вас, як паломник миру, спонуканий тільки одним бажанням – свідчити Христа, що є "Дорогою, правдою й життям" (Ів 14,6). Я прийшов, щоб поклонитись святиням вашої історії та разом із вами просити у Бога заступництва для вашого майбутнього.
Так! Дорогі українці, якраз християнство дало натхнення вашим найвизначнішим мужам культури й мистецтва, воно щедро зросило моральне, духовне і суспільне коріння вашої країни.
Люди похилого віку в Україні з ностальгією пригадують той час, коли Україна була незалежною. Після цього доволі короткого періоду настали важкі роки радянської диктатури і страшний голод у тридцяті роки, коли ваша Країна, "житниця Європи", вже більше не змогла прогодувати власних дітей, які гинули мільйонами. А як забути стількох ваших співвітчизників, які загинули під час війни 1941-1945 років проти нацистської навали? На жаль, визволення від нацизму не означало також визволення від комуністичного режиму, який продовжував топтати найелементарніші людські права, примусово виселяючи беззахисних громадян, ув'язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею свободи та незалежності.
Як Пастир католицької Церкви хочу підкреслити мою високу оцінку того факту, що преамбула Конституції України пригадує своїм громадянам "відповідальність перед Богом".
"Не дайте сильним губити людину", - так писав Володимир Мономах (+1125) у своєму "Поученні дітям". Це слова, які до сьогодні зберігають всю їхню переконливу силу.
У ХХ сторіччі тоталітарні режими знищили цілі покоління, бо захитали три головні стовпи людської цивілізації: признання божественної влади, із якої випливають невід’ємні моральні життєві напрямки (див. Вих 20,1.18); пошана гідності людини, створеної на образ і подобу Бога (див. Бут 1,26-27), обов'язок користуватися владою, служачи кожному членові суспільства, без винятків, починаючи з найслабших і беззахисних.
Заперечення Бога не вчинило людину більш вільною. Навпаки, це виставило її на різні форми невільництва, обмежуючи покликання політичної влади до рівня жорстокої й пригноблюючої сили.
Юрій Маєрник
’’Не дайте сильним погубити людину’’,- нагадав у своїй промові Іван Павло Другий слова київського князя Володимира Мономаха, міркуючи при цьому над злочинами тоталітарних режимів 20-го століття, що відмовилися визнати владу Бога-Отця, із якої випливають невід’ємні моральні життєві напрямки; пошана гідності людини, обов’язок користуватися владою, на службу кожному членові суспільства, починаючи від найслабших і беззахисних. Заперечення Бога призвело у 20-му столітті до новітнього невільництва, а політична влада перетворилася на жорстоку й пригноблюючу силу, сказав Святіший отець, звертаючись до українських політиків.
Іван Павло Другий
Політичні діячі! Не забувайте цього серйозного уроку історії. Ваше завдання полягає у тому, щоб служити народові, забезпечуючи усім мир та рівність у правах. Чиніть опір спокусі використати владу для особистих чи групових інтересів. Приймайте завжди близько до серця долю убогих і всіма законними способами дійте так, щоб кожному був запевнений доступ до справжнього добробуту.
Юрій Маєрник
Звертаючись відтак до діячів культури й науки України Іван Павло Другий підкреслив велике значення православного київського митрополита Петра Могили, заснування ним осередку гуманістичної та християнської культури східних слов’ян – Київську академію. Гість із Ватикану заохотив діячів культури і науки працювати для добра своєї держави і висловив побажання, ’’щоб навчання богословських наук змогло отримати належне признання також з боку цивільної влади''. Далі папа звернувся до українських підприємців.
Іван Павло Другий
Промисловці та підприємці нової України! Майбутнє держави залежить також і від вас.
.У своїй діяльності майте завжди на увазі загальне добро і справедливі права для всіх. Дивіться на особу, а не на прибуток, як мету кожної економіки, щоб була пошанована людська гідність. Дійте завжди в легальності, яка є гарантією справедливості.
Юрій Маєрник
Була неділя 24-го червня – другий день візиту Івана Павла Другого до України. Після святої літургії, відправленої в римо-католицькому обряді на площі аеропорту ’Чайка’ під Києвом понтифік зустрівся з єпископами Греко- та Римо-католицької церков в Україні, а надвечір мала місце зустріч папи римського з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій у приміщенні Національної філармонії. Звертаючись до присутніх Іван Павло Другий, серед іншого, сказав
Іван Павло Другий
’’Християни України, нехай Господь вам допомагає споглядати разом на славні початки вашої Країни. Нехай допомагає вам спільно наново відкрити надійні аргументи шанобливого й мужнього екуменічного шляху, шляху зближення й взаєморозуміння, завдяки добрій волі кожного...Мої вітання шлю також вам, представники інших релігій та релігійних організацій, що в Україні тісно співпрацюєте з християнами. Це характерна ознака вашої Землі, яка завдяки своєму особливому розташуванню й обрисами становить природний міст не тільки між Сходом і Заходом, але також і між народами, які тут знаходяться від багатьох століть. Це народи відмінні своїм історичним походженням, культурними традиціями, релігійним віруваннями. Хотів би пригадати, мовив далі папа римський, численну присутність євреїв, що становлять спільноту, яка міцно закорінена в українському суспільстві й культурі. Також і вони постраждали від несправедливості й переслідування за те, що залишились вірними релігії своїх батьків. Хто зможе забути цю жахливу данину крові, яку вони заплатили за фанатизм ідеології, що захищала перевагу однієї раси над іншими? Власне тут, в Києві у місцевості Бабин Яр, під час нацистської окупації за кілька днів убито величезну кількість людей, серед яких понад сто тисяч євреїв...До спогаду про масове вбивство євреїв хочу додати згадку про злочини, заподіяні політичними силами проти мусульманської громади в Україні. Думаю зокрема про татар, вивезених із Криму в азіатські республіки Радянського Союзу, які тепер бажають повернутися на землю їхнього походження. Дозвольте мені з цього приводу висловити побажання, щоб через відкритий і чесний діалог можна було знайти відповідні розв’язки, завжди зберігаючи атмосферу щирої толерантності та активної співпраці задля спільного добра.
Юрій Маєрник
Відтак до гостя з Ватикану промовили представники різних Церков і релігійних організацій України. Патріарх Української православної церкви київського патріархату владика Філарет у своєму вітальному слові, серед іншого сказав
Владика Філарет
Ваше Святосте, Ваш приїзд до Києва після візитів до православних країн – Румунії, Грузії та Греції є подією історичного значення, яка привернула до себе увагу майже всього світу. С християнською любов’ю ми вітаємо Вас у Золотоверхому Києві, столиці української держави, матері міст руських в центрі східного слов’янства, звідкіля світло Христової віри засяяло на Півночі і Сході, в Москві й Сибірі. Уперше в історії мирна нога глави римсько-католицької церкви стає на українську землю, де в минулому точилася боротьба між православними і католиками. Світ шанує Вас, як Папу-миротворця, який намагається лікувати рани як на тілі церковнім, так і всього людства. Ми сподіваємось, що Ваш візит в Україну буде сприяти розвитку православно-католицького діалогу, а не поглибленню розділення, як це пророкує Москва. Ми будемо раді засвідчити, що православні і католики можуть і повинні жити як брати й сестри в дусі християнської любові, і цьому сприятиме Ваш візит. Ми віримо, що Ваше перебування в Україні не має нічого спільного з прозелітизмом, а, навпаки, буде сприяти примиренню між православними і католиками, та утвердженню християнської любові. На сьогодні наші церкви залишаються розділеними, але ми щоденно молимось до Глави церкви Господа нашого Ісуса Христа за з’єднання святих Божих церков і мріємо про досягнення цієї єдності. Нам потрібна єдність у вірі й істині. Гордість і властолюбство роз’єднали церкви Сходу й Заходу, гріховність роз’єднала християнський світ, бо така її сутність. Любов з’єднує, а гріх – роз’єднує. Ми підтримуємо екуменізм, який ставить за свою мету досягнення єдності церкви. Але на початку 3-го тисячоліття православні, католики й протестанти повинні змінити акцент в екуменізмі. Катастрофічне падіння християнської моралі, зруйнування сім’ї є такою ж загрозою людству, як і ядерна війна є загрозою життю на Землі. Ще раз сердечно вітаю Вашу Святість від імені української православної церкви, Київського патріархату, яки прагнуть до об’єднання українського православ’я в єдину українську православну церкву, і щиро бажаю, щоб Ваш історичний візит в Україну був благословенним і приніс добрі плоди.
Юрій Маєрник
А ось слова привітання Івана Павла Другого від предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія.
Митрополит Мефодій
Від усієї благодатної повноти Української автокефальної православної церкви я сердечно вітаю Вашу Святість на українській землі. Бажаю, щоби Ви відчули безмежну духовну радість, спілкуючись із нашими віруючими людьми.
Я вірю, що все те світле, добре, що Ви принесли на Україну дасть щедрий плід. А Ваш високий духовний авторитет принесе примирення в наше суспільство. А особливо я надіюсь, що Ваш візит дасть свіжий подих у церковні відносини, що, накінець, між православними і греко-католиками східного обряду будуть дружні відносини, тому що, на жаль, на Галичині і донині по парафіях є протистояння. Але на мою тверду думку, більшість із них має штучний характер. Я доношу до Вас цей сумний факт із братерською любов’ю, тому що пам’ятаю, Ваші постійні зусилля на оздоровлення цих і інших подібних фактів, які затьмарюють братерські відносини між церквами.
В додаток до наших дружніх почуттів, до Вас ми возносимо молитви, щоби Господь примножив і кріпив Ваші сили, щоби і в третім тисячолітті в нових і складних умовах Ви продовжували нести у світ своє високе призначення.
Я вдячний нашій державній владі, завдячуючи якій ми отримали можливість зустрітися з Вами віч-на-віч, почути Ваше благе слово. Плідної Вам праці во славу Божу і для добра Божого народу.
Юрій Маєрник
Головний рабін міста Києва та України Яків Блайх також висловив побажання.
Яків Блайх, головний рабин Києва
Я маю за честь звернутися до Папи Римського від імені єврейської спільноти України. Я щасливий, що живу в Україні , коли після багатьох років комуністичного панування, за які було знищено інфраструктуру і релігійне життя, воно поступово відновлюється. Я щасливий, що живу в Україні, законами якої гарантується свобода віри, а віруючі мають можливість реалізувати свої права. Великий рабин Ізраїль Спіра з міста Блужева в Польщі був людиною, котра пережила 5 років фашистських гетто та концентраційних таборів. Після війни він будував своє життя та продовжував навчання в Нью-Йорку і був відомий як Блужев Рабин. Він помер за кілька місяців до свого 100-річного ювілею. Ми хотіли б, щоб наше благословення дійшло до Бога, щоб Бог дав можливість Папі так само довго надихати та наставляти віруючих аж до 120 років, як бажають у євреїв. Якось Блужев Рабин зробив яскравий коментар про Папу. Зазвичай люди дивуються, чому вперше в історії польського єпископа було обрано Папою. Рабин Спіра знає чому. Під час війни євреї знали, що вони приречені на смерть у концентраційних таборах. Щоб врятувати своїх дітей, вони залишали їх у сусідів-католиків із Польщі. Майже ніхто з батьків не вижив. Після війни єврейські лідери приїхали до Польщі щоб повернути цих дітей, але майже всі вони залишились у Польщі за винятком одного випадку. В одному польському місті жив молодий священик, людина з високими моральними цінностями та принципами. Він проголосив, що єврейські діти-сироти не належать до католицької церкви, тому вони мають бути повернені євреям. Священика звали Карол Войтіло. На думку Блужева Рабина, саме завдяки своїй мужності та вірі цей священик отримав почесний сан і став Папою Римським Іваном Павлом Другим. Духовні та моральні якості цієї людини шанують в усьому світі. Користуючись нагодою - паломницьким візитом Папи до України, ми хочемо звернутися до нього з такими само проханнями як і в післявоєнній Польщі.
Юрій Маєрник
На зустрічі з представниками Всеукраїнської ради церков виступали ще духовні лідери мусульман, представники низки інших релігійних об’єднань України.
Хотілося б кількома словами згадати й про Церкву, представники якої зустріч з Іваном Павлом Другим бойкотували. Мова йде про ієрархів Української православної церкви, що підпорядкована московській патріархії. Напередодні візиту групки віруючих цієї церкви голосно протестували проти візиту Папи римського до України, обзивали його ’’антихристом’’, словом – продемонстрували рівень культури своєї і рівень культури організаторів цих жалюгідних протестів.
В той сам час, коли Іван Павло Другий, перебуваючи на Українській землі звертався до народу українською мовою, московській патріарх Алексій Другий, головний ініціатор бойкоту Папи й протестів проти його прибуття до України зустрічався із президентом Білорусі Лукашенком, який вважає себе ’’православним атеїстом’’.
В Білорусі московський патріарх розмовляв виключно російською мовою і роздавав церковні нагороди представникам білоруського КГБ, що є головною опорою режиму ’’православного атеїста’’ Лукашенка. Що ж – кожен по-своєму демонструє свої переконання й розуміння цінностей...
А тепер послухайте, шановні слухачі, як оцінює торішній візит Івана Павла Другого до України й значення цієї події головний редактор православного часопису ’’Наша віра’’ Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Папа Іван Павло Другий у Києві - це сторінка історії України. Я припускаю, що це сторінка і в житті самого Папи, бо про Україну він багато думав - і як про свій родовід, і як про край мучеників за віру. Не забуваємо, що Папа приймав у Римі багатьох українських в’язнів із сумлінням. Він цінував духовний опір України ще в ті совєтські роки. Україна чекала на приїзд Папи. Не кажу про владу - вона мала свої розрахунки. В народі чекали на приїзд Папи, і не тільки католики - чекали протестанти, православні, чекали просто люди, які осторонь від віри. Справа в тому, що Папа в кінці 20-го століття став утіленням справжньої глибокої віри. Люди вірять у силу його святої молитви і просять:«Святий Отче, моліть Бога за нас!» Сам прорив ідеологічної блокади навколо приїзду Папи - це дуже велика подія і велика тема. Але враження від того, що Папа прилетів, поцілував землю України, говорив до українського народу українською мовою, говорив про історичну пам’ять, про гідність, про заповіти предків, про відданість українського народу Богові, було незабутнім, тому що ще ніхто так поважно й глибоко не говорив до українського народу. То було велике свято зустрічі зі святим старцем, в устах якого не було слів лукавого. Як редактор «Нашої віри» я подав головний матеріал зустрічі з Папою в надії, що газети за те число будуть розшукувати і через роки. Ми не можемо виміряти силу впливу, вона в основному незрима, але вона була велика. Хоча зовні не було великого резонансу, я думаю, за браком поважної преси, поважної журналістики, за браком рівня. Але я знаю, як нам заздрили інші народи. Так само, як мені позаздрив один ірландець після аудієнції з Папою. Він запитав:«Про що ви так довго з Папою говорили?» Йому здалося, що це було дуже довго. Ми мали б осмислити усі виступи, усі акценти Папи в Києві й у Львові. То була хода історії - явна й висока. Це не сторінка минулого, яку перегортає вітер. Минуле не зникає, воно кидає зерна, які потім ще визрівають. Вони будуть сходити роками. Зустрічі з Папою особливо запам’яталися дітям, які будуть переказувати про ці зустрічі, коли стануть дорослими. Папа не сам приїжджав, над ним линув Дух Святий.
Юрій Маєрник
Це були міркування головного редактора газети ’’Наша віра’’ Євгена Сверстюка. Його записала Валентина Павленко.
Справді, минулорічний візит Івана Павла Другого до України став по-справжньому визначною подією в житті держави – хоча б тому, що відкрив притлумлені до того часу тенденції, процеси й символи, а на деякі звичні речі примусив поглянути по-новому. Жодному візитові державних та політичних, не кажучи вже про релігійних діячів не передували такі гарячі дискусії, жоден візит не породжував стільки чуток, пророкувань і жоден – не очікувався так палко одними і не викликав такого неприйняття інших, як подорож Римського архієрея в Україну. Спробу підбиття підсумків цього візиту з відстані одного року пропонує вам Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Хроніка узгоджень можливого візиту папи Івана Павла ІІ в Україну склала б грубезний том. Папу то запрошували, то не запрошували, медіа то повідомляли, що понтифік буквально днями служитиме месу на Хортиці, то одностайно відкидали саму можливість його появи в країні. Всі вже остаточно заплуталися в повідомленнях і прогнозах, у заявах на підтримку візиту й протестах проти нього, коли 30 листопада позаминулого року речник Апостольської Столиці оголосив: папа таки їде. Цікаво, що опитування громадської думки виявили у зв’язку з цим зовсім невеликий відсоток байдужих до події. Символіка папського візиту далеко виходила за межі пастирського або звичайного державного візиту. Іван Павло ІІ беззастережно уособлював розрив із радянським минулим і повернення обличчям до Заходу. Для українських католиків він мав стати винагородою за роки принижень і заборон, для української держави – можливістю продемонструвати так званий західний вектор і пом’якшити зовнішньополітичну ізоляцію. Для московського Свято-Данилового монастиря візит також був передовсім символом – він фіксував зміни, які відбулися впродовж десяти років на конфесійній карті колишнього СРСР, реальність виходу з підпілля Греко-Католицької церкви й відходу від Московського патріархату тисяч православних парафій, а також перемогу, за відвертим висловом одного православного єпископа, «мазепинсько-бандерівського» проекту над проектом «малоросійським». Захват католиків обох обрядів і системний спротив Московської патріархії, обережність чиновників і звичайна цікавість обивателя, відверте невдоволення Російської держави і не артикульовані суспільні сподівання створили навколо візиту дійсно унікальну атмосферу. Попри волання клікуш, які до останнього вимагали від Неба скинути додолу папський літак, Іван Павло ступив на українську землю і вітав «Батьківщину віри та діалогу», чиї духовні корені, за його словами, не дивлячись на спокуси беззаконня й корупції, є сильними. Україна побачила знаменитого геопапу, кожний крок і кожне слово якого вимагало від нього самоподолання; але, водночас, і справжнього харизматичного лідера, який наснажує мільйонне зібрання і сам видобуває з нього наснагу. Що залишив по собі Іван Павло ІІ в Україні? Скидається, що це питання ятрить свідомість католицьких ієрархів країни і зумовлює їхнє дуже помітне прагнення до видимого, матеріального увічнення минулорічного візиту. Хоча мені особисто видається, що утворення нових дієцезій та екзархатів Римо- та Греко-Католицької церков, встановлення пам’ятників у Києві та Львові – не найбільш плідний шлях утримання й розвитку спричиненої візитом хвилі ентузіазму. Власне, кожне суспільство – польське, філіппінське, чилійське чи німецьке – видобувало з візиту папи Івана Павла ІІ “саме себе” і вкладала в цей візит те, що воно хотіло б почути і відчути, виробити й виправити. Вплив особи масштабу Івана Павла ІІ не розкладається на складові, точніше ціле тут неодмінно виявиться незмірно вагомішим за просту суму окремих частин. Звісно, візит дав змогу по-новому відчути те, що так або інакше відчувалося і до нього. Що, наприклад, в Росії дуже важко сприймають українців як окремий народ і що відносини цих двох по-різному, але взаємозалежних спільнот розвиватимуться не безпроблемно не лише через газ, флот і Крим. Що українське суспільство гостро потребує морального авторитету, віри та ідеалів не менше, аніж робочих місць і демократичних процедур. Та в кожному разі, під час папської прощі в Україну люди відчули себе більш гідними, населення бодай на декаду усвідомило себе народом, хоча який вплив справив візит на найновітнішу історію України, на ті ж, скажімо, вибори 2002 року, сказати неможливо. Є речі, які непідвладні математичному аналізові, речі невимовні, які відчули всі, хто мокнув, але не промок під тією львівською зливою, те, що може в незбагненний спосіб виявитися і через день, і через покоління...
Юрій Маєрник
25 червня Іван Павло Другий відбув із Києва до Львова, де наступного дня надвечір відбулася його зустріч з українською молоддю. Ось у якій атмосфері проходила ця зустріч і яким бадьорим був Папа римський за присутності кількох сот тисяч молодих людей. Почав падати дощ. Іван Павло Другий вирішив попросити його відійти геть, до неба співом польської пісні ’Не падай, дощу, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернись до неба’...
Звертаючись до молоді, що зібралася на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці у львівському передмісті Сихів Іван Павло Другий, серед іншого, сказав
Іван Павло Другий
Дорога молоде, ваш народ переживає важкий і складний перехід від тоталітарного режиму, що пригнічував його протягом стількох років, до нарешті вільного й демократичного суспільства. Свобода, однак, вимагає сильного, відповідального й зрілого сумління. Свобода вимоглива, і в певний спосіб, коштує більше, ніж неволя.
Тому, обіймаючи вас, як батько, кажу вам: вибирайте вузьку дорогу, – ту дорогу, яку Господь вказує вам через свої заповіді. Це слова правди й життя. Дорога, яка часто здається широкою й зручною, потім виявляється облудною та хибною. Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, який, хоч і на словах не відкидає Бога, однак заперечує Його фактами, виключаючи Його з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення. Зможете довести до кінця зобов'язуючі починання, іти проти течії, як наприклад, щоб із довір'ям залишитись у своїй Батьківщині, не піддаючись мареву легкого щастя за кордоном. Тут потрібно вас, молодих, готових внести свій вклад для покращення суспільних, культурних, економічних і політичних умов життя країни. Тут потрібно талантів, якими ви багаті, потрібно для майбутнього вашої землі, що має таке славне минуле.
Майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству,
Юрій Маєрник
Шановні слухачі, це був фрагмент із промови Римського архієрея під час його зустрічі з молоддю у Львові торік 25 червня. Звісно, цією подією його перебування у місті Лева не обмежилося. День пізніше Іван Павло Другий відправив святу літургію в римо-католицькому обряді на львівському іподромі, а двадцять сьомого червня на тому ж місці відбулася урочиста греко-католицька Служба Божа, під час якої Папа римський оголосив Блаженними понад двадцять греко-католицьких мучеників за віру. Серед них владик Миколу Чарнецького та Теодора Ромжу, що загинули від рук сталінського режиму, священика Омеляна Ковча,м закатованого нацистами т інші.
’’Слуги Божі, що сьогодні внесені до Реєстру Блаженних, мовив під час проповіді Іван Павло Другий, представляють усі складові частини церковної спільноти. Серед них – єпископи й священики, монах й монахині, миряни. Вони зазнали різних випробувань із боку послідовників згубних ідеологій нацизму та комунізму... Ці мученики вчать нас вірності подвійній заповіді любові: любові до Бога, любові до ближніх. Підтримані Божою благодаттю, вони до кінця пройшли переможним шляхом. Це шлях, кий проходить через прощення й примирення; шлях, що веде до Світлої Пасxи після жертви на Голгофі’’. Ці мученики, мовив далі Папа римський, є представниками величезної кількості анонімних героїв, які протягом двадцятого сторіччя, ’’сторіччя мучеників’’, вийшли назустріч переслідуванню, насильству, смерті, щоб тільки не відректися від своєї віри’’.
Понад чотири доби перебував папа римський Іван Павло Другий на Українській землі. 27-го червня дві тисячі першого на львівському аеропорті настав час прощання.
Іван Павло Другий
’’З великою тугою покидаю сьогодні цю землю, перехрестя народів та культур, із якої більше ніж тисячу років тому Євангеліє почало поширюватись і закорінюватися в історичній та культурній дійсності народів Східної Європи. Усім вам та кожному зокрема хочу ще раз сказати моє щире: Дякую!
Дякую тобі, Україно, що захистила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд.
Нехай Господь дасть мир тобі, український народе, бо ти з наполегливою і одностайною відданістю нарешті, привернув собі свободу і розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш зусиль, щоб стати на шлях реформ і дати всім можливість жити та сповідувати власну віру, власну культуру й власні переконання в рамках свободи та справедливості. Хоч болять ще незагоєні жахливі рани, отримані протягом нескінченних років пригноблення, диктатури і тоталітаризму, під час яких заперечувались людські права, ти, український народе, із довір’ям дивись у майбутнє. Це час сприятливий! Це час надії та відваги!
До побачення, Україно! Словами твого великого поета, мовив далі Римський архієрей у своєму прощальному слові на львівському аеропорті, також благаю:’’О, Боже сильний і правдивий’’, благослови дітей Твоєї країни – ’’землі...стократ политої криваво, колись преславної землі!’’. Дороги Брати і Сестри, також я кажу разом із вашим поетом і з вами: нехай завжди береже тебе Господь ’’О святая! Свята батьківщино моя!’’.
Юрій Маєрник
Рік після історичного візиту Папи римського до України можна констатувати, що він ’’поселився’’ в Україні у вигляді скульптурного зображення Івана Павла Другого в Києві та Львові.
У дворі Апостольської нунціатурі в українській столиці минулого понеділка відкрито статую цієї видатної людини сучасності в бронзі. За словами нунція Апостольського престолу архієпископа Миколи Етеровича, це ’’другий – духовний – приїзд Святішого отця до Києва, до України’’. Щоправда, відкриття пам’ятника в Києві не обійшлося без агітпропу. Групка з 35-ти жінок старшого віку, перед брамою нунціатури роз’яснювала перехожим, що ’’католики – то єретики’’. Виявилося, що це були, так би мовити, ’віруючі’ ’’Православного братства’’ УПЦ МП. Того самого братства, яке напередодні останніх президентських виборів в Україні опублікувало в газеті ’’Комуніст’’ заклик голосувати за кандидата в президенти Петра Симоненка. Цей заклик на сторінках комуністичної газети, яка сповідує ленінську ідеологію, в тому числі атеїзм розпочинався словами ’’В ім’я Отця й Сина, і Святого Духа’’. Це, унікальне у світі явище, коли частина православних віруючих бажає, щоб ними керував палкий послідовник ідеології комуністичного атеїзму не варто ближче коментувати.
Скульптуру Івана Павла Другого у Львові встановлено 26 червня цього року перед храмом Різдва Пресвятої Богородиці. На урочистості його відкриття зібралося понад десять тисяч осіб. Там побувала і наша львівська колега Галина Терещук. Ось її репортаж.
Галина Терещук
Усі урочистості з нагоди річниці візиту Папи Римського відбувалися на Сихові, у новому мікрорайоні Львова. Саме там понтифік торік зустрічався з молоддю.
Спершу, на науково-теоретичній конференції духовенство, молодь та науковці обговорювали значення візиту Святішого Отця в Україну. Зокрема, промовці наголошували, що він мав велике міжнародне значення для України, адже Папа Римський приїхав тоді, коли Україну переповнювали різноманітні політичні скандали, коли про неї у світі говорили, як про не демократичну державу.
Перебування Папи Римського в Україні висвітлювали майже 2000 журналістів. Перші полоси своїх видань західні мас-медіа присвячували візиту Папи, розповідаючи про державу, її громадян і релігійну ситуацію, зокрема, в Галичині. За словами учасників конференції, візит Святішого Отця прискорив відкриття Українського католицького університету у Львові, допоміг у визнанні богослов’я як науки в Україні.
Опісля, львів’яни та гості міста з усіх регіонів України взяли участь в акафісті до Христа чоловіколюбця.
Однак, найбільш урочистим було освячення пам’ятника Святішому Отцеві. У своєму вітальному слові глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар сказав: «Нехай цей нинішній день, ця наша зустріч буде, немовби, відлунням, відблиском того, щасливого дня, коли Святіший Отець був між нами. І він залишається з нами у цьому пам’ятнику, який сьогодні буде відкритий, а ще більше, він залишається у наших серцях.»
У церемонії освячення пам’ятника Іванові Павлу Другому взяли участь кардинали римо-католицької церкви Мар’ян Яворський, керівники області, представник Ватикану, секретар із міждержавних зв’язків, архієпископ Жан Луї Теран. Він передав апостольке послання Івана Павла Другого українцям, а також звернувся до української молоді.
«Якщо Бог для нас усе, якщо Бог єдиний, він не може бути замінений фальшивими божествами. Старайся, дорога молоде, молитися щодня, бути вірною Святим тайнам, брати участь у недільній службі божій, піклуватися про ближніх, які в потребі, чи в пошуках сенсу життя. Ніколи не бійтеся стверджувати своїми свідченнями у кого ви вірите.», - так зазначив архієпископ Жан Луї Теран.
А ще він сказав, що вперше у Львові йому дуже цікаво пізнати Галичину, якою так зачарований Святіший Отець. Папа Римський доволі часто пригадує своє перебування у Львові, щирі й теплі вітання людей, вияв їхньої палкої любові. «Львів дуже гарне місто і ти у цьому пересвідчишся сам», - із цими словами Папа відрядив свого представника в Україну.
І під час урочистостей з нагоди річниці візиту Святішого Отця тисячі львів’ян знову підтвердили свою любов і вдячність за минулорічний візит Іванові Павлові Другому, скандуючи: «Україна любить Папу!».
Юрій Маєрник
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо сьогоднішню передачу ’’Споконвіку було Слово’’, присвячену річниці історичного візиту папи римського Івана Павла Другого до України...
Передачу для вас підготував і вів Юрій Маєрник
Усього вам доброго і до зустрічі в ефірі наступної суботи на хвилях радіо СВОБОДА.
Юрій Маєрник
Доброго ранку вам, шановні слухачі.
Протягом останніх 15-ти років Україна два рази опинилася в центрі уваги світової громадськості.
Перший раз після 26 квітня 1986 року у зв’язку з вибухом на Чорнобильській АЕС. Про Україну, що тоді була складовою совєтської імперії заговорив увесь світ із страхом, побоюючись можливих наслідків вибуху і радіоактивного забруднення. Трагедія на Чорнобильський АЕС імені Леніна стала свого роду сигналом про наближення кінця комуністично-ленінського тоталітаризму на одній шостій планети. Удруге про Україну, вже як незалежну державу з подивом заговорили торік наприкінці червня, коли Україна з проявами великої симпатії приймала на своїй землі папу римського Івана Павла Другого.
У сьогоднішній передачі, яка триватиме рівно годину ми хочемо повернутися до цієї історичної події, спробуємо наблизити вам, шановні слухачі, атмосферу перебування понтифіка на Українській землі. Наведемо уривки з виступів Івана Павла Другого під час його візиту в Києві та Львові як також фрагменти з вітальної промови Президента і деяких релігійних діячів України. Головний редактор православного часопису ’’Наша віра’’, що друкується в Києві Євген Сверстюк ділиться своїми міркуваннями про торішню подію і її значення. Віктор Єленський звертає увагу на те, що папський візит до України вияви і справжнє обличчя тих політичних і церковних кіл, які не хочуть змиритися з фактом, що так званої ’малоросії’ вже не існує і що трактувати прагнення України після трьох із половиною століть знову стати складовою цивілізованої Європи, як ’’мазепинсько-бандерівський проект’’ є анахронізмом. Галина Терещук розповість про заходи відзначення річниці візиту понтифіка, що пройшли у Львові.
Вступивши на землю України, в київському аеропорту Бориспіль 23 червня дві тисячі першого року, привітавшись із представниками держави, що на нього чекали, подякувавши за запрошення, гість із Ватикану Іван Павло Другий, серед іншого сказав.
Іван Павло Другий
Я довго очікував цього візиту й ревно молився, щоб він міг здійснитись. Нарешті, із глибоким хвилюванням і радістю, я зміг поцілувати улюблену землю України. Дякую Господові за цей дар, яким Він мене сьогодні обдарував.
Далі у своїй промові папа римський сказав: ’’Як паломник миру й братерства, я вірю, що мене приязно приймуть також і ті, які хоч і не належать до католицької церкви однак, мають серце відкрите для діалогу та співпраці. Прагну запевнити їх, що я не прибув сюди з наміром прозелітизму, але для того, щоб свідчити Христа разом з усіма християнами кожної Церкви та кожної церковної Спільноти і щоб запросити всіх синів і дочок цієї благородної Землі звернути свій погляд до того, Хто віддав Своє життя за спасіння світу’’.
Юрій Маєрник
Перший день візиту понтифіка в столиці України був дуже насиченим. Після обіду та короткого перепочинку Іван Павло Другий прибув помолитися до греко-католицької церкви святого Миколи на Аскольдовій могилі, відтак здійснив візит чемності до Президента України, привітався з його сім’єю, а надвечір того ж дня розпочалася зустріч Римського архієрея з представниками культури, науки, політики й підприємництва в Маріїнському палаці. Понтифіка на цій зустрічі привітав президент України Леонід Кучма.
Леонід Кучма
Відрадно і символічно, що здолавши незліченну кількість кілометрів земних шляхів, несучи людству правду, добро і блага, Ви, Ваше Cвятосте, відвідуєте Україну в літе, коли вона відзначає 10 річницю проголошення незалежності й п’ятиліття від ухвалення Конституції.
Сьогодні ми будуємо державу, що ґрунтується на засадах демократії, свободи, ринкової економіки, плюралізму думок і переконань, державу, де на першому місці є людина, її життя і невід’ємні права й свободи. Здійснювати це на руїнах тоталітарної системи у суспільстві, де протягом 70 літ насаджувався войовничий атеїзм, культувалося відторгнення Бога, віри, релігії, дуже не просто.
Проте, Святе письмо вчить нас наполегливо і без сумніву йти до визначеної мети, якщо вона є справедлива.
Ми твердо слідуємо обраним курсом і впевнені у майбутньому України як європейської держави.
Наш головний обов’язок і завдання у контексті побудови вільної незалежної України - повернути людям віру в добро, справедливість, честь і порядність. Важливу роль у цьому процесі відіграє релігія. Духовно-релігійна само-ідентифікація завжди була для українців однією з чільних ознак і складових державотворення. Впродовж семи з половиною віків, починаючи з середини ХІІІ століття цей чинник, нерідко, залишався подекуди чи не єдиним, який дозволив українському народові зберегти свою національну гідність і самобутність, а після довгої й тяжкої національно-визвольної боротьби, здобути державну незалежність у серпні 1991 року.
Ісус Христос учив розпізнавати людей не за словами, а за вчинками. Ми раді, що Ви, Ваше Святосте, маєте можливість побачити наші конкретні справи, побувати у древній столиці Київської Русі, звідки понад 1000 років тому християнське вчення розпочало свій поступ на Схід.
Ми пишаємося багатою духовною спадщиною наших предків, відроджуємо й приумножуємо її, щедро ділимося нею з представниками усіх цивілізацій. І, в свою чергу, вчимося у них, переносимо на український грунт надбання передової європейської й світової думки. Це допомагає досягати порозуміння і гармонії у людських взаєминах, втілити в життя нетлінні Біблійні настанови - жити у мирі зі всіма людьми., любити один одного братньою любов’ю.
Юрій Маєрник
У відповідь, подякувавши за привітання, Іван Павло Другий сказав
Іван Павло Другий
Звертаюсь до вас усіх і до кожного зокрема із шанобливим і щирим привітом. Пане Президенте, із великою радістю я прийняв Ваше запрошення, щоб відвідати вашу благородну країну, колиску християнської цивілізації та батьківщину мирного співжиття між різними національностями та релігіями. Я радий, що тепер знаходжусь на українській землі. Вважаю великою честю, що можу, нарешті, зустрінутись з мешканцями країни, яка у ці важкі перехідні роки зуміла так ефективно забезпечити умови миру та спокою для своїх громадян.
Я прибув до вас, як паломник миру, спонуканий тільки одним бажанням – свідчити Христа, що є "Дорогою, правдою й життям" (Ів 14,6). Я прийшов, щоб поклонитись святиням вашої історії та разом із вами просити у Бога заступництва для вашого майбутнього.
Так! Дорогі українці, якраз християнство дало натхнення вашим найвизначнішим мужам культури й мистецтва, воно щедро зросило моральне, духовне і суспільне коріння вашої країни.
Люди похилого віку в Україні з ностальгією пригадують той час, коли Україна була незалежною. Після цього доволі короткого періоду настали важкі роки радянської диктатури і страшний голод у тридцяті роки, коли ваша Країна, "житниця Європи", вже більше не змогла прогодувати власних дітей, які гинули мільйонами. А як забути стількох ваших співвітчизників, які загинули під час війни 1941-1945 років проти нацистської навали? На жаль, визволення від нацизму не означало також визволення від комуністичного режиму, який продовжував топтати найелементарніші людські права, примусово виселяючи беззахисних громадян, ув'язнюючи інакомислячих, переслідуючи віруючих, намагаючись викреслити з народної свідомості навіть саму ідею свободи та незалежності.
Як Пастир католицької Церкви хочу підкреслити мою високу оцінку того факту, що преамбула Конституції України пригадує своїм громадянам "відповідальність перед Богом".
"Не дайте сильним губити людину", - так писав Володимир Мономах (+1125) у своєму "Поученні дітям". Це слова, які до сьогодні зберігають всю їхню переконливу силу.
У ХХ сторіччі тоталітарні режими знищили цілі покоління, бо захитали три головні стовпи людської цивілізації: признання божественної влади, із якої випливають невід’ємні моральні життєві напрямки (див. Вих 20,1.18); пошана гідності людини, створеної на образ і подобу Бога (див. Бут 1,26-27), обов'язок користуватися владою, служачи кожному членові суспільства, без винятків, починаючи з найслабших і беззахисних.
Заперечення Бога не вчинило людину більш вільною. Навпаки, це виставило її на різні форми невільництва, обмежуючи покликання політичної влади до рівня жорстокої й пригноблюючої сили.
Юрій Маєрник
’’Не дайте сильним погубити людину’’,- нагадав у своїй промові Іван Павло Другий слова київського князя Володимира Мономаха, міркуючи при цьому над злочинами тоталітарних режимів 20-го століття, що відмовилися визнати владу Бога-Отця, із якої випливають невід’ємні моральні життєві напрямки; пошана гідності людини, обов’язок користуватися владою, на службу кожному членові суспільства, починаючи від найслабших і беззахисних. Заперечення Бога призвело у 20-му столітті до новітнього невільництва, а політична влада перетворилася на жорстоку й пригноблюючу силу, сказав Святіший отець, звертаючись до українських політиків.
Іван Павло Другий
Політичні діячі! Не забувайте цього серйозного уроку історії. Ваше завдання полягає у тому, щоб служити народові, забезпечуючи усім мир та рівність у правах. Чиніть опір спокусі використати владу для особистих чи групових інтересів. Приймайте завжди близько до серця долю убогих і всіма законними способами дійте так, щоб кожному був запевнений доступ до справжнього добробуту.
Юрій Маєрник
Звертаючись відтак до діячів культури й науки України Іван Павло Другий підкреслив велике значення православного київського митрополита Петра Могили, заснування ним осередку гуманістичної та християнської культури східних слов’ян – Київську академію. Гість із Ватикану заохотив діячів культури і науки працювати для добра своєї держави і висловив побажання, ’’щоб навчання богословських наук змогло отримати належне признання також з боку цивільної влади''. Далі папа звернувся до українських підприємців.
Іван Павло Другий
Промисловці та підприємці нової України! Майбутнє держави залежить також і від вас.
.У своїй діяльності майте завжди на увазі загальне добро і справедливі права для всіх. Дивіться на особу, а не на прибуток, як мету кожної економіки, щоб була пошанована людська гідність. Дійте завжди в легальності, яка є гарантією справедливості.
Юрій Маєрник
Була неділя 24-го червня – другий день візиту Івана Павла Другого до України. Після святої літургії, відправленої в римо-католицькому обряді на площі аеропорту ’Чайка’ під Києвом понтифік зустрівся з єпископами Греко- та Римо-католицької церков в Україні, а надвечір мала місце зустріч папи римського з представниками Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій у приміщенні Національної філармонії. Звертаючись до присутніх Іван Павло Другий, серед іншого, сказав
Іван Павло Другий
’’Християни України, нехай Господь вам допомагає споглядати разом на славні початки вашої Країни. Нехай допомагає вам спільно наново відкрити надійні аргументи шанобливого й мужнього екуменічного шляху, шляху зближення й взаєморозуміння, завдяки добрій волі кожного...Мої вітання шлю також вам, представники інших релігій та релігійних організацій, що в Україні тісно співпрацюєте з християнами. Це характерна ознака вашої Землі, яка завдяки своєму особливому розташуванню й обрисами становить природний міст не тільки між Сходом і Заходом, але також і між народами, які тут знаходяться від багатьох століть. Це народи відмінні своїм історичним походженням, культурними традиціями, релігійним віруваннями. Хотів би пригадати, мовив далі папа римський, численну присутність євреїв, що становлять спільноту, яка міцно закорінена в українському суспільстві й культурі. Також і вони постраждали від несправедливості й переслідування за те, що залишились вірними релігії своїх батьків. Хто зможе забути цю жахливу данину крові, яку вони заплатили за фанатизм ідеології, що захищала перевагу однієї раси над іншими? Власне тут, в Києві у місцевості Бабин Яр, під час нацистської окупації за кілька днів убито величезну кількість людей, серед яких понад сто тисяч євреїв...До спогаду про масове вбивство євреїв хочу додати згадку про злочини, заподіяні політичними силами проти мусульманської громади в Україні. Думаю зокрема про татар, вивезених із Криму в азіатські республіки Радянського Союзу, які тепер бажають повернутися на землю їхнього походження. Дозвольте мені з цього приводу висловити побажання, щоб через відкритий і чесний діалог можна було знайти відповідні розв’язки, завжди зберігаючи атмосферу щирої толерантності та активної співпраці задля спільного добра.
Юрій Маєрник
Відтак до гостя з Ватикану промовили представники різних Церков і релігійних організацій України. Патріарх Української православної церкви київського патріархату владика Філарет у своєму вітальному слові, серед іншого сказав
Владика Філарет
Ваше Святосте, Ваш приїзд до Києва після візитів до православних країн – Румунії, Грузії та Греції є подією історичного значення, яка привернула до себе увагу майже всього світу. С християнською любов’ю ми вітаємо Вас у Золотоверхому Києві, столиці української держави, матері міст руських в центрі східного слов’янства, звідкіля світло Христової віри засяяло на Півночі і Сході, в Москві й Сибірі. Уперше в історії мирна нога глави римсько-католицької церкви стає на українську землю, де в минулому точилася боротьба між православними і католиками. Світ шанує Вас, як Папу-миротворця, який намагається лікувати рани як на тілі церковнім, так і всього людства. Ми сподіваємось, що Ваш візит в Україну буде сприяти розвитку православно-католицького діалогу, а не поглибленню розділення, як це пророкує Москва. Ми будемо раді засвідчити, що православні і католики можуть і повинні жити як брати й сестри в дусі християнської любові, і цьому сприятиме Ваш візит. Ми віримо, що Ваше перебування в Україні не має нічого спільного з прозелітизмом, а, навпаки, буде сприяти примиренню між православними і католиками, та утвердженню християнської любові. На сьогодні наші церкви залишаються розділеними, але ми щоденно молимось до Глави церкви Господа нашого Ісуса Христа за з’єднання святих Божих церков і мріємо про досягнення цієї єдності. Нам потрібна єдність у вірі й істині. Гордість і властолюбство роз’єднали церкви Сходу й Заходу, гріховність роз’єднала християнський світ, бо така її сутність. Любов з’єднує, а гріх – роз’єднує. Ми підтримуємо екуменізм, який ставить за свою мету досягнення єдності церкви. Але на початку 3-го тисячоліття православні, католики й протестанти повинні змінити акцент в екуменізмі. Катастрофічне падіння християнської моралі, зруйнування сім’ї є такою ж загрозою людству, як і ядерна війна є загрозою життю на Землі. Ще раз сердечно вітаю Вашу Святість від імені української православної церкви, Київського патріархату, яки прагнуть до об’єднання українського православ’я в єдину українську православну церкву, і щиро бажаю, щоб Ваш історичний візит в Україну був благословенним і приніс добрі плоди.
Юрій Маєрник
А ось слова привітання Івана Павла Другого від предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія.
Митрополит Мефодій
Від усієї благодатної повноти Української автокефальної православної церкви я сердечно вітаю Вашу Святість на українській землі. Бажаю, щоби Ви відчули безмежну духовну радість, спілкуючись із нашими віруючими людьми.
Я вірю, що все те світле, добре, що Ви принесли на Україну дасть щедрий плід. А Ваш високий духовний авторитет принесе примирення в наше суспільство. А особливо я надіюсь, що Ваш візит дасть свіжий подих у церковні відносини, що, накінець, між православними і греко-католиками східного обряду будуть дружні відносини, тому що, на жаль, на Галичині і донині по парафіях є протистояння. Але на мою тверду думку, більшість із них має штучний характер. Я доношу до Вас цей сумний факт із братерською любов’ю, тому що пам’ятаю, Ваші постійні зусилля на оздоровлення цих і інших подібних фактів, які затьмарюють братерські відносини між церквами.
В додаток до наших дружніх почуттів, до Вас ми возносимо молитви, щоби Господь примножив і кріпив Ваші сили, щоби і в третім тисячолітті в нових і складних умовах Ви продовжували нести у світ своє високе призначення.
Я вдячний нашій державній владі, завдячуючи якій ми отримали можливість зустрітися з Вами віч-на-віч, почути Ваше благе слово. Плідної Вам праці во славу Божу і для добра Божого народу.
Юрій Маєрник
Головний рабін міста Києва та України Яків Блайх також висловив побажання.
Яків Блайх, головний рабин Києва
Я маю за честь звернутися до Папи Римського від імені єврейської спільноти України. Я щасливий, що живу в Україні , коли після багатьох років комуністичного панування, за які було знищено інфраструктуру і релігійне життя, воно поступово відновлюється. Я щасливий, що живу в Україні, законами якої гарантується свобода віри, а віруючі мають можливість реалізувати свої права. Великий рабин Ізраїль Спіра з міста Блужева в Польщі був людиною, котра пережила 5 років фашистських гетто та концентраційних таборів. Після війни він будував своє життя та продовжував навчання в Нью-Йорку і був відомий як Блужев Рабин. Він помер за кілька місяців до свого 100-річного ювілею. Ми хотіли б, щоб наше благословення дійшло до Бога, щоб Бог дав можливість Папі так само довго надихати та наставляти віруючих аж до 120 років, як бажають у євреїв. Якось Блужев Рабин зробив яскравий коментар про Папу. Зазвичай люди дивуються, чому вперше в історії польського єпископа було обрано Папою. Рабин Спіра знає чому. Під час війни євреї знали, що вони приречені на смерть у концентраційних таборах. Щоб врятувати своїх дітей, вони залишали їх у сусідів-католиків із Польщі. Майже ніхто з батьків не вижив. Після війни єврейські лідери приїхали до Польщі щоб повернути цих дітей, але майже всі вони залишились у Польщі за винятком одного випадку. В одному польському місті жив молодий священик, людина з високими моральними цінностями та принципами. Він проголосив, що єврейські діти-сироти не належать до католицької церкви, тому вони мають бути повернені євреям. Священика звали Карол Войтіло. На думку Блужева Рабина, саме завдяки своїй мужності та вірі цей священик отримав почесний сан і став Папою Римським Іваном Павлом Другим. Духовні та моральні якості цієї людини шанують в усьому світі. Користуючись нагодою - паломницьким візитом Папи до України, ми хочемо звернутися до нього з такими само проханнями як і в післявоєнній Польщі.
Юрій Маєрник
На зустрічі з представниками Всеукраїнської ради церков виступали ще духовні лідери мусульман, представники низки інших релігійних об’єднань України.
Хотілося б кількома словами згадати й про Церкву, представники якої зустріч з Іваном Павлом Другим бойкотували. Мова йде про ієрархів Української православної церкви, що підпорядкована московській патріархії. Напередодні візиту групки віруючих цієї церкви голосно протестували проти візиту Папи римського до України, обзивали його ’’антихристом’’, словом – продемонстрували рівень культури своєї і рівень культури організаторів цих жалюгідних протестів.
В той сам час, коли Іван Павло Другий, перебуваючи на Українській землі звертався до народу українською мовою, московській патріарх Алексій Другий, головний ініціатор бойкоту Папи й протестів проти його прибуття до України зустрічався із президентом Білорусі Лукашенком, який вважає себе ’’православним атеїстом’’.
В Білорусі московський патріарх розмовляв виключно російською мовою і роздавав церковні нагороди представникам білоруського КГБ, що є головною опорою режиму ’’православного атеїста’’ Лукашенка. Що ж – кожен по-своєму демонструє свої переконання й розуміння цінностей...
А тепер послухайте, шановні слухачі, як оцінює торішній візит Івана Павла Другого до України й значення цієї події головний редактор православного часопису ’’Наша віра’’ Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Папа Іван Павло Другий у Києві - це сторінка історії України. Я припускаю, що це сторінка і в житті самого Папи, бо про Україну він багато думав - і як про свій родовід, і як про край мучеників за віру. Не забуваємо, що Папа приймав у Римі багатьох українських в’язнів із сумлінням. Він цінував духовний опір України ще в ті совєтські роки. Україна чекала на приїзд Папи. Не кажу про владу - вона мала свої розрахунки. В народі чекали на приїзд Папи, і не тільки католики - чекали протестанти, православні, чекали просто люди, які осторонь від віри. Справа в тому, що Папа в кінці 20-го століття став утіленням справжньої глибокої віри. Люди вірять у силу його святої молитви і просять:«Святий Отче, моліть Бога за нас!» Сам прорив ідеологічної блокади навколо приїзду Папи - це дуже велика подія і велика тема. Але враження від того, що Папа прилетів, поцілував землю України, говорив до українського народу українською мовою, говорив про історичну пам’ять, про гідність, про заповіти предків, про відданість українського народу Богові, було незабутнім, тому що ще ніхто так поважно й глибоко не говорив до українського народу. То було велике свято зустрічі зі святим старцем, в устах якого не було слів лукавого. Як редактор «Нашої віри» я подав головний матеріал зустрічі з Папою в надії, що газети за те число будуть розшукувати і через роки. Ми не можемо виміряти силу впливу, вона в основному незрима, але вона була велика. Хоча зовні не було великого резонансу, я думаю, за браком поважної преси, поважної журналістики, за браком рівня. Але я знаю, як нам заздрили інші народи. Так само, як мені позаздрив один ірландець після аудієнції з Папою. Він запитав:«Про що ви так довго з Папою говорили?» Йому здалося, що це було дуже довго. Ми мали б осмислити усі виступи, усі акценти Папи в Києві й у Львові. То була хода історії - явна й висока. Це не сторінка минулого, яку перегортає вітер. Минуле не зникає, воно кидає зерна, які потім ще визрівають. Вони будуть сходити роками. Зустрічі з Папою особливо запам’яталися дітям, які будуть переказувати про ці зустрічі, коли стануть дорослими. Папа не сам приїжджав, над ним линув Дух Святий.
Юрій Маєрник
Це були міркування головного редактора газети ’’Наша віра’’ Євгена Сверстюка. Його записала Валентина Павленко.
Справді, минулорічний візит Івана Павла Другого до України став по-справжньому визначною подією в житті держави – хоча б тому, що відкрив притлумлені до того часу тенденції, процеси й символи, а на деякі звичні речі примусив поглянути по-новому. Жодному візитові державних та політичних, не кажучи вже про релігійних діячів не передували такі гарячі дискусії, жоден візит не породжував стільки чуток, пророкувань і жоден – не очікувався так палко одними і не викликав такого неприйняття інших, як подорож Римського архієрея в Україну. Спробу підбиття підсумків цього візиту з відстані одного року пропонує вам Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Хроніка узгоджень можливого візиту папи Івана Павла ІІ в Україну склала б грубезний том. Папу то запрошували, то не запрошували, медіа то повідомляли, що понтифік буквально днями служитиме месу на Хортиці, то одностайно відкидали саму можливість його появи в країні. Всі вже остаточно заплуталися в повідомленнях і прогнозах, у заявах на підтримку візиту й протестах проти нього, коли 30 листопада позаминулого року речник Апостольської Столиці оголосив: папа таки їде. Цікаво, що опитування громадської думки виявили у зв’язку з цим зовсім невеликий відсоток байдужих до події. Символіка папського візиту далеко виходила за межі пастирського або звичайного державного візиту. Іван Павло ІІ беззастережно уособлював розрив із радянським минулим і повернення обличчям до Заходу. Для українських католиків він мав стати винагородою за роки принижень і заборон, для української держави – можливістю продемонструвати так званий західний вектор і пом’якшити зовнішньополітичну ізоляцію. Для московського Свято-Данилового монастиря візит також був передовсім символом – він фіксував зміни, які відбулися впродовж десяти років на конфесійній карті колишнього СРСР, реальність виходу з підпілля Греко-Католицької церкви й відходу від Московського патріархату тисяч православних парафій, а також перемогу, за відвертим висловом одного православного єпископа, «мазепинсько-бандерівського» проекту над проектом «малоросійським». Захват католиків обох обрядів і системний спротив Московської патріархії, обережність чиновників і звичайна цікавість обивателя, відверте невдоволення Російської держави і не артикульовані суспільні сподівання створили навколо візиту дійсно унікальну атмосферу. Попри волання клікуш, які до останнього вимагали від Неба скинути додолу папський літак, Іван Павло ступив на українську землю і вітав «Батьківщину віри та діалогу», чиї духовні корені, за його словами, не дивлячись на спокуси беззаконня й корупції, є сильними. Україна побачила знаменитого геопапу, кожний крок і кожне слово якого вимагало від нього самоподолання; але, водночас, і справжнього харизматичного лідера, який наснажує мільйонне зібрання і сам видобуває з нього наснагу. Що залишив по собі Іван Павло ІІ в Україні? Скидається, що це питання ятрить свідомість католицьких ієрархів країни і зумовлює їхнє дуже помітне прагнення до видимого, матеріального увічнення минулорічного візиту. Хоча мені особисто видається, що утворення нових дієцезій та екзархатів Римо- та Греко-Католицької церков, встановлення пам’ятників у Києві та Львові – не найбільш плідний шлях утримання й розвитку спричиненої візитом хвилі ентузіазму. Власне, кожне суспільство – польське, філіппінське, чилійське чи німецьке – видобувало з візиту папи Івана Павла ІІ “саме себе” і вкладала в цей візит те, що воно хотіло б почути і відчути, виробити й виправити. Вплив особи масштабу Івана Павла ІІ не розкладається на складові, точніше ціле тут неодмінно виявиться незмірно вагомішим за просту суму окремих частин. Звісно, візит дав змогу по-новому відчути те, що так або інакше відчувалося і до нього. Що, наприклад, в Росії дуже важко сприймають українців як окремий народ і що відносини цих двох по-різному, але взаємозалежних спільнот розвиватимуться не безпроблемно не лише через газ, флот і Крим. Що українське суспільство гостро потребує морального авторитету, віри та ідеалів не менше, аніж робочих місць і демократичних процедур. Та в кожному разі, під час папської прощі в Україну люди відчули себе більш гідними, населення бодай на декаду усвідомило себе народом, хоча який вплив справив візит на найновітнішу історію України, на ті ж, скажімо, вибори 2002 року, сказати неможливо. Є речі, які непідвладні математичному аналізові, речі невимовні, які відчули всі, хто мокнув, але не промок під тією львівською зливою, те, що може в незбагненний спосіб виявитися і через день, і через покоління...
Юрій Маєрник
25 червня Іван Павло Другий відбув із Києва до Львова, де наступного дня надвечір відбулася його зустріч з українською молоддю. Ось у якій атмосфері проходила ця зустріч і яким бадьорим був Папа римський за присутності кількох сот тисяч молодих людей. Почав падати дощ. Іван Павло Другий вирішив попросити його відійти геть, до неба співом польської пісні ’Не падай, дощу, бо тебе тут не треба. Обійди гори, обійди ліси і вернись до неба’...
Звертаючись до молоді, що зібралася на площі перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці у львівському передмісті Сихів Іван Павло Другий, серед іншого, сказав
Іван Павло Другий
Дорога молоде, ваш народ переживає важкий і складний перехід від тоталітарного режиму, що пригнічував його протягом стількох років, до нарешті вільного й демократичного суспільства. Свобода, однак, вимагає сильного, відповідального й зрілого сумління. Свобода вимоглива, і в певний спосіб, коштує більше, ніж неволя.
Тому, обіймаючи вас, як батько, кажу вам: вибирайте вузьку дорогу, – ту дорогу, яку Господь вказує вам через свої заповіді. Це слова правди й життя. Дорога, яка часто здається широкою й зручною, потім виявляється облудною та хибною. Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва, що є іншою формою матеріалізму, який, хоч і на словах не відкидає Бога, однак заперечує Його фактами, виключаючи Його з життя. Без Бога не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою, навпаки, ви зможете сміливо вийти назустріч усім викликам сьогодення. Зможете довести до кінця зобов'язуючі починання, іти проти течії, як наприклад, щоб із довір'ям залишитись у своїй Батьківщині, не піддаючись мареву легкого щастя за кордоном. Тут потрібно вас, молодих, готових внести свій вклад для покращення суспільних, культурних, економічних і політичних умов життя країни. Тут потрібно талантів, якими ви багаті, потрібно для майбутнього вашої землі, що має таке славне минуле.
Майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви зумієте взяти на себе. Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству,
Юрій Маєрник
Шановні слухачі, це був фрагмент із промови Римського архієрея під час його зустрічі з молоддю у Львові торік 25 червня. Звісно, цією подією його перебування у місті Лева не обмежилося. День пізніше Іван Павло Другий відправив святу літургію в римо-католицькому обряді на львівському іподромі, а двадцять сьомого червня на тому ж місці відбулася урочиста греко-католицька Служба Божа, під час якої Папа римський оголосив Блаженними понад двадцять греко-католицьких мучеників за віру. Серед них владик Миколу Чарнецького та Теодора Ромжу, що загинули від рук сталінського режиму, священика Омеляна Ковча,м закатованого нацистами т інші.
’’Слуги Божі, що сьогодні внесені до Реєстру Блаженних, мовив під час проповіді Іван Павло Другий, представляють усі складові частини церковної спільноти. Серед них – єпископи й священики, монах й монахині, миряни. Вони зазнали різних випробувань із боку послідовників згубних ідеологій нацизму та комунізму... Ці мученики вчать нас вірності подвійній заповіді любові: любові до Бога, любові до ближніх. Підтримані Божою благодаттю, вони до кінця пройшли переможним шляхом. Це шлях, кий проходить через прощення й примирення; шлях, що веде до Світлої Пасxи після жертви на Голгофі’’. Ці мученики, мовив далі Папа римський, є представниками величезної кількості анонімних героїв, які протягом двадцятого сторіччя, ’’сторіччя мучеників’’, вийшли назустріч переслідуванню, насильству, смерті, щоб тільки не відректися від своєї віри’’.
Понад чотири доби перебував папа римський Іван Павло Другий на Українській землі. 27-го червня дві тисячі першого на львівському аеропорті настав час прощання.
Іван Павло Другий
’’З великою тугою покидаю сьогодні цю землю, перехрестя народів та культур, із якої більше ніж тисячу років тому Євангеліє почало поширюватись і закорінюватися в історичній та культурній дійсності народів Східної Європи. Усім вам та кожному зокрема хочу ще раз сказати моє щире: Дякую!
Дякую тобі, Україно, що захистила Європу своєю невтомною та героїчною боротьбою проти загарбницьких орд.
Нехай Господь дасть мир тобі, український народе, бо ти з наполегливою і одностайною відданістю нарешті, привернув собі свободу і розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш зусиль, щоб стати на шлях реформ і дати всім можливість жити та сповідувати власну віру, власну культуру й власні переконання в рамках свободи та справедливості. Хоч болять ще незагоєні жахливі рани, отримані протягом нескінченних років пригноблення, диктатури і тоталітаризму, під час яких заперечувались людські права, ти, український народе, із довір’ям дивись у майбутнє. Це час сприятливий! Це час надії та відваги!
До побачення, Україно! Словами твого великого поета, мовив далі Римський архієрей у своєму прощальному слові на львівському аеропорті, також благаю:’’О, Боже сильний і правдивий’’, благослови дітей Твоєї країни – ’’землі...стократ политої криваво, колись преславної землі!’’. Дороги Брати і Сестри, також я кажу разом із вашим поетом і з вами: нехай завжди береже тебе Господь ’’О святая! Свята батьківщино моя!’’.
Юрій Маєрник
Рік після історичного візиту Папи римського до України можна констатувати, що він ’’поселився’’ в Україні у вигляді скульптурного зображення Івана Павла Другого в Києві та Львові.
У дворі Апостольської нунціатурі в українській столиці минулого понеділка відкрито статую цієї видатної людини сучасності в бронзі. За словами нунція Апостольського престолу архієпископа Миколи Етеровича, це ’’другий – духовний – приїзд Святішого отця до Києва, до України’’. Щоправда, відкриття пам’ятника в Києві не обійшлося без агітпропу. Групка з 35-ти жінок старшого віку, перед брамою нунціатури роз’яснювала перехожим, що ’’католики – то єретики’’. Виявилося, що це були, так би мовити, ’віруючі’ ’’Православного братства’’ УПЦ МП. Того самого братства, яке напередодні останніх президентських виборів в Україні опублікувало в газеті ’’Комуніст’’ заклик голосувати за кандидата в президенти Петра Симоненка. Цей заклик на сторінках комуністичної газети, яка сповідує ленінську ідеологію, в тому числі атеїзм розпочинався словами ’’В ім’я Отця й Сина, і Святого Духа’’. Це, унікальне у світі явище, коли частина православних віруючих бажає, щоб ними керував палкий послідовник ідеології комуністичного атеїзму не варто ближче коментувати.
Скульптуру Івана Павла Другого у Львові встановлено 26 червня цього року перед храмом Різдва Пресвятої Богородиці. На урочистості його відкриття зібралося понад десять тисяч осіб. Там побувала і наша львівська колега Галина Терещук. Ось її репортаж.
Галина Терещук
Усі урочистості з нагоди річниці візиту Папи Римського відбувалися на Сихові, у новому мікрорайоні Львова. Саме там понтифік торік зустрічався з молоддю.
Спершу, на науково-теоретичній конференції духовенство, молодь та науковці обговорювали значення візиту Святішого Отця в Україну. Зокрема, промовці наголошували, що він мав велике міжнародне значення для України, адже Папа Римський приїхав тоді, коли Україну переповнювали різноманітні політичні скандали, коли про неї у світі говорили, як про не демократичну державу.
Перебування Папи Римського в Україні висвітлювали майже 2000 журналістів. Перші полоси своїх видань західні мас-медіа присвячували візиту Папи, розповідаючи про державу, її громадян і релігійну ситуацію, зокрема, в Галичині. За словами учасників конференції, візит Святішого Отця прискорив відкриття Українського католицького університету у Львові, допоміг у визнанні богослов’я як науки в Україні.
Опісля, львів’яни та гості міста з усіх регіонів України взяли участь в акафісті до Христа чоловіколюбця.
Однак, найбільш урочистим було освячення пам’ятника Святішому Отцеві. У своєму вітальному слові глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар сказав: «Нехай цей нинішній день, ця наша зустріч буде, немовби, відлунням, відблиском того, щасливого дня, коли Святіший Отець був між нами. І він залишається з нами у цьому пам’ятнику, який сьогодні буде відкритий, а ще більше, він залишається у наших серцях.»
У церемонії освячення пам’ятника Іванові Павлу Другому взяли участь кардинали римо-католицької церкви Мар’ян Яворський, керівники області, представник Ватикану, секретар із міждержавних зв’язків, архієпископ Жан Луї Теран. Він передав апостольке послання Івана Павла Другого українцям, а також звернувся до української молоді.
«Якщо Бог для нас усе, якщо Бог єдиний, він не може бути замінений фальшивими божествами. Старайся, дорога молоде, молитися щодня, бути вірною Святим тайнам, брати участь у недільній службі божій, піклуватися про ближніх, які в потребі, чи в пошуках сенсу життя. Ніколи не бійтеся стверджувати своїми свідченнями у кого ви вірите.», - так зазначив архієпископ Жан Луї Теран.
А ще він сказав, що вперше у Львові йому дуже цікаво пізнати Галичину, якою так зачарований Святіший Отець. Папа Римський доволі часто пригадує своє перебування у Львові, щирі й теплі вітання людей, вияв їхньої палкої любові. «Львів дуже гарне місто і ти у цьому пересвідчишся сам», - із цими словами Папа відрядив свого представника в Україну.
І під час урочистостей з нагоди річниці візиту Святішого Отця тисячі львів’ян знову підтвердили свою любов і вдячність за минулорічний візит Іванові Павлові Другому, скандуючи: «Україна любить Папу!».
Юрій Маєрник
Шановні слухачі, на цьому ми завершуємо сьогоднішню передачу ’’Споконвіку було Слово’’, присвячену річниці історичного візиту папи римського Івана Павла Другого до України...
Передачу для вас підготував і вів Юрій Маєрник
Усього вам доброго і до зустрічі в ефірі наступної суботи на хвилях радіо СВОБОДА.
