Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:18

«Ми – український народ: національно-етнічна мозаїка»: “Формування української ідентичності”, “Історичні корені Конституції України”, “Дмитро Чижевський про український характер”


«Ми – український народ: національно-етнічна мозаїка»: “Формування української ідентичності”, “Історичні корені Конституції України”, “Дмитро Чижевський про український характер”

Київ, 28 червня 2002 – В ефірі програма «Ми – український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном у празькій студії Олекса Боярко. Співукладач програми Віталій Пономарьов.

Олекса Боярко:

Сьогодні у випуску: “Формування української ідентичності”, “Історичні корені Конституції України”, “Дмитро Чижевський про український характер”.

На якій історичній основі формувалася українська національна єдність? Своє бачення генези української ідентичності пропонує академік Іван Дзюба.

Іван Дзюба:

Усвідомлення єдності етносу, визначеного як український народ, у різні часи мало різну міру глибини і наповнення. Самоототожнення зі спадщиною Київською Русі було послаблено в результаті трагічних дій 12-15 століть.

Православна самоідентифікація мала свої проблеми, тому що, з одного боку, вона була чинником середньовічної форми спільності, а з іншого, ставила свої умови та обмеження для геополітичної орієнтації можливих провідників.

Переяславська Рада – результат не стільки стратегічного прорахунку Богдана Хмельницького, як недостатньої етнополітичної визначеності, недосформованості суспільства, браку самодостатності. За умов такої недовизначеності, недосформованості виявився розкол у верхах і низах суспільства на західну і північно-східну орієнтацію за незрілості ідей і опертя на власні сили. Цей розкол різною мірою виявлявся протягом наступної історії, хоч і були потужні рухи, спрямовані на його подолання. Отже, не можна скидати все на брак волі чи рішучості, чи цілеспрямованості провідників, хоч і цей чинник дуже часто існував, але він сам був виявом тієї суспільної невизначеності.

Якраз у той час мовна визначеність була цементуючим чинником, на відміну від нинішнього часу. Тоді в усіх інших вимірах – політичної орієнтації, релігійної – були великі розколи і конфронтація. Але були два виміри, які власне і створювали те, що можна було назвати українською етнічною ідентичністю в той час.

Це саме мова, яка практично була однаковою на всьому цьому просторі від Сяну до Кубані. І на всій цій величезній території співали одних і тих самих пісень. У цих піснях був, наприклад, Дунай як міфологічний символ – це все створювало духовну єдність суспільства, розколотого багатьма іншими ознаками.

У результаті такої недосформованості народилися два оригінальні наші феномени-символи – Чорна Рада і Руїна. Етнополітична недосформованість суспільства за обтяжливих зовнішньополітичних умов перешкоджала переростанню стихійної козацької демократії у представницько-структуровану. Розвиток зупинився на цих спрощених формах демократії. Вони давали можливість політичним демагогам використовувати хвилинні настрої введених в оману мас у своїх планах, апелюючи також до іноземного чинника, шукаючи підтримки в сусідніх володарів.

Соціальні інтереси та релігійні орієнтації ставали предметом політичної гри; традиції індивідуалізму і бунтарства, не врівноважені історичним досвідом державного самоврядування, призводили до розбрату, який кінчався Руїною. Створювалася сприятлива атмосфера для зовнішнього втручання. Це повторювалося і в 15, і в 17 столітті, 18-му і 20-му.

І небезпека Чорної Ради залишається і надалі, постійно, оскільки немає прозорого механізму народного самовиявлення, системи дієвого самоврядування, розвинутих структур громадянського суспільства.

Олекса Боярко:

28 червня виповнюється 6 років від ухвалення чинної Конституції України. Історичне походження деяких ідей, покладених в її основу, простежує ведучий рубрики «Сторінки національної історії» Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов:

Українській політичній традиції історично притаманне поступове розширення соціальної бази того носія суверенітету та джерела влади, який звався «політичним народом»: спочатку це були народне віча та княжий рід, згодом – шляхта і козацтво, а нині – усі громадяни України.

Допоки українські землі перебували у візантійському цивілізаційному просторі, виборці присягали і «цілували хрест» запрошеному ними князеві. Натомість від часів пізнього Середньовіччя Україна засвоїла західноєвропейську практику укладання угоди (або «договірних пунктів») між обраним правителем та «політичним народом», за якою вже глава держави присягав виборцям.

Тож сучасна присяга президента України походить від присяг володарів Середньої Європи та козацьких гетьманів. Іще Пилип Орлик зазначив, що «самодержавство не властиве гетьманському урядуванню», а щодо володаря – порушника угоди традиція передбачала для виборців так зване «право опору» або, за чинною Конституцією, імпічменту.

Український парламентаризм розвивався від традицій сільських сходів, звичаїв козацького Кола, норм шляхетського сеймикування та досвіду церковних соборів. Відтак Основні закони Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки запровадили саме парламентську форму правління. Конституція УНР навіть не згадувала про посаду президента, тоді як за нинішньою Конституцією Україна є парламентсько-президентською республікою.

Від Основного Закону УНР чинна Конституція успадкувала, зокрема, положення про загальне рівне пряме таємне виборче право та про рівність прав жінки і чоловіка, від Конституції Пилипа Орлика – ідею депутатської недоторканності. А принцип розподілу влади був відомий іще середньовічним українським містам за Маґдебурзьким правом, магістрати яких складалися із законодавчої «ради», судової «лави» та виконавчої «колеґії».

Олекса Боярко:

У першій половині ХVIII століття серед євреїв Поділля зародився релігійний рух під назвою «хасидизм». Про хасидизм і хасидів ідеться в розмові нашого кореспондента Тараса Марусика з головним рабином Києва та України Яковом Дов Блайхом.

Тарас Марусик:

Відомо, раз на рік в Україну приїжджають тисячі хасидів. Як Ви сприймаєте хасидизм історичний і його нинішні прояви?

Яків Дов Блайх:

Я не знаю, чи знають слухачі, що хасидизм взагалі народився на Україні десь 250 років тому. Те, що хасиди приїжджають раз на рік, – це невірно, бо приїжджають вони кожен день, це туристична мета, дуже багато хасидів їдуть до Умані, зокрема. Хасидизм сьогодні по всьому світові живе.

Тарас Марусик:

Чи сьогодні є одна організація, яка би представляла всю повноту єврейських інтересів в Україні?

Яків Дов Блайх:

Всю повноту – ні, немає, в євреїв так ніколи не було. Є єврейська федерація України, яку було засновано 1999 року, яка є однією з найбільших єврейських організацій і має представництва у всіх міжнародних єврейських організаціях. Президент її Сергій Максимов, до організації входять багато відомих єврейських бізнесменів, Суркіс, Роднянський та інші.

Олекса Боярко:

Про головні події, пов’язані з міжетнічними стосунками в Україні і навколо неї, розповість в «Етнополітичному огляді тижня” Надія Шерстюк.

Надія Шерстюк:

24 червня у Криму вперше на офіційному рівні відзначали 58-у річницю депортації вірмен, болгар, греків із півострова. Квіти до пам’ятного каменя на залізничному вокзалі у Сімферополі поклали заступник голови Верховної Ради Криму Ільмі Умеров, представники Меджлісу кримськотатарського народу, керівники національно-культурних громад Криму. Нагадаємо, що вірмен, болгар і греків було депортовано в червні 1944 року за звинуваченням у «співробітництві з фашистами». Наразі їх до Криму повернулося близько 4 тисяч осіб. Основні проблеми депортованих – питання житла та облаштування.

На цьому тижні голова Товариства «Просвіта», народний депутат України, заступник голови Комітету ВР з питань культури і духовного відродження Павло Мовчан повідомив, що у вересні низка народних депутатів ініціюватимуть слухання у Верховній Раді про стан української мови у державі, який, за словами Павла Мовчана, є «ганебним». Депутати мають намір запропонувати органам виконавчої влади звільнити всіх державних службовців, які не користуються в роботі українською мовою.

25 червня у Києві відбувся «круглий стіл», присвячений 10-річчю ухвалення Закону «Про національні меншини в Україні». Як зазначали учасники «круглого столу», документ став каталізатором бурхливого розвитку самоусвідомлення представників національних меншин в Україні. Якщо до моменту ухвалення Закону в Україні діяло 186 національно-культурних товариств, то сьогодні їхнє число зросло майже до 800. Разом із тим, на думку представників національних громад, окремі статті цього закону потребують удосконалення.

Днями в Ужгороді генеральний консул Угорської Республіки в Україні Золтан Сокач вручив статусні посвідчення кільком представникам угорської нацменшини в Україні. Нагадаємо, із січня цього року набрав чинності закон про статус закордонних угорців, і тепер майже 180 тисяч представників угорської діаспори отримали право на статусні посвідчення, які, серед іншого, спрощують їм процедуру перетину кордону.

Олекса Боярко:

Дослідження філософом Дмитром Чижевським засад українського національного характеру є темою «Етнографічного нарису» Олени Боряк.

Олена Боряк:

Світ мислення Дмитра Чижевського – українця, котрого шанували найвидатніші філософи, славісти, мовознавці, літературознавці Європи першої половини ХХ ст. – особливий. Він був одним із перших науковців, хто зацікавився дослідженням української ментальності.

У «Нарисах з історії філософії на Україні» щодо шляхів дослідження українського народного характеру і світогляду він зазначав: «Перший із них – це дослідження народної творчості, другий – характеристика найбільш «блискучих», яскравих, виразних історичних епох, які даний народ пережив, третій – характеристика найбільш значних, «великих», видатних представників даного народу». Отже, у своїх роботах Д. Чижевський робить спробу відшукати константи української ментальності.

Серед суттєвих моментів історичного розвитку, які мали велике значення для формування рис психічного складу українця, він називав, зокрема, надзвичайно сильне, органічне тяжіння людини до землі.

Однією з характерних рис українського народу, згідно з Чижевським, є індивідуалізм та прагнення до свободи. Українець відкидає всі форми співжиття, передумовою яких є сувора дисципліна й повне підпорядкування волі когось вищого.

Інші риси характеру українців – неспокій та рухливість, завдяки яким вони здатні до прийняття нового і, таким чином, мають тенденцію до зміни своєї психології.

Велику роль у всіх сферах духовного життя українця відіграє кохання. Сентименталізм, чутливість та ліризм мають і свої негативні наслідки, серед яких – поверховість, чуттєве сприймання дійсності і розв’язування найважчих проблем безпосередньо на основі почуттів, а не розуму. У свою чергу, наслідком емоційності українців є їхня безсистемність. Однак, незважаючи на це, часто в них відбувається, за його словами, «геніальний вибух інтуїції», який може спиратися тільки на велику силу почуттів.

Проте пам’ятаймо про висновок Д. Чижевського: «Керована почуттям воля не виявляє витривалості і за короткий час впадає з однієї крайності в іншу».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG