Доступність посилання

29 листопада 2016, Київ 21:29

Прямий ефір: У Донецькому слідчому ізоляторі понад тиждень перебуває журналіст Володимир Бойко – чому? Перспективи вступу України до Світової організації торгівлі


Прямий ефір: У Донецькому слідчому ізоляторі понад тиждень перебуває журналіст Володимир Бойко – чому? Перспективи вступу України до Світової організації торгівлі

Київ – Прага, 3 липня 2002 – Передачу з Києва веде Віктор Міняйло. Гості київської студії: два відомі економісти, доктори економічних наук – провідний експерт Центру імені Разумкова Олександр Барановський та директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій професор Ігор Бураковський. А по телефону з Макіївки Донецької області – керівник інтернет-видання “Україна кримінальна” Олег Єльцов, який там перебуває у відрядженні. Передачу з Праги веде Ірина Халупа.

Ірина Халупа:

Сьогодні, у річницю побиття журналіста Ігоря Олександрова, на Донеччині знову постала актуальною тема свободи слова. Там за ґратами опинився журналіст Володимир Бойко, якого податкова міліція звинувачує в ухиленні від сплати податків. З Донецька розповідає Сергій Гармаш.

Сергій Гармаш:

Економічний оглядач донецької газети «Салон» Володимир Бойко був затриманий робітниками податкової міліції 25 червня безпосередньо в редакції часопису. Йому як керівникові та засновникові приватного підприємства «Хемаком» інкримінуються 2 злочини: перший – ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, другий – зловживання службовим становищем, що начебто, цитую прес-реліз податкової, «призвело до тяжких наслідків інтересам держави в сфері оподаткування». Загальна сума начебто не отриманих через Бойка бюджетом грошей складає, за словами податківців, 117 тисяч гривень.

Так що початково Бойка затримують в ізоляторі тимчасового утримання на 3 доби, але 27 червня Куйбишевський суд Донецька чомусь за закритими дверима подовжив термін перебування Бойка за ґратами ще на 10 діб. У постанові суду це аргументується так, цитую: «щоб повніше зібрати дані про його особистість, перевірити законність його затримання та вірогідно з’ясувати дані, які підтверджують, що, знаходячись на свободі, він може ухилитись від слідства та суду». Тож донецький суд, щоб перевірити законність затримання людини, узаконює та продовжує це затримання.

Цікаво, що судив Бойка суддя Якубенко, на якого незадовго до цього Бойко скаржився в Обласне управління юстиції про порушення останнім закону.

Сам Володимир Бойко та люди, які підтримують журналіста, стверджують, що справжня причина його неприємностей – його журналістська діяльність, і зокрема остання стаття, яку оприлюднило вже після затримання Бойка інтернет-видання «Україна кримінальна». В ній йдеться про те, що одне підприємство за сприянням податкової міліції заволоділо начебто не зовсім законним шляхом власністю іншого. В матеріалі фігурувало прізвище керівника податкової міліції Київського району Донецька Вадима Папаїки, батько якого – Олександр Папаїка – очолює обласну податкову адміністрацію. Саме через кілька днів після розмови Бойка з Папаїкою-молодшим журналіста й затримала податкова міліція.

Сьогодні відбувся брифінґ керівництва обласної податкової адміністрації. Заступник голови обласної податкової адміністрації Сергій Попов підкреслив, що затримання Бойка не має ніякого відношення до його журналістської діяльності. Те, що його затримано саме після розмови з Папаїкою-молодшим, податківці назвали просто збігом обставин.

Утім, вони так і не змогли переконливо відповісти на запитання, чому Бойка позбавили волі начебто за те, що він ухилявся від слідства і не мав постійного місця проживання, якщо журналіст регулярно друкувався в газеті, сам відвідував податкову інспекцію і будь-хто з колеґ легко знаходили його телефоном або особисто.

Ірина Халупа:

Пане Єльцов, Ви слухали матеріал Сергія Гармаша, і я знаю, що Ви добре обізнані зі справою пана Володимира Бойка. За що його тримають за ґратами – за уникнення податків чи за те, що, як стверджує Сергій Сухобок в інтернет-виданні «Українська правда», він вирішив розповісти про шахрайство з майном, яке знаходиться в податковій заставі?

Олег Єльцов:

Я не можу відповісти абсолютно однозначно, за що вони його затримали, оскільки не був на прес-конференції, яку проводила податкова служба. Мене цікавить трохи інше: мені не подобається той збіг обставин, який дуже часто трапляється. Керівництво донецької податкової служби заявляє, що людина зателефонувала навіть не начальникові, а синові великого податкового донецького начальника, і раптом трапляється збіг обставин – виявляється, що він вкрав ті шалені гроші, 117 тисяч гривень. Ви уявляєте, що коли людина займається бізнесом і має змогу вкрасти такі кошти, – я не впевнений, що вона буде за копійчані гонорари писати в донецькі газети, або, скажімо, мені просто за подяку, бо він дійсно професійно пише матеріали.

Віктор Міняйло:

Пане Єльцов, Ви зараз перебуваєте в донецькому реґіоні. Яке враження від медіа-простору Донбасу взагалі?

Олег Єльцов:

Мої не дуже тривалі спілкування з місцевими колеґами більше стосувалися ситуації з паном Бойком. Я цікавився їхніми враженнями від тієї прес-конференції. Журналістська громада тут повністю на боці свого колеґи, але не тому, що це якась колеґіальна така журналістська мафія, а тому, що людям усе це просто смішно чути – цей збіг обставин, гроші, які чомусь крадуть журналісти.

Узагалі під час перебування на донецькій землі я бачу шалену розкіш в одних місцях, а зараз я перебуваю в Макіївці – це край світу, людей немає. Іноземні колеґи кажуть, що вони були в Камбоджі і такого не бачили. Журналістові, який намагається розібратися в ситуації і подивитися, звідки в податкової адміністрації гроші, кажуть, що за збігом обставин він теж вкрав гроші. Це мене непокоїть.

Ірина Халупа:

Пана Бойка звинувачують у несплаті податків у дуже великих сумах, і Ви самі, Олег, згадували, що журналіст, який працює за мізерні гонорари, не може сплатити такі податки, бо не заробляє такі гроші. Ви згадували, що колеґи його підтримують. Але в статті в «Українській правді», яку я згадувала на початку, пан Сухобок казав, що єдині люди, які нібито слідкували за подіями навколо арешту Бойка, були колеґи, які приїхали з Києва. Ви вже кілька днів у Донецькій області, чи є якась реакція колеґ Бойка, журналістів, на його арешт?

Олег Єльцов:

Я не володію повністю ситуацією, щоб сказати, що зараз тут інформаційний вибух і всі про це пишуть. Але деякі мої колеґи казали: «Ти розумієш, ми не є вільні журналісти, ми не можемо писати все те, що хочемо і що знаємо. В нас є хазяїн нашого видання, і ми мусимо робити те, що нам дозволяють». Очевидно, Бойко робив трохи більше того, що йому дозволяли. Принаймні, те, що йому не дозволяли друкувати в «Салоні», він друкував, зокрема, в «Україні кримінальній». Я не бачу тут жодних заперечень до нього, але чи варто людину за це запроторювати за ґрати?

Ірина Халупа:

Що саме він друкував в «Україні кримінальній»? Я знаю, що жанр журналістського розслідування не дуже розповсюджений в українській журналістиці. І я знаю, що Ви, Олег, займаєтеся тими справами і що у вас теж були певні неприємності з цього приводу. Що Ви можете сказати?

Олег Єльцов:

Можу сказати, що я тільки задоволений тим, що віртуально дізнався про існування такої людини, як Бойко. Я його ніколи не бачив. Мені надсилають матеріали з різних реґіонів, але я не все друкую. Я дивлюся, чи професіонально матеріал зроблений і чи є це принаймні натяк на дослідження проблеми. Так от у Бойка це все є – є стиль, є мова, професіоналізм і намагання дійсно дослідити проблеми, про які всі знають, але бояться про них писати.

Це не є збіг обставин, що люди, які намагаються щось робити, потрапляють за ґрати. Коли він писав мені попередній матеріал, він казав: «Дивіться, це є документи, тут все чисто».

До речі, дуже часто податкова згадувалася в його скриптах. Нема до чого докопатися, і вони це знали. Але, очевидно, вони знайшли інший шлях, дістали з іншого боку. Це не є порядно. Є один журналіст, а це – ціла армія податківців.

Віктор Міняйло:

Олег, як можна, на твою думку, захистити Володимира Бойка і як запобігти подібним випадкам серед інших журналістів?

Олег Єльцов:

Я знаю, що його вже захищають, щойно я дізнався про це. Я передусім передав його матеріал, ще тільки підготувавши його до публікації в «Україні кримінальній», в Інститут масової інформації, який практично є представництвом «Репортерів без кордонів». Це міжнародна організація, яка, я знаю, активно цікавиться тим, що у нас відбувається, не просто проїдають якісь ґранти чи кошти на допомогу і підтримку преси, а вона дійсно робить усе, що вона може на захист журналістів. Зокрема, справою Александрова вони безпосередньо займалися і дуже активно. Я думаю, це рішення суду, яке відбулося щодо нібито вбивці Александрова, відбулося не без допомоги, не без інформаційної підтримки Інституту масової інформації і «Репортерів без кордонів».

Я знаю, що зараз керівництво політичне, – це моя оперативна інформація, про яку я дізнався тут, перебуваючи на місці, – не дуже задоволене тим, що тут піднявся оцей інформаційний рух навколо якогось маленького Бойка, який намагається писати про славні справи донецьких податківців. Тут зараз у центрі Донецька величезне свято, якийсь фестиваль, також святкує футбольний клуб «Шахтар». А я зараз стою на краю світу – це Макіївка. Тут пів населення виїхало, порожні величезні будинки, на вулиці о 6 годині вечора не було жодної людини. Ми дивилися на це, як на якийсь тріллер…

Я думаю, все буде нормально, треба просто не залишати це без уваги.

Ірина Халупа:

Отже, Ви гадаєте, що цей інформаційний галас, який піднявся навколо справи Бойка, йому допоможе?

Олег Єльцов:

Я вважаю, що він уже йому допоміг. І не є обов’язковим те, що Бойкові пам’ятник поставлять. Принаймні, всі про це знають, а інформація – це є сила.

Я ще раз кажу: ці люди, які роблять такі провокації, вони бояться цього, вони бояться появи цієї інформації. Якщо вони вважають, що вони можуть не дозволити друкувати про це у своїх місцевих газетах, заборонити (я не знаю, можливо, теж виявиться, що я, скажімо, не плачу податки) друкувати в «Україні кримінальній», я переконаний, що залишаться ще «Репортери без кордонів», «Українська правда» буде друкувати… Треба просто щоб це було в тих межах, у яких ми можемо це дозволити.

Ірина Халупа:

Дякую, Олег. Я сподіваюся, що справа Володимира Бойка благополучно завершиться і його звільнять з ув’язнення і він далі зможе працювати як вільний журналіст.

Ми переходимо до нашої другої теми, а саме: Україна і Світова організація торгівлі. Чи стане Україна членом цієї організації найближчим часом? З нами в студії два відомі економісти, доктори економічних наук – провідний експерт Центру Разумкова Олександр Барановський та директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій професор Ігор Бураковський.

Український уряд визначив вступ України до Світової організації торгівлі у 2003 році одним із пріоритетів своєї зовнішньої політики. Минулого тижня делегація на чолі із віце-прем’єр-міністром Василем Роговим провела у Женеві низку зустрічей із керівництвом цієї організації.

Сьогодні ж у Києві відбувся круглий стіл, організований Українським центром економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова, присвячений аналізові відносин України та Світової організація торгівлі. Слово моєму київському колезі Сергієві Руденкові.

Сергій Руденко:

Переговори про приєднання України до Світової організації торгівлі офіційний Київ розпочав ще у грудні 1993 року. Відтоді цей процес українська влада без жодних пояснень кілька разів переривала.

У лютому цього року президент Леонід Кучма затвердив державну програму вступу України до СОТ. На сьогодні українська держава вже підписала двосторонні протоколи з дев’ятьма із двадцяти двох держав світу, які входять до СОТ.

Що отримає і що втратить Україні після вступу до СОТ? Однозначних відповідей на ці запитання офіційний Київ ще не має. Зрозуміло лише одне – у такому разі Україна житиме за правилами цивілізованої світової економіки. Як каже директор економічних програм центру Разумкова Володимир Сіденко, у разі приєднання до СОТ українські виробники отримають полегшений доступ до світових ринків, товарів та послуг. Водночас, за його словами, за таких умов у короткостроковій перспективі Україна відчує вплив на своїх ринках світової кон’юнктури.

Доктор економічних наук Олексій Плотников уважає, що українська влада, ставлячи за мету приєднатися у 2003 році до СОТ, повною мірою не усвідомлює ті завдання, які перед нею виникнуть. Тому нинішні наміри влади викликають у нього певні побоювання.

Олексій Плотников:

Якщо це членство в СОТ сприймалось би як інструмент, за допомогою якого Україна досягала б якихось національних завдань, це було б добре. Але я дуже побоююся, що все це все ж таки є просто мета – вступити будь-якими засобами, а потім уже Україна буде дивитися, чи це добре, чи це не добре, що там робити далі. Тобто в будь-якому випадку треба, щоб у першу чергу розглядалися національні інтереси України.

Сергій Руденко:

Державний секретар у справах європейської інтеграції Міністерства закордонних справ Олександр Чалий оптимістично оцінює перспективи вступу до СОТ і вважає це необхідністю, яку диктує світова політика.

Олександр Чалий:

Вступ до СОТ – це об’єктивна подія, яка повинна відбутися якомога швидше. І нам сьогодні потрібно сконцентруватися не на тому, що ми втратимо, якщо ми вступимо до СОТ. Концентрація думки сьогодні повинна бути на моменті, що ми втратимо, якщо ми вчасно не вступимо до СОТ.

На мій погляд, ми дуже довго відкладаємо цю дату і нам треба пройти цей рубіж якомога швидше, оскільки без вступу до СОТ «провисають» багато інших конкретних напрямків, в тому числі і євроінтеграція.

Ірина Халупа:

Шановні гості, отже – Світова організація торгівлі… Пан Чалий поставив такі запитання: що втратить Україна, якщо вступить до СОТ, і що втратить, якщо не вступить? Чи можете Ви на ті запитання відповісти? Пане Бураковський, будь ласка.

Ігор Бураковський:

Чесно кажучи, відповідати на такі запитання дуже просто і дуже складно. Проблема полягає в тому, що Світова організація торгівлі – це певний кодекс правил, за якими має будуватися торговельна політика. Тому я відразу хочу сказати, що якщо ми не вступимо до СОТ, ми втратимо можливість створити нормальні регулятивні умови діяльності в українській економіці, ми втратимо можливість будувати економічну політику на нормальних цивілізованих принципах. Цей перелік можна продовжувати. Він, думаю, очевидний.

Якщо мова йде про конкретні сектори, то, звичайно, більша врегульованість нашої економічної політики, більша вразливість до світової кон’юнктури приведе до того, що в Україні загостряться проблеми з неконкурентоспроможними виробництвами. Але ці проблеми рано чи пізно Україна має вирішувати, незалежно від того, чи буде вона членом Світової організація торгівлі, чи не буде.

Що ми втратимо? Ми втратимо можливість виробляти певні рішення, які стосуються практично всього загалу світової торгівлі. Адже сьогодні до складу Світової організація торгівлі входять 144 країни. Це практично така ж представницька організація, трохи менша за кількістю, як Організація Об’єднаних Націй.

Віктор Міняйло:

Пане Барановський, а що отримає Україна, коли приєднається до СОТ? Чи зросте заробітна плата, чи зменшаться ціни, чи позначиться це на конкретній пересічній людині?

Олександр Барановський:

Передусім, позитивні наслідки від вступу України до СОТ будуть різними для споживачів, виробників, реґіонів, галузей, держави в цілому.

Безпосередньо виробники отримають полегшений доступ до світових ринків, товарів, послуг, технологій, капіталів, міжнародного визнання прав для захисту національних економічних інтересів на цих ринках, зниження комерційних ризиків, пожвавлення виробництва в окремих експортно-орієнтованих галузях економіки, зменшення втрат українських експортерів від дискримінаційних заходів, зменшення транспортних витрат.

Прискоряться, на мій погляд, структурні реформи і будуть створені стимули для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Водночас посиляться стимули для іновацій унаслідок кращого захисту інтелектуальної власності, зменшаться витрати внаслідок відмови від подвійних стандартів і будуть застосовуватися механізми справедливого вирішення торговельних суперечок.

Споживачі від вступу України до СОТ отримають можливість розширення асортименту та якості запропонованих товарів і послуг, зниження їхніх цін, стануться певні зміни в обсягах і структурі споживання.

Віктор Міняйло:

А що заважає, щоб Україна отримала таку чудову картину, про яку Ви розповіли?

Олександр Барановський:

Заважає цьому багато чинників. Насамперед, недосконалість чинної нормативно-правової бази, яка реґламентує розвиток підприємництва, приватного бізнесу, недосконалість організаційних процедур створення нових бізнесів, відсутність належної інформаційної фінансової підтримки, нерозвиненість інфраструктури, фінансових послуг, зокрема, недосконалість вітчизняної банківської системи, страхового, фондового ринку.

Ірина Халупа:

Тобто мінусів багато. Україна не дуже добре підготовлена до того. Як ви вважаєте, шановні гості, цей термін – 2004 рік – який собі уряд поставив, чи він буде здійснений, чи ні?

Ігор Бураковський:

У принципі, якщо справді кинути всі наявні ресурси, перш за все державної влади, інтелектуальні ресурси, то я думаю, що цілком реально говорити про цей термін. Але на жаль, якщо ми візьмемо до уваги реальний досвід українського вироблення економічної політики, то тут я налаштований дещо песимістично і не вважаю цей термін дуже реальним. Зрозуміло, що Україна буде членом Світової організації торгівлі, зрозуміло, що це треба робити сьогодні вже скоріше, і в принципі ні в кого не виникає сумнівів щодо потреби цього кроку. Але знаючи, як працює державна машина, на жаль, оптимістичні настрої в мене не дуже домінують.

Ірина Халупа:

Ось, власне, в матеріалі Сергія Руденка пан Плотников намагався пояснити цей вступ – чи за вступом є певні конкретні національні цілі, чи це просто якась така собі мета, мовляв, іще один клуб, до якого треба вступити. Як ви гадаєте, чи український уряд готовий зробити ті рішучі кроки, які необхідні, щоби справді стати членом цієї організації?

Олександр Барановський:

Я хотів би звернутись до думки 83-х експертів, які були опитані українським Центром економічних і політичних досліджень, яка певним чином відповідає на Ваше запитання. Так ось, майже дві п’ятих опитаних експертів уважають, що причиною тривалої невирішеності питання про приєднання України до СОТ є саме низька ефективність роботи української сторони з приєднання до цієї міжнародної організації. На думку кожного дев’ятого з опитаних, до нашої країни висувають необґрунтовано жорсткі вимоги з боку робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ. Половина респондентів відзначила, що невирішеність питання про вступ України до СОТ зумовлено дією відразу двох вищенаведених причин.

На додаток до цього хотів би зазначити, що переважна більшість опитаних експертів уважає, що Україна на сьогодні ще не готова повною мірою до вступу до СОТ. Так, понад дві третини опитаних експертів уважають, що залишається ряд важливих невирішених проблем у відповідності вітчизняного законодавства вимогам СОТ, дві п’ятих – в аспекті готовності витримувати більш жорстку конкуренцію з боку іноземних товарів і послуг. За оцінкою лише двох відсотків опитаних, чинне законодавство в Україні повністю відповідає вимогам СОТ, 12 відсотків – у цілому відповідає, і 17 – у цілому не відповідає.

Жоден із опитаних не зазначив, що Україна повністю готова витримувати більш жорстку конкуренцію з боку іноземних товарів і послуг, а кожен десятий схиляється до думки, що наша країна готова до цього в цілому. Понад третина респондентів зазначила, що Україна в цілому не готова до конкурентної боротьби на ринках товарів і послуг, а кожен сьомий – повністю не готова. В цілому лише кожен сьомий експерт відзначив повну чи в цілому відповідність чинного вітчизняного законодавства вимогам СОТ, і кожен десятий – готовність до конкурентної боротьби на ринку товарів і послуг.

Що стосується проблем, які виникають під час переговорного процесу, то до таких можна, на мій погляд, віднести недостатню прозорість переговорного процесу, який відбувається з робочою групою розгляду заявки про вступ України до СОТ, відсутність інформаційних видань, які б інформували громадськість про перебіг переговорів, недостатнє інформаційне забезпечення всього цього процесу, відсутність інформаційних бюро, які б проливали світло на перебіг переговорів і на стан ситуації в сфері торгівлі товарами, послугами, захисту інтелектуальної власності, стандартизації і сертифікації продукції тощо.

Ірина Халупа:

Ви згадали, пане Барановський, інтелектуальну власність. Я знаю, що це такий камінь спотикання між Україною і Сполученими Штатами. На початку програми ми вже говорили, що Україна підписала двосторонні протоколи з деякими членами Світової організації торгівлі. Рано чи пізно, якщо справді хоче бути членом цієї організації, вона мусить вирішити ті проблеми з Америкою. Ось, наприклад, американці вважають, що Україна обмежує, тобто закриває свій ринок перед деякими американськими експортами. Які перспективи, щоби ті проблеми, зокрема, щодо інтелектуальної власності, врешті-решт вирішити? Адже постійно виринають погрози санкцій і таке інше. Враховуючи цей термін, який поставив собі уряд, чи вдасться це зробити, як Ви гадаєте?

Олександр Барановський:

На мій погляд, ситуація буде розвиватись із огляду на те, яким чином будуть реалізовувати вже ухвалені законодавчі норми, оскільки з боку американської сторони зазначалось, що прийняте на сьогодні законодавство певною мірою вирішує питання захисту інтелектуальної власності, проте навіть прийняті на сьогодні закони не діють повною мірою.

Віктор Міняйло:

Я хотів би запитати директора Інституту економічних досліджень Ігоря Бураковського. Про уряд ми вже говорили, але Україна має досить новий парламент, як Ви вважаєте, чи народні депутати готові ухвалювати необхідні закони для поступу до Світової організації торгівлі?

Ігор Бураковський:

Якщо проаналізувати ті законодавчі акти, які вже подано урядом і які плануються урядом, то ми можемо сказати, що їхня кількість, скажімо, порівняно невелика порівняно з тим, що вже було ухвалено. Тобто тут є певний прогрес, і його треба відверто визнати.

Водночас, чесно кажучи, мене не стільки хвилює сьогодні проблема ухвалення законодавчих актів, змін до законодавства – я думаю, що це все буде врегульовано – скільки остаточне обговорення документа про приєднання України до Світової організації торгівлі в частині тарифних поступок, в частині доступу товарів на ринки. І тут я боюся, що багато наших народних обранців будуть виступати не як патріоти України, а як представники конкретних лобістських сил, конкретних підприємств, конкретних галузей, і тут, на жаль, дискусія буде вестися зовсім в неекономічному стилі.

Віктор Міняйло:

А чому представник конкретної галузі не зацікавлений у вирішенні цих питань?

Олександр Барановський:

Розумієте, я б сьогодні, коли мова йде про Світову організацію торгівлі, поділив би представників усіх конкретних галузей на дві великі групи: це конкурентоспроможні і неконкурентоспроможні. Ті галузі виробництва, які сьогодні конкурентоспроможні, сьогодні виступають за вступ до Світової організації торгівлі і готові конкурувати. Але ми прекрасно знаємо, що сьогодні в Україні певним галузям і виробництвам вигідно бути неконкурентоспроможними. Вони можуть отримувати пільги і таке інше.

Ірина Халупа:

Яким саме? Які шари української економіки і промисловості можуть бути проти вступу до цієї організації?

Віктор Міняйло:

Може, пан Барановський знає відповідь?

Ірина Халупа:

Так? Прошу.

Олександр Барановський:

Я хочу запропонувати, знову ж таки, колективну думку щодо цього питання, бо вважаю, колективний розум має певний позитив…

Більшість експертів, опитаних центром Разумкова, вважають, що вступ України до СОТ матиме обмежені позитивні наслідки для галузей вітчизняної промисловості. При цьому найбільш позитивні наслідки очікуються в енергетиці, хімічній промисловості, суднобудуванні, а найменш позитивні – у вугільній промисловості та радіоелектроніці.

Водночас експерти схиляються до думки, що домінуючими за неґативним розвитком подій можуть бути обмежені неґативні наслідки для підгалузей вітчизняної економіки. При цьому найбільш уразливими виявляються автомобілебудування, сільськогосподарське машинобудування і хімічна промисловість, а найменш уразливими – суднобудування і харчова промисловість.

Серед експертів переважає думка, що вступ України до СОТ матиме позитивні наслідки для вітчизняного сільського господарства (так уважає майже 2/5 опитаних) або його стан істотно не зміниться (понад третина опитаних).

Експерти відзначають, що найменш значного позитивного впливу від вступу України до СОТ можна очікувати на вітчизняному авіаційному транспорті, в освіті, у сфері медичних послуг, а найбільш значного – у секторах телекомунікацій, туристичних і банківських послуг.

Водночас найменш неґативних наслідків можна очікувати в секторах туристичних послуг, поштового зв’язку, телекомунікацій, а найбільш неґативних – на авіаційному транспорті, в секторі банківських послуг і на морському транспорті.

Проте для того, щоб остаточно та обґрунтовано вести мову про можливі наслідки від вступу до СОТ у галузевому розрізі, необхідно провести поглиблені дослідження щодо таких наслідків для окремих галузей матеріального й нематеріального виробництва України. На жаль, подібні роботи у галузевому розрізі не проводяться, а якщо проводяться, то в окремих підгалузях, на окремих підприємствах тощо.

Для порівняння – міністерство економічного розвитку Росії оголосило конкурс серед незалежних аналітичних центрів щодо розробки у стислі терміни обґрунтування наслідків (як позитивних, так і неґативних) для конкретних галузей, сфер виробництва і надало для цього (оскільки до цієї роботи залучені саме незалежні аналітичні центри, а не ті, які співпрацюють із урядовими структурами) 30 мільйонів російських рублів, або 100 тисяч доларів. І на підставі отриманих результатів делегація Російської Федерації на переговорах про вступ до Світової організації торгівлі буде вносити певні корективи з тим, щоб максимізувати позитивні наслідки від вступу Росії до цієї організації і мінімізувати неґативні наслідки.

Таку саму роботу, на мій погляд, потрібно у стислі терміни провести і в нашій державі.

Віктор Міняйло:

Цікаво, чи Світова організація торгівлі зацікавлена прийняти до своїх лав Україну? Що Україна може запропонувати цій організації? Пане Бураковський?

Ігор Бураковський:

Я думаю, що світова торгівельна система, керівництво якої здійснюється Світовою організацією торгівлі, зацікавлена мати Україну. Думаю, тут питань не виникає.

Віктор Міняйло:

А чому?

Ігор Бураковський:

Україна, на мій погляд, є потенційно дуже перспективним ринком, потенційно дуже важливим гравцем на субреґіональному просторі, в європейському вимірі.

Поставлю питання інакше: сьогодні всім зрозуміло, що глобалізація потребує певного регулювання. І чим більше країн буде брати участь у такій системі регулювання міжнародної торгівлі, руху капіталу, тим більш вільною буде світова економіка. Те саме стосується і Росії.

Віктор Міняйло:

А з чим Україна іде до цієї організації?

Ігор Бураковський:

Україна іде зі своєю економікою, зі своїми споживачами, але головне, з чим хочуть там бачити Україну, – це з нормальною передбачуваною економічною політикою. Саме в цьому сенс діяльності Світової організації торгівлі.

Ірина Халупа:

Ми вже згадували, що участь парламенту дуже важлива у цьому процесі і що необхідно ухвалити низку законопроектів. Я знаю, один із них – Митний кодекс. Які законопроекти ще необхідно ухвалити, щоб процес вступу України до цієї організації полегшити чи прискорити?

Ігор Бураковський:

Таких законопроектів декілька. Перш за все, дійсно, мова йде про Митний кодекс, який у цілому готовий, але є певні моменти, які треба відшліфувати.

Питання також є про банки та банківську діяльність. Мова йде про низку законів, які регулюють доступи до іноземних фінансових інститутів на українському ринку. Мова йде про питання, пов’язані з державними закупівлями, про правила гри на українському комунікаційному ринку. Є ще декілька, якщо можна сказати, менш важливих, більш технічних законопроектів, які треба ухвалити.

Олександр Барановський:

Хотів би додати – окрім визначених законодавчих актів, Україні належить привести до вимог СОТ свої стандарти і процес сертифікації продукції, оскільки це дуже важливий і серйозний момент для вступу будь-якої країни до СОТ. А мова йде не мало, не багато – про 500 таких стандартів. Тобто робота у цій сфері має бути проведена у стислі терміни дуже велика за обсягом і за складністю.

І від того, наскільки можна буде вирішити цю проблему, буде залежати і дотримання визначених термінів в указі президента на 2003 рік, і подальший перебіг подій зі вступом України до Світової організації торгівлі.

Ірина Халупа:

Наприкінці нашої програми, як експерти, який термін ви би встановили, реальний термін вступу України до СОТ?

Ігор Бураковський:

Бажано вступати якомога раніше. Але реально, думаю вступ відбудеться не раніше 2004 – 2005 року.

Ірина Халупа:

До Росії чи після Росії?

Ігор Бураковський:

Знаєте, не можу однозначно відповісти на це питання. Не знаю.

Олександр Барановський:

На мою думку, дуже слушне питання щодо черговості приєднання України і Росії до СОТ, оскільки від того, хто першим перетне фінішну пряму, буде залежати багато чого, і передовсім двосторонні стосунки і висування вимог у розвитку двосторонніх економічних відносин. Поки що шанси на вступ першою, на мій погляд, має Росія.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG