Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 17:56

Богословська освіта в Україні


Богословська освіта в Україні

Київ, 5 липня 2002 – Бурхливий розвиток релігійного життя вже наприкінці 1980-х років поставив перед українськими церквами питання підготовки священиків та їхньої богословської освіти як ключову проблему духовного поступу. Дотоді в Україні функціонував лише один духовний навчальний заклад – Одеська семінарія Руської православної церкви; між тим щороку створювалися тисячі нових релігійних громад, яким катастрофічно бракувало душпастирів. Природно, що на цьому етапі йшлося радше про кількість, ніж про якість.

Але дуже скоро саме життя нагадало про справедливість дуже вже давнього спостереження – духовна освіта не може бути неякісною, інакше вона перестає бути духовною. Які ж здобутки і перспективи професійної богословської освіти в Україні?

Спочатку трохи статистики. На початку цього року в Україні нараховувалося 147 духовних навчальних закладів, де здобували освіту понад 18 із половиною тисяч студентів, приблизно дві третини з них – на очній формі навчання. При цьому 38 духовних шкіл належить православним, 13 – греко-католикам, 6 – римо-католикам, більш як 40 – баптистам і ще понад 30 – іншим протестантським спільнотам, по п’ять – юдеям та мусульманам.

Проблем, що з ними зіткнулась богословська освіта в Україні, як і в інших постатеїстичних, умовно кажучи, країнах, безліч. І чи не найсерйознішими вони постають для православних церков. Зрозуміло, що кожна з них прагне виховати високоосвічених, свідомих і динамічних пастирів, які були б здатні привести до Церкви своїх ровесників і не боялися б полеміки з цинічним світом і представниками інших релігій. Але це вдається далеко не завжди.

Над православними семінаріями й академіями тяжіють примари минулого, і часом найоптимальнішим видається повернення до довоєнних чи навіть дореволюційних взірців. Деякі богослови і церковні діячі відверто визнають, що в нинішніх духовних школах панує дух бурси, обскурантизм, нетерпимість до інославних і неприпустимо низький рівень знань.

Виступаючи якось на консультації православних богословських шкіл у Белґраді, представник Московського патріархату прямо заявив, що найкращі пастирі в його церкві з’являються не завдяки, а всупереч тій навчальній системі, яка тут склалася. Він навів довгий перелік надзвичайно серйозних проблем, які існують в організації навчального процесу духовних шкіл, у вихованні студентів, у їхніх відносинах із викладачами, у змісті і характері викладання таких дисциплін, як Святе Письмо, догматичне, порівняльне і містичне богослов’я, аскетика, патрологія, філософія, літургіка, гомілетика, світові релігії, стародавні й нові мови тощо.

За цих умов говорять про два реальні шляхи виходу з ситуації: залучення кращих представників вищої світської школи і направлення студентів на навчання за кордон. Православні і католики з України вчаться у Реґенсбурзі, Афінах, у Східному папському університеті в Римі, в Оксфорді. Протестанти здобувають освіту в багатьох північноамериканських коледжах, семінаріях і університетах. Формування української протестантської богословської школи відбувається не в останню чергу завдяки діяльності Євро-азійської акредитаційної асоціації – об’єднання, створеного для розвитку протестантської освіти й впровадження у протестантські духовні школи західних навчальних стандартів.

Щоправда, до останнього часу держава не дуже охоче помічала богословську освіту в Україні. Принаймні у державному переліку дисциплін, за якими ведуть підготовку фахівців вищі навчальні заклади, богослов’я не було. І дотепер іще випускникові найпрестижнішої в Україні духовної академії, який володіє трьома європейськими мовами і пише докторат, котрий передбачає високу філософську, лінгвістичну й історичну культуру, не дозволять викладати в школі, бо для держави його диплом є недійсним.

Проблема зближення світської і духовної систем освіти, яка в Україні вже, сказати б, перезріла, – це не лише історична справедливість і торжество здорового глузду, який відмовляється розуміти, чим, скажімо, дисертація про керігму, захищена в духовній академії, менш актуальна, ніж праця про софійність, захищена у державному університеті.

Адже богослов’я не є застиглою сумою догматів і канонів, воно постійно розвивається в пошуках повнішого, глибшого і адекватнішого пізнання Бога; лише Бог “Один і Той Самий навіки”, а наука про нього не лишається незмінною. І ця наука, між іншим, є візитною карткою найвідоміших європейських університетів, яка не тільки мирно співіснує з факультетами мікробіології, комп’ютерних наук чи фінансового менеджменту, а й надає науці вищих значень.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG