Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:17

Ще раз про боротьбу з “сектантською загрозою”


Ще раз про боротьбу з “сектантською загрозою”

Київ, 8 липня 2002 - Останнім часом ми знов дедалі частіше чуємо про небезпеку усіляких деструктивних і тоталітарних сект та культів, які загрожують не лише здоров’ю й життю українських громадян, але і крихкій українській демократії. Цього року в Запоріжжі вже відбулася антисектантська конференція, а нещодавно українські борці із сектантською загрозою спілкувалися зі своїми колегами на конференції у Барселоні.

У доповіді Українського національного центру релігійної безпеки і допомоги жертвам деструктивних культів "Діалог", виголошеній у Барселоні, справді, є багато такого, від чого холоне кров. Зокрема, стверджується, що шереги деструктивних культів в Україні нараховують мільйон осіб, і в минулому році зростання “культистів” склало 20%, вони вже завербували 8% всіх учителів України, щільно пов’язані з криміналом, міжнародним тероризмом, активно проникають до органів влади. Члени деструктивних культів засідають в парламенті, балотуються в президенти і контролюють кримінальний світ щонайменше одного обласного центру України. Словом, є від чого впасти у відчай. Однак у мене особисто є достатньо підстав поставитися до цих страхіть із скепсисом. І не лише тому, що доповіді катастрофічно бракує доказів. Немає в Україні мільйона членів так званих “деструктивних культів”, навіть поза тим, що автори доповіді зараховують до таких суцільно нові релігійні організації тому лише, що вони нові і не схожі на релігії, що їх сповідують викривачі сект. Видається важливим підкреслити, що кількість новітніх релігійних рухів у сучасному світі, тобто таких, які виникли впродовж останніх 40-50 років, вичислюється п’ятизначною цифрою. Тих же з них, чия діяльність унесла життя людей і складає реальну загрозу суспільству, не більше двох десятків. Так само важливо знати, що приєднання до нових релігій, як переконливо довели соціологи й психологи, відбувається не внаслідок якогось зомбування, а, в абсолютній більшості випадків, через добровільний вибір людини. Ми, звісно, можемо вважати цей вибір помилковим, але це вибір конкретних людей, які знайшли в нових рухах щось важливе для себе. Але наразі йдеться не про психологію, а про право. Чи трапляються в новітніх рухах самогубства, насильство, зловживання, шахрайство і таке інше? Так, трапляються. Трапляється це і в історичних Церквах, хоча якщо злочин скоїв вірний Церкви більшості, то навряд чи у кримінальній хроніці згадуватиметься про його релігійну належність. При цьому достовірних даних про те, що питома вага схильних до насильства, суїциду, або просто божевільних у новітніх релігіях більше, ніж у релігіях старих, немає. У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1999 р. стосовно протиправної діяльності сект, на сам факт якої полюбляють посилатися антикультисти, рекомендується, між іншим, вживати до таких злочинців звичайні правові заходи. Тобто, хто б не скоїв злочин, вірний мільярдної церкви чи член непопулярного руху, він повинен постати перед судом. Але нині, скидається, дедалі більше йдеться про ухвалення якогось особливого антисектантського законодавства. Таке законодавство в українських умовах майже напевно перетвориться в потужне знаряддя міжцерковної боротьби і хто може стати його жертвою, залежатиме від політичної кон'юнктури. Політико-правовий інструментарій у вирішенні проблем, пов’язаних із вірою, може виявитися необхідним і ефективним у дуже обмеженій кількості випадків. Екзистенційні пошуки, потреба у визначеності, “спокуса тоталітаризму” і схильність до впокорення виразно випадають із поля, де правове регулювання може виявитися прийнятним. Поширення нових релігій, у тому числі, сказати б, проблемних, сигналізує про серйозні цивілізаційні, орієнтаційні, антропологічні, соціальні, а також церковні проблеми, а зовсім не про недостатню жорсткість законодавства.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG