Прага, 8 липня 2002 – Статистика щодо безпеки на українських вугільних шахтах за міжнародними стандартами гнітюча: на тону видобутого вугілля в Україні гине вп’ятдесятеро більше шахтарів, ніж у Сполучених Штатах. Від часу проголошення незалежності в Україні загинули понад 3 тисячі 700 гірників – такий рівень смертності, за оцінками, вчетверо вищий, ніж за радянських часів. Цими цифрами відгукнувся на загибель 35 гірників уранці в неділю в шахті «Україна» в місті Українську на Донбасі американський щоденник Вашинґтон Пост.
Газета нагадує й про те, що Світовий банк від 1996 до 2000 року вже надав Україні 300 мільйонів доларів позик для поліпшень у міністерстві вугільної промисловості – але по тому, як Віктора Ющенка замінив на посаді прем’єр-міністра Анатолій Кінах, чільний представник Світового банку Лука Барбоне заявив, що український уряд припинив переговори про позику на 100 мільйонів доларів на реструктуризацію вугільних шахт. На думку аналітиків, що її наводить авторка статті, Україна має закрити значну частину шахт, бо не має коштів належним чином забезпечити їхню працю.
А британський щоденник Індепендент зауважує, що ця остання з багатьох шахтарських трагедій, які опосіли Україну, сталася буквально через лічені години по тому, як президент Леонід Кучма говорив у суботу про проблеми хворої вуглевидобувної галузі; і того ж суботнього дня сталася пожежа на іншій українській шахті, яка обійшлася без жертв.
Українська гірничовидобувна галузь дорога й небезпечна, пише газета – але ще більше українські політики бояться соціяльних наслідків закриття шахт.
Якраз на ці соціяльні проблеми звертає увагу оглядач агентства Дойче Прессе-Аґентур – на шахтарів, що голодують у Києві під височенним пам’ятником незалежності, бо міністерство вугільної промисловості не звертає уваги на їхні вимоги виплатити чотирнадцятимісячну заборгованість із зарплатні десь у півтисячі доларів.
Якщо зважити на те, що Україна є сьомим виробником сталі в світі, її переважно державну вуглевидобувну галузь можна вважати загалом багатою – а за таких умов відмова навіть говорити про колективну трудову угоду виглядала б дивно, якщо не незрозуміло, в більшості європейських країн. Але не в Україні.
Із двох сотень українських вугільних шахт, частині з яких уже понад сто років, і 400 тисяч гірників, що працюють у них, за оцінками Світового банку, приблизно дві третини (і шахт, і шахтарів) надлишкові й не здатні принести прибуток за умов відкритого ринку.
І самі гірники, з якими говорив у Києві кореспондент агентства ДПА, згоджуються, що їх просто забагато, – але іншої праці в їхніх селищах немає.
Заробити ж уп’ятеро-вшестеро більше, ніж пересічних сто доларів на місяць, і отримати ці гроші вчасно й повністю таки можна, кажуть шахтарі – якщо потрапити до так званої «директорської бригади». Але її члени працюють по дві зміни й не мають жодних прав: хвороба чи травма означає негайне звільнення. І коли на звичайних шахтарів грошей не лишається, керівництво шахт будує собі нові будинки – а на одного гірника припадає по чотири адміністративні працівники, кажуть шахтарі. Світлини ж їхніх житлових будинків, що їх вони показали журналістові, за його словами, не дуже відрізняються від образків із Чечні чи Афганістану по війні.
А тим часом президент України Леонід Кучма в понеділок оголосив становище в українській вуглевидобувній галузі «неприйнятним» і заявив, що причини недільної катастрофи має бути негайно розстежено.
Майже ті самі слова, нагадують західні спостерігачі, він говорив і минулого серпня, коли вибух у шахті забрав життя 55 гірників, і позаминулого року, коли загинув 81 шахтар…
Газета нагадує й про те, що Світовий банк від 1996 до 2000 року вже надав Україні 300 мільйонів доларів позик для поліпшень у міністерстві вугільної промисловості – але по тому, як Віктора Ющенка замінив на посаді прем’єр-міністра Анатолій Кінах, чільний представник Світового банку Лука Барбоне заявив, що український уряд припинив переговори про позику на 100 мільйонів доларів на реструктуризацію вугільних шахт. На думку аналітиків, що її наводить авторка статті, Україна має закрити значну частину шахт, бо не має коштів належним чином забезпечити їхню працю.
А британський щоденник Індепендент зауважує, що ця остання з багатьох шахтарських трагедій, які опосіли Україну, сталася буквально через лічені години по тому, як президент Леонід Кучма говорив у суботу про проблеми хворої вуглевидобувної галузі; і того ж суботнього дня сталася пожежа на іншій українській шахті, яка обійшлася без жертв.
Українська гірничовидобувна галузь дорога й небезпечна, пише газета – але ще більше українські політики бояться соціяльних наслідків закриття шахт.
Якраз на ці соціяльні проблеми звертає увагу оглядач агентства Дойче Прессе-Аґентур – на шахтарів, що голодують у Києві під височенним пам’ятником незалежності, бо міністерство вугільної промисловості не звертає уваги на їхні вимоги виплатити чотирнадцятимісячну заборгованість із зарплатні десь у півтисячі доларів.
Якщо зважити на те, що Україна є сьомим виробником сталі в світі, її переважно державну вуглевидобувну галузь можна вважати загалом багатою – а за таких умов відмова навіть говорити про колективну трудову угоду виглядала б дивно, якщо не незрозуміло, в більшості європейських країн. Але не в Україні.
Із двох сотень українських вугільних шахт, частині з яких уже понад сто років, і 400 тисяч гірників, що працюють у них, за оцінками Світового банку, приблизно дві третини (і шахт, і шахтарів) надлишкові й не здатні принести прибуток за умов відкритого ринку.
І самі гірники, з якими говорив у Києві кореспондент агентства ДПА, згоджуються, що їх просто забагато, – але іншої праці в їхніх селищах немає.
Заробити ж уп’ятеро-вшестеро більше, ніж пересічних сто доларів на місяць, і отримати ці гроші вчасно й повністю таки можна, кажуть шахтарі – якщо потрапити до так званої «директорської бригади». Але її члени працюють по дві зміни й не мають жодних прав: хвороба чи травма означає негайне звільнення. І коли на звичайних шахтарів грошей не лишається, керівництво шахт будує собі нові будинки – а на одного гірника припадає по чотири адміністративні працівники, кажуть шахтарі. Світлини ж їхніх житлових будинків, що їх вони показали журналістові, за його словами, не дуже відрізняються від образків із Чечні чи Афганістану по війні.
А тим часом президент України Леонід Кучма в понеділок оголосив становище в українській вуглевидобувній галузі «неприйнятним» і заявив, що причини недільної катастрофи має бути негайно розстежено.
Майже ті самі слова, нагадують західні спостерігачі, він говорив і минулого серпня, коли вибух у шахті забрав життя 55 гірників, і позаминулого року, коли загинув 81 шахтар…
