Симферополь, 10 липня 2002 - 10 років тому кримський парламент наклав безстроковий мораторій на проведення в Криму референдуму про незалежність Республіки Крим. З того часу в регіоні відбулося чимало змін. Тепер у Криму про незалежність не говорять навіть найзапекліші її апологети, та автори Декларації про незалежність Криму. Детальніше про те, що таке Кримська автономія сьогодні та про її коротку історію – розповідаємо.
Тему незалежності Криму на рубежі 80-90-х років минулого століття першими підняли активісти Республіканського Руху Криму – РДК, який очолював сумновідомий Юрій Мєшков. Вона мала замінити, вірніше, трансформувати російську ідею і виглядала проміжною на шляху до приєднання Криму до Росії. Але тоді, у часи руйнування Союзу й слабкості незалежної України цю ідею підтримала кримська керівна номенклатура на чолі з тодішнім головою Верховної Ради Криму Миколою Багровим. І 5-го травня 1992 року кримський парламент ухвалив Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим. Цитую: “Виходячи з необхідності прискорення процесу становлення державності Республіки Крим, у зв’язку із політичною ситуацією, що склалася довкола Криму, висловлюючи величезну тривогу і занепокоєння зростанням напруги між Україною і Росією, намагаючись стати консолідуючим фактором у їхніх взаєминах, базуючись на волевиявленні кримчан на референдумах 1991 року, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет Криму, підтверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей, прихильність до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, поділяючи з іншими державами повноту відповідальності за повернення депортованих з Криму народів – Верховна Рада Криму проголошує створення суверенної держави Республіка Крим”, кінець цитати.
Правда, “суверенна держава Республіка Крим” у такому вигляді не проіснувала жодного дня, оскільки у тому ж документі було сказано, що цей Акт набере чинності після його затвердження на всекримському референдумі. Кримський парламент тоді постановив провести референдум 2 серпня 1992 року і винести на нього 2 питання: “Ви за незалежну Республіку Крим у союзі з іншими державами?” і “Ви затверджуєте Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим?”. Але вже 21 травня Верховна Рада Криму скасував цей гучний Акт. А згодом під тиском із Києва, наклала безстроковий мораторій на загальнокримський референдум. Ще якийсь час Симферополь намагався шантажувати українське керівництво цим референдумом, але з приходом у 1994 році до влади президента Кучми, якого, до речі, кримські сепаратисти на виборах дуже активно підтримували, ера сепаратизму пішла на спад.
У березні 1997 року Верховна Рада України ліквідувала інститут президентства в Криму і скасувала кримську конституцію, яка фактично була Основним законом незалежної держави. У січні 2000 року Президент України затвердив нову Конституцію Криму, в якій статус Автономної Республіки Крим визначено, як, цитую: “невід’ємна складова частина України”, яка “у межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання”, кінець цитати. А друга стаття цієї конституції фактично ставить крапку у проблемі кримського сепаратизму, цитую: “У випадку суперечності положень нормативно-правових актів Верховної Ради АРК та актів Ради міністрів АРК Конституції та законам України, діють положення Конституції й законів України”, кінець цитати.
Сьогодні жодна політична сила Криму не ставить під сумнів його державну приналежність. Суперечки, причому, досить мляві, точаться довкола статусу та повноважень Криму в Україні. І це, як виглядає, головний підсумок останніх 10 років у стосунках держави та автономії.
Тему незалежності Криму на рубежі 80-90-х років минулого століття першими підняли активісти Республіканського Руху Криму – РДК, який очолював сумновідомий Юрій Мєшков. Вона мала замінити, вірніше, трансформувати російську ідею і виглядала проміжною на шляху до приєднання Криму до Росії. Але тоді, у часи руйнування Союзу й слабкості незалежної України цю ідею підтримала кримська керівна номенклатура на чолі з тодішнім головою Верховної Ради Криму Миколою Багровим. І 5-го травня 1992 року кримський парламент ухвалив Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим. Цитую: “Виходячи з необхідності прискорення процесу становлення державності Республіки Крим, у зв’язку із політичною ситуацією, що склалася довкола Криму, висловлюючи величезну тривогу і занепокоєння зростанням напруги між Україною і Росією, намагаючись стати консолідуючим фактором у їхніх взаєминах, базуючись на волевиявленні кримчан на референдумах 1991 року, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет Криму, підтверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей, прихильність до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, поділяючи з іншими державами повноту відповідальності за повернення депортованих з Криму народів – Верховна Рада Криму проголошує створення суверенної держави Республіка Крим”, кінець цитати.
Правда, “суверенна держава Республіка Крим” у такому вигляді не проіснувала жодного дня, оскільки у тому ж документі було сказано, що цей Акт набере чинності після його затвердження на всекримському референдумі. Кримський парламент тоді постановив провести референдум 2 серпня 1992 року і винести на нього 2 питання: “Ви за незалежну Республіку Крим у союзі з іншими державами?” і “Ви затверджуєте Акт про проголошення державної самостійності Республіки Крим?”. Але вже 21 травня Верховна Рада Криму скасував цей гучний Акт. А згодом під тиском із Києва, наклала безстроковий мораторій на загальнокримський референдум. Ще якийсь час Симферополь намагався шантажувати українське керівництво цим референдумом, але з приходом у 1994 році до влади президента Кучми, якого, до речі, кримські сепаратисти на виборах дуже активно підтримували, ера сепаратизму пішла на спад.
У березні 1997 року Верховна Рада України ліквідувала інститут президентства в Криму і скасувала кримську конституцію, яка фактично була Основним законом незалежної держави. У січні 2000 року Президент України затвердив нову Конституцію Криму, в якій статус Автономної Республіки Крим визначено, як, цитую: “невід’ємна складова частина України”, яка “у межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання”, кінець цитати. А друга стаття цієї конституції фактично ставить крапку у проблемі кримського сепаратизму, цитую: “У випадку суперечності положень нормативно-правових актів Верховної Ради АРК та актів Ради міністрів АРК Конституції та законам України, діють положення Конституції й законів України”, кінець цитати.
Сьогодні жодна політична сила Криму не ставить під сумнів його державну приналежність. Суперечки, причому, досить мляві, точаться довкола статусу та повноважень Криму в Україні. І це, як виглядає, головний підсумок останніх 10 років у стосунках держави та автономії.
