Київ, 9 липня 2002 – Найчастіше поняття “менеджмент”, чи то “управління”, викликає асоціації з великими промисловими підприємствами або ж із міжнародними корпораціями, яким конче потрібні фахівці-управлінці. Але гарних менеджерів потребує і культура – адже мистецтво є товаром, який треба вміти прорекламувати і продати так, щоби прибуток – грошовий або етичний – отримали усі зацікавлені сторони.
Наша київська кореспондентка запросила до нашої програми відомого американського менеджера, директора одного з найбільших у Чикаґо театральних агентств Девіса Річа.
– Пане Річ, що таке – менеджмент у культурі? Що Ви вкладаєте у це поняття?
«Мені здається, що менеджмент у культурі – річ надзвичайно важлива. Ви знаєте, у Сполучених Штатах я читаю студентам різних університетів та мистецьких студій курс під назвою “управління культурою”, намагаючись переконати своїх слухачів, що головне завдання менеджера – створити митцеві нормальні, якщо не ідеальні, умови для праці, для здійснення їхніх творчих планів.
Це стосується і управління українською культурою, адже в Україні митцям інколи доводиться виконувати ті функції, які мав би виконувати їхній менеджер: чомусь українські митці самі дбають за ремонт у студіях та ательє, за рекламу своїх робіт, за організацію виставок чи гастролей. Я вже не кажу про пошуки спонсорів і фондів, які готові підтримати українські таланти. Але, повірте моєму досвідові, такі клопоти вимагають часу і нервів, а отже, художник, музикант чи актор виснажуються, і невідомо, скільки чудових картин, сонат або п’єс світ не побачить у зв’язку з цим… Нестача часу, нестача коштів на культуру – це проблема менеджменту».
– Якою Вам бачиться нинішня ситуація в українській культурі, і які її перспективи?
«Я думаю, виробництво та утримання виробів культури вимагає грошей – це вимога, необхідна для розвитку культури в Україні, так само як ця ж вимога потрібна для розвитку будь-якої національної культури. Проблема, яка характерна для України – це ментальність митців, які звикли до державної підтримки. І тепер, коли держава каже: “Вибачте, але коштів немає” – митці розгублюються і панікують.
І тут повинен з’явитися менеджер, який заспокоїть творчу натуру митця і візьме на себе пошуки фінансування, рекламуватиме і пропонуватиме до продажу товари, які створив митець. Або ж вестиме переговори з представниками донорських організацій і фондів, яких може зацікавити творчість митця і котрі відповідно зможуть надати митцеві ґрант або кредит. І за сучасних умов менеджер повинен пояснити митцеві, що то його справа – шукати кошти для нормальної мистецької праці».
– Пане Річ, наскільки різні і наскільки подібні сучасні культури України і США?
«Мені бачиться, що ми всі – складові однієї людської цивілізації, і це найбільший об’єднавчий фактор. І ми повинні працювати на користь цілої цивілізації. Я не кажу про такі стандартні речі, як глобалізація в економіці, розвиток електронних комунікацій і новітніх технологій. Я кажу про культуру, про мистецтво, про творчість талановитих людей.
Американська та українська культури – абсолютно різні, але ж і в складі кожної них співіснують і співпрацюють монокультури. У нас, скажімо, це індіянська культура, яка досі розвивається поруч із культурами, завезеними до Сполучених Штатів із Ірландії або України, з Африки або Південної Америки. В Україні ж я бачив мистецькі вироби гуцулів, кримських татар, митців великих урбаністичних центрів: вони – різні. Але вони якраз і створюють поліетнічну, багатоколірну композицію, яка відома під назвою сучасної української культури, що змінюється й обмінюється з іншими культурами своїм досвідом».
Наша київська кореспондентка запросила до нашої програми відомого американського менеджера, директора одного з найбільших у Чикаґо театральних агентств Девіса Річа.
– Пане Річ, що таке – менеджмент у культурі? Що Ви вкладаєте у це поняття?
«Мені здається, що менеджмент у культурі – річ надзвичайно важлива. Ви знаєте, у Сполучених Штатах я читаю студентам різних університетів та мистецьких студій курс під назвою “управління культурою”, намагаючись переконати своїх слухачів, що головне завдання менеджера – створити митцеві нормальні, якщо не ідеальні, умови для праці, для здійснення їхніх творчих планів.
Це стосується і управління українською культурою, адже в Україні митцям інколи доводиться виконувати ті функції, які мав би виконувати їхній менеджер: чомусь українські митці самі дбають за ремонт у студіях та ательє, за рекламу своїх робіт, за організацію виставок чи гастролей. Я вже не кажу про пошуки спонсорів і фондів, які готові підтримати українські таланти. Але, повірте моєму досвідові, такі клопоти вимагають часу і нервів, а отже, художник, музикант чи актор виснажуються, і невідомо, скільки чудових картин, сонат або п’єс світ не побачить у зв’язку з цим… Нестача часу, нестача коштів на культуру – це проблема менеджменту».
– Якою Вам бачиться нинішня ситуація в українській культурі, і які її перспективи?
«Я думаю, виробництво та утримання виробів культури вимагає грошей – це вимога, необхідна для розвитку культури в Україні, так само як ця ж вимога потрібна для розвитку будь-якої національної культури. Проблема, яка характерна для України – це ментальність митців, які звикли до державної підтримки. І тепер, коли держава каже: “Вибачте, але коштів немає” – митці розгублюються і панікують.
І тут повинен з’явитися менеджер, який заспокоїть творчу натуру митця і візьме на себе пошуки фінансування, рекламуватиме і пропонуватиме до продажу товари, які створив митець. Або ж вестиме переговори з представниками донорських організацій і фондів, яких може зацікавити творчість митця і котрі відповідно зможуть надати митцеві ґрант або кредит. І за сучасних умов менеджер повинен пояснити митцеві, що то його справа – шукати кошти для нормальної мистецької праці».
– Пане Річ, наскільки різні і наскільки подібні сучасні культури України і США?
«Мені бачиться, що ми всі – складові однієї людської цивілізації, і це найбільший об’єднавчий фактор. І ми повинні працювати на користь цілої цивілізації. Я не кажу про такі стандартні речі, як глобалізація в економіці, розвиток електронних комунікацій і новітніх технологій. Я кажу про культуру, про мистецтво, про творчість талановитих людей.
Американська та українська культури – абсолютно різні, але ж і в складі кожної них співіснують і співпрацюють монокультури. У нас, скажімо, це індіянська культура, яка досі розвивається поруч із культурами, завезеними до Сполучених Штатів із Ірландії або України, з Африки або Південної Америки. В Україні ж я бачив мистецькі вироби гуцулів, кримських татар, митців великих урбаністичних центрів: вони – різні. Але вони якраз і створюють поліетнічну, багатоколірну композицію, яка відома під назвою сучасної української культури, що змінюється й обмінюється з іншими культурами своїм досвідом».
