Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:44

Релігійні громади України в першому півріччі 2002 року: статистика й коментарі


Релігійні громади України в першому півріччі 2002 року: статистика й коментарі

Київ, 18 липня 2002 - Днями Державний комітет у справах релігій підбив підсумки реєстрації статутів релігійних громад і релігійних організацій упродовж І-го півріччя 2002 року. Вони засвідчують, що релігійна активність в Україні лишається доволі високою, темпи зростання числа релігійних спільнот принаймні не зменшуються. Прогнози стосовно того, що екстенсивний, сказати б, період розвитку релігійного життя в Україні от-от скінчиться й настане час періоду інтенсивного, знов не справдилися.

Упродовж півроку в Україні було створено 855 релігійних громад – на півсотні більше навіть, ніж за той самий період минулого року. Зареєстровано також статути 15 монастирів – чотири жіночих і 11 чоловічих, 8 духовних навчальних закладів, 10 місій, декілька релігійних центрів і управлінь. Більше половини всіх новостворених релігійних громад – православні, понад третина – протестантські. Нагадаю, що до середини 1990-х років зростання числа релігійних інституцій відбувалося в Україні за рахунок її західних областей. В цьому регіоні, де старше покоління встигло отримати більш чи менш повноцінну катехізацію, а Церква відіграла дуже важливу національно- і культурозберігаючу роль, релігійну культуру було зруйновано набагато меншою мірою, ніж на сході й півдні. Тому навряд чи має вважатися парадоксальним, що у найменшій в Україні за кількістю населення Чернівецькій області протягом 1988-1996 pp. створено 480 релігійних організацій, а у найбільшій - Донецькій - 406. Між тим, повільно, але з кінця 1990-х років ситуація почала змінюватися. Так, 1998 р. на дуже вже насиченій релігійними інституціями захід країни припадало тільки 13% загальноукраїнського зростання числа релігійних громад. Натомість на Донбас і Дніпропетровщину – 14,5%, на південь – 18% і т.д. Освоєння церквами та релігійними спільнотами простору, який вважався “релігійною пустелею”, підтримує високу динаміку зростання кількості релігійних громад упродовж уже доволі тривалого часу. Тенденція лишається дійсною і для цього року. На області, які до Другої світової війни перебували поза межами СРСР, припало 15% зростання числа релігійних громад, а на Донбас, Харківщину й Південь країни – понад 40%. Що, власне, є природним, враховуючи різницю в кількості населення регіонів. Ще третина новостворених громад – це центр країни й Поділля: Київщина, Полтавщина, Черкащина, Хмельницька й Вінницька області. До цього треба додати те, що в Галичині, до прикладу, насиченість релігійними громадами історичних церков – тобто Католицькими й Православними є такою високою, що зростати їм практично нема куди. Водночас вкоріненість цих церков, із якими так або інакше пов’язане життя абсолютної більшості населення краю, перешкоджає поширенню тут новітніх релігійних рухів і значно знижує ефективність проповіді неопротестантських спільнот, які доволі плідно працювали впродовж півріччя на сході. Однак у кожному разі можна стверджувати, що суспільна атмосфера, де релігійна поведінка заохочується, а релігійно-культурні моделі підтримуються на різних рівнях громадської думки, вийшла за межі Західної України і досить активно поширюється на схід і південь країни. Саме ця атмосфера великою мірою зумовлює інтенсивне храмобудівництво та створення нових релігійних громад. Те, що відбувається є доволі природним відтворенням релігійної культури, понівеченої, але не знищеної цілковито в процесі варварської модернізації з її геноцидним розселяненням і висадженими в повітря храмами. Зрозуміло, стовідсотково відтворити те, що було на початку чи навіть всередині століття неможливо й навряд чи потрібно. Релігійна культура не може не розвиватися, вона прагне радше території душі й серця, ніж музею й заповідника.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG