Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:50

Прямий Ефір: Національна інформаційна політика України


Прямий Ефір: Національна інформаційна політика України

Київ-Прага, 18 липня 2002 - Ведучі – Ірина Халупа та Віктор Міняйло. Гості студії: Сергій Правденко – перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, Сергій Грабовський – журналіст, заступник головного редактора журналу «Сучасність»

Ірина Халупа

Сьогодні у Києві відбулося перше громадське обговорення Концепції національної інформаційної політики. Цей документ розробив і представив Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, головою якого є пан Іван Чиж. Концепція приділяє увагу політиці держави у сфері мас-медіа, розвитку новітніх інформаційних технологій у контексті європейського вибору України, національній безпеці держави. Однак, сам факт проведення публічного обговорення проекту перебрав на себе більш уваги учасників дискусії, ніж гостра критика на адресу самої Концепції інформаційної політики. Більше на цю тему в матеріалі Юлії Жмакіної.

Юлія Жмакіна

Концепція інформаційної політики – дітище команди Івана Чижа, голови Держкомінформу, ділова пропозиція, яка мала б з’явитися, очевидно, до того, як український інформаційний простір став обростати законами. Для чого потрібна така концепція, пояснює Іван Чиж.

Іван Чиж

Концепція вже на сьогодні – достатньо форматний матеріал. Якщо, справді, нам удасться провести концепцію, і вона буде затверджена, то нам простіше буде працювати далі над інформаційним кодексом, виходячи з окресленого формату. Тим самим ми будуємо певну архітектуру розвитку всієї інформаційної інфраструктури.

Юлія Жмакіна

Однак є чимало таких, хто Концепцію інформаційної політики розцінює як черговий “прохідний” документ, який не врегульовує ті питання, які реально є суттєвими. Зокрема, проблеми свободи слова та інформації, а також свободи ЗМІ, передусім економічної (зростання рекламного ринку за останній час на 40%, так і не впливає на прибутковість мас-медіа). Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка зауважив:

Олександр Чекмишев

Сам документ за формою не є концептуальним і розглядає не системно весь комплекс проблем. На жаль, цей документ я можу назвати Декларацією про намір – як планує працювати Держкомінформ.

Юлія Жмакіна

Про надмірну декларативність Концепції інформаційної політики говорить і член Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення, учасник громадського обговорення Олександр Мартиненко:

Олександр Мартиненко

Сама по собі Концепція, навіть затверджена документально, нічого не дасть. Питання виникне на етапі її реалізації. Ті пункти, що стосуються телебачення й радіомовлення вимагають дуже багато грошей – чи державних, чи інвестиційних. Це пов’язано з розвитком ринку реклами. В цій концепції, як і в усіх інших, дуже багато декларативного.

Юлія Жмакіна

Ще однією складовою представленої до обговорення Концепції (до речі, її текст так і не надали представникам ЗМІ, а більшість учасників дискусії знайомилися з нею під час обговорення) стала національна інформаційна безпека. Народний депутат України, заступник секретаря РНБО Валентина Гошовська не змогла чітко сказати, наскільки бачення авторів Концепції збігається з баченням Ради Нацбезпеки – що ж таке інформаційна безпека. Валентина Гошовська Концепцію критикує:

Валентина Гошовська

На жаль, в Концепції у цьому варіанті в проекті немає конкретного визначення поняття інформаційної безпеки. Звідси видається, що є необхідність саме цей розділ допрацювати, аби Концепція, справді, діяла.

Юлія Жмакіна

Державні чиновники переконані, що український інформаційний простір потребує упорядкування - узгодження законів, ухвалення Інформаційного кодексу, який готується профільним комітетом ВРУ, затвердження Концепції інформаційної політики. Однак, чи допоможе все це мас-медіа й споживачам у вільній праці та отриманні достовірної інформації? А тим більше, що у зв’язку з майбутніми президентськими виборами інформаційний ринок чекають вельми неприємні трансформації.

Ірина Халупа

Багато хто говорить, що український інформаційний простір потребує упорядкування. В Україні є парламентський Комітет свободи слова, є Державний комітет, який підготував цю Концепцію, яку сьогодні обговорювали українські громадяни, і є ще щось, не зовсім пов’язане з інформаційною політикою з точки зору адміністрації президента - нове управління, яке було створене десь тиждень тому, і яке очолює пан Васильєв. Усі ці установи, дуже розумні люди на посадах і великі проекти. З другого боку, є дуже прості статті в українській Конституції, зокрема, стаття 34 гарантує кожному право на свободу думки й свободу слова й стаття 15 забороняє цензуру. Чи тих положень, які є в Конституції України не вистачає, чи ми справді потребуємо обкласти ті елементарні свободи такими величезними стосами документів?

Сергій Правденко

Запитання дискусійне. Концепції, яку представив Іван Чиж, дорікають за декларативність. Це зрозуміло. Якщо журналісти нею цікавляться, у мене є 2 примірники, я можу в нашому комітеті Верховної Ради їх розповсюдити.

Ірина Халупа

Нам уже їх надіслали. Дякую за пропозицію.

Сергій Правденко

Пан Чиж сумлінно попрацював і працюватиме далі над цією Концепцією. Ми в комітеті почали працювати, щоб звести до купи українське законодавство в інформаційній сфері і створити інформаційний кодекс. Концепція могла б виражати певні цілі і певну мету, а кодекс – забезпечити виконання – кроки до цього. Зрештою, при нормальній побудові демократії, ті 34 і 15 статті Конституції плюс Закони про друковані ЗМІ і пресу в Україні, про радіо й телебачення, -цілком достатній набір документів, вони тільки мають гармоніювати один з одним. Без законів ми не обійдемось. І Концепція могла б вимальовувати кроки законодавчої роботи. Але скільки б не намагався Держкомітет, вона і буде декларативною, бо іншою сьогодні в Україні вона бути не може. Правильно сказав Олександр Мартиненко – і те вимагає гроші, і друге вимагає гроші. Державу не можна будувати на 40% економіки, а 60% тримати в тіні. Не можна забезпечити ані інформаційну ані будь-яку іншу безпеку, коли в державі 60% економіки в тіні, тобто не платять податки. На 50 мільярдів гривень, тобто на 10 мільярдів доларів, таку державу як Україна не побудуєш. Ми можемо плакати на зібраннях, що нас задавили зарубіжні мовники, що ми не говоримо про себе сусідам. Цьому ми не можемо нічого протиставити, крім правильних указів президента, намірів у концепціях і так далі. В мене враження, що в Україні відбувається імітація державності, імітація розвитку держави, а, насправді, держава кульгає на обидві ноги.

Ірина Халупа

Хіба це питання лише грошей?

Сергій Грабовський

По-перше, якась концепція, звичайно, потрібна. Хай вона декларативна, але це певні орієнтири. Проблема в тому, щоб ця декларація намірів була грамотна і виходила з національних інтересів і з демократичних цінностей. По-друге, основним у переході від слів до дії має бути інформаційний кодекс. По-третє, що стосується тіньової економіки, вона не тільки спотворює суспільство на загал, але надзвичайно спотворює інформаційний простір і журналістику. Наприклад, щоб виплатити журналістові готівкою зароблені ним 100 гривень, редактор повинен мати на рахунку 250 гривень – 150 він віддасть державі. За таких обставин дуже популярною стала тіньова економіка і в журналістиці. Це є той об’єктивний чинник, який дозволяє тим, кого ми називаємо олігархами, контролювати журналістів. Журналісти виявляються зацікавленими у тіньовій економіці і стають її складниками. І мас-медіа перестають бути ЗМІ, а стають Засобами Масової Дезінформації, підтримують статус кво, побудований на тіньових грошах, тіньових власниках мас-медіа. Наприклад, з’ясовується, що власники якихось популярних київських газет четверо «дамочок» із Віргінських островів. Зрозуміло всім, що це підставні особи.

Сергій Правденко

Що б ми не говорили, а мова, в решті решт, іде по гроші.

Сергій Грабовський

Не тільки про гроші, а і про фінансово-політичну систему.

Сергій Правденко

А вона на чому побудована? На грошах.

Сергій Грабовський

На інтересах.

Сергій Правденко

Мене турбує низька платоспроможність наших громадян, які не можуть реалізувати право громадян на інформацію, теж конституційне. Як може його реалізувати сьогоднішній український пенсіонер, дрібний чиновник, робітник, інженер, селянин? Вони не в змозі його реалізувати. В них, навіть, такого приймача немає, щоб слухати 104 FM, бо немає за що купити. В них немає сучасних телевізорів, вони не можуть передплачувати хоча б кілька видань газет і журналів, вибирати з них для себе щось на свій смак. Це величезні проблеми.

Сергій Грабовський

Пане Правденко, я додам, що певна частина видань популярних вона продається дешевше від собівартості. Мас-медіа - це суто політ-технологічні видання. І замовляє музику не споживач, не громадянин рядовий, а замовляє музику власник, який зі своїх тіньових доходів докидає щось туди у ці засоби масової інформації, щоб вони формували потрібну йому громадську думку.

Сергій Правденко

З цієї точки зору, я б зазначив, що в цій концепції є, все таки, фраза про необхідність створити громадське радіо й телебачення в Україні. По це говорить і наш комітет у Верховній Раді, що громадське радіо й телебачення украй необхідне, саме те, яке існує на кошти слухачів і глядачів.

Ірина Халупа

Я, навіть, десь читала, що це буде одним із пріоритетів діяльності пана Томенка. Він передбачає, що досить швидко буде роздержавлена Національна телекомпанія.

Сергій Правденко

Цей пріоритет вніс у наш комітет ще Віталій Федорович Шевченко, який у минулому складі був депутатом і секретарем цього комітету. Не будемо роздавати пріоритети туди-сюди. У кожної ідеї є свій батько і він, як міг, проводив у минулому і зараз співпрацює з нашим комітетом у цьому напрямку.

Ірина Халупа

Давайте послухаємо думку Івана Дзюби. Один із наших кореспондентів попросив його дати оцінку українського інформаційного простору.

Іван Дзюба

Уже не говорячи про те, що Україна є, по суті, сьогодні інформаційно окупованим суспільством, окупованою територією, але і наші самі українські засоби масової інформації, вони, великою мірою, не є українськими, хоч парадокс, робляться часто українськими руками.

Талановиті українські журналісти, літератори, покинувши українські газети й видання, які не мають можливості сплачувати гонорари, переходять у ті російськомовні видання, які ці гонорари сплачують. Створюється враження, що російське слово інтелектуальне набагато потужніше в Україні ж, ніж українське. Хоч воно, є продукт, так би мовити, творчої діяльності самих же українців.

Такий от парадокс, який теж може дуже трагічно позначитися на нашій національній долі і спотворює образ нашої національної ідентичності. А натомість, свобода реалізується, як безвідповідальність і простір для розгулу невдоволених амбіцій, що ми бачимо на прикладі багатьох засобів масової інформації й преси, які, з одного боку, скаржаться на утиски на брак свободи, але, з другого боку, і самі є великою мірою провідниками цих утисків і не свободи, виражаючи не вільну громадську думку, а служачи волі тих олігархів, які закупили ці засоби масової інформації.

Ірина Халупа

На громадському слуханні сьогодні, здається це була пані Гошовська, якщо я не помиляюся, мала таке зауваження, що у Концепції національної політики не має нічого про інформаційну безпеку.

Пан Дзюба згадував, що український інформаційний простір є окупованою територією. Не можна говорити, що в Україні є навала франкомовної преси, чи італійської, чи англійської, ні - це все російськомовна продукція. Дуже часто-густо - це продукція певного ґатунку, скажімо так.

Наскільки це є, справді, загрозою для України в площині самої, навіть, національної безпеки?

Сергій Правденко

Давайте згадаємо минулі вибори до Верховної Ради, коли «Комсомольская правда», «Аргументи й факти» в Україні, «Труд» в Україні, «Ізвєстія» в Україні пропагували ті політичні сили, які вважали за потрібне. Вони просто безпардонно втрутилися у виборчу кампанію в Україні, в рекламну виборчу кампанію в Україні. Я вважаю, що це є не нормальним, абсолютно не нормальним. Але так буде і далі.

Я згоден з оцінками пана Дзюби того, що відбувається, що наша преса, це преса невдоволених амбіцій, в тому числі тих, хто за неї платить, тобто амбіцій олігархів... Але в Росії президент - патріот Росії і в Росії наводиться економічний порядок і економічний лад. То чого ми плачемо, оглядаючись на їх експансію, тавруємо їх нещадно за те, що вони відстоюють свої національні інтереси у «сопрєдєльних государствах»?

Віктор Міняйло

А що збирається робити ваш Комітет із питань свободи слова, щоб якось змінити ситуацію?

Сергій Правденко

Наш комітет реальну ситуацію мало може змінити. Ситуацію може змінити державна влада в Україні.

Я повторюю, треба змусити всіх носіїв податків платити податки. Лише це дасть можливість підвищити платоспроможність населення, це дасть мені як журналістові можливість видавати газету на гроші громадян, передплатників, конкурувати у цьому полі.

Зараз Верховна Рада й комітет можуть написати лише правильний закон. Ми не збираємо податки, вибачте. Ми не можемо підмінити пана Азарова й кабінет-міністрів.

Сергій Грабовський

Перепрошую, парламент - це не лише законодавчий інститут, але він має, також, і контрольні функції.

Сергій Правденко

Хто це вам сказав?

Сергій Грабовський

В усьому світі так є.

Сергій Правденко

Наш славний парламент із своїми контрольними функціями... Я можу назвати скільки комісій створено у парламенті і який результат?

Сергій Грабовський

І ще є Рахункова палата. Між іншим, це теж контрольний орган.

Сергій Правденко

Я краще промовчу з приводу Рахункової палати, бо вона перевіряла «Голос України» півроку і наворотила такого, що тепер має судову справу.

Сергій Грабовський

Але, принаймні, парламент повинен контролювати

Сергій Правденко

Повинен - це інша річ. Реальної можливості контролювати ефективно він не має за нинішньої влади.

Віктор Міняйло

Але ж парламент, минулого тижня, чи два тижні тому відправив у відставку частину Національної Ради з питань телебачення й радіомовлення? Ось реальний крок контрольної функції парламенту.

Сергій Правденко

Ви переконані, що новий склад кращий? Я сказав на комітеті так, що треба поміняти хоча б для того, щоб наступники не заривалися і не діяли так безпардонно.

Ірина Халупа

Оскільки мова зайшла про Нацраду і оскільки дуже багато людей таки отримують свою основну інформації через телебачення, давайте поговоримо про Національну раду з радіо та телебачення. На чотири вакансії, які утворилися після голосування 4 липня про недовіру цьому органові, Верховна Рада обрала 11 липня 3 нових членів: Віктора Понеділка від фракції Компартії, Віталія Шевченка від фракції «Наша Україна» та представника Нацради у Донецькій області, висуванця фракції «Регіони України» Володимира Манжосова. Далі наш київський колега Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Липень 2002 року можна вважати народженням нової Національної ради з питань телебачення й радіомовлення, хоча, як би це парадоксально не звучало, пологи ще не зовсім завершилися. Потрібен ще один член парламентської “четвірки”.

Обрані до Нацради Віктор Понеділко і Віталій Шевченко – люди відомі. Вони були депутатами другого та третього скликань. Віктор Понеділко свого часу очолював профільний комітет, а Віталій Шевченко був секретарем цього комітету.

16 липня, очевидно, під тиском неспростовних доказів і домовленостей голова Верховної Ради Володимир Литвин надіслав президентові України листа, в якому відкликав письмове погодження про спільне з президентом України подання кандидатури Бориса Холода на посаду голови Національної ради України з питань телебачення й радіомовлення.

Але сам Холод відмовляється в це вірити. Того самого дня він заявив, що мав напередодні телефонну розмову з президентом, і той начеб то дозволив йому і далі працювати головою. Це вельми несерйозно для посадовця, який має статус віце-прем’єра. Двічі в одну й ту саму ріку вступити буває важко, навіть таким асам у своєму профілі, як Борис Холод. Тим більше, що все сходиться до того, що президент зупиниться на кандидатурі свого найновішого висуванця Олександра Мартиненка. Звичайно, Борис Холод без роботи не залишиться. Подейкують, що йому готують посаду Державного секретаря міністра освіти та науки, того відомства, із якого він “катапультувався” у Нацраду.

Отже, залишається дообрати одного члена Нацради від парламенту. А президент України мав би зважити на постанову Верховної Ради України від 4 липня про недовіру всьому складові Нацради й оновити свою “четвірку”, принаймні, наполовину. Можливо, тоді довіра до цього органу, яка впала в останні місяці до катастрофічної позначки, почне поступово відновлюватися.

Чи стане новообрана Нацрада кроком до справжньої демократії в Україні, покаже час.

Ірина Халупа

Пане Правденко, Ви вже висловили певні сумніви щодо змін. Давайте послухаємо учасника інформаційного цеху пана Грабовського. Сергію, як ви гадаєте, можна чогось нового, чи кращого очікувати від на пів, чи на третину оновленої Національної ради?

Сергій Грабовський

Я думаю, що принциповим у цьому питанні є те, про що сказав пан Правденко, що члени Національної ради повинні знати, що вони не є незамінні такі володарі інформаційного простору. Пан Холод, звичайно, там у міністерстві давав, чи не давав вузам ліцензії, тут він дає чи не дає теле-радіо компаніям ліцензії. Тобто, він займається тією ж, як то кажуть, «хлібною роботою». Але він повинен теж знати, що є інстанції, які його контролюють і які можуть його усунути, якщо він діє у певних власних, або корпоративних інтересах, а не в національних.

Назва ж сама спонукає до чогось - Національна рада. Отже, вона повинна захищати загальнонаціональні інтереси, виходити з них. А як споживач продукції тих радіо, теле – студій, яким віддає пріоритети Нацрада, особливо за останній рік, я не можу сказати, що мені подобається робота цієї інституції.

Я думаю, що все ж таки, отой щиглик, який дав парламент Нацраді він на краще.

Сергій Правденко

Я буду говорити про тих, кого знаю персонально. Парламент увів туди (до Нацради) Віктора Понеділка, Віталія Шевченка. Я знаю цих людей по роботі в комітеті і це порядні люди. Є не знаю, на жаль, пана Манжосова зовсім.

Але там ще є президентська четвірка і є Холод, який дає зрозуміти: «я ж так вірно служив, ну, залиште мене ще на цьому місці», яке пан Грабовський охарактеризував дуже точно, як «хлібне».

Ірина Халупа

Сергій також згадував, що члени Нацради повинні знати, що вони не є незамінними. Це мені нагадує вислів, здається де-Голя, який сказав, що «кладовища є переповнені незамінними людьми». Так що час летить, все змінюється і, може, і президентська четвірка зміниться у Нараді?

Давайте послухаємо коротеньку відповідь головного редактора каналу СТБ Юрія Горбаня на запитання: «У зв’язку з ротацією Нацради і проблемами навколо певних каналів, чи варто очікувати якогось переділу в інформаційному просторі України?»

Юрій Горбань

Мені здається, що ніякого переділу не буде. Сформовані фінансово політичні угрупування які вже, у принципі, все поділили і вони не допустять до інформаційного простору будь-кого іншого. Тим паче, з опозиції.

На мою думку, новий склад Нацради не буде змінювати, або скасовувати тих рішень, які ухвалив попередній склад Нацради. В подальшій роботі, судячи з прізвищ і тих політичних сил, які вони представляють, мені здається, процес видачі ліцензій буде виглядати набагато демократичнішим і прозорішим.

Ірина Халупа

Ось вже певний оптимістичний погляд на майбутнє в інформаційному просторі України. Вікторе, твої запитання.

Віктор Міняйло (київська студія)

У мене запитання дещо іншого плану. Чому в політиків таке велике бажання стати членами Ради з питань телебачення й радіомовлення, адже зарплата там не надто висока, а конкуренція дуже висока. Пане Правденко?

Сергій Правденко

Мені важко відповісти, бо я ніколи не мав такого бажання, і сподіваюсь, не матиму. Ми можемо тільки міркувати, але я знаю, що деякі речі там робилися, і листи в протоколах мінялися - коли всіма підписаний 15 аркуш можна прибрати й поставити інший 15-й аркуш. Мені доводилося бачити рецензії, де продовження в часі – шість годин, потім плюс три, потім ще плюс дві години, ще плюс п’ять годин – такі документи я бачив, про це я можу говорити. Що бачив – то бачив – це як мінімум непрофесійна робота, а як максимум – хлібна робота.

І на жаль, так склалося в Нацраді із самого початку її творення. Те, що сказали колеги з “Дзеркала тижня”, мені цей термін подобається, – що у нас в Україні “корупційна монархія”, – вибачте, по-іншому і бути майже не може.

У нас надії на Понеділка, на Шевченка, але їх там 25%, є дві особистості, але це, швидше, виключення, ніж правило, чи не так? Якщо ми такими краплями будемо воювати чи переборювати ту ситуацію, яка в нас є, – це занадто мало.

Ірина Халупа

Але все ж таки парламент висловив недовіру цьому органові, добросовісні люди повинні якось прислухатися до цієї недовіри. Якщо мені б хтось висловив недовіру, я би пішла.

Сергій Грабовський

Ви точно сказали Ірино - добросовісні, дуже гарне старослов’янське слово. Це слово характеризує ситуацію вичерпно.

Сергій Правденко

На жаль, якщо ми абстрагуємось від Нацради, надто багато в Україні хлібних місць, де цілком наперед відомо, чого людина туди іде. Це вже стало в Україні системою – від дільничного міліціонера до податкового інспектора. Цю низку можна продовжувати.

Ірина Халупа

Дякую, пане Правденко.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG