Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:36

«Листи на Свободу» за 20 липня


«Листи на Свободу» за 20 липня

Прага, 20 липня, 2002

Петро Кагуй

Розпочну передачу цитатами з кількох критичних листів: «Слухаю часто радіо і не перестаю дивуватися цій нісенітниці, яку несе це брехливе радіо проамериканського ґатунку! Це можна порівняти з акулою, яка розкрила свою пащу і чекає, коли жертва втратить пильність, щоб добре її проковтнути», - мовиться у листі киянина Палія.

А ось фрагменти з іншого, досить незвичного листа, бо його надіслано від імені Інформаційного центру Союзу комуністів-трудівників за соціальну справедливість Чернігівської області.

Цитую в перекладі з російської на українську: «Радіо «Свобода» отримало свободу радіомовлення в Україні, і нас це не дивує! Адже усі, хто віддано служить нинішньому режимові, користуються свободою дій. У своїх репортажах із Києва, Ви широко торкаєтесь процесів, що проходять в Україні. Але питання корумпованості наших чиновників озвучуєте настільки дипломатично, що можна й справді повірити у проростанні корупції не з президентського кабінету, а з полів обездолених селян. І питання розподілу влади, останнім часом, Ви озвучуєте не глибоко», - мовиться у листі за підписом: Інформаційний центр Союзу комуністів-трудівників за соціальну справедливість Чернігівської області.

Ще раз зауважую, що лист досить незвичний, бо не так уже й часто пишуть до нас ті, котрі продовжують називати себе комуністами.

Але, мета цього листа, стає зрозумілою з наступних рядків: «Ми пропонуємо Вам тему, яка не старіє з роками, оскільки в будь-якому суспільстві, котре очолює диктатор, завжди присутня опозиція, а інколи й радикальна. Українські радикальні опозиціонери лише формуються і ще роз’єднані, але зупинити цей процес неможливо. В кінцевому результаті цього процесу, як випливає з листа, має стати революція.

Ось так то, знову комуністи закликають нас до революції. Напевно, подібної до того більшовицького перевороту, що мав місце восени 1917 року в тодішній царській Росії. Але полишу свої ремарки.

Із доданих до листа матеріалів виглядає так, що автори послання хочуть, щоб Радіо «Свобода» виступила на захист їхнього соратника - колишнього майора Радянської армії Юрія Петровського, суд над яким розпочався у червні 2001 року і якого було засуджено на 6-ть років ув’язнення. Йому інкримінували причетність до нібито широко розгалуженої змови з метою скинення існуючого ладу в Україні. Але, як наголошено у листі цей, планований політичний процес звівся до кримінальних обвинувачень, і в кінцевому результаті з’ясувалося, що жодної змови не було, - мовиться у листі.

А тепер скажу дещо від себе. Пригадую, як політичні оглядачі й українські політики дуже скептично поставилися до гучної заяви Служби Безпеки України про нібито розкриття змови з метою антидержавного перевороту в Україні. Згодом з’ясувалося, що йдеться про групу колишніх ветеранів Радянської Армії, здебільшого людей похилого віку, які, загалом, були супротивниками незалежності України і прагнули, нібито, щось робити для повернення до колишнього радянського комуністичного минулого.

І ось тепер Союз комуністів-трудівників за соціальну справедливість Чернігівської області закликає Радіо «Свобода» захищати їхнього колегу. Власне не закликає, а навіть вимагає майже в ультимативній формі, цитую: «Те, чи прозвучить запропонована нами тема на вашому радіо, і в якому ракурсі, - покаже справжнє обличчя радіо «Свобода» і справжній зміст вашої назви», - кінець цитати.

Критика на нашу адресу звучить ще в одному листі - від добродія Захарченка зі станції Тетерів Бородянського району Київської області. Епіграфом цього листа є такі слова «Бий бандер! Дайош СРСР». Цей лист досить великого обсягу – п’ять сторінок друкованого дрібного тексту:

З його змістом ознайомить мій колега Павло Вольвач.

Павло Вольвач

’’Новина – Чапаєва відкачали!’’ – цей іронічний афоризм російського письменника Вєнічкі Єрофєєва несамохіть згадується після прочитання листа одного з наших дописувачів – добродія Захарченка зі станції Тетерів Бородянського району на Київщині.

Шановний автор листа просто таки в кавалерійському наскоці, на баскому на білому коні промчався кількома темами, махаючи полемічною шаблею навсібіч – дісталося і Радіо «Свобода», і деяким її дописувачам, і американському імперіалізму, і українському націоналізму...

Націоналістам від пана Захарченка, взагалі, дістається по саме нікуди. Насамперед, за їхню прихильність до експлуататорської, - за висловом автора листа, - економічної системи, в тому числі, так званої ринкової системи. А позаяк добродій Захарченко є прихильником ’’соціалістичного ладу в економіці’’, то всіх своїх опонентів із чапаєвською простотою зараховує до фашистських рухів. В цьому списку подибуємо Народний Рух, КУН, ОУН, Соцпартію товариша Мороза, певна річ – ’’Радіо Свобода’’ і навіть – в не на ніч будь сказано – товариство української мови «Просвіта».

Не станемо сперечатися з добродієм Захарченком. Зазначимо лише, що за такої логіки весь нинішній світ – фашистський, позаяк, не дослухавшись голосу з Бородянщини, обрав ринкову модель господарювання. Тож солідарну руку в Тетерів можуть на сьогодні простягнути хіба що Фідель Кастро та Кім Чен Ір, та ще, може, знаний антифашист Саддам Гусейн, якщо його наш дописувач не зарахує до опортуністів.

В поле революційної безкомпромісності автора листа потрапило багато чого – і Америка, якій він, як Шпенглер Європі, пророкує занепад, і не колись, а вже через 20 років, і НАТО, і /цитую/: ’’всілякі там європейці’’, і ’’виродки-перевертні з Кремля, котрі дали наказ убити Хафізуллу Аміна.

Але амінь з Аміном. Найяскравіших злетів духу й думки добродій Захарченко сягає, гарцюючи рідними теренами. Так, опонуючи нашому слухачеві, пану П’ятницькому, пан Захарченко доходить просто блискучого висновку: черги в СРСР, виявляється, були лише через доступність переважної більшості продуктів і товарів для всіх! А тепер черг нема, бо народ не може собі дозволити щось купити.

Може, й так. Але як же бути з кілометровими соціалістичними чергами за горілкою і нинішньої їхньою відсутністю, при такій кількості нетверезих, що не поступиться есересерівським часам?

Хоча, повторюю – і казав це в попередній передачі, коментуючи листи, серед яких був і лист добродія П’ятницького – це хибна і програшна позиція: заперечуючи світле /у лапках/ минуле, доводити перевагу нинішніх міфічних здобутків. І то тільки тому, що вони творяться в державі з рідним і високим іменем – Україна.

Слухач пише: ’’Славетні консерви «Кілька в томатному соусі», які ще за часів Сталіна були закускою переважно п’яничок, зараз стали делікатесом для двох третин народу!’’ – і що тут скажеш? Хай відповідають ті професійні ’’патріоти’’, ’’еліта’’ – в лапках, звісно, - згадуючи про яких добродій Захарченко зазначає: «А ще триндять, що у народу національної свідомості немає. А самі – нікчеми! »

Правда, не варто скочуватись в той же бік і представникам низів, яких намагається репрезентувати пан Захарченко, - стверджуючи ’’державність української мови та насильницьке користування нею – це мовний фашизм’’, або пропонуючи – знову ’’розстрілять всіх членів УПА як зрадників і викинуть Галичину з України.’’

Нікчемство, воно, знаєте, багатолике... І його вистачає в довкіллі.

Важче з чимось високим і гідним, об’єднавчим – щоб і для Галичини, і для Донбасу...

Петро Кагуй

Нагадаю, що це був мій колега Павло Вольвач зі своїми нотатками щодо листа, якого надіслав нам пан Захарченко зі станції Тетерів Бородянського району Київської області.

Сьогоднішню передачу «Листи на Свободу» ми розпочали посланнями з критикою на нашу адресу. Але, хочу сказати, що таких листів ми отримуємо дуже мало.

У більшості послань, їхні автори дякують нам за нашу роботу, за наші передачі, звичайно, висловлюючи при цьому ті чи інші зауваження, чи свої побажання. І, що цікаво, такі листи чи фрагменти з них із подяками, ми не часто подаємо до ефіру. Адже, це виглядатиме, що ми хвалимо самих себе, хоча й навіть устами наших слухачів.

Але оскільки, перед тим, були наведені критичні слова на нашу адресу, то процитую кілька листів із протилежною думкою:

«Дозвольте від щирого серця усім Вам побажати міцного здоров’я - за Вашу працю. Ми українці, проживаємо у Німеччині і постійно слухаємо Радіо Свобода. Ми, богу дякуємо, що Ви є й працюєте на розбудову Самостійної України», - мовиться у листі, що його надіслав нам Петро Дмитраш із німецького міста Вуперталь.

А ось короткий електронний лист, що надійшов до нас минулого четверга із Греції:

«Шановні Друзі!

Щирі вітання Вам із землі стародавньої Еллади!

Колектив Посольства України в Грецькій Республіці щиро вітає Вас із ювілейним випуском електронної розсилки і бажає Вам великих успіхів у Вашій діяльності, міцного Вам здоров’я і великого людського щастя.

З повагою,

Колектив Посольства України в Греції»,

Наведу також цитати з листа нашого слухача з Харкова Валерія Дуная.

«Добрий день, шановні добродії з радіо «Свобода»!

Вітаю Вас і бажаю, щоб ваші радіопередачі завжди звучали в ефірі. Ваші передачі змістовні й цікаві.

Хочу побажати, щоб Ви більше передавали народних і патріотичних пісень, яких ніде не можна почути», - пише Валерій Дунай.

Він також надіслав нам партійний квиток.

«Я знайшов партквиток, мовиться у листі, чий він - не знаю, бо першу сторінку вирвано. А зробити висновки можете самі».

Із надісланого нам партійного квитка, справді, можна зробити деякі висновки. Не зважаючи на те, що з партквитка вирвано першу сторінку, де було вказане прізвище його власника, залишилися сторінки про сплату партійних внесків та інформація про зарплату. А зарплата на той час була досить великою. Так у 1973 році, власник цього партквитка кілька місяців поспіль отримував по 569 карбованців. А, загалом, у 1970-их і 80-их роках його зарплата сягала від 280 – до 525 карбованців на місяць.

У листах наших дописувачів часто можна знайти різні політичні листівки, прокламації, вирізки з газет, але партійний квиток було надіслано нам уперше. А оскільки автор цього послання, Валерій Дунай з Харкова, висловив ще й побажання давати побільше патріотичних пісень, то ми й підібрали відповідну пісню Тризубого Стаса «Ґуд-бай, компартія», що була написана у 1990 році.

А зараз перейду до листа, у якому йтиметься також про Комуністичну партію, але на цей раз уже без гумору. Мова піде про деякі реалії трагічної історії часів колишнього СРСР.

Читаю послання від співголови Полтавського обласного товариства політичних в’язнів та репресованих – Володимира Гнітька.

«65 років тому, - пише він, народним комісаром внутрішніх справ Союзу РСР, Генеральним комісаром державної безпеки Миколою Єжовим був виданий під грифом «Цілком таємно» оперативний наказ під номером 00447 «Про операцію з репресій колишніх куркулів, кримінальних та інших антирадянських елементів».

Це була одна з чергових зачисток, де фігурували дві категорії: №1 – розстріл, категорія № 2 – від 8 до 10 років концтаборів.

За одинадцять років незалежності України, - продовжує автор листа, без «єжовщини» живуть напівголодні на мізерну пенсію колишні репресовані, які вціліли й вижили, і які знають, що таке демократія і для кого вона в Україні. А колишні кати отримують у нинішній Україні пристойні пенсії.

Автор листа запропонував напередодні 65 річниці згаданого указу зробити серію передач, у яких обговорити порушену ним тему.

Наразі, ми не маємо змоги зробити цілу серію таких передач. Але, ми звернулися до українського історика Віктора Коваля з проханням прокоментувати зміст згаданого указу, а також зробити певні паралелі із сьогоденням.

Віктор Коваль

Підказаний Сталіним, оперативний наказ НКВД за №00447 від 31 липня 1937 року поклав початок третій з найбільших хвиль кривавого терору комуністичної Держбезпеки. Єдину втіху в ній можна побачити лише в тому, що на цей раз кулю в потилицю отримали й деякі чекістські кати. Згодом, їхні наступники твердили, що кількість таких жертв 20 тисяч. Це був брехливий міф. Чекістів було розстріляно 1800.

Сталін чистив верхівку всього НКВД, частиною якого була Держбезпека. А коли якийсь дільничий міліціонер щось бовкнув, або взяв хабара і за це поплатився життям, чи був ув’язнений, він також потрапляв до загального числа репресованих енкаведистів. От чекісти і привласнили усю суму.

Ще один міф. Література й кіно привчили нас вважати найстрашнішими катами ХХ сторіччя гітлерівських гестапівців. Але істина пізнається через порівняння. Так от, на рахунку гестапо не було жодного, повторюю, ні одного сфальсифікованого судового процесу. Заарештованих гестапо ніколи не катували задля того, щоб вони підписували завідомо вигадані слідством звинувачення. А саме це було постійною практикою чекістів, які отримували рознарядку, скільки людей треба репресувати. Найбільш прислужливі самі пропонували збільшити план.

Додам, що у концтаборах Німеччини при їх вступі у війну було менше 23 тисяч ув’язнених. Середній термін ув’язнення 3,5 роки. В СРСР були мільйони ув’язнених, а терміни, часто, без кінця.

Анастас Мікоян у часи перебудови вперше розкрив таємницю. Від 1935 року до початку війни з Гітлером у Радянському Союзі було репресовано 20 мільйонів людей, із них 7 мільйонів - розстріляно. Між ними було 40 тисяч старших офіцерів Червоної Армії. По суті, армії було відтято голову. В цьому одна з головних причин, коли не найголовніша причина, її катастрофічних поразок 1941- 1942 років, бо довелося навчати і гартувати новий командний склад уже на полі бою.

За таку заслугу орган Держбезпеки, вірніше б було називати, держнебезпекою, бо вони своїми репресіями підривали обороноспроможність країни. Поряд із цим треба зазначити, що найбільша провина за все зло, що його спричинили чекістські кати народові, особливо Україні, найбільше лягає на Комуністичну партію, яка створила орган Держбезпеки і спрямовувала усі їхні дії.

Саме КПРС її антинародна політика лежить в основі усіх бід і жертв, що їх зазнали народи колишнього СРСР після Жовтневої революції, одним із наслідків якої була і Друга Світова війна.

По війні в Німеччині було проведено 86 судових процесів над нацистськими партійними діячами, есесівцями та гестапівцями. Такого суду над антинародною політикою КПРС, над ще живими чекістськими катами не відбулося у нас ще й досі. І це одна з причин того жалюгідного стану, в якому перебуває нині Україна.

Петро Кагуй

Досить часто серед кореспонденції, що надходить до нас є відкриті листи до політиків, високих чиновників, чи скажімо копії звернень до різних владних структур.

Цього разу ми отримали відкритого листа від громадських організацій Тернопільщини до Президента України, Верховної Ради й Кабінету Міністрів.

Цей лист підписали керівники шести обласних організацій:

Тернопільського обласного відділення Конгресу української інтелігенції;

Тернопільського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;

Обласного історико-просвітницького товариства «Меморіал»;

Братства вояків ОУН-УПА Подільського краю;

Тернопільського обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів та Тернопільського відділення Союзу України.

У цьому листі зроблено короткий аналіз нинішньої ситуації в Україні і вміщено 19 пропозицій до керівництва Української держави.

«Пропонуємо новоутвореній Верховній Раді, Президенту України й Кабінету Міністрів активно захищати національні інтереси нашої держави, зберегти Україну як унітарну державу, а саме:

1. У зв'язку з тим, що блокові Віктора Ющенка "Наша Україна" український народ віддав найбільше голосів, сприяти тому, щоби Віктор Ющенко сформував виконавчу владу у тих областях, де його блок здобув значну перемогу, а також і керівні органи у Верховній Раді.

2. У міжнародній політиці вести повноцінні переговори, як із країнами Заходу так і з Російською Федерацією. Міністерству закордонних справ адекватно реагувати на виступи російських шовіністів, які порушують Конституцію України і зневажають титульну націю. Пропонуємо провести кадрові зміни у Міністерстві закордонних справ.

3. Припинити дію ліцензії каналам телебачення, які не працюють на зміцнення української держави, створити громадський канал телебачення, до якого мали б доступ усі організації й партії, зареєстровані в Україні.

4. Сприяти відновленню україномовних незалежних газет і часописів, особливо на Сході й Півдні України.

5. Зобов'язати депутатів Верховної Ради, чиновників президентської адміністрації і Кабінет Міністрів вести діловодство, розмовляти на робочих місцях і виступати - виключно українською мовою, відповідно до 10-ої статті Конституції України й роз'яснення Конституційного суду від 1999 року. З цього приводу провести атестацію державних службовців на знання державної мови.

6. Відновити діяльність органів мовної політики, які були у 2001 році невиправдано ліквідовані - Ради з питань мовної політики при Президенті України і мовного сектора при Кабінеті Міністрів.

7. Створити при Кабінеті Міністрів програму державної підтримки українського книговидавництва. На відповідальні посади у державі в культурно-духовній сфері призначити національно свідомих професіоналів.

8. На території України познімати пам'ятники Леніну, Дзержинському та іншим катам українського народу. В усіх містах України перейменувати вулиці й міста, які названі іменами ворогів України.

9. Сприяти об'єднанню українських християнських церков. Не передавати українських національних святинь: Києво-Печерської Лаври, Софійського Собору жодній з релігійних конфесій.

10. Верховній Раді прийняти моральний кодекс для громадян України, який заборонив би застосування й пропаганду насильства, в тому числі демонстрацію фільмів бойовиків, жахів, розпусти і т.д.

11. Впровадити у життя податковий закон, який сприятиме розвитку малого й середнього бізнесу. Створити сприятливий інвестиційний клімат в Україні.

12. Створити умови для прозорої приватизації об'єктів. Тимчасово припинити приватизацію стратегічно важливих для держави галузей і об'єктів.

13. Сприяти залученню молодих фахівців до керівництва державою. Зупинити вимушену еміграцію інтелектуалів і українського жіноцтва.

14. Завершити оформлення документів на приватизацію землі. Заборонити продаж орної землі фізичним і юридичним особам, які не проживають в Україні. З цією метою внести зміни до земельного кодексу.

15. Нейтралізувати діяльність посла Російської Федерації Віктора Чорномирдіна, який утручається у внутрішні справи України.

16. Розробити політичну, ідеологічну й економічну програми розбудови держави на перспективу 10-20 років.

17. 14 жовтня 2002 року виповнюється 60 років із часу виникнення Української Повстанської Армії. З цього приводу закликаємо Верховну Раду України визнати УПА воюючою силою у Другій світовій війні і надати ветеранам УПА всі пільги як учасникам бойових дій.

18. Зупинити ганебний для українського народу процес підготовки до святкування 350-річчя Переяславської ради, яка стала початком закабалення України Російською імперією.

19. Ліквідувати українсько-російську комісію з написання підручника Історії України при Президенті України. А цю справу доручити національно свідомим фахівцям – історикам».

Петро Кагуй

Нагадаю, що з такими пропозиціями до Президента України, Верховної Ради й Кабінету Міністрів України звернулися громадські організації Тернопільщини. Цього відкритого листа підписали керівники шести організацій.

У багатьох листах наших слухачів часто відчувається певний розпач щодо матеріальної скрути, у якій вони опинилися.

Прикладом такого розпачу може бути й телефонний дзвінок нашої слухачки з Києва Надії Гулько 1940 року народження, яка зателефонувала до київського корпункту Радіо «Свобода». З нею по телефону спілкувалася наша колега Валентина Павленко.

Надія Гулько

Я вирішила подзвонити вам із приводу моєї мами. Вона жила в Житомирській області, село Перетик. 5 березня у віці 83 роки вона померла.

В мене така образа, хочу з вами поділитися, може мені буде легше. Моя мама залишилася вдовою у 24 роки з нами, двома дітьми, її чоловік загинув у Великій Вітчизняній війні. Ми залишилися голими й босими, без хати, бо її спалили німці. Усе життя мама працювала в колгоспі, запрягалася в борону, скородила поля колгоспні і за це нічого не отримувала.

Хочу розповісти, що мама 35 років тому продала корову, взяла 3 тисячі і поклала на ощадкнижку . На той час це були великі гроші. Гроші були там 35 років і залишаються й нині. Останні роки моя мама була вимушена звернутися до президента Кучми декілька разів, до Ющенка, коли він був прем’єром, щоб хоча б частину тих грошей повернули на ремонт хати, яка дуже протікала. Мама не дочекалася від них відповіді. Вони надсилали відписки, що, на основі постанови Кабміну, кому виповниться 80 років дадуть тільки 50 гривень. Мамі вже був 83-й рік і тільки один раз вона отримала 50 гривень. Це було у минулому році. Вона ніколи ні в кого нічого не просила, хотіла, щоб їй повернули хоча б частину тих грошей, але не повернули ні копійки! Потім вона захворіла, гроші були потрібні на ліки. Також ми зверталися до президента, і до Кінаха, і знов отримували відписки. 5 березня мама померла.

І я хотіла сказати, що ж це в нас за президент і прем’єр-міністр, які так ставляться до людей! Мені дуже прикро, дуже велика образа. Виходить так, що чекають, щоб спеціально виморити людей. Хіба ж можна жити так, за межею бідності? Зараз нам підвищили тарифи на комунальні послуги, а в мене 124 гривні. Як мені прожити? Не знаю, от сиджу і плачу кожен день. На пенсіонерів ніхто не звертає уваги. Ми йдемо до Верховної Ради, а який сенс?

Валентина Павленко

Що Ви особисто думаєте, як би Ви вийшли з цього положення? Що треба робити таким як Ви людям?

Надія Гулько

Мені здається, що треба піднятися всім людям, не тільки пенсіонерам, і скинути цю ненависну владу, тому що вони до останнього грабують свій народ. Подивіться, скільки грошей розкрадено! А кого судили? Нікого не судять! І далі вони продовжують обкрадати свій народ.

Валентина Павленко

Але бачите, люди мовчать, якось живуть - хто живе, хто помирає. Якщо вже допекло таким людям як Ви, тоді починають думати, що робити.

Надія Гулько

Багато людей бояться, бо якщо хтось має якусь посаду, то звільнять на другий день. Я вже нічого не боюся. Я пенсіонерка, в мене 124 гривні, хай забирають і ті! Нічого це не дасть. Ось шахтарі прийшли. Скажіть, хто на них звертає увагу? Кінах скаже:«Воли мене не цікавлять». Скільки грошей їм заборгували!т А Ви кажете, що робити. Треба туди тільки війною іти.

Валентина Павленко

Пані Надія, зараз Вас слухає вся Україна і не тільки. Мабуть, слухає й уряд, і Кінах, і Кабінет Міністрів, мабуть, Верховна Рада, і прості люди, які знаходяться в такій ситуації, як Ви. Ви хочете звернутися до них чи до Верховної Ради?

Надія Гулько

Хочу звернутися до Кучми і до уряду, щоб вони повернулися обличчями до людей, які і створили багатство, яким вони користуються. Вони все у нас відібрали, хай хоча б трохи пригадають про нас. Хай дадуть нам хоча б прожитковий мінімум, щоб ми змогли заплатити послуги за квартиру і могли б з’їсти хоча б шматок хліба. Якщо вони не зроблять цього, то в людей закінчиться терпець. Вони ж із собою все не заберуть, Господь їх за все накаже. А людям хотіла б сказати, щоб вони не мовчали, бо моя проблема не єдина. Неможливо сидіти, склавши руки. Чим довше ми будемо сидіти, тим гірше для нас. А уряд хай би трохи за розум узявся. Але у Верховну Раду йдуть тільки свої проблеми вирішувати, і більш нічого. Там напівпорожні зали. В газеті писали, які пільги вони там отримують, що один депутат обходиться в 6 000 гривень за місяць. Хіба реально, щоб ми за це платили? Ось така моя біль.

Нагадаю, що це була киянка Надія Гулько, 1940 року народження, а з нею по телефону спілкувалася наша колега Валентина Павленко.

Петро Кагуй

Шановні слухачі.

Передача «Листи на Свободу» добігає кінця.

Цього разу з Вами був Петро Кагуй.

А в читанні листів мені допомагала Галина Мовчан.

На все добре!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG