Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 13:54

Наша кореспондентка Ганна Стеців продовжує свою розповідь про мандрівку з Варшави до минулого: В Україні треба було зробити звичайний загальногромадянський паспорт і що з цього вийшло


Наша кореспондентка Ганна Стеців продовжує свою розповідь про мандрівку з Варшави до минулого: В Україні треба було зробити звичайний загальногромадянський паспорт і що з цього вийшло

Варшава, 24 липня 2002 - Демократія – це не лише дотримання основних свобод людини. Це також глибоко закорінені в свідомості звички, які неможливо набути у стаханівському темпі. Саме тому побудова демократичної системи у новоутворених державах є процесом таким непростим. Демократія починається з малого, зі звичайних буденних справ, з якими нащодень стикається людина. Звідсіля вона бере початок, тут видно віддзеркалення усієї державної системи. Я продовжую свою розповідь про мандрівку з Варшави до минулого. Елементи того минулого, знайшлися у пострадянських слідах, які так добре ще збереглися на тілі державної системи незалежної України.

Була банальна проблема. Треба було зробити звичайний загальногромадянський паспорт, бо коли я виїжджала у закордонне відрядження, діяли ще паспорти старого радянського зразка. А з чого починається паспорт? З фотографії, звісно. Йду в перший- ліпший салон у центрі Львова. Там сучасна апаратура, мене вмить знимкують і моє відображення з'являється на моніторі комп’ютера. Але що робить фотограф. Він, виявляється, розгладжує на комп’ютері зморшки біля моїх очей і вирівнює горбик на моєму носі.” Що ви робите? - питаю. ”Роблю вас гарнішою”, - відповідає.” Але я не хочу бути гарнішою, - кажу. - Ви маєте мені зробити фото, а мій вигляд – це моя приватна справа". Фотограф смертельно образився, бо, виявляється, він хотів мені зробити добро, а я невдячна...Він так і не зрозумів, чому в мою приватність, у такий дріб’язок він не може втрутитися. Втім, це був лише початок. Далі була власне процедура.

У Франківському паспортному столі м. Львова у відділі втрат документів біля вікна сиділа середніх літ фарбована блондинка в окулярах, яка сісти мене, звичайно ж не запросила. Говорила вона до мене російською мовою, що мене не вразило приємно, бо ми знаходилися в державній установі незалежної України, але оскільки все відбувалося у Львові, а цьому місті російськомовні – це меншина, то мої демократичні переконання спонукали трактувати жінку як представницю меншин з відповідним пошанівком до її мови. Я теж відповіла їй по-російськи. Чиновниця представила мені величезний список документів, які я повинна представити для того, аби мені виробили звичайний загальногромадянський паспорт, який я завжди мала, і прописка у мене львівська, і завжди я тут мешкала до відрядження, а на руках у мене – паспорт дипломатичний, в якому геть уся інформація про мене є - варто лише набрати в комп’ютері відповідний код. Але для блондинки це не було аргументом. Вона вимагала від мене з півтора десятка довідок. На що я покірно погодилася – раз у неї така процедура. Останньою мала бути довідка, що я не є кримінальницею і за такою довідкою треба було їхати на другий кінець міста, стояти в черзі і ще заплатити 10 гривень. Виявляється, дешевше в Україні бути кримінальницею, бо якщо ти не сиділа, то за це ще мусиш платити. Але і це я стерпіла – що ж система є система. І ось чиновниця подає мені бланк, який я маю заповнити, аби мені видали довідку, що я не сиділа у в’язниці. Вписую прізвище. Тоді ім’я. Але мене зупиняють. Такого імені “у русском язикє” каже мені чиновниця “нєт”. “Єсть Анна, а нє Ганна”. Але при чому тут російська мова, дивуюся. Адже бланк україномовний. Я виробляю український паспорт, в моєму паспорті дипломатичному українською і англійською подане моє ім'я – Ганна. Чому я маю бути Анна? “ Потому что у нас данниє єщє со времен Совєтского Союза, а оні - на русском. А в русском язикє такого імєні, как ваше нєт”. Словом, я чемно подякувала чиновниці і сказала, що можу багато стерпіти але перехрещувати себе не дозволю. Так я мусила повертатися до Варшави без загальногромадянського паспорта і якщо комусь сказати, що так повелися зі мною у державній установі у Львові, то ніхто не повірив би, якби я не мала при цьому свідка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG