Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:37

День пам’яті святого Володимира


День пам’яті святого Володимира

Київ, 25 липня 2002 - 27 липня – день пам’яті рівноапостольного князя Володимира Святославовича – визначного державного діяча й хрестителя Руси. Коли історію того чи іншого європейського народу прагнуть викласти на одному лише аркуші паперу, на ньому завжди знаходиться місце для дати входження цього народу до хрестильної купелі і для особи, яка привела свій народ до хрещення. Дискусії навколо цих осіб тривають і триватимуть, а історики знов і знов повертатимуться до того дня, коли, за словами літописця, “просветі благодать Божія серце князеві Володимиру, сину Святославлю, онуку Ігореву і взълюбивыи человеколюбивыи Богъ.” Вчені завжди ламатимуть списи з приводу того, чому саме запровадив вчорашній затятий язичник релігію Ісуса у своїх володіннях і який з чинників виявився тут вирішальним.

Поза сумнівом, Русь другої половини Х століття вже виросла з язичницького пантеону. На відміну від деяких інших країн, де старі релігії більш або менш успішно реформувалися під нові суспільні відносини, Київська Русь піднялася на той рівень розвитку, коли не лише відносини між людьми, але й весь світ набував чіткої, впорядкованої ієрархії. Політичні, економічні, дипломатичні чинники, династичні і естетичні зрештою, міркування заплелися 988 року в історичний вузол навколо ріки Почайни, куди входили кияни, аби не впасти в князівську немилість. Позаду лишалися старі, випробувані, але виснажені поганські боги, на виднокраї – блиск Візантії, яка кидала проміння і на новий європейський монарший престол. До речі, сучасні нагінки на Володимира з приводу того, що не звідти, мовляв, він прийняв християнство, цілковито ігнорують принцип історизму. У 10 сторіччі тодішня Західна Європа зовсім не була тим взірцем розвитку продуктивних сил і культурних досягнень, які зробили її такою привабливою пізніше. Піренеї було завойовано арабами, Англія ще не оговталася від норманських набігів, Італія - спустошена століттями війн та варварських нашесть, а першій брукованій вулиці Парижа ще тільки належало з’явитися через сто років. Між тим, розкішний Царгород засліплював пишністю й багатством; “грецька віра” вводила русичів у клуб, як би ми зараз сказали, європейської еліти, а шлюб князя з принцесою Анною дозволяв йому породичатися із самим імператором. Звісно, фахівці майже напевно виправлять мене – на Русі і до Володимирового хрещення мешкало чимало християн, бабка князя – сувора Ольга була далеко не єдиною послідовницею Ісуса в Києві. І альтернатива христовій вірі для Русі існувала можливо лише в знаменитій літописній оповіді – або, як знов-таки зауважить прискіпливий історик – літописній фальсифікації про вибір віри і про відкинуті перебірливим князем іслам та іудаїзм. Але як же красиво оповідали княжі посланці про бачене ними в Царгороді: “І не знали ми, чи на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища та краси такої, не вміємо ми і сказати про се. Увік не забудемо краси тієї!” Чи могла ця краса неземна привести до Христа цілу державу? Так! – вважають літургісти, відомий американський історик Біллінгтон і десятки тисяч західноєвропейців, які колись потрапили до православних храмів, щоби назавжди залишитися у Православ’ї. Ні! – говорять вчені, схильні радше до соціологізації, ніж до романтизації історії. Могла, стверджують, богослови, якщо в красі побачили люди відблиск Божої правди. Саме цей відблиск, наполягають вони, зробив учорашнього жорстокого воїтеля Володимира щедрим жертводавцем, захисником нужденних і стражденних, перемінив його перед Господом. Адже вже дві тисячі років щодня до Христа приходять люди і кожне навернення по-своєму унікальне як неповторна кожна людина і її діалог із Богом, як унікальною була і зустріч із Ним князя Володимира.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG