Київ, 31 липня 2002 - Першою пігулкою, якою керівництво держави пробує вгамувати біль, що приходить відразу після шоку, стало відлучення армії від усього, що хоч якось причетне до масових народних гулянь. Насамперед, як інформує газета “Україна молода”, заборонено використання авіації та іншої бойової техніки для розважальних заходів. Крім того, Мінтранс заборонив експлуатацію літаків, старіших за 20 років, які було взято в оренду або куплено за кордоном. Загалом же, як стверджується в статті “Розбір польотів” – після трагедії у Скнилові все, що літає, стріляє і віддає команди, піддано обструкції. Але чи буде реформовано? – запитує журналіст.
Подібні заборони вочевидь схвалює і дописувач газети “День”, який вважає, що армія не повинна перетворюватися на клоунів. У неї інші завдання. А довіра до неї створиться не за рахунок того, що вона може створювати розваги, а за рахунок її служіння своєму народові. Утім, тема публікації, що має назву “Про адреналін і львівську трагедію” – не висновки авіакатастрофи у Львові, а стратегія поведінки в епоху катастроф та вплив адреналіну на психіку та поведінку людини.
В цьому ж числі “День” привертає увагу до інтенсивного будівництва навколо заповідника “Софія Київська”, що загрожує унікальному пам'ятнику старовини.
Газета “Київські відомості”, констатуючи, що жодними матеріальними виплатами не компенсувати біль і горе людей, що втратили близьких унаслідок авіакатастрофи у Львові, все ж вважає за потрібне нагадати про матеріальні зобов'язання держави, котрі вона повинна нести після подібних катастроф.
А ось газету “Вечірні вісті” обурило те, як деякі ЗМІ висвітлювали події, пов'язані з авіакатастрофою. Часопис зауважує, що коли ефір заполонили повідомлення про трагедію на львівському військовому аеродромі Скнилів, особливо цинічно виглядали деякі вітчизняні служби теленовин, котрі подавали цю страшну подію не як інформацію, а як передвиборчу президентську кампанію Леоніда Кучми. Про це наголошується в статті “Українське телебачення: винні всі, окрім президента”.
Про виборчу кампанію-2002 року до Верховної Ради, згадує газета “Сегодня”, яка переповідає про брудні політичні технології, котрі допомогли їхнім жертвам.
Утім, парламентські вибори вже позаду. Колишні кандидати вже отримали депутатські мандати. Про те, як поставилися новообрані парламентарії до своїх безпосередніх обов'язків розповідає газета “Правда України”. Часопис, посилаючись на статистику, інформує про сумлінність та працьовитість деяких народних обранців, а також про те, як часто вони вважають за потрібне з'являтися в сесійній залі. Так, скажімо член фракції КПУ актриса Валерія Заклунна та “заєдист” Олександр Борзих пропустили всі 42 засідання Верховної Ради. На половині засідань не були помічені такі, здавалося б, помітні постаті, як Олександр Волков, Андрій Деркач, Ганна Антон’єва. Не часто з'являвся в парламентській залі і постійний представник президента Олександр Задорожний. Довідатися – хто ж найактивніше брав участь у законодавчому процесі, які фракції були найдисциплінованішими та найактивнішими –можна з публікації “Що роблять народні депутати у Верховній Раді”.
Подібні заборони вочевидь схвалює і дописувач газети “День”, який вважає, що армія не повинна перетворюватися на клоунів. У неї інші завдання. А довіра до неї створиться не за рахунок того, що вона може створювати розваги, а за рахунок її служіння своєму народові. Утім, тема публікації, що має назву “Про адреналін і львівську трагедію” – не висновки авіакатастрофи у Львові, а стратегія поведінки в епоху катастроф та вплив адреналіну на психіку та поведінку людини.
В цьому ж числі “День” привертає увагу до інтенсивного будівництва навколо заповідника “Софія Київська”, що загрожує унікальному пам'ятнику старовини.
Газета “Київські відомості”, констатуючи, що жодними матеріальними виплатами не компенсувати біль і горе людей, що втратили близьких унаслідок авіакатастрофи у Львові, все ж вважає за потрібне нагадати про матеріальні зобов'язання держави, котрі вона повинна нести після подібних катастроф.
А ось газету “Вечірні вісті” обурило те, як деякі ЗМІ висвітлювали події, пов'язані з авіакатастрофою. Часопис зауважує, що коли ефір заполонили повідомлення про трагедію на львівському військовому аеродромі Скнилів, особливо цинічно виглядали деякі вітчизняні служби теленовин, котрі подавали цю страшну подію не як інформацію, а як передвиборчу президентську кампанію Леоніда Кучми. Про це наголошується в статті “Українське телебачення: винні всі, окрім президента”.
Про виборчу кампанію-2002 року до Верховної Ради, згадує газета “Сегодня”, яка переповідає про брудні політичні технології, котрі допомогли їхнім жертвам.
Утім, парламентські вибори вже позаду. Колишні кандидати вже отримали депутатські мандати. Про те, як поставилися новообрані парламентарії до своїх безпосередніх обов'язків розповідає газета “Правда України”. Часопис, посилаючись на статистику, інформує про сумлінність та працьовитість деяких народних обранців, а також про те, як часто вони вважають за потрібне з'являтися в сесійній залі. Так, скажімо член фракції КПУ актриса Валерія Заклунна та “заєдист” Олександр Борзих пропустили всі 42 засідання Верховної Ради. На половині засідань не були помічені такі, здавалося б, помітні постаті, як Олександр Волков, Андрій Деркач, Ганна Антон’єва. Не часто з'являвся в парламентській залі і постійний представник президента Олександр Задорожний. Довідатися – хто ж найактивніше брав участь у законодавчому процесі, які фракції були найдисциплінованішими та найактивнішими –можна з публікації “Що роблять народні депутати у Верховній Раді”.
