Прага, 1 серпня 2002 – З висоти у 345 років після смерті Богдана Хмельницького не так-то й просто давати йому сучасні оцінки, бо актуальність спадщини історичного діяча – це не лише уроки для сьогодення але й часто повторення помилок понад трьохсотлітньої давності. Може й мали рацію стародавні греки, котрі вважали, що душі померлих після трьохсотлітніх блукань лабіринтами Тартару, підземного царства померлих, повертаються у світ живих щоб виправити свої старі помилки або ж повторити їх знову. Чи можна сьогодні говорити про потрібність аналізу політичного досвіду Богдана Хмельницького саме для сучасних політичних поколінь?
Українська державність, яку виборював Богдан Хмельницький, проіснувала недовго всього на рік-два довше за самого знаменитого гетьмана. Десь до 1660 року, до підписання ганебного Слободищенського трактату. Хоча могло бути й інакше. Чимало істориків вважають однією з найбільших помилок Богдана-Зиновія було його запізніле піклування про політичного наступника, тому й фатальною виявилася його спроба зробити спадкоємцем 16-річного сина Юрія. Це надалі стало однією з головних причин розколу у середовищі козацької старшини та згубної для України міжусобної кровопролитної боротьби. Політик, глава держави має докладати максимальних зусиль для того щоб подолати власницьке особисте, сімейне, ставлення до держави і започаткувати, як правило жорстоку, але послідовну політичну традицію єдності політичної еліти у захисті державних інтересів, щоб не довелося з часом починати все наново.
Чи можна вважати Богдана Хмельницького основоположником дружби українського і російського народів, як це намагаються стверджувати й сьогодні чільні українські політики?
Не зважаючи на нагромадження різних політичних фальсифікацій, все ж, мабуть, ясно, що ні Богдан Хмельницький, ні тогочасні політичні верхи Московії аж ніяк не мали на увазі дружбу народів, укладаючи спільні політичні угоди, йшлося про головне для кожного народу – зберегти свою незалежність і скористатися дипломатичними обставинами сусідства. Узагалі, термін «дружба народів» надзвичайно брехливе й демагогічне гасло радянських часів, придумане колонізаторами для полегшення загарбання сусідів. Богдан Хмельницький, як і всякий тодішній політичний лідер, чи шведський, чи польський король, дбав, насамперед, про зміцнення суверенітету для свого народу, для своєї держави, а не про роль для неї якоїсь там, хай дружньої, наложниці для сусіда. Тому сьогодні політикам у Києві потрібно вже нарешті викинути з голови блюзнірські, на зразок тез ЦК КПРС, думки про якусь там «дружбу народів», про брежнєвське цілування. Має йтися, головно, про захист інтересів власної держави серед інших держав – так би й сказав сьогодні Богдан Хмельницький своїм політичним спадкоємцям.
Українська державність, яку виборював Богдан Хмельницький, проіснувала недовго всього на рік-два довше за самого знаменитого гетьмана. Десь до 1660 року, до підписання ганебного Слободищенського трактату. Хоча могло бути й інакше. Чимало істориків вважають однією з найбільших помилок Богдана-Зиновія було його запізніле піклування про політичного наступника, тому й фатальною виявилася його спроба зробити спадкоємцем 16-річного сина Юрія. Це надалі стало однією з головних причин розколу у середовищі козацької старшини та згубної для України міжусобної кровопролитної боротьби. Політик, глава держави має докладати максимальних зусиль для того щоб подолати власницьке особисте, сімейне, ставлення до держави і започаткувати, як правило жорстоку, але послідовну політичну традицію єдності політичної еліти у захисті державних інтересів, щоб не довелося з часом починати все наново.
Чи можна вважати Богдана Хмельницького основоположником дружби українського і російського народів, як це намагаються стверджувати й сьогодні чільні українські політики?
Не зважаючи на нагромадження різних політичних фальсифікацій, все ж, мабуть, ясно, що ні Богдан Хмельницький, ні тогочасні політичні верхи Московії аж ніяк не мали на увазі дружбу народів, укладаючи спільні політичні угоди, йшлося про головне для кожного народу – зберегти свою незалежність і скористатися дипломатичними обставинами сусідства. Узагалі, термін «дружба народів» надзвичайно брехливе й демагогічне гасло радянських часів, придумане колонізаторами для полегшення загарбання сусідів. Богдан Хмельницький, як і всякий тодішній політичний лідер, чи шведський, чи польський король, дбав, насамперед, про зміцнення суверенітету для свого народу, для своєї держави, а не про роль для неї якоїсь там, хай дружньої, наложниці для сусіда. Тому сьогодні політикам у Києві потрібно вже нарешті викинути з голови блюзнірські, на зразок тез ЦК КПРС, думки про якусь там «дружбу народів», про брежнєвське цілування. Має йтися, головно, про захист інтересів власної держави серед інших держав – так би й сказав сьогодні Богдан Хмельницький своїм політичним спадкоємцям.
