Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:32

Упродовж кількох останніх років журналісти в Україні знову стали слухняними найманцями в руках нових власників ЗМІ


Упродовж кількох останніх років журналісти в Україні знову стали слухняними найманцями в руках нових власників ЗМІ

Львів, 5 серпня 2002 - Незалежність, неупередженість у висвітленні тих чи інших подій у державі в українських засобах масової інформації сьогодні не лише не заохочується, але й переслідується та карається. На жаль, упродовж кількох останніх років журналісти в Україні знову стали слухняними найманцями в руках нових власників ЗМІ. А найманці послуговуються у своїй роботі не етичними принципами, а службовими інструкціями та наказами своїх хазяїв.

Минулої п'ятниці працівники Львівської військової прокуратури побували в редакціях усіх львівських газет, вилучаючи примірники видань, у яких друкувались матеріали із запрошеннями відвідати авіашоу на аеродромі “Скнилів” у Львові. Зауважу, що такі тексти надрукували усі місцеві багатотиражні видання. У них детально розповідалося про те, що зможуть побачити глядачі під час шоу – і виставку авіатехніки, і майстерність українських пілотів, які на низьких висотах продемонструють усілякі “петлі” та “бочки”, і показові виступи воїнів-десантників. Читачам докладно пояснювали коли і якими видами транспорту найкраще добиратися на аеродром. Таким чином, львівська преса, по-суті, стала колективним інформаційним спонсором цієї трагедії. Водночас ніхто з газетярів не порушив питання про те, наскільки безпечним може бути проведення такої акції. Знаковим є і той факт, що у ці дні жоден із головних редакторів не висловив навіть жалю з приводу того, що його видання, нехай і випадково, за інерцією, але долучилося до проведення цього шоу.

Натомість висвітлення на сторінках місцевих газет наслідків трагедії на “Скнилові” було по справжньому брутальним. Ідеться насамперед про панорамні знімки з рештками понівечених людських тіл, які стали своєрідним “смаколиком” спецвипуску однієї зі львівських газет. Від публікацій подібних фотографій не утрималися й інші видання. Одним із наслідків такої “правдивості”, за словами міського голови Львова Любомира Буняка, стали численні інфаркти та інсульти серед галичан. Відтак літак упав удруге, але цього разу – на домівки читачів цих газет.

У зв'язку з цим мені пригадалися розповіді колег журналістів про те, як проходять планування у їхніх редакціях. Мовляв “ Чи є у нас сьогодні якесь гарненьке вбивство?” – запитує у журналістів редактор. І коли йому кажуть про те, що злочинці, скажімо, десь зарізали цілу родину, той редактор радісно вигукує: ”Ура! Нарешті буде про що писати!” І чи не пролунали подібні вигуки у суботу 27 липня? Та й чи тільки у львівських редакціях?

Цинізм, смакування трагедіями, безцеремонне вторгнення у найінтимніші людські почуття -- це одна з найвідразливіших сторін сучасної української журналістики. На іншій домінують тотальна лояльність до дій влади, рабське вміння не ставити незручних запитань її найвищим представникам, захист інтересів та вірне служіння власникам газет, радіо, телекомпаній. Усі ці потворні риси сучасної української журналістики виразно проглядаються і після трагедії у Львові.

Вже сьогодні характеризуючи те чи інше львівське видання, експерти кажуть – це газета Медведчука, ця підпорядкована губернаторові, а ця – одному з бізнесменів. Тому рівень дотримання журналістської етики у таких газетах визначається не загальноприйнятими в усьому світі принципами, а посадовими інструкціями, написаними їх власниками. Образно кажучи, робота пересічного українського журналіста зводиться, здебільшого, до ролі найманця, “живого диктофона”, який приносить у редакцію інформацію. А ось про те, хто і як із неї скористається – вирішує вже не він.

Не важко спрогнозувати, що після авіакатастрофи у ЗМІ розпочнеться брутальна “війна компроматів”, у пресу потраплять документи, які звинувачуватимуть того чи іншого посадовця у причетності до трагедії. Смерть і каліцтва десятків співгромадян – добра нагода для компрометації політичних та економічних конкурентів. Перші прояви такої війни ми вже побачили минулого тижня. Відтак ленінська теза про те, що преса – зброя партії – залишається актуальною і сьогодні.

Однак очевидне й інше – у негуманній, недемократичній державі не може бути і високоморальної преси. Бо якими принципами, скажімо, керується Верховний командуючий Збройними силами України Леонід Кучма, уникаючи вибачення перед власним народом за те, що скоєно у Львові, і шукаючи винних тільки серед своїх підлеглих? Якими принципами керуються відповідальні державні урядовці, дозволяючи російськомовним радіостанціям транслювати розважальну музику у день загальноукраїнської жалоби? Зрештою, чи усвідомлюють провладні та опозиційні політики, причетні до роботи засобів масової інформації, що носії так званої четвертої влади перероджуються в адвокатів та прокурорів для ворогуючих українських кланів? Відтак українські ЗМІ – це тільки дзеркало, у якому віддзеркалена неприваблива українська дійсність.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG