Прага, 5 серпня 2002 – 75 років тому з наказу Сталіна було розпочату третю, чи не найбільшу хвилю кривавого терору ордену комуністичних мечоносців. Особливістю її було те, що цього разу було розстріляно кількасот самих чекістських катів; для профілактики, як казав вождь народів, котрий полюбляв подібні експерименти зі своїми «слугами», котрі топтали у ті часи будь-які людські права, в тому числі й найсвятіше - право людини на життя. Що змінилося сьогодні на пострадянських теренах із липня-серпня 1937 року?
Варто нагадати, що для України, котра не встигла опам’ятатися від «шахтинської» справи та неіснуючої «Спілки визволення України», і, особливо, голоду 1932-33 років, як новим ударом стали репресії із січня 1934 року, під час яких розстріляно чимало діячів культури, політиків, організаторів української компартії. Тоді ж став жертвою цих розправ і син видатного українського письменника Михайла Коцюбинського – Юрій.
Особливо позначився на зростанні репресивних акцій сталінського режиму лютнево-березневий 1937 року пленум більшовицької партії, де Сталін щосили роздмухав параною страху перед міфічними «саботажниками, шпигунами, диверсантами». Невимовну лють Йосифа Віссаріоновича викликали партійні перевибори, що сталися відразу ж після згаданого вже пленуму ЦК ВКП/б/. Бо сподівання «батька народів» на переважне оновлення партійних кадрів не виправдалися і він підписує 2 липня 1937 року рішення ЦК партії про активізації боротьби з «ворогами». Після цього з’явився сумнозвісний наказ НКВС СРСР від 3 липня 1937 року за номером 00447, за яким, наперед!, передбачалося викрити й репресувати 269 тисяч «ворогів народу», із них розстріляти – 76 тисяч /це за першою категорією/ і 193 тисячі /за другою категорією/ - ув’язнити у в’язницях і таборах... У наступному 1938 році списки по двох категорія були розширені і так тривало роками... Повне безправ’я й беззаконня.
А що сьогодні змінилося в Україні. Через 75 років після тих жахів?
Мусимо нагадати, що після сталінських репресій були брежнєвські, андроповські, горбачовські, за Горбачова, до речі, замордували Василя Стуса і Юрія Литвина...
Нині ж в Україні настала похмура доба нового безправ’я. Насамперед, у влади не дуже в пошані колишні в’язні сумління, дисиденти. Вони, якщо й мають, то мізерну пенсійку, на яку не можуть звести кінці з кінцями, як більшість народу, і що найсумніше для них, для колишніх борців за свободу й права людини, вони не бачать демократичних змін у незалежній Україні, за настання яких вони боролися... Більше того, зростає кількість нерозкритих злочинів, вбивств журналістів, чесних людей. А безкарність, у якій, безумовно, винна нинішня влади, і породжує нові небезпеки для суспільства, для прав громадян. Ось факт, упродовж цього півріччя лише до Верховної Ради України надійшло понад 15 тисяч скарг громадян, близько 30 відсотків із них волають про порушення прав і законів щодо пересічних громадян держави...І головний мотив цих звернень – це бездіяльність влади, котра мала би забезпечувати права громадян...А від цього лише крок до нових репресій, ознаки яких сьогодні відчуваються. Недарма ж сьогоднішній Генеральний прокурор України, виступаючи перед Верховною Радою, послався на те, що і в період Сталіна «все здійснювалося на основі закону».
Варто нагадати, що для України, котра не встигла опам’ятатися від «шахтинської» справи та неіснуючої «Спілки визволення України», і, особливо, голоду 1932-33 років, як новим ударом стали репресії із січня 1934 року, під час яких розстріляно чимало діячів культури, політиків, організаторів української компартії. Тоді ж став жертвою цих розправ і син видатного українського письменника Михайла Коцюбинського – Юрій.
Особливо позначився на зростанні репресивних акцій сталінського режиму лютнево-березневий 1937 року пленум більшовицької партії, де Сталін щосили роздмухав параною страху перед міфічними «саботажниками, шпигунами, диверсантами». Невимовну лють Йосифа Віссаріоновича викликали партійні перевибори, що сталися відразу ж після згаданого вже пленуму ЦК ВКП/б/. Бо сподівання «батька народів» на переважне оновлення партійних кадрів не виправдалися і він підписує 2 липня 1937 року рішення ЦК партії про активізації боротьби з «ворогами». Після цього з’явився сумнозвісний наказ НКВС СРСР від 3 липня 1937 року за номером 00447, за яким, наперед!, передбачалося викрити й репресувати 269 тисяч «ворогів народу», із них розстріляти – 76 тисяч /це за першою категорією/ і 193 тисячі /за другою категорією/ - ув’язнити у в’язницях і таборах... У наступному 1938 році списки по двох категорія були розширені і так тривало роками... Повне безправ’я й беззаконня.
А що сьогодні змінилося в Україні. Через 75 років після тих жахів?
Мусимо нагадати, що після сталінських репресій були брежнєвські, андроповські, горбачовські, за Горбачова, до речі, замордували Василя Стуса і Юрія Литвина...
Нині ж в Україні настала похмура доба нового безправ’я. Насамперед, у влади не дуже в пошані колишні в’язні сумління, дисиденти. Вони, якщо й мають, то мізерну пенсійку, на яку не можуть звести кінці з кінцями, як більшість народу, і що найсумніше для них, для колишніх борців за свободу й права людини, вони не бачать демократичних змін у незалежній Україні, за настання яких вони боролися... Більше того, зростає кількість нерозкритих злочинів, вбивств журналістів, чесних людей. А безкарність, у якій, безумовно, винна нинішня влади, і породжує нові небезпеки для суспільства, для прав громадян. Ось факт, упродовж цього півріччя лише до Верховної Ради України надійшло понад 15 тисяч скарг громадян, близько 30 відсотків із них волають про порушення прав і законів щодо пересічних громадян держави...І головний мотив цих звернень – це бездіяльність влади, котра мала би забезпечувати права громадян...А від цього лише крок до нових репресій, ознаки яких сьогодні відчуваються. Недарма ж сьогоднішній Генеральний прокурор України, виступаючи перед Верховною Радою, послався на те, що і в період Сталіна «все здійснювалося на основі закону».
