Прага, 6 серпня 2002 – Відомо, що переговори між Москвою і Києвом щодо делімітації і демаркації кордону тривають уже давно. Договір може бути підписаний у кінці цього року, хоча не всі переконані, що це буде саме так. Ми запитали у відомого московського політолога Андрія Піонтковського про те, чому так довго триває цей переговорний процес про кордони між Росією і Україною?
А. П.: Тут спрацьовує психологічний фактор. Нібито розумом російська політична еліта давно визнала й примирилася з тим фактом, що Україна є незалежною державою. Але делімітація кордону – це остаточний бар’єр, за яким зникають фантоми та ілюзії про можливість якогось об’єднання України, Білорусі та Росії в єдиній слов’янській державі. Відсутність кордонів – це остання ниточка, яка з їхнім встановленням обриває мрії частини російської політичної еліти про відновлення СРСР. Тому останній крок до розлучення з Києвом російській політичній еліті робити важко.
В. З.: Від того, що немає нормального кордону, програють обидві держави. Ось, наприклад, протяжність українського кордону лише з російською Ростовською областю понад 700 кілометрів, а пропускних пунктів лише 8, тоді як доріг, що з’єднують Ростов із Луганськом, Донецьком, близько 200. Це величезна діра, у яку, за словами самих прикордонників, зникають мільйони тон неоподаткованих контрабандних товарів і часто стратегічних. Чи не так, пане Піонтковський?
А. П.: Дійсно, для України і Росії пропадають великі гроші, але хтось їх знаходить. Є структури, які зацікавлені в збереженні цієї ситуації. Така сама обстановка на протяжному російсько-казахстанському кордоні. І основним аргументом Заходу в небажанні давати шенґенські візи російським громадянам є те, що кордони Росії є величезним прохідним подвір’ям.
В. З.: Чи буде договір про кордони між Україною і Росією підписаний до кінця 2002 року?
А. П.: Наскільки я відчуваю по настроях багатьох політиків у Москві, вони штучно гальмують вирішення цієї проблеми.
А. П.: Тут спрацьовує психологічний фактор. Нібито розумом російська політична еліта давно визнала й примирилася з тим фактом, що Україна є незалежною державою. Але делімітація кордону – це остаточний бар’єр, за яким зникають фантоми та ілюзії про можливість якогось об’єднання України, Білорусі та Росії в єдиній слов’янській державі. Відсутність кордонів – це остання ниточка, яка з їхнім встановленням обриває мрії частини російської політичної еліти про відновлення СРСР. Тому останній крок до розлучення з Києвом російській політичній еліті робити важко.
В. З.: Від того, що немає нормального кордону, програють обидві держави. Ось, наприклад, протяжність українського кордону лише з російською Ростовською областю понад 700 кілометрів, а пропускних пунктів лише 8, тоді як доріг, що з’єднують Ростов із Луганськом, Донецьком, близько 200. Це величезна діра, у яку, за словами самих прикордонників, зникають мільйони тон неоподаткованих контрабандних товарів і часто стратегічних. Чи не так, пане Піонтковський?
А. П.: Дійсно, для України і Росії пропадають великі гроші, але хтось їх знаходить. Є структури, які зацікавлені в збереженні цієї ситуації. Така сама обстановка на протяжному російсько-казахстанському кордоні. І основним аргументом Заходу в небажанні давати шенґенські візи російським громадянам є те, що кордони Росії є величезним прохідним подвір’ям.
В. З.: Чи буде договір про кордони між Україною і Росією підписаний до кінця 2002 року?
А. П.: Наскільки я відчуваю по настроях багатьох політиків у Москві, вони штучно гальмують вирішення цієї проблеми.
