Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 12:59

Церква й довкілля


Церква й довкілля

Київ, 6 серпня 2002 - Природні й техногенні катастрофи знов і знов спонукають християнських богословів, церковних діячів й мислителів до роздумів над таїною Божого Творіння і практичних дій на його захист. Святе Письмо і християнська традиція не лякає людину, а звертається до її совісті, до витоків її пам'яті, яка мусить утримувати у своїх найзаповітніших глибинах заповідь відповідальності за стан довкілля. Адже статус вінця природи, яким наділив людину Творець, означає не безоглядне панування в її храмі, а постійне піклування долею кожної рослини і кожної тварини, в яких уособлено риси Божественної мудрості.

Про розуміння проблеми довкілля християнською традицією…

Християнство виступило на захист довкілля задовго до того, як екологічна криза стала реальністю, зрозумілою кожному мешканцеві планети. Якщо хочете, то першими «зеленими» були старозавітні пророки, апостол Павло і святий Іван Золотоустий, який нагадував християнам, що вони не господарі, а лише домоправителі, яким довірено багатства Землі. Християнське усвідомлення катастрофи, що насувається на людство, незмірно більш раннє, аніж прогнозування цієї катастрофи з боку вчених і громадських діячів. Бо це усвідомлення виросло не з приголомшуючих цифр, які унаочнюють занепащення нашого спільного дому, а з осягнення гріховності душі людини, яка припускається такого занепащення і втрачає священне тремтіння перед справжнім Господарем цього дому, а значить - і відповідальність перед своїми сусідами і прийдешніми поколіннями. Коли ще ніхто не знав, що таке «екологічне мислення», апостоли попереджали християн про безальтернативність, як би ми зараз сказали, молитовного ставлення до природи та про святий обов’язок полегшити «муки землі». Тобто християнське ставлення до довкілля – це щось набагато більше й серйозніше за простий тверезий розрахунок, який підказує, що винищене дерево вже ніколи не дасть плоду. Християнство – це релігія Любові, а любов не може бути обмеженою ставленням до людини, вона простягається на все Творіння. «Щогодинно приносить молитву за безмовних», - повчав ставленню до рослин і тварин святий Ісаак Сирін. При цьому варто нагадати, що богословське обґрунтування обов’язку християнина плекати Боже Творіння не просто глибоке й всебічне, але й кличе до дії, до очищення совісті й пам'яті, до самоорганізації й прориву з кола усталених мисленевих форм. Знаний теолог і філософ, директор Центру глобальної етики професор Леонард Швідлер вважає, що людству треба знов засвоїти єдність племінної свідомості – розглядати людство як єдине плем'я. Він пророкує, що свідомість ХХІ століття буде глобальною з двох точок зору. По-перше, з горизонтальної, тобто всі релігії і культури зійдуться на поверхні землі, у творчій зустрічі, продукуючи єдину колективну свідомість. По-друге, це буде вертикальна єдність, тобто культури й релігії мають заглибитися в землю, щоби забезпечити майбутній розвиток. Ця нова глобальна свідомість зобов’язана бути послідовно екологічною, якщо людство прагне вижити, підкреслює Швідлер.

До цього додамо, що у багатьох країнах зорганізовані церквами рухи за збереження лісів, рік, чистого повітря тощо виявлялися дуже дієвими, а демонстративні відмови священиків від надлишків споживання продуктів сучасної цивілізації справили-таки враження на громадську думку цього безмежно гріховного, але гідного спасіння світу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG