Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 01:07

Церква і права людини


Церква і права людини

Київ, 6 серпня 2002 - Співвідношення між релігією, зокрема християнською традицією і правами людини – питання, яке дотепер ще викликає палкі дискусії. Значущість і статус прав людини не є самоочевидними, якщо ми звернемося до різних релігійних традицій, надто – якщо буквально тлумачити їхні сакральні тексти. В Біблії слово “право” (“права”), наприклад, зустрічається лише 16 разів. У той час як слово заповідь (заповіді) – 141 раз. Бог, звертаючись до свого творіння, воліє наказувати, наставляти й карати за непослух радше, аніж говорити про права людини. Але водночас дуже важливо зазначити, що Святе Письмо наділяє правами “ображеного, невинного й нужденного” і карає за порушення прав тих, хто зловживає владою і багатством. Якщо політична думка може хизуватися етапами поглиблення розуміння прав людини, то християнство має поставити собі в заслугу одвічне усвідомлення цих прав.

Християнське розуміння прав людини – якщо визнати за можливе абстрагування від конфесійних відмінностей – ґрунтується на трьох фундаментальних засадах. Насамперед, кожна людська особа незалежно від статусу й роду активності, має трансцендентний вимір. Наділена гідністю згори, ця особа має коло прав, які виправдані й вкарбовані сакрально. По-друге, людина народжена вільною і покликана реалізувати себе як син або донька Господа. По-третє, людина є соціальною одиницею; вона створена для життя в гармонії з іншими особами в любові й справедливості. Ці три фундаментальні цінності – гідність, свобода та соціальність і складають підвалини розвитку прав людини в історичній земній перспективі.

Слід особливо наголосити: те, що людина має права тільки тому, що вона є людиною – не батьком чи матір’ю, не роботодавцем чи робітником, не громадянином навіть, а просто людиною – уже сама така постановка питання є революційною. Один Бог, який викликав до життя цілісне творіння і створив людину за своєю подобою – ось джерело розуміння природності й невідчуженості прав людини. Освячення натурального права Божим атрибутом, санкцією, яка виходить поза межі буденної марноти, робить це право непідсудним ані урядам, ані суспільству. Без релігійного духу, без трансцендентного виміру найдосконаліші правові документи стають папірцями, якими брутально нехтують. Цей дух проголошує, що людина наділена правами не від уряду, а до і поза всяких урядів – вона суверенна й автономна. І частиною цієї автономії цілком добровільно може поступитися перед урядом на певних умовах і для досягнення певних цілей.

Так, дійсно, церкви далеко не завжди були в авангарді боротьби за права людини. Але з іншого боку, саме Церковна Реформація стала одним з найбільших рухів за права людини. Лютер, Кальвін, Менно Сімонс почали свої виступи з вимог свободи – свободи індивідуальної совісті від клерикального контролю. Реформація як повстання проти релігійної несвободи і догматичної обов’язковості водночас несе в собі і концепт свободи совісті й розуміння цієї свободи як не тільки природного, але й політичного права.

Виступи на захист прав людини з боку церковних ієрархів сучасної України швидше виняток, аніж правило. Адже права людини не обмежуються релігійними правами і релігійними свободами. Ідеться про права на життя, на працю і гідний рівень життя, на освіту і соціальний захист, на участь у культурному житті. Зрештою - це право на мир, незабруднене повітря й воду, на розвиток і глобальну справедливість. Поки що ми чуємо про це з церковних кафедр дуже й дуже рідко. Але певний – саме “поки що”. Церква не зможе залишитися осторонь цих проблем, якщо вона усвідомлює себе непідвладною пекельній брамі, останнім прихистком і надією людини. Саме Церква здатна запропонувати гранично збалансоване розуміння людських прав, позбавлене як крайнього лібералізму, що приносить в жертву особі спільноту, так і граничного тоталітаризму, котрий розпинає особу на догоду колективу. І не тільки запропонувати, але й стати у перші шереги захисту цих прав.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG