Прага, 12 серпня 2002 - Ледве не кожного дня з Туркменістану, цієї середньоазійської країни, надходять якісь дивні повідомлення. Мимоволі згадуються, навіть, не брежнєвські, а сталінські часи. Що ж відбувається, насправді, в Туркменістані? З цього запитання до працівника туркменської служби радіо “Свобода” Худайберди Халлиєва наш колега Зиновій Фрис і розпочав своє міні-дослідження.
То що ж відбувається в Туркменістані взагалі і навколо його президента Сапармурата Ніязова, Туркменбаши, як усі його тепер величають, батька всіх туркменів?
Худайберди Халлиєв
Усе, що відбувається в Туркменістані, сприйняти розумом важко. Це якийсь повний абсурд, але треба подивитися на ситуацію в країні, можливо, дещо по-іншому. Туркменістан - це Туркменістан. Подивіться, скільки займають Каракуми - найбільша пустеля не лише в країні, а й в усій Середній Азії. В Туркменістані немає колективної організації, як у розвинутих країнах, практично, немає заводів, фабрик. Люди живуть дуже роздроблено. Якщо взяти до уваги відсутність незалежних газет, телебачення, а у багатьох місцях - відсутність елементарного радіо, то говорити про якусь єдину спільну громадську думку чи, навіть, її формування не доводиться. Звичайно, в Туркменістані - відвертий культ особи. Щоправда, там немає сталінської каторги, людей у фізичному сенсі не вбивають, в моральному ж - людей знищують, вбивають їхні душі, дух, пам’ять. А це, за релігійними поняттями, ще гірше ніж убивство фізичне. Свого часу Пол Пот винищив весь світ камбоджійської нації. Ніязов робить це хитріше чи, вибачте, культурніше. Іде, справді, духовне нищення. Навчання в середній школі триває 9 років, у вузі - 4, до того ж без вивчення іноземних мов. Туристів до країни особливо не пускають. В Туркменістані всі мають знати лише про Туркменбаши, про його досягнення, величні справи в ім’я, нібито, народу.
Зиновій Фрис
А тепер - невеличка ілюстрація до цього. Приміром, нещодавно в Ашхабаді відбулося засідання, в якому взяв участь сам Туркменбаши. Він любить слова похвали на свою адресу, а коли присутні на зборах устають і довго плещуть, він як це свого часу робив Сталін, каже:«Сідайте, сідайте!». Це означає, що тільки тепер люди можуть сісти, зрештою. Раніше ніхто й не посміє. Отож, на згадуваному зібранні виступав Муратберди Сопиєв, голова колгоспу, що носить його ж таки, Муратберди Сопиєва ім’я. Звертаючись до Туркменбаши, він, зокрема, сказав таке:«Працюйте спокійно, Ви наш довічний президент, і нехай вилізуть очі у того, кому заважають Ваші успіхи». Зал відреагував так, як це і належить - тривалими оплесками, що довго не змовкали. Туркменбаши пробував публіку заспокоїти, попросив сісти, сказавши при цьому:«То давайте послухаємо голову колгоспу до кінця - ми так його і не послухали!» Це, звісно, лише невеличкий штрих до сьогоднішнього життя в Туркменістані.
То що ж відбувається в Туркменістані взагалі і навколо його президента Сапармурата Ніязова, Туркменбаши, як усі його тепер величають, батька всіх туркменів?
Худайберди Халлиєв
Усе, що відбувається в Туркменістані, сприйняти розумом важко. Це якийсь повний абсурд, але треба подивитися на ситуацію в країні, можливо, дещо по-іншому. Туркменістан - це Туркменістан. Подивіться, скільки займають Каракуми - найбільша пустеля не лише в країні, а й в усій Середній Азії. В Туркменістані немає колективної організації, як у розвинутих країнах, практично, немає заводів, фабрик. Люди живуть дуже роздроблено. Якщо взяти до уваги відсутність незалежних газет, телебачення, а у багатьох місцях - відсутність елементарного радіо, то говорити про якусь єдину спільну громадську думку чи, навіть, її формування не доводиться. Звичайно, в Туркменістані - відвертий культ особи. Щоправда, там немає сталінської каторги, людей у фізичному сенсі не вбивають, в моральному ж - людей знищують, вбивають їхні душі, дух, пам’ять. А це, за релігійними поняттями, ще гірше ніж убивство фізичне. Свого часу Пол Пот винищив весь світ камбоджійської нації. Ніязов робить це хитріше чи, вибачте, культурніше. Іде, справді, духовне нищення. Навчання в середній школі триває 9 років, у вузі - 4, до того ж без вивчення іноземних мов. Туристів до країни особливо не пускають. В Туркменістані всі мають знати лише про Туркменбаши, про його досягнення, величні справи в ім’я, нібито, народу.
Зиновій Фрис
А тепер - невеличка ілюстрація до цього. Приміром, нещодавно в Ашхабаді відбулося засідання, в якому взяв участь сам Туркменбаши. Він любить слова похвали на свою адресу, а коли присутні на зборах устають і довго плещуть, він як це свого часу робив Сталін, каже:«Сідайте, сідайте!». Це означає, що тільки тепер люди можуть сісти, зрештою. Раніше ніхто й не посміє. Отож, на згадуваному зібранні виступав Муратберди Сопиєв, голова колгоспу, що носить його ж таки, Муратберди Сопиєва ім’я. Звертаючись до Туркменбаши, він, зокрема, сказав таке:«Працюйте спокійно, Ви наш довічний президент, і нехай вилізуть очі у того, кому заважають Ваші успіхи». Зал відреагував так, як це і належить - тривалими оплесками, що довго не змовкали. Туркменбаши пробував публіку заспокоїти, попросив сісти, сказавши при цьому:«То давайте послухаємо голову колгоспу до кінця - ми так його і не послухали!» Це, звісно, лише невеличкий штрих до сьогоднішнього життя в Туркменістані.
