Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 04:26

До поштової скриньки. Відповідь на лист Андрія


До поштової скриньки. Відповідь на лист Андрія

Схвилювали мене твої слова, дорогий Андрію!

Починаючи з 1992 року я кілька разів перебував в Україні. Втікаючи від мобілізації й маючи в руках лише дрібні гроші, в Будапешті я сів саме в поїзд до Львова, де в мене не було ні родичів, ані знайомих. Знав я лише одне: що мої предки 250 років тому покинули убоге Закарпаття шукаючи кращої долі.

Правду кажучи, перші враження були дуже прикрі: понурі люди, порожні крамниці... Проте, я був безмежно щасливим. Я дихав вільно. Не боявся йти вулицею й не здригався бачачи уніформу. Вночі не стукали на двері поліцейські кулаки.

Три роки тому, під час бомбардування, моя дочка, яка тоді була студентом четвертого курсу університету в Новому Саду, втекла з дому саме до України й розпочала студії української мови й літератури. Чому до України? Тому, що кров – не вода. Чимало її ровесників в минулому десятилітті виїхало із Сербії. Угорці селилися до Угорщини, словаки до Словаччини, хорвати до Хорватії. Серби – де-небудь, аби лише не жити в цій безперспективній країні.

Багатьом молодим не довелося ступити на важкі емігрантські шляхи. У Боснії й Герцеговині від кінця дев'ятнадцятого століття перебувало кілька тисяч наших земляків-галичан. Вони прибули на Балкани не за багатствами, а за шматком хліба. П'ятдесят двоє Твоїх ровесників загинуло у недавній війні. Їх ніхто не питав чи хочуть воювати. Їх примусово мобілізували й жертвували за безглузду ідею створення Великої Сербії.

У Хорватії на початку дев’яностих років перебувало приблизно вісім тисяч наших земляків. Наразі їх є на половину менше. Чому, питаєшся? Тому, що вони заважали сербським націоналістам. До села Міклошевці, що неподалік Вуковара, не повернулося 150 передвоєнних мешканців.

Наші предки, нагадаю ще раз, покинули рідній край втікаючи від голоду й злиднів. Здавалося, що тут знайшли обіцяну землю. Побудували собі церкви, школи. Та перспектива не лише в стандарті й грошах. Нас тут є щороку менше й боюся, що через кілька поколінь залишиться лише пам’ять про жменю закарпатців й галичан, яка щезла в чужому морі.

Скажу тобі правду, дорогий Андрію! Донедавна тут жилося краще ніж в Україні. Нині багато Твоїх ровесників міркують так само як Ти: завершити студії й виїхати де-небудь й робити що-небудь, аби лише не бачити несправедливості, міжнаціональної ненависті, корупції та свавілля новоспечених багатіїв. Чимало моїх друзів у минулому виїхало за кордон. Пишуть, що там багато краще. Усе-таки, скучають й мріють про повернення.

Не дорікаю тобі, юний друже, за безнадійність. Не маю цього права. Неспроможний навіть порадити Тебе. Скажу лише одне: коли мені й моїй сім’ї було найважче, серце чомусь тягнуло не на Захід, а на схід, за Карпати. Не бачу Україну в рожевому світлі. Проте, для мене, як і для Тебе, вона – одна і єдина на світі. Мачуха може бути і щирою і ніжною й щедрою. Рідна мати залишається матір’ю навіть у найглибшому відчаю. Подумай про це, Андрію!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG