Прага, 21 серпня 2002 - Швидко і без попередження, як це переважно бувало у всіх випадках виконання так званого інтернаціонального обов’язку, по суші й літаками ранком 21 серпня 68 року війська Варшавського пакту вторглись на чужу територію. Доблесні стражі миру й соціалізму не хотіли випустити зі своїх обіймів Чехословаччини - одного зі своїх дружніх партнерів. Тоді, вранці, ще не зайняте військом чеське радію передавало:
«Учора, 20 серпня об 11 годині вечора, збройні сили Радянського Союзу, Польської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Угорської Народної Республіки та Болгарської Народної Республіки перетнули державний кордон Чехословацької Соціалістичної Республіки. Це сталось без відома президента, Голови Національно Ради й прем’єра країни.»
Першими крокували нічною Прагою десантники. Радянський Посол Червоненко заявив тодішньому президентові Чехословаччини генералові Людвіку Свободі, що військо в країні вестиме бій з контрреволюцією. Одним із перших був арештований тодішній перший секретар чехословацької компартії Александр Дубчек – за спробу надати соціалізмові людське обличчя. Тієї ж ночі від куль так званих побратимів по соцтабору впали і перші цивільні жертви. Криваву ніч змінив кривавий ранок. Під гусениці танків лягали міста і села країни, вдень 21 серпня, всі стратегічні об’єкті були окуповані чужим військом, та все ж чеське радіо встигло передати:
«Дорогі слухачі, ми прощаємося з вами. Окупаційна армія займає місто. До побачення, та ми розлучаємося не надовго. Ми сподіваємось, що нам удасться відновити програми з якоїсь приватної студії. До скорого побачення, до по бачення.»
Сьогодні про роки окупації Чехословаччини відомо все чи майже все, поіменно названі всі загиблі, але й винні у зраді інтересів батьківщини. Чехи про цей час згадують із почуттям гіркоти і глибокої образи. Та своєї історії вони не забувають. Сьогодні британська газета «Файненшіал тамс» помістила статтю чеського Президента Вацлава Гавела, котра називається «Празькі уроки». Чеський Президент, порівнюючи драму нинішньої повені з подіями серпня 68, зокрема пише: «Я пам’ятаю атмосферу, що настала після окупації країни радянським військом у 68-ому. Час, коли наше суспільство зустрілось віч-на-віч з загрозою, став часом великого єднання й хоробрості. Сьогодні ми проходимо тим самим випробування ще раз». І справді, цими днями чехи часто повторюють: «Ми пережили війни, пережили радянську окупацію, переживемо і повені».
«Учора, 20 серпня об 11 годині вечора, збройні сили Радянського Союзу, Польської Народної Республіки, Німецької Демократичної Республіки, Угорської Народної Республіки та Болгарської Народної Республіки перетнули державний кордон Чехословацької Соціалістичної Республіки. Це сталось без відома президента, Голови Національно Ради й прем’єра країни.»
Першими крокували нічною Прагою десантники. Радянський Посол Червоненко заявив тодішньому президентові Чехословаччини генералові Людвіку Свободі, що військо в країні вестиме бій з контрреволюцією. Одним із перших був арештований тодішній перший секретар чехословацької компартії Александр Дубчек – за спробу надати соціалізмові людське обличчя. Тієї ж ночі від куль так званих побратимів по соцтабору впали і перші цивільні жертви. Криваву ніч змінив кривавий ранок. Під гусениці танків лягали міста і села країни, вдень 21 серпня, всі стратегічні об’єкті були окуповані чужим військом, та все ж чеське радіо встигло передати:
«Дорогі слухачі, ми прощаємося з вами. Окупаційна армія займає місто. До побачення, та ми розлучаємося не надовго. Ми сподіваємось, що нам удасться відновити програми з якоїсь приватної студії. До скорого побачення, до по бачення.»
Сьогодні про роки окупації Чехословаччини відомо все чи майже все, поіменно названі всі загиблі, але й винні у зраді інтересів батьківщини. Чехи про цей час згадують із почуттям гіркоти і глибокої образи. Та своєї історії вони не забувають. Сьогодні британська газета «Файненшіал тамс» помістила статтю чеського Президента Вацлава Гавела, котра називається «Празькі уроки». Чеський Президент, порівнюючи драму нинішньої повені з подіями серпня 68, зокрема пише: «Я пам’ятаю атмосферу, що настала після окупації країни радянським військом у 68-ому. Час, коли наше суспільство зустрілось віч-на-віч з загрозою, став часом великого єднання й хоробрості. Сьогодні ми проходимо тим самим випробування ще раз». І справді, цими днями чехи часто повторюють: «Ми пережили війни, пережили радянську окупацію, переживемо і повені».
