Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:32

Левкові Лук’яненку - правозахисникові, довголітньому політв’язню, народному депутату України – 75 років


Левкові Лук’яненку - правозахисникові, довголітньому політв’язню, народному депутату України – 75 років

Прага-Київ, 20 серпня 2002

Василь Зілгалов

Пане Левко, я все ж таки повертаюся до нашої зустрічі років 10 тому. Якщо я не помиляюся, це 1992 рік на Закарпатті, в Міжгір’ї ми з Вами розмовляли й ішлося про те, що очікувати в найближчі роки української незалежності: чи вона стане справжньою незалежністю, чи більшість народу усвідомить те, що він має державу? Ви сказали тоді, що, навряд чи, можна плекати якісь великі ілюзії на сьогодні, бо ейфорія пройде, а потрібно буде будувати державу. І державу, по справжньому можна буде будувати й розвивати лише тоді, коли виростуть нові покоління. Тобто, справжнє здійснення мрій про суверенітет, про незалежність може прийти лише через років 20-25, коли з’являться нові покоління. Як Ви сьогодні, вже з висоти 11 років незалежності оцінюєте оті свої слова?

Левко Лук’яненко

Ті слова виходили з наукового підходу до розвитку історії. Я думаю, вони недалекі від істини. Але завжди у політика є бажання зробити швидше, досягнути більшого. Ось минає 11 рік і ми бачимо, що за цей період українська нація пройшла велику школу, але все таки недостатню для того, щоб стати активним будівничим нашої держави. За ці 11 років відкритості країну заповнюють товари з інших держав, українці виїжджають за кордон... Українська нація пройшла страшенно великі уроки і зараз уже набагато більше розуміє і світ і самих себе, і ставлення світу до України, і що таке незалежна Україна.

Але свідомість формується від знань. Оцих знань через відкритість України, її кордонів Україна здобула дуже багато, але недостатньо для того, щоб подолати дві хиби, з якими ми вийшли з під колоніальної й комуністичної диктатури. Комуністична диктатура привчала нас до пасивності, вона вбивала національну свідомість. Оце якраз дві ті вади, які ми мало ще подолали. Для того, щоб їх подолати необхідно, справді ще 10, і я не знаю ще скільки років. Тому, очевидно, що та цифра 25 років, яку я тоді сказав виходила з такого більш наукового аналізу.

Я коли сказав цю цифру, я згадував єврейську історію й Мойсея, який вивів ізраїльський народ із єгипетської неволі, то він водив їх по пустелі 40 років. Я, називаючи цифру 25, дав менше, ніж ізраїльтян водив Мойсей, тому, що ми живемо у час індустріалізації, техніки, великого розвитку засобів масової інформації, комунікацій і т.д. Світ став швидше рухатися і, я думаю, свідомість людей буде мінятися швидше.

Таким чином, українській нації для того, щоб стати справді господарем на своїй землі, відчути кожному відповідальність за те, що відбувається в Україні треба буде не 40 років, а, можливо, 25.

Василь Зілгалов

Ви на самому початку боротьби за створення суверенної держави були більше прихильником партійного підходу. Ви стояли біля витоків створення Республіканської партії. На початку 90-х років дуже багато людей вірили в те, що якась партія відіграє важливу роль. Як Ви вважаєте, тоді дійсно треба було з такої силової точки зору, партійної точки зору повернути розвиток подій, в якійсь мірі, в насильницьке русло, бо людей насильницьки привели до цього комуністичного ладу і їх потрібно було насильницьки, скоренько звідти вивести? Але це не вдалося. І ось сьогодні, мабуть, розчарування в ролі партії? Як Ви вважаєте?

Левко Лук’яненко

Я з Вами згідний, що можна було б таким адміністративним методом, тобто, по суті, адміністративним насильством, розв’язати масу національних проблем. Але це можна було зробити у той спосіб, якби, скажімо, націоналіст, став президентом. Тоді він би міг, використовуючи пасивність населення, його звичку до слухняності перед державою, він міг би за два місяці, наприклад, приватизувати весь житловий фонд. Люди не встигли оглянутися, як вони стали власниками квартир. А це означає, що держава не витрачала б кошти на квартири і це означає, що коли необхідний ремонт квартири, то людина не писала б заяву до ЖЕКу, щоб прислали людей для ремонту, а сама б шукала молоток та цвях та сама б ремонтувала. Не одна держава у світі не спроможна утримувати житловий фонд. А в Радянському Союзі так було, і Україна успадкувала цю величезну проблему.

Але це можливо було б (приватизувати весь житловий фонд) за двох умов: або до влади прийшла націоналістична партія, патріотична партія, або б націоналіст став президентом на чолі з комуністичною системою. І той, і той варіант виявився неможливим. Таким чином, оцей швидкий спосіб не був використаний і не був використаний закономірно.

До влади прийшов президент, комуніст Кравчук. Він опирався на комуністів і на комуністичні структури. Ми, і Чорновіл і я, висунули свої кандидатури на посаду президента, але ні Чорновіл, ні я не могли перемогти. Власне, я і балотувався не стільки для того, щоб стати президентом, скільки для того, щоб використати статус кандидата для агітації людей за незалежну Україну. Усі ми кандидати разом набрали одну третину голосів, дві третіх набрав Кравчук. Тобто свідомість суспільства була в такому стані, що воно не могло обрати президентом іншу людину, як лише комуніста. От у цьому є закономірність. А комуніст не міг вдатися до тих методів приватизації, які я, скажімо, у своїх думках давним давно розробляв і які можна було застосувати. Отаким адміністративним методом приватизувати усі автоколони і роздати автомобілі шоферам, які їздили на тих автомобілях. Приватизувати житловий фонд і це було б знято з плечей держави. І маса інших проблем. Але це міг зробити я, чи інший, який думав давним давно в концтаборах, впродовж десятків років над проблемами оцими. Кравчук не міг про це думати, бо мислення його було інше, і тому він на це не пішов.

Василь Зілгалов

Сьогодні дуже глибоке розчарування у ролі партії спостерігається в суспільстві?

Левко Лук’яненко

Розчарування у партіях було у 1991- 1992 роках. Тоді розчарування було яке? Той, хто був у Комуністичній партії, він каже:«Все, досить із мене. Я в одній (партії) був і більше ніколи ні в яку партію не піду». І це від колишніх комуністів переходило такими хвилями в інше середовище. Серед людей була така якась алергія до політичних партій.

Ці вибори 31 березня засвідчили поворот від того до нового ставлення до політичних партій. Зараз балотувалися на вибори люди, і незалежні від партій, і залежні, тобто ті, які були висунуті від політичних партій і блоків. Виборці явно віддавали перевагу кандидатам від політичних партій і блоків. Отже, це є поворот від негативного до позитивного ставлення до політичних партій.

Зрештою, за ці 11 років наші громадяни починають добре розуміти, що, скажімо, у ХYII-ХYIII столітті владу формували королі, імператори. Але вже 200 років, як владу формують політичні партії. Ті процеси, які були далекі, наблизилися до нас. І ми розуміємо, що владу формують політичні партії. Партії є школи державних діячів. Сучасні президенти в Європі - колишні лідери політичних партій. Наші громадяни починають це розуміти.

5 квітня минулого року був виданий Закон про політичні партії в Україні. Він є юридичний батіг, який розжене 135 політичних партій, які зараз у нас є, у меншу кількість. Отой закон починає еволюцію, чи реформування нашої політичної системи у бік нормальної, скажімо, французької політичної системи, коли із 135 стане, може, 4-5 партій. Це наші люди починають розуміти.

Може, ми ще не є в середині цього процесу, може, ми ще на початку, але, в цілому, це те, що чекає нас завтра. Я надіюсь, що ця еволюція відбудеться.. Значний крок буде під час президентських виборів, а в 2006 році у час виборів до парламенту, я думаю, що ця система вже повністю працюватиме і тоді буде сформований перший патріотичний парламент. До теперішнього часу Україна не мала патріотичного парламенту.

Василь Зілгалов

Пане Лук’яненко, яка сьогодні ситуація політична? Дехто сьогодні, відзначаючи 11 річницю ГКЧП - ДКНС, його українська абревіатура, каже, що, фактично, «гекачепісти» сьогодні правлять Україною. Як ніде на пострадянських теренах багато їх при владі і вони ні в якому разі не віддадуть владу так просто.

Левко Лук’яненко

Владу, кажуть, міняють трьома способами: або зброєю, або заколотом, або виборами. Заколот не вийде, зброєю ми не хочемо, отже, залишається міняти владу виборами. Я думаю, що цей процес буде відбуватися. Те, що у колишньому радянському, чи соціалістичному політичному просторі відбувся ніби такий поворот влади в руки колишньої партноменклатури, чекістів і агентури то є закономірності загальні. Загальними закономірностями є що? Від соціалістичної економіки ми рухаємося до ринкової економіки. Це економічний базис. Це надзвичайно важлива річ. Оця система економічних відносин, свобода ринкових відносин, ринок, він міняє усі підходи.

І якщо сьогодні, справді, комуністи десь ще знаходяться при владі, не прямо комуністи, а колишні чекісти, то вони самі міняються. Їхній світогляд міняється. І зараз мало людей, які хотіли би повернути минуле. Але є відкриті і закриті середовища в колишніх комуністів, чекістів, розвідників, які і зараз дуже серйозно впливають на політичні процеси, і вони не хочуть втратити цей вплив у майбутньому. Через те, що основу наших історичних змін становлять оті економічні зміни і, зрештою, загальна демократизація, яка є загальносвітовим процесом, ці два чинники з неминучістю ведуть еволюцію нашої системи в сторону більшої демократизації і в бік очищення органів влади від колишніх людей. Хочу сказати про дуже приємний факт. У виборах, які відбулися 31 березня замінено надзвичайно багато голів сільрад, голів районів. Я кількість не знаю, але виборці у багатьох селах замінили голів. Наприклад, у моєму рідному селі на Чернігівщині, у Хріпівці, обрали нового голову сільради. Таких випадків дуже багато і люди задоволені, що вони обрали нову людину. Цей процес змін неминучий, і він буде вести до покращення влади в Україні.

Василь Зілгалов

Умовно я би поділив Ваше життя на 3 етапи. 1 етап - Ваша боротьба в підпіллі, в таборах, 2 етап - Ваша партійна діяльність на початку незалежності України і 3 етап - після Вашої дипломатичної роботи. Який етап у Вашому житті Ви вважаєте найважливішим, чи, може, всі етапи важливі для Вас в однаковій мірі? Як Ви оцінюєте свою діяльність, свої життєві дороги?

Левко Лук’яненко

Найважливішим етапом у моїй діяльності є, безперечно, ота боротьба в умовах російської імперії - проти імперії. Основна моя місія для чого я прийшов у цей світ, є в тому, щоб проголосити Україну незалежною державою. Кульмінаційним пунктом у моїй політичній біографії є 24 серпня 1991-го року. Думаю, що на тому можна було б поставити крапку, взагалі, зійти з політичної арени і сказати:«Я зробив усе, щоб Україну проголосити незалежною державою!» Але Господь Бог милостивий дав мені здоров’я продовжити боротьбу. Отже все, що я після 24 серпня роблю, це ніби додаток до мого життя. Хтось каже, що це компенсація за ті тюрми й концтабори, де я був у дуже важких умовах. Зараз я маю можливість жити в кращих умовах і впливати, може в невеличкій мірі, на той процес будівництва в державі, який відбувається зараз.

Василь Зілгалов

Вас тоді засудили до смертної кари. Що Ви тоді відчували, що приходить кінець чи що вдасться уникнути того присуду радянської системи?

Левко Лук’яненко

Львівський обласний суд, який судив нашу групу з 7 осіб, одного мене присудив до розстрілу як організатора й автора програми. Кандибі дали 15 років, він був другий по справі. Коли мене присудили до розстрілу, то було шкода, що життя може обірватися і шкода, що так рано. Я склав так багато планів і хотів так багато зробити. Отой був жаль. Я пам’ятав історію і знав, що не кожен солдат доходить до фронту - багатьох убивають при підході до фронту. Але ця смерть також потрібна для війни. І тому, навіть, якби мене вбили тоді, на самому початку, то що ж ... Я вважав своєю місією взяти прапор боротьби за волю України з рук ОУН УПА і пронести стільки, скільки дасть мені Господь Бог. Я взяв цей прапор. Якби я загинув у 1961-му році, то проніс би його дуже коротесенький час і це шкода. Тоді було в мене таке почуття. Але я знав тоді, що я є продовжувач боротьби ОУН УПА за волю України.

Василь Зілгалов

Пане Лук’яненко, я думаю, що Вам дасть Бог можливість ще побачити здійснення того прогнозу, який Ви давали в Міжгір’ї і бути свідком реабілітації ОУН УПА - вояків, діячів Національно-визвольного руху, які були в таборах за період радянської системи. Як Ви вважаєте?

Левко Лук’яненко

Зараз оця Верховна Рада має менше комуністів. І, я думаю, нам удасться провести закон, яким ОУН УПА будуть визнані воюючою стороною. Я буду домагатися, щоб вояки УПА і повстанці одержали нормальні пенсії, принаймні, такі, які одержують совєтські воїни. Думаю, на все це вони підуть. Але виникає інший страх. Під жовто-блакитним прапором і тризубом дехто хоче створити таку Україну, щоб вона була російськомовна, щоб ми не дуже відроджували нашу культуру. Отакий гібрид між колишньою радянською Україною і тим ідеалом, який ми носили в голові. Отже завдання патріотичних сил у тому, щоб ідеал будівництва справжньої України, відродження української мови, культури, традицій не загубився, не зник, щоб він залишався ідеалом і світив як зоря тим, хто хотів і мріяв про справжню Україну. Зараз є великі сили, які намагаються трансформувати сучасну Україну у варіант чогось проміжного - між колишньою радянською Україною і чимось сьогоднішнім.

Василь Зілгалов

Ви, взагалі, традиціоналіст і багато згадувати і про своїх батьків і про родину. Що головне у Вашому житті, може, переданого батьками чи виробленого Вашим життям? Який головний девіз Вашого життя?

Левко Лук’яненко

З усіх геометричних фігур мені найбільше подобається стріла. Мені найбільше подобається цілеспрямований характер. Я думаю, що я іду таким шляхом, як ота стріла, поставив собі мету і йдеш до неї усе життя. Це означає вміння пожертвувати багатьма речами, які спокушують людину, кличуть до себе. Мусиш находити в собі волю, щоби відмовитися від багатьох речей і прямувати напрямком, який узяв зразу. І ось ця цілеспрямованість і є моїм ідеалом.

Василь Зілгалов

Яка найулюбленіша пісня Вам найбільше в житті допомагала?

Левко Лук’яненко

В різний час я любив різні пісні. Але від моєї матері я почув багато пісень, у тому числі й гімн «Ще не вмерла Україна». Коли я служив в армії багато історичних українських пісень ми співали, і я їх любив. Пізніше моєю улюбленою піснею стала «Я сьогодні щось дуже сумую, про козацьку я долю згадав..» То дуже гарна пісня. А в таборах часто співали «Ревуть, стогнуть горе-хвилі в синесенькім морі, плачуть, тужать козаченьки в турецькій неволі..» Ця пісня надзвичайно сильна, і я також її люблю.

Василь Зілгалов

Я Вам дуже дякую за розмову і сподіваюся, що ми з Вами ще не раз зустрінемося в ефірі радіо Свобода. Може ми зберемо Ваших друзів і заспіваємо разом.

Левко Лук’яненко

Був би дуже радий. Ідучи до 11-ї річниці незалежності, Україна тим самим зробила величезний історичний крок. Ми збудували наш національний дім, тепер треба навести в ньому лад. Це завдання, яке називається соціальною революцією. Необхідно замінити владу. Нова патріотична влада буде будувати нову Україну. Досі всі Верховні Ради були непатріотичні, досі влада руйнувала Україну. Я сподіваюся, що до 2006-го року такі зміни відбудуться, і ми матимемо новий період у нашій історії. То буде Українська Ера або Український Час.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG