Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 09:04

Розшифровка програми «Демократія і держава» за 26 серпня 2002


Розшифровка програми «Демократія і держава» за 26 серпня 2002

Прага, 26 серпня 2002 - В прямому ефірі української програми «Радіо Свобода» ми розпочинаємо передачу «Демократія й держава». Вітаємо усіх, хто нас слухає.

Важливою подією політичного життя України стала зустріч минулої п’ятниці лідерів «парламентської четвірки» Юлії Тимошенко, Олександра Мороза, Петра Симоненка та Віктора Ющенка. На думку спостерігачів, головним підсумком зустрічі можна вважати те, що у ній узяв участь лідер «Нашої України» Віктор Ющенко. Що крім звернення президента до народу, іншою важливою подією політичного життя України стала зустріч лідерів так званої “парламентської четвірки” Юлії Тимошенко, Олександра Мороза, Петра Симоненка й Віктора Ющенка. Головним підсумком зустрічі можна вважати те, що у ній узяв участь лідер “Нашої України” Віктор Ющенко. Що ж обговорювали лідери опозиції? Про це наш київський кореспондент Віктор Міняйло.

Віктор Міняйло

Зустріч відбувалася в суворо засекреченому приміщенні і без участі преси. За підсумками переговорів не було підписано жодного документа, за винятком прес-релізу.

Так у повідомленні прес-служби блоку “Наша Україна” сказано, що Віктор Ющенко на засіданні висловив впевненість у необхідності брати участь в осінніх акціях протесту, однак зауважив не робити їх самоціллю. Цитую “Нам потрібно брати участь в осінній акції протесту, але нам потрібно шукати правильні форми. Мене турбує глибина, повнота та масштабність, динаміка цієї акції і цілі”, - заявив Віктор Ющенко.

Детальніше про засоби й форми акції протесту члени “Нашої України” говорили на засідання політради блоку, перший етап якого відбувся минулої неділі. Серед іншого, було запропоновано розширити коаліцію опозиційних сил, а дехто з “наших українців” висловив сумнів у щирості звернення президента до народу України.

Політрада “Нашої України” ухвалила рішення підготувати спільну заяву партій, які входять до складу блоку й звернення до демократичних сил.

Остаточно “наші українці” мають визначитися 27 серпня, коли відбудеться другий етап політради, яка має надати Вікторові Ющенку повноваження ухвалювати рішення на переговорах четвірки. Три інші учасники переговорів такі повноваження вже мають.

Людмила Литовченко

Наступна зустріч опозиційної четвірки запланована на 27 серпня. І як зазначив в інтерв’ю «Радіо Свобода» лідер українських соціалістів Олександр Мороз, під час цієї зустрічі чотири політичні сили продовжуватимуть вести переговори щодо форми й масштабів участі в осінніх акціях. Цього ж тижня політрада «Нашої України» має визначитися з кількістю учасників в акціях.

Про те, чи буде опозиційна четвірка враховувати звернення президента України до народу в День Незалежності, і чи будуть змінюватися у цьому зв’язку плани опозиції, наша кореспондентка Марина Пирожук розмовляє з лідером Соціалістичної партії України Олександром Морозом. Олександр Мороз

Під час цієї зустрічі ми мали на увазі, що президент буде звертатися до народу й уявляли, про що він може сказати, розуміючи, що це буде спроба випустити пар із намірів опозиції і далі у нові словесні форми облаштовувати попередні наміри щодо узурпації влади. Насправді, так воно і вийшло, і з цього приводу, очевидно, ми повинні з’ясувати наші спільні підходи, оскільки у заяві чи у зверненні президента ми не бачимо його бажання, справді, змінювати систему влади, вводити парламентсько-президентську форму правління і так далі.

Марина Пирожук

Чи була узгодженість у позиціях лідерів четвірки?

Олександр Мороз

Так, навіть, таке повідомлення ми підписали спільно. Хоча я розумію, що складно Ющенку в цьому відношенні, оскільки йдеться про дуже різнобарвну політичну палітру його прибічників. Він знав, на що йшов під час виборів.

Марина Пирожук

А чи не буде корегуватися заява четвірки після виступу президента України в День незалежності?

Олександр Мороз

Я можу висловлювати тут тільки свою позицію. На мій погляд, нічого нового президент не сказав. Він повторив ті речі, які опозиція і наша партія, зокрема, відстоює багато років. Але чи має він намір робити те, про що говорить? Я дуже сумніваюся, оскільки у натяках і пропозиціях президента, котрі він висловив, нічого не йдеться про бажання до того вдаватися, тим паче, що все це зроблено ніби то на перспективу - будуть створені робочі групи, проводитися консультації, вноситись якісь зміни, коаліційний уряд формуватиметься його ж залежною більшістю. Але радикальні, тобто інші зміни - зміни системи влади відбудуться десь потім уже, після того часу, коли він ні за що не відповідатиме. Думаю, що позиція у нас повинна залишатися незмінною.

Людмила Литовченко

Президент України Леонід Кучма переконаний, що для подальшого розвитку, українська держава потребує переходу до іншої політичної системи – парламентсько-президентської республіки. Про це він заявив, виступаючи із телевізійним звернення до українського народу з нагоди 11-ї річниці незалежності держави. Леонід Кучма повідомив, що він вже доручив створити робочу групу з розробки проекту політичної реформи і закликав всі політичні сили, у тому числі й опозиційні, включитися в цей процес. Детальніше – від мого київського колеги Сергія Руденка.

Сергій Руденко

Заява Леоніда Кучми про необхідність реформування політичної системи України пролунала на тлі розкручування підконтрольними президентському оточенню засобах масової інформації дискусії про переваги парламентсько-президентської над президентсько-парламентською республікою.

Ця тема упродовж останнього року активно обговорювалася й опозицією. Зокрема, прихильниками парламентсько-президентської форми правління зарекомендували себе лідер соцпартії Олександр Мороз і представники фракції “Наша Україна”. Навесні цього року соратники Віктора Ющенка навіть пропонували іншим парламентським силам укласти угоду про спільні дії, якою, серед іншого, передбачалося і проведення політичної реформи, зокрема у частині обмеження президентських повноважень і розширення повноважень Верховної Ради. Сам Леонід Кучма погоджується, що нинішня система влади, справді, не є найбільш ефективною.

Леонід Кучма

Склалося так, що Україна сформувалася як президентсько-парламентська республіка з усіма перевагами та вадами цієї системи. Мабуть, іншого шляху у нас не було. За умов відсутності демократичних традицій, при слабких політичних партіях президент мусив брати на себе відповідальність за ухвалення важливих рішень, у тому числі, насамперед, в питаннях економіки. Але я переконаний, для дальшого розвитку країна переходу до іншої політичної системи - парламентсько-президентської республіки.

Сергій Руденко

Як каже президент, Україні не варто винаходити якийсь свій, український велосипед, оскільки механізм створення парламентсько-президентської моделі держави давно існує у світі. За його словами, одним із кроків у напрямку політичних реформ мають стати зміни у виборчому законодавстві, які відповідатимуть потребам парламентсько-президентської системи. Тобто йдеться про проведення виборів до Верховної Ради за пропорційною системою, проти якої президент виступав ще минулого року. Леонід Кучма вважає, що Верховна Рада має утворити парламентську більшість вже тепер.

Леонід Кучма

Я вважаю, що така більшість має вже найближчим часом сформувати уряд. Хай цей уряд разом із більшістю реалізує свою економічну політику і несе відповідальність за цю політику перед народом. Безумовно, ця практика має бути закріплена конституційно. Роботу над відповідними змінами Конституції треба розпочинати якнайшвидше.

Сергій Руденко

Крім того, Леонід Кучма заявив також, що наступні вибори глави держави відбудуться у визначений термін – тобто восени 2004 року і він за те, щоб в Україні була проведена адміністративно-територіальна реформа, метою якої має стати посилення місцевого самоврядування.

Лідери опозиційних сил – Віктор Ющенко й Петро Симоненко досить скептично оцінили президентські ініціативи, називаючи їх популістськими. Щоправда, голова парламентського комітету з питань правової політики, член фракції Юлії Тимошенко Василь Онопенко позитивно оцінює запропоновану Леонідом Кучмою ідею перетворення української держави із президентсько-парламентської у парламентсько-президентську республіку, хоча і сумнівається у швидкій її реалізацію

Василь Онопенко

Я не раз говорив якраз про це і це в програмі української Соціал-демократичної партії відображено. Інша справа як це буде реалізовуватися, тому що дуже часто у нас слова розходяться з ділом. Якщо це дійсно буде реалізовано в такому класичному стилі. Але тут треба думати не тільки, скажімо, щоб парламент формував уряд. Нам потрібно думати і про адміністративну реформу. Мені здається, що на це підуть роки.

Сергій Руденко

Лідер партії “Вперед, Україно!”, народний депутат Віктор Мусіяка називає розумним ходом ініціативу президента Леоніда Кучми щодо перетворення України на парламентсько-президентську республіку. Відтепер, за його словами, ігрова ініціатива перейшла від опозиції до глави держави

Віктор Мусіяка

Він запропонував цим займатися, бо всі ж політичні сили це продукували і треба цим займатися. Я думаю, що це намагання трішечки збити якимось чином гостроту всіх цих можливих подій. Але я не хотів би пов’язувати, скажімо, із чисто політичними справами.

Для мене важливим є те, що стало можливим займатися реконструкцією влади і це абсолютно можливо.

Сергій Руденко

З ним погоджується і головний редактор журналу “Політична думка” Олександр Дергачов, який називає тактичним, хоча і вимушеним кроком нинішні ініціативи Леоніда Кучми. За його словами, президент дав шанс усім політичним силам змінити ситуацію у державі

Олександр Дергачов

Навряд чи більшість українського суспільства сприйме це, дійсно, як щире бажання змінити політичну ситуацію в країні. Проте, водночас, президент дає непогані шанси дійсним прихильникам демократичного розвитку скористатися ситуацією і в парламентській діяльності, і законодавчій, перед усім, багато що змінити на краще і вирішити проблеми, які обговорювалися під час останніх виборів.

Людмила Литовченко

Одинадцята річниця незалежності, але не суверенності України, породила кілька нових досить інтригуючих гасел. «Україна у нас одна...»,- сказав президент у зверненні до народу 24 серпня. Також у багатьох викликає велику політичну підозру таке, нібито нове, гасло Леоніда Кучми: «Вперед до парламентсько-президентської республіки!». Але про все по порядку. Слово Василеві Зілгалову.

Василь Зілгалов

Суверенітет держави, як відомо, за класичними канонами означає повну незалежність, як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. У зовнішній політиці Києва ні незалежності, як вважають спостерігачі, ні послідовності на дванадцятому році, так званого суверенітету немає. Справжнє кордоння України ще лише може наступити у кінці цього року, якщо звичайно Росія побажає. А який же суверенітет без кордонів із Москвою упродовж понад – тисячі кілометрів? Ну і метання між Європейським союзом і НАТО з одного боку і Євро-Азійським співтовариством та Москвою – із другого? Хто ж назве це суверенною та послідовною політикою?

А що стосується політики внутрішньої, то тут узагалі важко щось демократичне сказати. Наприклад, президент Леонід Кучма донедавна був твердим прихильником імплементації наслідків сумнівного квітневого 2000 року українського референдуму, а нині раптом круто повертає на 180 градусів і каже – хай живе парламентсько-президентська республіка і давайте міняти закони у цій бік. А як же ж усенародне волевиявлення щодо зміцнення президентської вертикалі?

Виглядає це нове політичне гасло Леоніда Кучми дуже підозрілим. Насамперед, як де –хто з політиків у Києві вже встиг зауважити, глава держави і його оточення розробили нібито хитромудрий план ослаблення політичних позицій харизматичних політиків типу Ющенка й Тимошенко, котрі всі свої сили до сьогодні направляли на захоплення президентської бази. Нове гасло Леоніда Кучми вибиває найсильнішу стратегічну зброю з рук опозиції – гасло «Україна без Кучми» у такій площині втрачатиме свою гостроту. А там й легше буде пережити 2004 рік, ну а до 2006 року, до нових парламентських виборів, враховуючи нинішні кульбіти влади у Верховній Раді, нинішнім володарям держави буде час підготуватися. Як казав Макіавеллі, у політиці – головне виграти час, а все інше справа грошей і мудрої тактики.

І нарешті до гасла «Україна у нас одна...», яке виголосив у суботу увечері президент Леонід Кучма. Це гасло вже давно існує і у нього є продовження - «а якщо дві, то тоді ми вибираємо другу»... І президентське напів-гасло та й його друга частина, мабуть, не зовсім реальні щодо нинішньої політичної ситуації... Бо , як виглядає, Україн, як мінімум, п’ять –одна у президента, друга у опозиції, третя - у західняків, четверта – у східняків, а п’ята – в олігархів. У цьому найбільша трагедія – коли кожен бачить лише свою, вузьку, Україну. А хто у цьому винен? Найбільше, мабуть, той, хто відкрито сказав про свою частку першим.

Людмила Литовченко

Цими днями, коли минає 11-та річниця незалежності України, ми знайомимо Вас, шановні слухачі, із думками пересічних українців про 11 років їхнього життя в незалежній державі.

Відновлення незалежності України стало можливим завдяки союзу компартійної номенклатури, галицьких та наддніпрянських інтелектуалів і шахтарського руху Донбасу. Але ця спілка виявилася нетривалою і саме тому Україна досі залишається пострадянською, - так вважає професор, доктор історичних наук, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету Ярослав Грицак.

Ярослав Грицак

Після 91-го року союз, який уклався між 3-ма Українами – Україною пострадянською – в особі номенклатури, Україною інтелектуальною - в особі київських і львівських інтелектуалів і Україною традиційно східняцькою - в особі донбаських шахтарів, розпався. І, власне, у відсутності цього синтезу, компромісу між 3-ма складовими частинами і полягає велика проблема сучасної України. Ми маємо Україну об’єднану тільки на рівні цієї постсовєтської номенклатури, яка, як сказав один львівський публіцист, за самостійну Україну кому хоче «пасть порвьот». Зараз найбільш слабке місце опозиції те, що Україна інтелігентсько-галицько-київська не може знайти спільної мови з Україною східняцько-донбасько-шахтарською за зразком, як це робилося, скажімо, у Польщі під час подій солідарності 81-го року. Поки такого союзу не буде, наша пост радянська Україна буде залишатися ще довго Україною дуже радянською, за схемою Шелеста.

Людмила Литовченко

Микола, прізвища його ми не називаємо, працює начальником на одній із шахт Донецька. На цій шахті зараз своєчасно платять зарплату, але її розмір навіть йому, не рядовому шахтарю, не дозволив вивезти родину на відпочинок. Микола вважає, що український уряд навмисне закриває українські шахти на вимогу МВФ, щоб перетворити України з енергетично незалежної держави на ринок для польського та німецького вугілля. Наш донецький кореспондент Сергій Гармаш запитав у Миколи, із яким настроєм він зустрічає свято Незалежності України. Ось його відповідь.

Микола

Ой, яке тут свято. Не знаю як хто, а гірникам приводів відчувати свято, мабуть, нема. Ви подивіться, що відбувається останнім часом узагалі у вугільній промисловості і, зокрема, на Донецьких шахтах: аварії, пожежі, нещасні випадки і майже завжди це пов’язано зі смертю людей.

Мені особисто зараз не до незалежності. Те, що держава незалежна, то мабуть добре. Але добре було б, як на мене, якби внаслідок цієї незалежності влада була б такою, щоб на людей не падали літаки, а шахтарі не гинули в пожежах.

Сергій Гармаш

Як Ви ставитеся до висловлювання президента про те, що «нам вугілля не потрібне такою ціною»?

Микола

Президент, мабуть, правий. Дійсно, вугілля такою ціною нам не потрібно. Але ж треба казати і якою ціною вугілля нам потрібне. Досі шахтарям не дають тих грошей, що вони заробили. То нехай президент скаже, яка ціна у нашого українського вугілля?

Сергій Гармаш

Яка альтернатива є зараз, якщо шахту завтра закриють, куди Ви підете?

Микола

Та майже ніякої альтернативи не має, бо уявити себе в будь- якій іншій професії я зараз не можу, того не дозволяє і фах і сімейні обставини. Не знаю. Тяжко відповісти, що буде, якщо шахта закриється. Мабуть, нічого не буде певний час.

Сергій Гармаш

Ви зараз упевнені у завтрашньому дні?

Микола

Ні, не впевнений. Ніяк не впевнений у завтрашньому дні, бо не знаю, що він принесе, чи буде у нас елементарна заробітна плата, чи буде працювати шахта, чи не буде на ній аварій, чи якихось нещасних випадків? Не знаю. Тяжко відповісти.

Людмила Литовченко

Український селянин після голодоморів, багатьох років терору і насильства, визиску й безправ’я, поволі спинається на ноги. Перш за все тому, щоб страхіття минулого більше не повторилися, бо бути господарем на своїй землі закладено селянину природою. Наш колега Микола Закалюжний розповідає про одного з таких селян, про фермера Анатолія Старунського.

Микола Закалюжний

Доля Анатолія Старунського схожа до долі багатьох його ровесників, селянських дітей. Він з дитинства відчув, що таке праця, і що таке хліб насущний.

Загострене почуття справедливості, кинуло Анатолія Старунського як і сотні тисяч громадян України у вир боротьби за національну незалежність. Чому українського селянина ошукують? Чому селяни не можуть себе захистити? Відповіддю на ці та інші запитання стала створена з ініціативи Анатолія Асоціація фермерів.

Анатолій Старунський

Два роки воювали за те, щоб ми мали право, маючи такий закон, який був ухвалений у 1991 році, ще воювали за те, щоб у нас у приміському районі людям почали видавати відповідно до цього закону землю. Для цього ми створили районну Асоціацію фермерів, не будучи ще фермерами, ми вже створили районну Асоціацію фермерів, яка дала можливість нам вибороти право замінити на той час представника президента, ну, не на дуже кращого, але на той час, більшого прагматика Пилипка. Такий був голова нашої райдержадміністрації, який зразу ж змушений був поставити питання про те, щоб нам безземельним фермерам, членам асоціації надали земельні наділи.

Микола Закалюжний

Багато-хто, очікуючи на швидкі зміни на краще, розчарувався в Незалежності. Анатолій до таких не належить. Він сам працює від зорі до зорі, та й інших селян заохочує ставати фермерами. Саме незалежні господарники, на його думку, є надійною основою української державності.

Анатолій Старунський

Ми маємо зараз 1800 фермерів на Київщині. Крім того, зараз фермерська сім’я поповнюється. Багато фермерів стають із тих селян, які отримують земельні паї. Досить багато таких у Києво-Святошинському районі, є зараз фермери у Згурівському, Васильківському районі. Люди зрозуміли, що працювати на себе - це завжди набагато краще, ніж працювати на якогось дядю.

Микола Закалюжний

Віце-президент асоціації фермерів (селян) України, здається досяг усього в житті. Має чудову сім’ю. У нього четверо дітей і вже двоє онучок. Він володіє добротним приватним господарством. Однак спокій йому тільки сниться.

Анатолія продовжують турбувати проблеми пов’язані з ціною на зерно, ситуація із забезпеченням села технікою, справи у державі. І найголовніше, він знає одне, що доля країни залежить від таких людей як він, від нього самого, бо це його Батьківщина.

Людмила Литовченко

Серед традиційних для більшості українського загалу нарікань на сьогоднішню економічну і політичну кризу в державі і втрачені надії на швидку побудову правової й незалежної України вряди-годи можна почути думку тих людей, які зуміли за ці 11 років реалізувати себе. Переважна більшість із них – це, звичайно, молодь, і, що прикметно, небайдужа молодь.

Юрій Заставний, фінансовий директор фірми “Сингента” саме завдяки незалежності зміг досягти життєвого успіху на Батьківщині. У 1993 році він закінчив курс економіки у Кембриджському університеті, протягом одного року працював у Бельгії, а потім вирішив повернутися назад, в Україну, оскільки, за його словами “відчув, що саме на Батьківщині зможе реалізувати свій потенціал”. Ось що він розповів нашій київській колезі Надії Шерстюк.

Юрій Заставний

В першу чергу, незалежність дала мені можливість повернутися після навчання за кордоном в Україну, тому що, якби незалежності не було, навряд чи я міг би це зробити. По-друге, незалежність дала мені можливість жити, працювати і проявляти себе як людина і як професіонал у тій країні, де я це найбільше і найкраще можу зробити - в Україні. Безумовно, я вважаю себе успішною людиною, по-перше, тому, що я можу вибирати - залишитися працювати в Україні чи поїхати працювати за кордон. Практично, я можу робити те, що хочу, я маю відносну внутрішню свободу. Якби я не мав якогось періоду за кордоном, то я би цієї внутрішньої свободи не мав і не мав би свободи вибору. Україна є не гірша і не краща за будь-яку іншу країну, яка знаходиться в цій стадії свого становлення.

Надія Шерстюк

Від багатьох можна почути нарікання, і багато хто з українських громадян бажають, навпаки, виїхати за кордон і там себе реалізовувати. Ви вважаєте себе типовим українським громадянином?

Юрій Заставний

Мабуть, я є абсолютно типовою українською людиною, можна сказати, навіть, типовим західняком, оскільки я зі Львова. А люди, які нарікають на Україну, мабуть, не були в трущобах Бангкоку, в Індії, де люди заробляють 20 доларів у рік. Звичайно, порівнювати Україну з цими країнами я би не хотів, це зовсім інший рівень. Але нарікати на цю країну, мені здається, дуже часто є несправедливим. Це робиться по звичці, часто стимулюється також мас медіа. Я хотів би побажати слухачам ніколи не боятися змінити своє життя - подивитися світ, поїхати в інші країни, поговорити з людьми і зробити для себе якісь порівняння, зрозуміти, що якщо ми будемо плакати і нарікати, то енергія, витрачена на це, може бути направлена на краще – на створення чогось.

Людмила Литовченко

Наша передача добігає кінця і на її закінчення несподіване спостереження на День Незалежності нашого колеги Віталія Портнікова. Він провів цей день поза Україною, однак про Україну не забував.

Віталій Портніков

Цей День Незалежності я відсвяткував як і належить українському журналістові. Мої колеги на свята вибираються на подорож корабликом по Дніпру. От і я цього разу поїхав корабликом. Однак, не дніпровськими берегами, а берегами Балтійського моря. Намагався потрапити на маленький острівець Вілма, який знаходиться поблизу відомого острова Рюген. Острів Вілма також відомий тим, що він свого часу надихав німецьких поетів романтиків, а в часи НДР став резиденцією тодішнього східнонімецького лідера Еріха Хонекара та інших членів комуністичного Політбюро. Звичайних громадян першої у світі «держави німецьких робітників і селян» на острів не допускали.

Тепер ніякої резиденції на острові Вілма не має, а, втім, він став заповідником. І кораблик, на якому я поїхав, не висадив пасажирів на цьому острівці, а плив навколо. Усе було видно. Краса яка... Лише на острів не можна було потрапити.

От і з незалежністю нашою так, - подумав я, дивлячись на острів. - Усе так красиво, можна майже доторкнутися рукою. Однак, кораблик все пливе й пливе навкруги, навкруги наших надій, навкруги Європи, навкруги економічних реформ, навкруги політичних перетворень. Усе бачимо, нічого не маємо.

Що ж до подорожі на острів Вілма, виявилося, що я все ж таки розібрався не до кінця. Можна було потрапити. Треба було лише іншого дня, на іншому кораблику. Однак, саме того дня, коли варто було потрапити на острів Вілма, я блукав десь на сході острова Рюген.

Людмила Литовченко

Ви слухали передачу «Демократія й держава». Дякую усім, хто був з нами, дякую колегам і прощаюся з Вами, шановні слухачі, із почуттям надії, що корабель української незалежності обов’язково допливе до своєї гавані.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG