Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 21:56

Церковне милосердя в сучасній Україні


Церковне милосердя в сучасній Україні

Київ, 2 серпня 2002 - Від самих початків християнізації Київської Русі милосердя вважалося чи не головною чеснотою християнина. Усвідомленням необхідності чинити добро не з примусу і не з надії на потойбічну винагороду, а з релігійно-етичного обов’язку, тому, що інакше бути не повинно, був просякнутий увесь український соціум упродовж багатьох століть. Церковне милосердя в Україні не захлинулось й демонструє високі взірці жертовності дотепер. Про доброчинність релігійних організацій у сучасній Україні матеріал розповідаємо.

Київське християнство ще від Володимирової доби демонструє нам напрочуд самобутню етику милосердя. Особа, що творить милостиню, має не пишатися власним учинком, а наслідуючи Христа, принизитися аж до останнього члена суспільства. Це етика, достатньо відмінна від візантійської, де милосердя дарувалося згори і було виразно зверхнім. Давньоруська традиція виявилася досить міцною, принаймні її елементи зберігалися навіть після того, як Радянська влада офіційно оголосила церковну доброчинність злочином і заборонила її сталінським законодавством 1929 року.

Церковна доброчинність в сучасній Україні стає дедалі більш масштабною й організованою. У країні зареєстровано нині статути понад двохсот релігійних місій, чия діяльність скерована насамперед на нужденних, потребуючих, хворих. Наразі я маю цифри, які характеризують обсяги допомоги, що надали релігійні місії лікарням, інтернатам, дитячим будинкам тощо лише в першому півріччі цього року. Ідеться про десятки тисяч тон медикаментів, обладнання, одягу. Не менше половини всієї гуманітарної допомоги надходить в Україну по лінії релігійних організацій. Але Церкви мають і власні притулки, заклади з реабілітації нарко- і алкоголезалежних; релігійні громади опікуються психлікарнями сиротинцями, щоденно роздають десятки тисяч гарячих обідів і роблять багато того, що не вимірюється цифрами і не додається до порівняння. Як, скажімо, порівняти, працю великого місійного товариства, яке нещодавно завезло в Україну кільканадцять тон медичних препаратів та інвалідних візків і, з іншого боку, служіння однієї-єдиної черниці, яка опікується безнадійно хворими і прагне зробити гідними людини останні дні тих, від кого вже всі відмовилися? До того ж, багато хто з християн вважає, що милосердя – річ навдивовижу містична попри конкретність реальних справ і завше згадують Ісусове: “А коли твориш милостиню, не сурми перед собою!”

На питання про те, що заважає церковному благодійництву, представники різних релігійних організацій відповідають одностайно: корупція й недосконалість законодавства. Тобто, йдеться навіть не про витончені правові механізми, які б стимулювали надходження коштів до доброчинної сфери, а про те, хоча б, щоби не сплачувати податки за творену тобою ж милостиню. Не про цілковите повернення колишньої церковної власності, яка живила соціальні програми, а про державні позики, які отримують різноманітні фонди, але не церкви. А між тим, жодна інша інституція не накопичила такого досвіду доброчинної праці, як Церква, жодна не може похвалитися таким числом волонтерів, готових служити не лише безоплатно, але без морального навіть заохочення. І нарешті Церква дуже давно зрозуміла те, що світські милосердницькі фонди нині формулюють як винайдений ними принцип. А саме: милосердя – це не ласка до вбогого, а допомога, необхідна особі для звільнення від зовнішньої залежності й утвердження її людської гідності.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG