Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 14:33

Цього року ми особливо часто чуємо про прозелітизм...


Цього року ми особливо часто чуємо про прозелітизм...

Київ, 11 вересня 2002 - В обігу церковних дипломатів Московської патріархії воно, скидається, стало чи не найбільш уживаним і напрочуд масштабно застосованим. Йдеться про візит папи в Україну чи відкриття нових католицьких єпархій у Росії, про працю католицьких черниць у сиротинцях чи про допомогу потерпілим від повені з боку протестантів – ми кожного разу чуємо про прозелітизм. Що означає це страшне слово і для позначення кого або чого воно може бути прийнятним?

Первісно слово “прозеліт” відповідало своєму етимологічному значенню. Похідне від грецького "приходити", воно вказувало на кожного, хто переходить з однієї землі до іншої, з однієї віри до другої. В Євангелії цим словом названо новонавернених до іудаїзму з поган (як-от Микола з Антіохії у Діях святих апостолів, 6:5). Але навіть тоді, коли християнство робило перші кроки, слово "прозелітизм " стало набувати якогось неприємного відтінку. Є в ньому щось таке, що вказує на примус, неадекватність зусиль, докладених для зміни особою своєї віри, нещирість наміру, яка робила новонавернених лицемірами. Ісус звинувачує книжників і фарисеїв, які обходять море й землю, аби придбати нововірця, і роблять його сином геєни, удвоє гіршим від вас (Мф. 23:15). Отже в новозавітні часи виникає розуміння того, що апостольська місія Церкви не повинна здійснюватися будь-яким коштом, що до справи здобуття нових душ християни повинні підходити з урахуванням також і інших заповідей свого Вчителя. Але де закінчується місія, яку Христос доручив усім своїм послідовникам і починається нечесна гонитва за душами? Відповідь на це питання залежить від розуміння що таке Церква і хто є її членами. Православні ієрархи неодноразово підкреслювали, що вони вважають членами своїх церков не лише тих, хто свого часу був у них хрещений, хай навіть потім він і не мав жодного зв'язку з церквою, але й тих, хто своїм походженням пов'язаний з православною традицією. Природно, що таке тлумачення належності до церкви автоматично дозволяє розцінювати будь-які місійні акції серед болгар, росіян чи румун прозелітизмом. Зрештою, визначення, наприклад, Руською православною церквою майже всього колишнього СРСР (окрім Грузії) як власної "канонічної території" знімає саму можливість дискусії з приводу прозелітизму: практично все, що роблять на цій території католики й протестанти, є прозелітизмом.

У правовому сенсі визначити прозелітизм не легше, ніж навіть в екклезіологічному. Визнання права висловлювати свої релігійні погляди, одержувати інформацію, приймати будь-яку релігію і змінювати її робить прозелітизм не правовою категорією. Точніше, у законодавствах різних країн є величезна кількість всіляких законів, указів, юридичних положень, які обмежують (прямо або опосередковано) можливість перенавернення. У деяких країнах це нерівні умови для релігійних інституцій, що позбавляє певні з них можливості поповнювати свої лави за рахунок іновірців і невіруючих. В інших країнах – головним чином ісламських – зміну релігійної належності прямо заборонено.

У 1995 році Спільна робоча група Всесвітньої Ради церков та Римо-Католицької церкви, здійснила спробу дати розуміння прозелітизму. Так з’явився документ "Виклик прозелітизму й заклик спільного свідчення", де однозначно стверджується: прозелітизм суперечить екуменічним зусиллям церков. Він спрямований на те, щоб примусити особу змінити свою релігійну належність вбирає в себе такі методи.

Насамперед, це несправедлива й образлива критика віровчення та практики іншої (інших) церкви, яка часом перетворюється на відверте висміювання. Це також порівняння двох християнських церков, при якому досягнення однієї всіляко підносяться, а проблеми й слабкості другої гіпертрофуються. Беззастережно засуджуються фізичне насильство, моральний примус, психологічний тиск, так само як і використання рекламних технік у мас-медіа, котрі здатні тиснути на свідомість читачів або глядачів. Методами, які є, сказати б, прозелітичними, вважається використання політичної, соціальної або економічної влади з метою надбання "нових душ" для тієї чи іншої церкви. Нечесно, до того ж, пропонувати (прямо або приховано) освіту, медичну допомогу, матеріальні ресурси тощо в обмін на перенавернення. Документ засуджує й намагання використати з цією метою людські потреби, хвороби, необізнаність і недостатню освіту.

Говорячи про загрозу прозелітизму в Україні, треба визнати, що вона вкорінена в самій релігійній ситуації, яка склалася в країні. За цієї ситуації Церкви, які перебувають у режимі жорстокої конкуренції, за визначенням скеровані на на “перекрадення душ”. Водночас не слід забувати, що в історичній ретроспективі, якщо навіть обмежити її ХХ ст., на території України розгорталися широкомасштабні кампанії, які беззастережно можуть (і повинні) бути кваліфіковані саме як прозелітичні. Найбільш відома з них – “возз’єднання” українських греко-католиків із Руською православною церквою в другій половині 1940-х рр., яке здійснювалося в насильницький спосіб і з використанням усього того інструментарію, котрий тільки може бути визначеним як прозелітичний.

Що ж стосується розмов про прозелітизм відносно сучасної України, то вони є, безперечно, образливими для її народу. Він, тобто народ, постає тут якоюсь безтямною і дуже корисливою масою, чиє навернення й перенавернення у різні віри можна легко купити. Не думаю, що за гроші можна надбати доброго католика чи протестанта і що Православній – як і будь-якій іншій церкві - варто шкодувати за перекупленим вірним.

Водночас важливо визнати, що реально убезпечують від прозелітизму не правоохоронні органи, а повага між церквами, визнання важливості й самоцінності того, хто простує до Бога хай не твоїм, але все одно гідним шляхом. Тоді можна не тільки оголошувати “місійний мораторій”, який передбачає, що церква, яка колись хрестила народ, зможе знову повернути його до Христа. Тоді можна говорити і про спільні євангелізаційні заходи і про співпрацю зі школою, яка є ключовою ланкою для місії і яку не підняти поодинці, про військо, про соціальні заклади, про, зрештою, діалог любові між християнами.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG