Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:41

Листи на Свободу: Леонід Кучма фактично визнав банкрутство дій його адміністрації


Листи на Свободу: Леонід Кучма фактично визнав банкрутство дій його адміністрації

Прага, 14 вересня 2002 - «Нинішнє протистояння опозиції й влади в Україні. Акції протесту 16 вересня», - це головна тема, що заполонила цими днями листи наших слухачів, і на якій ми зосередимо основну увагу.

«Нарешті! Нарешті! – стукоче серце, - На майданах воля народу прозвучить! Бо тільки правда нас усіх з’єднає, Щирість, сміливість, мудрості дар. Кривду здолає той, хто в серці має: Віру, надію й любов!»

Це були рядки з вірша нашої постійної слухачки Антоніни Качановської із селища міського типу Копайгород Барського району Вінницької області.

А ось короткий лист, що надійшов до нас електронною поштою: «Доброго дня усiм працiвникам "Свободи" зичить сiльська вчителька, член Конгресу Українських Нацiоналiстiв Раїса Резнiченко... Хочу висловити свою думку з приводу звернення Леоніда Кучми до українського народу щодо ідеї перетворення України на парламентсько-президентську республіку. Метою цього звернення є спроба вибити пiдґрунтя з-пiд опозиційних сил, внести розбрат у їхні лави та зменшити їхню популярність. Водночас, це спроба підвищити популярність гаранта за рахунок пересiчних громадян України. Мовляв, вони не будуть дуже прискiпливими i повiрять на слово. А тому опозицiйнi лiдери не можуть i не повиннi допустити помилок, оскiльки вони коштуватимуть дуже дорого».

Переходжу до листа, який надіслав пенсіонер пан Якобе з міста Києва:

«У даний час народ України, - мовиться у посланні, - із тривогою спостерігає за черговими трюками гаранта Конституції Леоніда Кучми у зв'язку з його публічною заявою щодо доцільності перетворення України на парламентсько-президентську республіку.

Смішним є те, що Президент своїми попередніми діями робив усе щоб його "нові'' пропозиції неможливо було здійснити. Чого тільки варті його неодноразове вето на Закон про пропорційну систему виборів та й сама технологія виборів, створена поплічниками президента (тут особливої уваги заслуговує випадок з Олександром Жиром).

Своєю заявою, - мовиться у листі, - Леонід Кучма фактично визнав банкрутство дій його адміністрації. Однак він ще сподівається залишити руку на владному кермі. І йому не так важливо, хто буде персонально за цим кермом, а головне - щоб це були його поплічники.

Дії Президента за змістом дуже нагадують притчу з життя єврейської громади, яку мені розповів мій приятель (за національністю єврей). Коли Абрам звертався до ребе зі скаргами на свої житлові умови, то ребе кожного разу рекомендував йому впустити до хати ще одну з домашніх тварин. А коли вже остання тварина була запущена в хату, ребе порекомендував Абрамові послідовно виганяти тварин і насолоджуватись покращенням житлових умов від цих дій. Так і наш Президент - погіршував умови життя переважної більшості громадян України, розширюючи свої владні повноваження і цим досяг чималих успіхів: скоротив чисельність населення України більш ніж на чотири мільйони громадян, довів до ручки вугільну промисловість, спричинив значні втрати в армії, пенсія переважної більшості пенсіонерів значно нижча від прожиткового мінімуму і так далі.

А тепер, очевидно, радники президента вирішили, що розширенню владних повноважень прийшов кінець, і гарант Конституції рекомендує, подібно до ребе у згаданому анекдоті: поступово обмежувати їх, тобто президентські повноваження.

Ось такі фокуси творить пан Кучма разом із своїм оточенням.

Роблячи такі заяви, Леонід Кучма повинен був врахувати свій вкрай низький міжнародний авторитет, особливо у зв'язку зі змістом записів, що їх зробив Микола Мельниченко. Пан Кучма вирішив підняти свій авторитет поїздкою до Йоганнесбурга, але там він міг поділитися з керівниками інших держав хіба що досвідом, як довести будь-яку країну до ручки.

Дуже слушно прогресивні сили України збираються на демонстрацію з вимогами зміщення пана Кучми з президентської посади. Тільки в цьому порятунок України. І якщо в Леоніда Кучми є хоч краплина почуття громадянського обов'язку, він повинен сам добровільно скласти президентські повноваження», - мовиться у листі пенсіонера, пана Якобе з міста Києва.

Пісня /гурт «Соколи»/

Петро Кагуй

Ми продовжуємо передачу «Листи на свободу». На черзі лист, що його надіслав Василь Мелета із селища міського типу Міжгір’я Закарпатської області.

«Свого часу по Закарпаттю пройшли у народні депутати за цукерки та різні подачки провладні кандидати. За них проголосували виборці. Постає запитання: чи заслуговують такі виборці кращого життя, ніж те, що мають нині? Коли людина не думає над тим, що якщо той кандидат щось дає, то звідки взяв? І чи не дає для того, щоб потім більше взяти? Саме таких громадян полюбляє влада та потішає їх із телеекранів.

Але не падаймо духом, і проводьмо просвітницьку роботу, щоб відкрити очі, даруйте на слові, піддослідним рабам-зомбі, яким було все рівно за кого голосувати, бо, мовляв, за їхніми словами, усі однакові,» - пише у своєму листі Василь Мелета із селища міського типу Міжгір’я Закарпатської області.

Пан Мелета також надіслав нам свого вірша, якого він написав після минулих президентський виборів та інавгурації Леоніда Кучми:

Вибір

Я «еврика», «еврика» ще не кричу, Бо винахід давній в обнові. Не можу мовчати і не замовчу. Під ніжні пісні колискові.

Народ хоче взріти то наяву, Що є в колисковім мотиві – На захист від злиднів тверду булаву, А не обіцянки брехливі.

Вказали б Ви зломи отих перепон. Що злодії творять в законі. Де наше братство тече за кордон. А звідти – свічки похоронні.

Вікторія: вибір – це ще не врожай. Це бачить весь світ і Європа. Піддослідних бідних

кроликів жаль – Шепочу мовою Езопа. Бо їжі немає у них на столі – Кроляча їх доля невтішна.

А люте хижацтво – усі королі: Була коронація грішна. Лише коли люди прийдуть молоді, То всі ті, що краденим ситі, Так зникнуть, як лід у гарячій воді, Бо кару пожнуть за гріхи ті.

Петро Кагуй

Це був вірш Василя Мелети із селища міського типу Міжгір’я Закарпатської області.

А зараз пропонуємо послухати ще одного вірша, якого надіслав нам Андрій Литвин – директор Чабанівської школи мистецтв міста Києва:

Чи є межа людському сподіванню? Тузі, жалю, гірким сльозам? Чи є межа жадібності кохання? Не знаю я і відповідь не дам.

Чи є межа людським терпінням? Чи має межу людський гнів? Чом рабовласницьке свавілля? Не будить нас від довгих, гірких снів?

Але ж кричать з трибун мов навіжені, Що варті ми, аби достойно жить. А потім мчать у «Мерсах» мов скажені, Аби в горілці ту брехню втопить.

Отож надійтеся і довго ждіте. Як ждуть погоди у морів. Пройдуть роки і, може, наші діти Щось вирвуть із пащі в брехунів.

Я думаю: чом наші предки горді Не дали нам жаги до волі теж? Чому моя зім’ята віком морда Терпить той бруд? І до яких же меж?

Оці мерзотники тримати будуть Нас за жебраків та за лайно? Допоки Бог злодіїв тих засудить – Вони спустошать все й буде дно.

Яке страшніш татарської неволі. Погляньте ж Ви на пики ці, - Плюють вони на нас, не їх то болі. Ïх біль – набити власні гаманці.

А щастя їх – то наші з Вами злидні, Безмайбутність онуків та дітей. Обкрали всіх і думають – не видно. І де ж той наш, жаданий Прометей?

Чому замовк Ти, славний Чорноволе? А чом Гонгадзе теж замовк? Злодії вбили їх в глухому полі, Слабим закрили рота на замок.

Зневірений не чув своїх пророків... Той мертвий, куплений, а той тремтить, А раб не здатний до геройських кроків, Лиш здатний в рабстві тому вічно жить.

Нема Мойсея? Друже, озирнись. Тисячі з Тобою й наш Тарас, Дух Стуса й предки мужні. Не барись. Допоки честі й волі дух не згас.

Нема Мойсея? Це сліпців тривожить. Пора з пустелі злиднів виповзать, Пора добро й щастя множить Лиш словоблудам владу не давать.

Вже десять років наші президенти Будують владу, яхти і хати І знову хочуть тепер в Парламенті Стільки ж літ кудись знедолених вести.

Чи є межа людському сподіванню, Не знаю я, не знаєш, друже, й ти. Напевне ж є, ота межа жадання. Але пора нам ту межу пройти.

Петро Кагуй

Нагадаю, що це був вірш Андрія Литвина – директора Чабанівської школи мистецтв міста Києва.

Готуючи сьогоднішню передачу, я сподівався натрапити й на листи з критичними поглядами щодо дій, акцій опозиції. Однак, зізнаюсь відверто, ні такої критики, ні листів на підтримку діючої влади у нинішньому протистоянні з опозицією я не знайшов. Натрапив лише на одного листа, автор якого закликає лідерів опозиції відмовитися від акції «Повстань, Україно!». Цей лист надійшов до нас електронною поштою з Луганська, і його автор має добрий гумор.

Це послання, за підписом Володимир /у перекладі з російської на українську мову/:

«Панове Тимошенко, Мороз, Ющенко й товаришу Симоненко! Від акцій протесту «Повстань, Україно!» вам потрібно відмовитися! Чому? Для цього почитаймо коментарі, заяви й звернення про- і просто президентських сил.

По-перше, (візьмімо до уваги коментар заступника глави президентської адміністрації Валерія Хорошковського). 16 вересня, після тяжкого робочого дня, людина захоче відпочити, побути в родині, можливо, випити пивка, а там, те і се… А на вулицях – шум, гам, тарарам! Не гарно якось! Адже в Конституції записано, що людина, у тому числі й пан Хорошковський, має право на відпочинок. А тут Ви зі своїми акціями протесту?!!

По-друге, (відповідно до заяв лідерів політичних партій) акцію протесту не потрібно проводити, щоби не заважати панам Кінаху, Медведчуку, Пустовойтенку, Семиноженку, Тигіпку і Гладію шукати шляхи продуктивної співпраці з депутатами від «Нашої України», співробітництва з метою гарантувати соціальну стабільність у країні. А те, що влада шукає способи співпраці за допомоги податкової інспекції, вірити не потрібно. Це все вигадує Ющенко.

По-третє, акцію протесту не треба проводити, щоб /цитую звернення Луганської обласної ради/ «не втягувати країну у бездну хаосу й насилля».

І, нарешті, четверте, (це - голос місцевого самоуправління в особі виконавчого комітету Луганської міської ради від 6-го вересня), цитую: «Визнаючи Ваше право на проведення політичних акцій, ми переконливо просимо Вас утриматися від проведення масових політичних заходів у нашому місті, оскільки з 12-го до 18-го вересня у Луганську заплановане проведення щорічного традиційного свята – Дня міста».

Ось бачите, панове й товариші? Не можна! Вас же по-людськи просять!

І, справді, чому я для вирішення своїх власних, дрібних проблем, таких як право на роботу, зарплату, відпочинок, отримання інформації - ради досягнення усіх цих ефемерних, суто егоїстичних цілей - повинен приносити в жертву право влади на спокійне життя? Мені, навіть, десь (не скажу, де саме) соромно за себе. Навіть хочеться попросити вибачення перед владою, мовляв, вибачте Ви мене, недозрілого холопика Вашого, що надумав заважати Вам забезпечувати мене достойною зарплатою, мою маму – достойною пенсією, моїх дітей – доступною і якісною освітою, та й загалом усіх нас – таким само, як освіта, охорона здоров’я, тощо».

Петро Кагуй

Ось такого електронного листа ми отримали з Луганська за підписом Володимир

На черзі ще один творчий доробок. Ми отримали поштою вірша, який скромно підписано такими словами: «З повагою і найкращими побажанням колективу радіо «Свобода», постійна слухачка»:

Порада владі.

Ми здобули Незалежність, але що із того? Бо при владі комуністи з Союзу старого Всі прорвалися до влади без всякого права Світ стурбовано питає: «Що то за держава»?

Та й захланні ж, воно видно, навіть, на екрані, Та й президент, як то кажуть, не в кращому стані. Сам сказав, що літ чотири вчився керувати, Але й досі щось не вміє собі раду дати.





Чи не краще президенту піти у відставку, Відпочити, поніжитись на дивані зранку. І на дачі для розваги трошки поробити, Там скопати, десь сполоти, а дещо полити.

З внуком піти на рибалку, по гриби до лісу, Нащо йому президентство – хай кидає к бісу! Людям усе вже набридло, та скільки чекати?! Обіцянками не будемо дітей годувати.

І розмови всюди чути про злодійську владу І про вибори фальшиві, іудівську зраду, Що свій народ обурюють, совісті не мають. Все це люди розуміють й на них нарікають.

Бездуховна влада наша, без честі, моралі. Що діється в Україні і що буде далі? В олігархів гроші в банках з Заходу до Сходу, Хіба вони щось зробили для свого народу?

Якби ця злочинна влада трошки гонор мала, Вона б давно у відставку заяву подала. Та хіба вона не знає, чи не розуміє: Невдоволення в суспільстві чим раз більше зріє!

Петро Кагуй

Це був вірш, якого ми отримали поштою з таким підписом: «З повагою і найкращим побажанням колективу радіо «Свобода», постійна слухачка».

Лідери опозиції, що ініціювали акцію «Повстань, Україно!» вже неодноразово заявляли, що структури виконавчої влади вдаються до все можливих заходів з метою перешкодити проведенню масових акцій протесту, послабити їх. Знову запущено в дію так званий адмінресурс.

В цьому контексті процитую деякі фрагменти з листа Віктора Гадяцького з Харкова:

«У січні минулого року на центральний майдан Харкова, - пише він, - зігнали 80 тисяч осіб на пропрезидентський мітинг. Це тоді, коли захиталося крісло під Леонідом Кучмою.

Подібні мітинги були і в інших обласних центрах, але Харків переплюнув усіх. На мітинг було зібрано, а точніше зігнано студентів і викладачів вузів. Усе відбувалося в робочий /учбовий/ час, деякі йшли прямо «строєм» із занять, зірваних керівниками навчальних закладів. Інших погнали із заліків, пообіцявши поставити їх без проблем після участі в масовому шоу. Погрожували санкціями, перераховували як курчат.

Хто організував такий, так би мовити, «припадок демократії»? По «брехунці» оголосили, що пропрезидентські партії. Але без примусу, без владних важелів, тобто зловживань владою, вони не збирають і сотої частини такої кількості людей. Чиновники Облдержадміністрації говорять, що вони не давали ніяких указівок ректорам. Міністерство освіти й науки дипломатично мовчить і робить вигляд, що воно не втручається У політику. Якщо це так, то десятки тисяч студентів і викладачів виводить на вулиці якась анонімна, невидима, нелегальна організація, яку так і хочеться назвати мафією. Тоді, що роблять і куди дивляться правоохоронні органи?

Постає питання, чому стало можливим зігнати на «одобрямс» десятки тисяч, здавалось б, інтелігентів? Дивлячись на те, як вони слухняно стояли під січневим мокрим снігом із дощем, подумалось, що ось так вони, мабуть, побігли б і на мітинг під гаслом і резолюцією: «розчавити опозицію, як скажених собак!" До речі, переважна більшість учасників «політшоу», йдучи на майдан, поняття не мала про мету акції. Вони просто знали, що раз начальство, від якого вони залежні, сказало, значить треба йти.

Отож, - мовиться у листі, - якщо завтра опозиція виведе на вулиці навіть тисячі людей, то влада протиставить їм, скоріш за все, не міліцейські палиці, а відпрацьований сценарій «демонстрацій-мітингів-одобрямсу» із студентів і викладачів вузів. За лаштунками буде вся президентська вертикаль разом з керівництвом Міністерства освіти і науки. А обивателя будуть зомбувати телекартинкою: ось там - купка опозиціонерів, а ось - море людей за президента,» - пише у своєму листі Віктор Гадяцький з Харкова.

Петро Кагуй

Передбачення пана Гадяцького щодо використання владою і цього разу описаного ним механізму адмінресурсу почало збуватися. Уже на сьогодні у низці міст України провадяться, чи оголошені, мітинги на підтримку діючого президента.

До нас також надійшло повідомлення про конкретний випадок тиску влади на учасників акції «Повстань, Україно!». Ще на початку тижня до нашого київського корпункту зателефонувала мешканка міста Володимир-Волинського Інна Селіванова, з якою спілкувалася наша київська колега Валентина Павленко.

Валентина Павленко

Представтеся, будь ласка.

Інна Селіванова:

Я Селіванова Інна Павлівна, перший секретар Володимир-Волинської міської організації Соціалістичної партії України. Хочу запитати й отримати відповідь від владних структур, від органів силових, таких як СБУ, міліція наша, - кому вони служать? За їхньою присягою вони мають служити народу України. Але висновок напрошується по їхніх діях зовсім не такий. От наприклад 5-го вересня ми організували поїздку до Луцька на зустріч з лідерами опозиції. О 10-й годині відбулася зустріч, а об 11-й годині - із достовірних джерел нам відомо - що представники СБУ були у начальника АТП, про що вони говорили, нам достовірно не відомо. Але після тої зустрічі ми прийшли замовляти автобус для того, щоб висловити свій протест проти керівництва країни, яке довело народ до зубожіння, домагатися того, щоб воно пішло у відставку – а нам в автобусах відмовили на тій підставі, що ми тільки не встигнемо виїхати за поріг АТП, начальник АТП понесе покарання. Не зрозуміло, в якій ми країні живемо! Я ще була в Луцьку, а до мене вже приходили з міліції і питали, де я є. Потім ще нас змушували підписувати папери, заготовлені в міліції, про те, що ми не будемо порушувати Кримінальний кодекс типу: захоплення державних підприємств, громадських споруд, захоплення транспортних підприємств. З 38 тисяч жителів Володимир-Волинського були вибрані тільки троє. Це я і керівники осередків Батьківщини. Наша влада діє дуже підступно, значить, - вона боїться. Я хочу, щоб нам ті автобуси надали, ми гарантуємо, що ми не будемо чинити протиправних дій, ми будемо тільки вимагати відставки верхівки, яка не може керувати країною, яка не може забезпечити нам виконання наших конституційних прав, і не може забезпечити нас ні роботою, ні гідною зарплатою. Не може забезпечити взагалі нам нормальне життя і нормальне існування хоча б межах закону. Я сподіваюсь на таку відповідь і думаю, що це не 37-й рік, хоча дуже нагадує це, тому що люди зникають, гинуть, ніхто нічого не розслідує. Загинуло недавно двоє здорових мужчин, ніхто не знає, хто їх збив, нічого не розслідується. Закон – тільки в рамках закону! Я хочу жити в законі, і мої діти, і оточуючі хочуть жити в нормальній країні, яка живе за законами нормального суспільства. Я прошу силові структури забезпечити це в рамках закону, а не тероризувати тих, хто хоче добитися гідного життя для людей.

Валентина Павленко

Пані Інно, ви маєте твердий намір їхати в Київ?

Інна Селіванова

Так! В нас буде теж мітинг.

Валентина Павленко

Добре. А якщо все таки вдасться не дати вам в аренду автобус?

Інна Селіванова

Будемо якось добиратися іншими шляхами. Хоча ми ж знаємо, що вони продумали все, що тільки можна. Вони ж діють так, що на тих, хто бере на себе більш-менш відповідальність, клеять ярлики різноманітні. Ну це ще за тих часів, коли в психушку сажали. Вони знову намагаються хитро, це якась така продумана система знищення людей, що мені здається, що є «програма знищення України». Щоб українців не залишилося, хоча в мене тато росіянин, а мама українка, я болію за той народ, тому що його знищують.

Валентина Павленко

То вас зупинити неможливо?

Інна Селіванова

Ні, це абсолютно точно.

Валентина Павленко

Ну що ж, чекаємо вас в Києві.

Петро Кагуй

Нагадаю, що із мешканкою міста Володимир-Волинського Інною Селівановою спілкувалася наша київська колега Валентина Павленко.

«Кому служать співробітники Служби безпеки України та міліції – народу чи владі?» – запитала наша слухачка пані Селіванова, розповідаючи про конкретні перешкоди, що їх на Волині чинять учасникам акції протесту «Повстань, Україно!». Про такі факти заявляли і лідери опозиції.

За офіційними коментарями щодо такої ситуації наша кореспондентка Юлія Жмакіна звернулася до СБУ та Міністерства внутрішніх справ України.

Юлія Жмакіна

Чим ближче до 16 вересня – дня запланованих акцій громадянської непокори – тим більше побоювань: чи зможуть люди вільно дістатися до Києва або у своєму місті провести мітинги. І начебто вже є факти того, що на захист влади стали співробітники силових відомств.

Речниця глави СБУ Марина Остапенко категорично спростовує інформацію про те, що нібито співробітники СБУ перешкоджають бажаючим узяти участь в акціях 16 вересня.

Марина Остапенко

Я впевнена, що такі звинувачення не мають під собою жодного підґрунтя. Служба безпеки України категорично спростовує такі звинувачення. Працівники служби не перешкоджають і не мають жодних намірів перешкоджати громадянам дістатися до будь-якого місця країни. А якщо громадяни відчувають, що співробітники СБУ якось порушують закон, то ми просимо звертатися до центральних органів СБУ і всі ці звернення обов’язково будуть розглянуті.

Юлія Жмакіна

Як і речниця глави СБУ, представники Міністерства внутрішніх справ посилаються на статтю 39-ту Конституції України, якою закріплено право громадян збиратися й проводити мітинги.

Низка акцій протесту пройшла регіонами України. 16-го все сконцентрується у столиці. Начальник центру громадських зв’язків Головного управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві Олександр Зарубицький пояснює – чому в учасників акцій протесту складається враження, що їм нібито перешкоджають в реалізації конституційного права.

Олександр Зарубицький

Відповідно до статті 39 Конституції отакі зібрання, марші, демонстрації, взагалі, гарантовані, якщо вони проходять мирно без зброї. Але ж, реалізуючи це право, кожен повинен дотримуватися визначеного законодавчими актами порядку проведення таких заходів. І місцеві органи влади – міська державна адміністрація, наприклад, вона може звернутися до суду і запропонувати розгляд такого питання, виходячи з того, що, припустимо, у такому місці проведення акції не припустимо, тому що це блокує рух транспорту, чи щось інше і пропонується провести в іншому місці. Коли рішення суду відбувається, воно якось реалізується, тоді в учасників акції складається таке враження, що їм там щось не дозволяють чи щось інше. Те, що міліція штучно якось заважає пересування, я у цьому дуже сумніваюсь.

Юлія Жмакіна



Ситуація, описана паном Зарубицьким, коли через суд міська влада позбавляє можливості провести акції протесту у центрі (де розташовані високі владні кабінети), вже має місце у Києві – рішення Шевченківського районного суду столиці оскарженню не підлягає. Опозиції рекомендовано збирати людей на летовищі “Чайка”, за містом. Тобто у такий спосіб звинувачення на адресу міліції знімаються самі собою. Такий сценарій, кажуть, діє не лише у столиці.

Що ж до самих дій київської міліції 16-го вересня начальник Центру громадських зв’язків Головного управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві Олександр Зарубицький заявив: «Якщо говорити про Київ, то я можу гарантувати, що міліція буде ставитися до своїх обов’язків дуже ретельно, дуже виважено і дуже професійно. Під час акцій, звичайно, ми будемо працювати у посиленому режимі. Що стосується саме акції 16 вересня, то серед учасників акції, або там поблизу ви міліції не помітите. Але ж якщо буде створюватися якась ситуація, коли повинна міліція втручатися, повинна застосувати свої сили для охорони громадського порядку, звичайно, вона буде виконувати свій службовий обов’язок».

Юлія Жмакіна

Посилання на статтю Конституції України та внутрішні закони відомств – справа не складна. Бо, як відомо, проблема української дійсності не у поганих законах чи недостатній їхній кількості, а у їх неухильному і не вибірковому дотриманні.

Тож питання - чи саме так, як твердять представники силових відомств сьогодні, відбуватиметься події 16-го вересня?

Петро Кагуй

На цьому ми завершуємо передачу «Листи на Свободу».

Ми дуже вдячні Вам за Ваші листи.

На все добре!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG