Київ, 18 вересня 2002 - Що відбувається зараз в Україні – революція чи виступ “ряжених”, - це питання окреме. Але достеменне одне – в Україні знову стає цікаво. Адреналін іскриться й потріскує в повітрі, а політика, як і має бути, робиться не на паркетах, але на площах.
Даються взнаки уроки з минулорічної акції. Опозиція блискавично створила наметове містечко, “Беркут” ще блискавичніше розгромив табір “деструктивних елементів”. Як зазначає “Форум”, у правовому аспекті – це тупик для обох сторін. До речі, є вже й перші жертви – як повідомляє “Правда.ком.ю.ей”, під час виконання службових обов'язків помер командир взводу “Беркуту”. Водночас, “Українські новини”, посилаючись на слова Григорія Омельченка, повідомляють про загибель кількох “протестантів” від побоїв міліції.
Оцінка нічних подій теж діаметрально протилежна. Міліція твердить про законність своїх дій, опозиція ж, зокрема, в особі Петра Симоненка, заявляє (цитую, посилаючись на сайт “Української правди”): “Це фашизм. Це було як в 1941 році.”
Цікаво, як висвітлюють протистояння влади й опозиції українські “мас-медіа”. На думку “Телекритики”, телеканали цілковито сковані цензурою і технологічними шорами. Апофеоз же “опускання” протестантів ще попереду. Лідером серед “акул пера” в цій справі є такий собі ведучий програми “Епіцентр”, який, на думку Михайла Бродського, благополучно замінив на бойовому пості пана Долганова.
У принципі, кожен заробляє гроші, як може. Але не варто вважати “епіцентром” теплу студію із ситими хлопчиками, які ввечері розумують про те, про що їм вранці сказали на розводі. Епіцентр українського життя – таки на вулицях і площах. Загальне враження від вітчизняних ТВ підсумовує Данило Яневський – система інформування, що повторює спадщину доктора Геббельса...
До спадщини Бонапарта, Івана Грозного та Мао звертається епатажний Дмитро Корчинський. І у “Відкритому листі Президентові України”, розміщеному на сайті “Братство”, закликає Леоніда Кучму розпочати “ізбієніє кадров” із метою зміни управлінської еліти. Більше того, Даниловичу пропонується очолити опозицію, яка знемагає без лідера. Байдуже, що пан Дмитро не дружить із розділовими знаками, а слово “щиро” пише через “і”. Лідерів в опозиції справді немає і, може, на зміну кволим скандуванням “Ю-ля, Ю-ля!”, невдовзі лунатиме громове – “Лл-л-льоня-я-аааааа!” Чом би й ні?
Даються взнаки уроки з минулорічної акції. Опозиція блискавично створила наметове містечко, “Беркут” ще блискавичніше розгромив табір “деструктивних елементів”. Як зазначає “Форум”, у правовому аспекті – це тупик для обох сторін. До речі, є вже й перші жертви – як повідомляє “Правда.ком.ю.ей”, під час виконання службових обов'язків помер командир взводу “Беркуту”. Водночас, “Українські новини”, посилаючись на слова Григорія Омельченка, повідомляють про загибель кількох “протестантів” від побоїв міліції.
Оцінка нічних подій теж діаметрально протилежна. Міліція твердить про законність своїх дій, опозиція ж, зокрема, в особі Петра Симоненка, заявляє (цитую, посилаючись на сайт “Української правди”): “Це фашизм. Це було як в 1941 році.”
Цікаво, як висвітлюють протистояння влади й опозиції українські “мас-медіа”. На думку “Телекритики”, телеканали цілковито сковані цензурою і технологічними шорами. Апофеоз же “опускання” протестантів ще попереду. Лідером серед “акул пера” в цій справі є такий собі ведучий програми “Епіцентр”, який, на думку Михайла Бродського, благополучно замінив на бойовому пості пана Долганова.
У принципі, кожен заробляє гроші, як може. Але не варто вважати “епіцентром” теплу студію із ситими хлопчиками, які ввечері розумують про те, про що їм вранці сказали на розводі. Епіцентр українського життя – таки на вулицях і площах. Загальне враження від вітчизняних ТВ підсумовує Данило Яневський – система інформування, що повторює спадщину доктора Геббельса...
До спадщини Бонапарта, Івана Грозного та Мао звертається епатажний Дмитро Корчинський. І у “Відкритому листі Президентові України”, розміщеному на сайті “Братство”, закликає Леоніда Кучму розпочати “ізбієніє кадров” із метою зміни управлінської еліти. Більше того, Даниловичу пропонується очолити опозицію, яка знемагає без лідера. Байдуже, що пан Дмитро не дружить із розділовими знаками, а слово “щиро” пише через “і”. Лідерів в опозиції справді немає і, може, на зміну кволим скандуванням “Ю-ля, Ю-ля!”, невдовзі лунатиме громове – “Лл-л-льоня-я-аааааа!” Чом би й ні?
