Київ, 17 вересня 2002 - На жаль, акція 16-го вересня творцями «Інтернет-майдану» не може бути подана в режимі прямого ефіру. Але кожна форма має свої переваги. Нині, коли все відбулось, або ж відбувається, маємо чудову нагоду занурити слухача у не зовсім приємну атмосферу очікування невідомого, яке у постсовковій психіці стоїть поруч з малозрозумілим. Перепіарений мешканець Павутини вдається до асоціативного мислення і несподівано для себе, із не дуже вивчених глибин підсвідомого видлубує кіношну цитату з фільму «Забити дракона»: “Папа, скажи прямо – може Ланселот зарізати дракона?” – “Може. Але не дракона. І не зараз. І не Ланселот.” Логічна формула у теперішніх контекстах тягне на залізну. Особливо, якщо взяти до уваги, що на роль Ланселота претендує сам дракон. Маю на увазі передусім його недвозначно червону голову під проводом Петра Симоненка та зубатих оберегів старої комсистеми під начальством Гаранта. Тему, у своєму огляді віртуальної преси, розвиває Віктор Недоступ.
Аномальна напруга довколо 16-го вересня виявила правдиві риси посадовців. “Українські новини” передали, що полтавські начальники в судовому порядку скасували мітинги опозиції. “Кореспондент-нет” повідомив, що харківська влада на місце мітингів підігнала запопадливий луна-парк з каруселями. Київська міська адміністрація подала до суду опозицію, аби сердешна правова інстанція заборонила проведення акцій у центрі Києва. Суд сказав “єсть” і заборонив.
Втім, пише “Українська правда”, опозиція знає, як обійти заборону. Подання до апеляційного суду автоматично блокує рішення нижчої інстанції, якою є Шевченківський райсуд. Міліція, тим часом, панічно мне демократизатори. До Києва завозять спецпідрозділи з усіх регіонів. Даїшники готуються активно дуркувати на дорогах. “Правда. ру” оприлюднила українську мантру генерал-полковника Коляди. Бунтарі, мовляв – психічно хворі, отож саме вони проллють кров та інші жахи. В ролі терапевтів, логопедів та ортопедів – міліція. “Майдан орг” переконує, що “менти” заздалегідь подбали про кримінільні статті для учасників акції.
“Українські новини” інформують, що біля офісу партії “батьківщина” було побито депутата Турчинова. Міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов заявив, що машина на якій “злиняли” невідомі належить “податковим орлам Азарова”.
“Форум” переконує, що зважаючи на психічну неадекватність владних установ, соціалісти, запропонували Кучмі 16-го вересня виступити на мітингу. Це – концептуально. Президент мусить гарантувати безпеку громадян. Навіть невдоволених.
Найбільше, на що спромігся Президент, діагностує “Українська правда”, - це від’їхати на економічний саміт. “Гарант ганебно втік до Австрії” – коментує “Українська правда”.
Аналітиків, тим часом, непокоїть третя сила. Прикладом є ситуація в Грузії. “Нєзавісімая газєта” зазначає, що вся “Джорджія” окрім Шеварднадзе має намір і руками і ногами і кухонними ножами протистояти російській агресії. Заплющувати очі на путінський ультиматум небезпечно, пише автор, війна на Кавказі загрожує консолідацією усіх кавказьких сил.
Німецьке видання “Ді Тагецайтунг” зазначає, що Кремль втрачає будь яке відчуття реальності. Він у свій азіопський спосіб намагається заексплуатувати трагедію одинадцятого вересня.
Віктор Недоступ в Інтернет-майдан.
Інтерактивнтй діалог, або ж чат, дозволяє проводити віртуальні прес-конференції. Зважаючи на непрості стосунки медіа з владою, політики, не обтяжені милістю останньої залюбки використовують цей спосіб публічних вібрацій поза цензурними фільтрами. Днями, популярне інтернет-видання «Українська правда» організувало чат-конференцію з лідером «Нашої України» Віктором Ющенком.
Такою є бліц історія проведення чатів “Українською правдою”. Ну а про перебіг подій на останній чат-конференції з Віктором Ющенком розповідає Микола Закалюжний.
Інтерактивне спілкування з Віктором Ющенком зібрало велику мережеву аудиторію. Віртуальну публіку передусім цікавило ставлення одного з лідерів опозиції до акції “Повстань Україно” та стосунки з провладною “дев’яткою”. Багатьох турбувало питання про ймовірність повторного прем’єрства Ющенка. Іншим свербіло майбутнє президентство “надії нації”.
Диктування розділових знаків, клацання клавіатури та напружено-уважні парсуни “шакалів пера” у повітря цього чату додавали динаміт. Ну а заклацував усе те журналіст іспанського радіо “Франц Інтернаціональ” Борис Клименко”.
Своїми почуттями від інтерактивного спілкування поділився і лідер”Нашої України” Віктор Ющенко.
Шкода, але протягом години відповісти, на купу запитань неможливо. Однак не все так погано у Данськім королівстві. Слава Богу чат-спілкування створює додаткові труднощі традиційним формам цензури. Вона, поки що, гризе собі пальці через неможливість повноцінно втрутитись у процес інтимного спілкування віртуального виборця з коханим політиком. В Україні, знову ж таки, на жаль, Інтернет має суттєвий недолік. Для значної більшості громадян він - неприступний. Вкраїнський достойник вкотре мусить йти на “Майдан віртуальної незалежності”, де за прогнозами знаних політологів має всі шанси старосвітським способом зірвати собі голос.
Микола Закалюжний, в Інтернет-майдан.
Віртуальна реальність нині нагадує омріяне Кероллом Задзеркалля. Легким порухом мишки, або ж ударом по “клаві” імпотент перевтілюється на сексуального монстра, а скромний харківський аспірант - на соратника Бен Ладена. Українські політики, потрапивши до кібер-простору, відчувають себе як мінімум – гагаріними. Одразу два президенти – перший соціологічний – Віктор Ющенко, другий – чинний – Леонід Кучма зрізались на чатах “Павутини”. Розвиває тему Сергій Руденко.
Контакт віртуальних неофітів з активними юзерами відбувся напередодні акцій протесту “Повстань, Україно!”. Тому, природно, що саме навколо теми опозиція та влада і вів розмову з інтернет-спільнотою лідер “нашоукраїнців”. І зовсім неприродно, що акції протесту зовсім не цікавили респондентів, які спілкувалися з Леонідом Кучмою. Віртуальний електорат змушував гаранта Конституції розповідати, зокрема, про його ставлення монархії та диктатури, і найголовніше - про найболючіше на сьогодні питання для українців – розвитку туризму у Криму. Останнє, напевно, є надто актуальним у контексті того, що 16 вересня, коли вируватиме на вулицях опозиція, Леонід Данилович перебуватиме у альпійському Зальцбурзі. Автор цих рядків заздалегідь надіслав на чат-конфренцію два запитання для гаранта, але відповіді на них не отримав. Напевно, тому, що у них не йшлося про туризм. Тому довелося лише тішитись одкровеннями президента. Про те, зокрема, що президентові цитую: “кожен день в комп’ютер лазити не потрібно, для цього є служби”, кінець цитати. Про те, що Боги у Леоніда Даниловича з Єльяшкевичем і Мельниченком різні. Пробилася і картярська сутність глав держави, ілюстрацією до якої є слова – “це тільки в преферансі можна втемну грати, а тут треба грати у відкриту”. Одне слово, спілкування Леоніда Даниловича жодної несподіванки не принесло і адміністрація президента вкотре продемонструвала - для неї нічого немає віртуального немає, навіть інформаційного простору.
Сергій Руденко. РС. Київ.
Інтернет в Україні є чи не єдиним вільним та універсальним інформаційним полем, неконтрольованим владою. В електронних катакомбах збираються журналісти, активісти громадських організацій та партій. Мережа, окрім суто інформаційно-комунікативних функцій, виконує ще й організаторську ролю. Відвідувачі сайту “майдан орг юей”, створеного під час акцій “Україна без Кучми”, через “Павутину” домовились організовано взяти участь у мітингу протесту 16 вересня. Плакат майданівців претендує на максимальний лаконізм. Він складається виключно з інтернет-адреси цього сегменту. Сергій Шевчук перебалакав цю тему з редактором сайту Михайлом Свистовичем.
Сайт “майдан орг юей” було створено два роки тому з метою прориву інформаційної блокади під час акцій “Україна без Кучми”. Основу сторінки складає інтерент-форум, на якому, за задумом, відточуються ідеї відсоювання громадянських прав. Ще за кілька місяців до акцій протесту 16 вересня відвідувачі “майдану” домовилися вийти на вулиці разом з опозицією. За домовленістю майданівці мали бі тримати єдине гасло з надписом “майдан орг юей”. Говорить редактор сайту Михайло Свистович.
На сторінку “майдан орг юей” щодня заходить кілька тисяч відвідувачів. Це при тому, що сайт робиться фактично в підпіллі. Автори майдану навіть не мають свого компютера. Михайло Свистович вважає, що при достатній розкрутці сайт “майдану” міг би виводити на акції протесту більше громадян, ніж усі партії разом узяті. Сергій Шевчук в “Інтернет-майдан”
У попередніх подачах “Інтернет-майдану” присвячених акціям опозиції, ми не послуговувались ані єлеєм, ані дьогтем. Тональність авторських коментарів була критична, іноді різка, але аж ніяк не брутальна. Нині, переглянувши сайти більшості центральних газет, які займають провладні позиції ми відзначили, що усі публікації, попри жанрове розмаїття, змістовно схожі, ніби вийшли з-під одного пера. Особливе “захоплення” авторів “Майдану” викликав матеріал під заголовком “Шкурная контррєволюція”. Ну а зосередився на ньому Микола Матусевич.
Зосередимось на сайті “Телеграф ком юей”, в журналіському середовищі прозваному “Деркач-ревю”. Заголовок публікації “Шкурная контрреєволюція” одразу проникає в душу і викликає неприязнь до опозиції, яка сміє перечити революційному Гарантові, котрий успішно веде націю від одної перемоги до іншої. Автор, в поті чола свого, відробляючи хліб з маслом, одразу бере бичка за роги: “У влади є всі підстави заспокоїтись”, бо, мовляв, опозицію очолюють політичні дистрофіки, отож ставитись до них серйозно не варто. Усі акції цих “хирляків” пройдуть, цитую, “без участі самого народу”. А щоб твердження не звучали голослівно, деркачівський прес-хлопчик оперує десятками цифр із соціологічного опитування, яке у серпні провів фонд “Демократичні ініціативи”. Якраз вони, з недосвідченим автором зіграли злий жарт. Він пише: “Любителів “побавитись у революцію” розчарували відповіді на запитання; чи готові люди особисто брати участь в акціях протесту. Лише 19 відсотків респондентів відповіли “так”, 31 відсоток заявив, що все буде залежати від того, “за”, чи “проти” кого будуть акції”. Кінець цитати. Навіть цеківські пропагандисти соромились подібних прийомів. Диву даєшся, спостерігаючи сталінський вишкіл сучасного автора, який брак аргументів поповнює безпардонно-нахабною підміною кольорів. Чорне видає за біле і навпаки. Кожному школяреві відомо, що у європейських революціях ніколи не брало участі більше п’яти відсотків мешканців. В Україні ж маємо 50 відсотків населення, яке не просто бажає змін, а й готове боротися за них. Спритний журналіст мав би знати, що оті п’ятдесят відсотків означають повний крах режиму. Але запрограмований на доведення теореми про круглість квадрату він чхать хотів на логіку. Колінкуючи перед банківською автор не забув прогнутися перед Кремлем: “Нарешті український народ схаменувся і вже більш, як 50 відсотків громадян України готові голосувати проти незалежності своєї країни”. Кінець цитати. Що то за опитування, хто його проводив. Сам автор, чи може його шеф – читачів не поінформовано. Взята зі стелі цифра так потішила бідаку, що він у захваті гукає: “За что боролісь, на то і напоролісь...”
М. Матусевич.
Складною є вкраїнська душа... Хочеться їй і влади і багатства великого. Хочеться Дмитра до буцигарні впакувать, раз Микола і Павло сиділи. А яблучко надкушене, а “хата скраю”... Але ж було колись, чорт забирай, інакше. “Було колись в Україні ревіли гармати, було, колись запорожці вміли панувати, панували, здобували і славу і волю, минулося, зосталися могили по полю”. Чи справді минулося? Відповідь на це питання маємо давати всі разом і не лише розчулено-патетичним “словоблудієм”.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
Аномальна напруга довколо 16-го вересня виявила правдиві риси посадовців. “Українські новини” передали, що полтавські начальники в судовому порядку скасували мітинги опозиції. “Кореспондент-нет” повідомив, що харківська влада на місце мітингів підігнала запопадливий луна-парк з каруселями. Київська міська адміністрація подала до суду опозицію, аби сердешна правова інстанція заборонила проведення акцій у центрі Києва. Суд сказав “єсть” і заборонив.
Втім, пише “Українська правда”, опозиція знає, як обійти заборону. Подання до апеляційного суду автоматично блокує рішення нижчої інстанції, якою є Шевченківський райсуд. Міліція, тим часом, панічно мне демократизатори. До Києва завозять спецпідрозділи з усіх регіонів. Даїшники готуються активно дуркувати на дорогах. “Правда. ру” оприлюднила українську мантру генерал-полковника Коляди. Бунтарі, мовляв – психічно хворі, отож саме вони проллють кров та інші жахи. В ролі терапевтів, логопедів та ортопедів – міліція. “Майдан орг” переконує, що “менти” заздалегідь подбали про кримінільні статті для учасників акції.
“Українські новини” інформують, що біля офісу партії “батьківщина” було побито депутата Турчинова. Міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов заявив, що машина на якій “злиняли” невідомі належить “податковим орлам Азарова”.
“Форум” переконує, що зважаючи на психічну неадекватність владних установ, соціалісти, запропонували Кучмі 16-го вересня виступити на мітингу. Це – концептуально. Президент мусить гарантувати безпеку громадян. Навіть невдоволених.
Найбільше, на що спромігся Президент, діагностує “Українська правда”, - це від’їхати на економічний саміт. “Гарант ганебно втік до Австрії” – коментує “Українська правда”.
Аналітиків, тим часом, непокоїть третя сила. Прикладом є ситуація в Грузії. “Нєзавісімая газєта” зазначає, що вся “Джорджія” окрім Шеварднадзе має намір і руками і ногами і кухонними ножами протистояти російській агресії. Заплющувати очі на путінський ультиматум небезпечно, пише автор, війна на Кавказі загрожує консолідацією усіх кавказьких сил.
Німецьке видання “Ді Тагецайтунг” зазначає, що Кремль втрачає будь яке відчуття реальності. Він у свій азіопський спосіб намагається заексплуатувати трагедію одинадцятого вересня.
Віктор Недоступ в Інтернет-майдан.
Інтерактивнтй діалог, або ж чат, дозволяє проводити віртуальні прес-конференції. Зважаючи на непрості стосунки медіа з владою, політики, не обтяжені милістю останньої залюбки використовують цей спосіб публічних вібрацій поза цензурними фільтрами. Днями, популярне інтернет-видання «Українська правда» організувало чат-конференцію з лідером «Нашої України» Віктором Ющенком.
Такою є бліц історія проведення чатів “Українською правдою”. Ну а про перебіг подій на останній чат-конференції з Віктором Ющенком розповідає Микола Закалюжний.
Інтерактивне спілкування з Віктором Ющенком зібрало велику мережеву аудиторію. Віртуальну публіку передусім цікавило ставлення одного з лідерів опозиції до акції “Повстань Україно” та стосунки з провладною “дев’яткою”. Багатьох турбувало питання про ймовірність повторного прем’єрства Ющенка. Іншим свербіло майбутнє президентство “надії нації”.
Диктування розділових знаків, клацання клавіатури та напружено-уважні парсуни “шакалів пера” у повітря цього чату додавали динаміт. Ну а заклацував усе те журналіст іспанського радіо “Франц Інтернаціональ” Борис Клименко”.
Своїми почуттями від інтерактивного спілкування поділився і лідер”Нашої України” Віктор Ющенко.
Шкода, але протягом години відповісти, на купу запитань неможливо. Однак не все так погано у Данськім королівстві. Слава Богу чат-спілкування створює додаткові труднощі традиційним формам цензури. Вона, поки що, гризе собі пальці через неможливість повноцінно втрутитись у процес інтимного спілкування віртуального виборця з коханим політиком. В Україні, знову ж таки, на жаль, Інтернет має суттєвий недолік. Для значної більшості громадян він - неприступний. Вкраїнський достойник вкотре мусить йти на “Майдан віртуальної незалежності”, де за прогнозами знаних політологів має всі шанси старосвітським способом зірвати собі голос.
Микола Закалюжний, в Інтернет-майдан.
Віртуальна реальність нині нагадує омріяне Кероллом Задзеркалля. Легким порухом мишки, або ж ударом по “клаві” імпотент перевтілюється на сексуального монстра, а скромний харківський аспірант - на соратника Бен Ладена. Українські політики, потрапивши до кібер-простору, відчувають себе як мінімум – гагаріними. Одразу два президенти – перший соціологічний – Віктор Ющенко, другий – чинний – Леонід Кучма зрізались на чатах “Павутини”. Розвиває тему Сергій Руденко.
Контакт віртуальних неофітів з активними юзерами відбувся напередодні акцій протесту “Повстань, Україно!”. Тому, природно, що саме навколо теми опозиція та влада і вів розмову з інтернет-спільнотою лідер “нашоукраїнців”. І зовсім неприродно, що акції протесту зовсім не цікавили респондентів, які спілкувалися з Леонідом Кучмою. Віртуальний електорат змушував гаранта Конституції розповідати, зокрема, про його ставлення монархії та диктатури, і найголовніше - про найболючіше на сьогодні питання для українців – розвитку туризму у Криму. Останнє, напевно, є надто актуальним у контексті того, що 16 вересня, коли вируватиме на вулицях опозиція, Леонід Данилович перебуватиме у альпійському Зальцбурзі. Автор цих рядків заздалегідь надіслав на чат-конфренцію два запитання для гаранта, але відповіді на них не отримав. Напевно, тому, що у них не йшлося про туризм. Тому довелося лише тішитись одкровеннями президента. Про те, зокрема, що президентові цитую: “кожен день в комп’ютер лазити не потрібно, для цього є служби”, кінець цитати. Про те, що Боги у Леоніда Даниловича з Єльяшкевичем і Мельниченком різні. Пробилася і картярська сутність глав держави, ілюстрацією до якої є слова – “це тільки в преферансі можна втемну грати, а тут треба грати у відкриту”. Одне слово, спілкування Леоніда Даниловича жодної несподіванки не принесло і адміністрація президента вкотре продемонструвала - для неї нічого немає віртуального немає, навіть інформаційного простору.
Сергій Руденко. РС. Київ.
Інтернет в Україні є чи не єдиним вільним та універсальним інформаційним полем, неконтрольованим владою. В електронних катакомбах збираються журналісти, активісти громадських організацій та партій. Мережа, окрім суто інформаційно-комунікативних функцій, виконує ще й організаторську ролю. Відвідувачі сайту “майдан орг юей”, створеного під час акцій “Україна без Кучми”, через “Павутину” домовились організовано взяти участь у мітингу протесту 16 вересня. Плакат майданівців претендує на максимальний лаконізм. Він складається виключно з інтернет-адреси цього сегменту. Сергій Шевчук перебалакав цю тему з редактором сайту Михайлом Свистовичем.
Сайт “майдан орг юей” було створено два роки тому з метою прориву інформаційної блокади під час акцій “Україна без Кучми”. Основу сторінки складає інтерент-форум, на якому, за задумом, відточуються ідеї відсоювання громадянських прав. Ще за кілька місяців до акцій протесту 16 вересня відвідувачі “майдану” домовилися вийти на вулиці разом з опозицією. За домовленістю майданівці мали бі тримати єдине гасло з надписом “майдан орг юей”. Говорить редактор сайту Михайло Свистович.
На сторінку “майдан орг юей” щодня заходить кілька тисяч відвідувачів. Це при тому, що сайт робиться фактично в підпіллі. Автори майдану навіть не мають свого компютера. Михайло Свистович вважає, що при достатній розкрутці сайт “майдану” міг би виводити на акції протесту більше громадян, ніж усі партії разом узяті. Сергій Шевчук в “Інтернет-майдан”
У попередніх подачах “Інтернет-майдану” присвячених акціям опозиції, ми не послуговувались ані єлеєм, ані дьогтем. Тональність авторських коментарів була критична, іноді різка, але аж ніяк не брутальна. Нині, переглянувши сайти більшості центральних газет, які займають провладні позиції ми відзначили, що усі публікації, попри жанрове розмаїття, змістовно схожі, ніби вийшли з-під одного пера. Особливе “захоплення” авторів “Майдану” викликав матеріал під заголовком “Шкурная контррєволюція”. Ну а зосередився на ньому Микола Матусевич.
Зосередимось на сайті “Телеграф ком юей”, в журналіському середовищі прозваному “Деркач-ревю”. Заголовок публікації “Шкурная контрреєволюція” одразу проникає в душу і викликає неприязнь до опозиції, яка сміє перечити революційному Гарантові, котрий успішно веде націю від одної перемоги до іншої. Автор, в поті чола свого, відробляючи хліб з маслом, одразу бере бичка за роги: “У влади є всі підстави заспокоїтись”, бо, мовляв, опозицію очолюють політичні дистрофіки, отож ставитись до них серйозно не варто. Усі акції цих “хирляків” пройдуть, цитую, “без участі самого народу”. А щоб твердження не звучали голослівно, деркачівський прес-хлопчик оперує десятками цифр із соціологічного опитування, яке у серпні провів фонд “Демократичні ініціативи”. Якраз вони, з недосвідченим автором зіграли злий жарт. Він пише: “Любителів “побавитись у революцію” розчарували відповіді на запитання; чи готові люди особисто брати участь в акціях протесту. Лише 19 відсотків респондентів відповіли “так”, 31 відсоток заявив, що все буде залежати від того, “за”, чи “проти” кого будуть акції”. Кінець цитати. Навіть цеківські пропагандисти соромились подібних прийомів. Диву даєшся, спостерігаючи сталінський вишкіл сучасного автора, який брак аргументів поповнює безпардонно-нахабною підміною кольорів. Чорне видає за біле і навпаки. Кожному школяреві відомо, що у європейських революціях ніколи не брало участі більше п’яти відсотків мешканців. В Україні ж маємо 50 відсотків населення, яке не просто бажає змін, а й готове боротися за них. Спритний журналіст мав би знати, що оті п’ятдесят відсотків означають повний крах режиму. Але запрограмований на доведення теореми про круглість квадрату він чхать хотів на логіку. Колінкуючи перед банківською автор не забув прогнутися перед Кремлем: “Нарешті український народ схаменувся і вже більш, як 50 відсотків громадян України готові голосувати проти незалежності своєї країни”. Кінець цитати. Що то за опитування, хто його проводив. Сам автор, чи може його шеф – читачів не поінформовано. Взята зі стелі цифра так потішила бідаку, що він у захваті гукає: “За что боролісь, на то і напоролісь...”
М. Матусевич.
Складною є вкраїнська душа... Хочеться їй і влади і багатства великого. Хочеться Дмитра до буцигарні впакувать, раз Микола і Павло сиділи. А яблучко надкушене, а “хата скраю”... Але ж було колись, чорт забирай, інакше. “Було колись в Україні ревіли гармати, було, колись запорожці вміли панувати, панували, здобували і славу і волю, минулося, зосталися могили по полю”. Чи справді минулося? Відповідь на це питання маємо давати всі разом і не лише розчулено-патетичним “словоблудієм”.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
