Доступність посилання

ТОП новини

Прямий Ефір: Співпраця різних політичних сил в Україні. Надійність опозиційного союзу між лівими й правими та перспективи української демократії


Прямий Ефір: Співпраця різних політичних сил в Україні. Надійність опозиційного союзу між лівими й правими та перспективи української демократії

Київ–Прага,18 вересня 2002 - Ведучі: у Празі - Василь Зілгалов, у Києві - Марина Пирожук. Гості: Левко Лук’яненко -багаторічний політв’язень, один із лідерів Української Гельсінської групи, нині - представник політичного блоку Юлії Тимошенко та Петро Симоненко - лідер КПУ і фракції комуністів у Верховній Раді України.

Василь Зілгалов

Нагадую слухачам телефон Київської студії 490 – 29 – 05, код Києва 044.

Вітаю вас, шановні гості, і прошу бути у дискусії лаконічними, бо сьогодні питання в політичному житті в Україні складні, і слухачі чекають від нас чітких, простих роз’яснень і оцінок політичних подій і процесів, які відбуваються.

У Вас обох є спільний пункт у ваших біографіях – 1959 року Ви, пане Лук’яненко, були інструктором Глинянського райкому компартії України Львівської області, а через 30 років, Ви, пане Симоненко, стали працівником Маріупольського міському компартії України. Тобто, спільність полягає в тому, що, як не як, але Ви обидва мали сміливість стати членами КПРС. Правда, і вік, і час, і політичний досвід ви черпали по-різному. У 1961 році пан Лук’яненко був засуджений радянським судом до кари смерті, за тодішнім законом цей вирок звучав так за статтями 56-ю і 64-ю Карного кодексу УРСР: «зрада батьківщини й організаційна діяльність». Але Бог милував пана Лук’яненка до життя, і перший раз його випустили на волю у 1976 році. У цей час пан Симоненко був інструктором Донецького міському комсомолу, і починалася його партійна кар’єра. І коли пана Лук’яненка випустили з в’язниці вдруге, восени 1988-го, Ви, пане Симоненко, були тоді секретарем Маріупольського міському Компартії України. І ось сьогодні, як лідер комуністів, у союзі з, так би мовити, «зрадником Батьківщини», якої вже не існує, як Ви, образно кажучи, можете пояснити такий союз – як тимчасову тактику вашої партії, ваших партійних товаришів чи як стратегічний союз між лівими і націонал-демократами?

Петро Симоненко

По-перше, те, що має відношення до поняття союзу. Для нас був і завжди буде союз із нашим народом. Вимоги, які сьогодні висувають наші громадяни, і є якраз підґрунтям для організації наших конкретних дій щодо оцінки влади й необхідності її зміни, - влади, яка на чолі з Кучмою просто знищує Україну й майбутнє нашого народу. До тих оцінок і застережень, які ми послідовно проводили, попереджали суспільство й народ України починаючи з 93-го року, приєдналися в оцінках і в розумінні того, що так далі жити не можна і сили, які тривалий час усе ж таки підтримували напрямки діяльності так званих реформ. Але в даному випадку вони не були реформами, а були діями на знищення України, її економічного потенціалу і на збагачення певної купки людей, які і стали тими олігархами. А потім вони об’єдналися й стали кримінально-олігархічною системою влади, корумпували її. І ось таким чином вся діяльність, яка давала їм можливість спиратися на певні політичні сили, давала їм впевненість у тому, що народ України не підніметься на боротьбу проти цієї злочинної влади. Але пройшов час, ми 10 років вели боротьбу за інше розуміння реалій і інше відношення між партіями, між суспільством і владою, за розуміння того, що народ повинен бути єдиним джерелом не тільки формування влади, а, в першу чергу, тим, хто буде контролювати владу і питати з неї за все, що відбувається. Тому в даному випадку, коли ми прийняли рішення щодо проведення цієї акції, узгодили з іншими політичними силами терміни її початку, а ми планували осінні акції протесту, і потім погодилися з тим, що можна було б їх розпочати 16 вересня. І ось подивіться, шановні радіослухачі, ми різні політичні партії, але і зовсім інші за ідеологічними принципами політичні партії погодилися з нашими вимогами сьогодні, в першу чергу, політичного реформування суспільства - відсторонити режим Кучми від влади з метою розчистити дорогу для нашого народу, щоб народ через волевиявлення, без тиску, фальсифікацій виборів, без погроз, шантажу обрав і політиків, і політику. Я вважаю, що підтримавши це, ми визначилися, що треба зробити в першу чергу. Але ми не тільки це питання поставили на порядок денний. Сьогодні головне, щоб люди розуміли – ми ведемо боротьбу, щоб народ був при владі і контролював її. Ми поставили питання, що сьогодні треба взяти на себе зобов’язання різним політичним силам забезпечити повернення вкрадених заощаджень, повернути право на роботу, нормальну заробітну платню, пенсії, молоді повернути право, визначене Конституцією, на освіту і на доступну медицину. І ще одна проблема є сьогодні, яка дуже вражає багатьох, - це тарифи, комунальні послуги, квартирна плата.

Василь Зілгалов

Ми ще повернемось до цього сьогодні, пане Симоненко. Усе таки на початку хотілося б визначити більш загальні питання. Ми в цілому зрозуміли Вашу точку зору, щодо тактики комуністів сьогодні і вашого союзу з політичними силами. А зараз послухаємо точку зору представника блоку Юлії Тимошенко. Пане Лук’яненко, як Ви розцінюєте таку спілку і такий союз різних ідеологічно-політичних сил сьогодні?

Левко Лук’яненко

Те, що ми зійшлися на одній платформі – і націоналісти, і комуністи, і соціалісти і майже всі демократично чи патріотично спрямовані сили, є дуже знаменний факт. Думаю, це перше свідчення того, що українська нація, український народ наближається до європейських понять. Для Європи характерно, що, перш за все, людина відчуває, що вона належить до нації. Скажімо, француз до французької нації – це для нього дуже важливо. Кровна спорідненість, походження, спільне громадянство – це найважливіше. На другому плані – різна церква, різні партії і так далі. Тому, можливо, це перший і надзвичайно важливий факт, свідчення того, що ми рухаємося в бік європейського розуміння відносин усередині суспільства. І те, що я по суті націоналіст, член української республіканської партії «Собор», а Петро Симоненко – член комуністичної партії, є другорядним. Важливіше, що ми сини одного народу, громадяни однієї держави. І ми свої дії, партійні інтереси спроможні підпорядкувати загальнонаціональним інтересам. В сучасних умовах загальнонаціональний інтерес полягає в тому, щоб усунути президента і все його злочинне оточення. Влада, яка керує нами вже майже 11 років, показала, що вона проводить антиукраїнську, антинародну політику. Я належу до блоку Юлії Тимошенко. Наш блок як і українська республіканська партія «Собор» дає чітку формулу оцінки сучасної влади. Ми кажемо, що це мафіозно-злодійська влада – бандитська, антиукраїнська, антинародна. Це звинувачення я повторював публічно, і ми повторюємо в різних варіантах. Влада ніколи не сказала, що ми зводимо на неї наклеп, бо вона знає, що ми кажемо правду. Ось тепер, 16 вересня, народ відчув, що він повинен вийти на вулиці і сказати цієї владі:«Геть!», бо далі терпіти не можна. Ця влада зруйнувала все – промисловість, сільське господарство, комунальні служби, медицину, освіту, науку і так далі. Здається, що по українській території пройшов якийсь суцільний смерч, якась татарська навала. Уся Україна зараз виглядає як після жахливої окупації. Заводи, які ще недавно працювали, зараз світяться порожніми вікнами, із яких стирчить лобода.

Марина Пирожук

Пане Лук’яненко, все ж так, повертаючись до головної нашої теми, зрозуміло, що є ідеологічні антиподи, є політичні і що вас зараз об’єднують, передусім, політичні погляди. Чи можна зараз говорити про те, що і комуністи, і демократи змінилися і що в Україні формується політична еліта, яка згуртувалася попри ідеологічні розбіжності, дбаючи, передусім про національні інтереси?

Левко Лук’яненко

Процес формування еліт - це складне явище. У нас є початок формування еліт, але це різні загони еліт - є військова еліта, є політична, є наукова, є художня і т.д. Ми із шановним Петром Симоненком, звичайно, належимо до різних еліт. Поки що між нами є дуже велика розбіжність. Сама мета нашої діяльності, наших партій є поки що різна в основі.

Але я дуже радий з того, що ми найшли десь спільну платформу, спільну точку, де ми йдемо по одній дошці, в одному напрямку.

Василь Зілгалов

У нас слухач, який має до Вас запитання.

Слухач

Чи не здається пане Лук’яненко й пане Симоненко, що і праві, і ліві зрадили ідею незалежності своєю політикою нехтування сподівань українського народу? У правих крім гучних гасел визначеної позиції не має, зокрема щодо реформи економіки, і у комуністів крім повернення до черг, до геноциду й в’язниць нічого не має.

Василь Зілгалов

Пане Лук’яненко, Вам слово.

Левко Лук’яненко

Не правильно казати, що ми не збиралися реформувати економіку. Національно-демократичні сили, зокрема, українська Гельсінська спілка, Українська Республіканська партія, партія «Собор» і наші союзники з національно-демократичних партій хотіли реформувати економіку і зробити її приблизно такою, як вона є у Франції, у Німеччині і так далі, ринкову демократичну економіку. Там економіка зроблена таким чином, що вона може забезпечити елементарні матеріальні потреби громадян. Ось в основі, це наш ідеал.

Ми працювали над вивченням економіки і ми весь період присутності в парламенті з 1990 року старалися пропагувати й поширювати наші ідеї. І наскільки можна було при роботі в різних комітетах, ми старалися це втілювати. На превеликий жаль, ми завжди були в меншості і тому ми не змогли провести наші плани.

Реалізовувалися у формі законів ідеї інших людей. У свій час була комуністична більшість 239 осіб, потім друга Верховна Рада, там з’явилося трохи олігархів, у третій Верховній Раді ще більше. З’явилися потім оці злодійсько-мафіозні клани, які законодавство стали підганяти під свої особисті інтереси. Узаконили, фактично, руйнацію й розкрадання національних багатств і призвело все до руйнації, яку сьогодні маємо.

Ми дивилися на це з великим болем. У нас було, що запропонувати, але, на жаль, ми не мали більшості, щоб реалізувати наші ідеї. Василь Зілгалов

Нинішня влада в Україні, так би мовити, по своєму оцінює акції протесту «Повстань, Україно!» і єдність ідеологічно різних політичних сил. Вона заявляє, що це поєднання неприродне, обумовлене, виключно, жадобою до влади, загрожує українській державності і європейському вибору. Такий лейтмотив оцінок представників влади. На цю тему коротенький матеріал мого колеги Сергія Грабовського.

Сергій Грабовський

У пошуках відповіді на запитання, що об‘єднує й може об‘єднувати, на перший погляд, принципово непоєднувані політичні сили – від лівих до правих – в акції “Повстань, Україно!” доцільно звернутися до європейської історії ХХ століття.

Тільки два приклади. 1943 року, коли Франція була окупована нацистами, всі сили Опору – від монархістів до анархістів, від консерваторів до комуністів – об‘єдналися під проводом генерала де Голля у боротьбі з окупантами та щиро французькими колабораціоністами. 1989 рік, Румунія. Склалося так, що за диктатором Чаушеску і його загребущою сім‘єю залишилася тільки частина силових структур, а всі інші – знов-таки, від комуністів до монархістів – об‘єдналися проти диктатури. Іншими словами, різні, ідеологічно полярні політичні сили об‘єднувала загроза катастрофи, яка нависала над тією чи іншою країною.

І у вітчизняній історії є щось схоже. Після Другої світової війни був відроджений Державний центр Української Народної Республіки в екзилі – зусиллями і правих (ОУН-солідаристи), і лівих (УРДП Івана Багряного), – як демократична альтернатива і сталінському тоталітаризму, і тоталітарним тенденціям щиро українських кольорів.

Звернімо увагу ще на один момент. Акцію “Повстань, Україно!” підтримали представники практично всіх ідеологічних течій. Від націонал-радикалів до лібералів та комуністів. Усі ці течії наявні в демократичній Європі. Відсутні там тільки, так звані, “центристи” українського штибу – тобто політичні надбудови над олігархічними кланами.

То чи не схоже на те, що 16 вересня на Європейській площі Києва зібралася саме “європейська Україна”, якою б багатобарвною й суперечливою вона не була?

Василь Зілгалов

Це такий короткий історичний екскурс. У зв’язку з цим у мене є запитання до пана Симоненка, яке через нас адресують до українських комуністів радіослухачі.

У свій час, 20-і роки ХХ століття, українські комуністи, Олександр Шумський, Микола Скрипник, Микола Хвильовий, сприяли так званій політиці «коренізації », насправді ж - витворенню українськості, української самобутності й незалежності, так Хвильовий навіть обґрунтовував гасло «Геть від Москви!». Але всі вони були знищені комуністичною системою. Чимало наших радіослухачів запитують у пана Симоненка, в українських комуністів, чи ці комуністи, яких ми назвали, (Шумський, Скрипник, Хвильовий) знайшли своє місце у святцях сучасної Компартії України?

Петро Симоненко

Я вважаю, що ми повинні виходити з конкретних реалій, а історичний досвід повинен давати нам певну мотивацію розуміння тих об’єктивних процесів, які відбуваються в суспільстві. Уроки, які ми повинні робити з нашої історії, вони повинні давати можливість вирішувати проблеми без повторення тих помилок і тих прорахунків, які були.

Мені здається, що у багатьох виникає зараз таке упереджене ставлення до реалій спільних дій різних політичних сил проти режиму Кучми. Інколи намагаються нас, комуністів, відштовхнути від цього процесу, залякуючи суспільство тими трагічними сторінками нашої історії у минулому.

А ми повинні розуміти, що у людей – громадян України – формують точку зору не для засудження нинішнього режиму Кучми, який проводить офіційно політику геноциду, а для виправдовування його начебто історією. Це така позиція, що може призвести до певних політичних збочень, і це не дасть можливості кожній людині чітко визначити свої позиції. Тому, підводячи певний підсумок нашої розмови, я хотів би ще раз заявити: ми давно говорили, що до цього прийде Україна, але залякування комуністами (а ми, комуністи сучасні, враховуємо у своїй діяльності все те, що відбулося з точки зору змін у суспільстві, в нашому суспільному житті) призвело до того, що постійно надавали можливість зростати ось таким ганебним явищам, із якими стикаємося сьогодні. І відчули вже й націоналісти, що це є стан національної катастрофи для України. Ось чому я вже переконаний давно, що якщо тільки людина, якщо він політик чесний, то він повинен насамперед народу дати право обирати таких політиків і ту політику, яка даватиме результат для нас із вами.

Василь Зілгалов

Дякую, пане Симоненко. У нас є слухач. Вибачте, що перебив, але слухачі для нас – святе. Представтеся, будь ласка.

Слухач

Я Георгій Борковський з Києва. У мене питання до пана Симоненка, та й до пана Лук’яненка. От зараз ви говорите дуже хороші речі - для народу все хочете зробить. Те ж саме говорив і Кучма, коли до влади добирався, а тепер - уже ви. Як ви доберетесь до влади, то буде те саме? І мені ще здається, що вам усе одно, під яким гаслом лізти до тієї самої влади, чи під комуністичним, чи соціалістичним, чи Юлії Тимошенко... Я знаю такі факти - щоб люди йшли на ті мітинги, гроші просто платять. Виходить, ви лізете нечесно. Що ж від вас чекати ми можемо, коли ви вже будете при владі?

Петро Симоненко

Дякую за запитання - щире й відверте. Я хотів би товаришу Георгію сказати таке. Ми, комуністи, не рвемося до влади, і ще раз заявляю - ми робимо нашу справу задля того, щоб народ і контролював владу, і був при владі. А сьогодні головне - не тільки Кучму прибрати, а в цілому змінити систему влади. Це по-перше. По-друге, якщо ми говоримо про ті ганебні факти, які мають місце і дійсно - різні політичні сили переконують людей, і вони стають свідомими членами партії, прихильниками тієї чи іншої ідеї, а дехто і купує для проведення тих чи тих заходів. Я вам офіційно заявляю: ми, комуністи, цього ніколи не робили й робити не будемо. Якщо ви бачили, яка була колона учасників цієї акції 16 вересня, то зрозумійте, що це люди щирі, відверті, вони прихильники нашої ідеї соціальної справедливості, рівності всіх громадян незалежно від того, скільки у кого грошей і таке інше. Ми заявляємо, що тільки чесними методами завжди боролися й будемо боротися. А щодо влади - про себе особисто. Я знаю, що таке влада. І коли працював другим секретарем Донецького обкому партії, де п’ять із половиною мільйонів громадян на той час жило, я знав, що це таке - відкрити школу, як сьогодні завезти ліки в лікарню, як нагодувати людей. А це найпотужніший промисловий потенціал України, бо на той час ми давали 20 відсотків валового внутрішнього продукту України. То я знаю, як відповідати у владі і що треба робити, щоб влада працювала на народ, а не на кишеню і не на тих злодіїв і шахраїв, які, на жаль, сьогодні завдяки політичним гаслам є при владі, обдурюючи людей і використовуючи їм підвладні, підконтрольні засоби масової інформації.

Марина Пирожук

Пане Симоненко, Ви сказали, що комуністи насамперед – у союзі з українським народом. Чи змінилися ви все ж таки в розумінні національних інтересів?

Петро Симоненко

Бачите, тут така річ сталася. Говорячи про національні інтереси - ті, хто до цього закликав - ніколи не говорили, як вони збираються наповнювати ці національні інтереси. А для мене як комуніста національні інтереси - щоб наш народ мав роботу, щоб він жив і працював у власній державі, а не в Португалії на каменоломнях, щоб наш народ мав достойний рівень життя, тут отримував освіту і багато чого іншого. То треба, коли ми говоримо про національну ідею, розуміти, що вона тільки тоді життєздатна, коли вона наповнена конкретним змістом, а не балачками про певні речі, які нічого не дають. І повертаючись - інколи закиди роблять мені, якою я мовою виступаю, і кажуть, ось він часто російською мовою виступає, то він не патріот народу України. А я зараз у цій ситуації скажу словами американських конгресменів: «Так, ето сволоч, но ето наша сволоч, і ми йево будєм защіщать». То що, якщо українською мовою дехто говорить, ми повинні пройти повз те, що він злочини коїть у державі? Ні! Ми повинні сьогодні ставитись до людини залежно від того, що вона говорить, як він пропонує, що зробити, і як він діє, головне. Оце головне повинно бути у визначенні порядності політика.

Марина Пирожук

Дякуємо. Пане Лук’яненко, на Ваш погляд, в якому таборі тепер перебувають комуністи з погляду національних інтересів?

Левко Лук’яненко

Коли вони зараз разом із нами намагаються усунути цю антиукраїнську, антинародну владу, яка тепер керує Україною, то значить, вони стоять на тих же національних інтересах, як і ми. Що ж стосується програм, от програми Української Республіканської партії, Собор і Комуністичної партії, то тут ми дуже далекі одне від одного. Вони в економічній програмі відмінні і таке інше. Але тепер, 16 вересня, ми побачили перший крок, коли можливо співпрацювати різним політичним партія, але співпрацювати на тему усунення теперішньої антинародної влади.

Марина Пирожук

А чи не впливає ваш альянс на погляди електорату, чи не зміниться ставлення людей до ваших політичних партій?

Левко Лук’яненко

Ви знаєте, я був у Львові 16-го числа, 17-го в Києві, весь Львів і Київ страшенно раді тому, що ми нарешті спроможні стати поруч один із другим, націоналісти з комуністами й соціалістами і йти в напрямку спільного вирішення загальної проблеми. Сучасна влада настільки антинародна, вона настільки зробила нещасним і бідним весь наш народ, що люди побачили в нашому тимчасовому союзі величезну надію і дуже раді. Й тому шановному Борковському я би хотів відповісти ось одною такою деталлю. Ясна річ, що владі наша така спільна діяльність страшенно не подобається, і влада старається все зробити, щоб розколоти, щоб натравити знову націоналістів проти комуністів, і навпаки, і тим ослабити наш загальний наступ проти антинародної влади.

Василь Зілгалов

Дякую. Марино, час нашої розмови збігає, я хочу до наших гостей поставити таке кардинальне питання - якщо в петиціях демонстрантів і опозиції є вимога відставки президента, навіть дострокових парламентських виборів, то який найкоротший правовий шлях до досягнення цього? Яка інституція – правова, політична – готова вирішити сьогодні цю проблему? Пане Симоненко.

Петро Симоненко

Найкоротший шлях – це прийняте мужнє рішення парламентом щодо проведення дострокових президентських виборів. Внести термінові зміни до Конституції, щоб не було загрози, коли оберуть нового президента, і він не буде ініціювати ці зміни. Щоб ми на цьому етапі перетворилися в парламентсько-президентську республіку, терміново треба ухвалити рішення щодо зміни закону “Про вибори”, і ми глибоко переконані, що він повинен бути за пропорційною системою. Також організувати спільну дію законодавчої й виконавчої гілки влади за рахунок того, що можна було б через зміни до Конституції посилити контрольні функції Верховної Ради за виконанням законодавства.

Бо закони, як Ви знаєте, приймаються, але ця влада, якій ми вже давно дали чітку характеристику, що вона найкорумпованіша, мафіозно-кланова – вона не виконує закони, а використовує їх як ширму для прикриття своєї злочинної діяльності.

Василь Зілгалов

Ми з самого початку забули про одну річ, поки є час давайте послухаємо, як оцінюють діяльність опозиції і те, що Ви кажете, представники влади. Надаємо слово у запису речнику президентської адміністрації Сергію Васильєву.

(Запис) Сергій Васильєв

Треба взагалі з’ясувати, яка в них мета – у спільному альянсі. Якщо мова йде про мету, яку вони проголосили, ідучи на акцію – це “Геть, Кучму” – якщо тільки ця мета – а що буде далі? Припустимо, Кучма пішов, так, як вони дуже хочуть, далі що? Ліві і праві почнуть претендувати на зайняття місця Кучми. Не думаю, що вони будуть тягти з капелюха папірця, де буде написано: або Симоненко, або Ющенко.

Вони ж чітко висунули своє гасло. Причому тут національні інтереси і “Геть Кучму”?

Говорити можна про все, що завгодно. Якщо прагнути неконституційним шляхом змінити владу, можна підібрати найнеймовірніші аргументи, тобто можна вигадати все, що завгодно для того, щоб не діяти законним конституційним шляхом (вибори через парламент, через відповідні правила, які були встановлені нормальним законним шляхом).

Якщо проаналізувати дії, наприклад, Ющенка, то важко зрозуміти, яка в нього мета. У кожного з учасників акцій 16 вересня є своя мета. Якщо мова йде про дострокові вибори, мені здається, навряд чи ця версія буде мати успіх, бо немає підстав, щоб це здійснилося.

Василь Зілгалов

Представників влади лякає не тільки альянс лівих і правих, направлений проти влади, але і тривалість цих акцій. Може ви заспокоїте владу і скажете, який термін може бути цих акцій і як скоро вони досягнуть своєї мети?

Левко Лук’яненко

Я можу обрадувати владу, в тому числі, пана Васильєва. Наприклад, резолюція Львівського віча, на якому було біля 50 тисяч громадян, закликає й оголошує, що акції протесту безстрокові і будуть продовжуватися доти, доки Кучма не піде у відставку.

Другим актом після відставки Кучми буде нормальний процес: Верховна Рада оголосить вибори президента і будуть висунуті різні кандидатури, і громадяни оберуть, кого захочуть.

Отже, хай Васильєв не лякає, бо він сам, очевидно, перелякався. Важливо, щоб був відкритий шлях до нормального конституційного розв’язання подальшої проблеми.

Суть не в тому, що далі робити, як Кучма піде, а як самого Кучму раніше відправити у відставку.

І тут, я думаю, Конституція дає величезні права Верховній Раді. Якщо б ми зібралися у парламенті і нас було понад 300 депутатів, тоді можна було б запропонувати Кучмі піти у відставку, почати процедуру імпічменту і при бажанні цю процедуру можна було б зробити доволі швидко.

Думаю, що конфлікт між владою ( і символом її – Кучмою) та нацією настільки гострий, що його бажано б було розрядити мирним способом. Мирний спосіб – це відставка Кучми і вибори нового президента. Дуже не хотів би, коли влада дуже опиралася б і тим штовхала людей думати вже про зброю. Не дай боже до такого дійти. Краще розв’язати мирним способом.

Марина Пирожук

Але президент на захотів йти на діалог з опозицією.

Левко Лук'яненко

Це перший його нерозумний крок.

Петро Симоненко

Хочу господіну Васильєву все-таки порекомендувати повернутися до того, як відбувалися у нас вибори. Вони відбувалися під шаленим тиском адміністрації, людей залякували. Робітника попереджали: проголосуєш не так, як сказали – виженемо з роботи. Що робили з лікарями, вчителями! Що робилося в лікарнях, коли хворих виганяли з лікарні, якщо він не забезпечував голосування за Кучму або певні політичні сили. Голосувала вся армія:” Струнко й уперед до скриньки”. В тюрмах, я вибачаюсь, це просто жах був: голос у голос голосували за певну кандидатуру – Кучму.

Слухач

Те, що Кучму треба міняти і його режим – це однозначно. Також однозначно трохи сумніву – що буде робити опозиція, коли візьме владу. Чи вона буде ефективно діяти разом, чи буде боротися окремо між собою?

Петро Симоненко

Коли вперше зібралися представники опозиції, я запропонував, по-перше, зняти політичні інтереси конкретних лідерів. Друге – поставити головне завдання – спільні дії щодо відсторонення Кучми і режиму від влади.

По-друге. Люди тільки тоді нас зрозуміють ( це ми якраз і продемонстрували в політичній угоді), коли чітко скажемо – для нас боротьба за зміну системи влади, в першу чергу, підпорядкована боротьбі за покращення умов життя.

І ми, різні за розумінням економічних моделей розвитку суспільства, записали: треба народу повернути все те, що вкрали під час приватизації. Це наша економічна незалежність держави – робочі місця, рівень зарплатні, можливість наситити ринок товарами національної ознаки виробництва. Ми записали: повернути заощадження, і розуміємо, звідки ми повернемо. Не дамо спільними зусиллями різних політиків красти в держави.

Левко Лук’яненко

Коли б відбулися президентські вибори, ми б хотіли, щоб це були демократичні і справедливі вибори – це була б перша умова, були б висунуті різні кандидатури. І якщо були б вибори справедливі, а не такі, як досі, суцільна фальсифікація й ґвалтування виборців – то народ обрав би ту особу, яка достойна стати президентом. Далі...

Василь Зілгалов

Я перепрошую, але наш час вичерпано. Дякую, шановні гості. На цьому ми завершуємо передачу. До зустрічі.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG