Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:58

Християнська віра і християнська дія


Християнська віра і християнська дія

Київ, 20 вересня 2002 - Підводка для ведучого “Віра, коли діл немає, мертва в собі... як тіло без Духа мертве, так і віра без діл – мертва!” – говорив у середині 1-го століття нашої ери Яків, брат Ісусів. Впродовж майже двох тисячоліть від того часу проблема співвідношення між вірою і справою, яка робить віру видимим фактом особистого й суспільного життя, лишається в центрі не лише найретельніших богословських розвідок, але й полеміки людей не дуже вчених. В усі часи і серед усіх народів люди дуже просто визначали чи живе в їхніх ближніх віра, визначали по справах ближніх і визначали непомильно. Християнська віра і християнська дія...

Років зо три тому, в невеличкому містечку на Черкащині одна бабуся дала мені доволі яскравий урок із соціології, філософії та антропології релігії водночас. Характеризуючи християнські чесноти своїх сусідок, вона визначила одну з них як “богомільну”, а іншу – як побожну. “Богомільна” тільки-но й знає, що постує й молиться, але ніколи нічим не поділиться й не допоможе, - пояснювала стара. – Побожна, як ви певно здогадалися, завжди готова прийти на допомогу, ніхто від неї не чув лихого слова і молиться вона, впевнена бабуся, до Бога, а не про людське око. “Яка користь, брати мої, - говорив про те ж саме апостол Яків, - коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?” Літня православна парафіянка напрочуд точно сформулювала розрізнення, яке могло стати і ставало підставою для присвоєння науковий ступенів із теології й соціології. Хоча, зрозуміло, що вона ніколи не чула про соціальну доктрину Церкви, про внутрішню й зовнішню релігійні орієнтації та про глибинну здатність людини до трансцендентного.

Християнство, яке виразно й беззастережно розділило світ горній і дольній, ніколи, однак, не нехтувало цим недосконалим, гріховним, але гідним спасіння світом. Якщо прагнеш життя вічного для себе, прагни його і для інших, - навчали отці церкви. І Христос, як ми пам’ятаємо, посилав своїх учнів до краю землі – навчати й хрестити. Навчати й хрестити – це означає свідчити Христа. Але свідчити Його можна лише власним прикладом, а той хто свідчить зовсім не обов’язково має бути досвідченим проповідником – набагато істотнішою у більшості випадків є його чи її щоденна поведінка, ставлення до праці, до колег, до довкілля зрештою. Дослідження як дрібних, так і гігантських місіонерських агенцій довели, що люди звертаються до Христа зовсім не внаслідок багатотисячних стадіонних євангелізацій, а через цілком конкретних осіб, які довели, що їхня власна віра спонукає їх на відповідні дії та спосіб життя.

Це дуже прості істини, які, проте, не тьмяніють з роками й століттями. Адже не можна бути християнином у храмі і полишати свої переконання біля церковного порога.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG