Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:20

Міжнародна конференція «Освіта й сім’я в постатеїстичних суспільствах»


Міжнародна конференція «Освіта й сім’я в постатеїстичних суспільствах»

Київ, 20 вересня 2002 - У Києві відбувається міжнародна конференція “Освіта й сім’я в постатеїстичних суспільствах”, в якій беруть участь богослови, вчені, церковні й світські педагоги з України, Росії, Франції, Італії, Великої Британії, Сполучених Штатів Америки. Серед учасників – такі блискучі філософи й богослови, як Сергій Аверинцев, Микола Лоський, Микита Струве, Джованна Паравечині. Втім, готових відповідей на питання, як повернути в школи й родини Бога, зробити освітній процес по-справжньому гуманістичним, ніхто, звісно, не має. Тобто, ідеал існує, але способи його втілення лишаються дуже дискутивною проблемою. Майже як у Кафки: “Пункт призначення відомий, але шлях до нього від нас є прихованим.”

Природно, назва конференції - “Освіта й сім’я в постатеїстичних суспільствах” - є дуже умовною, адже жодна країна у світі, у тому числі оголошена атеїстичною 35 років тому Албанія, такою насправді не була. Очевидно, організатори конференції прагли підкреслити масштабність завдань, які стоять перед релігійним навчанням й вихованням у суспільствах, над якими було поставлено довгий і виснажливий експеримент із насильницького викорінення релігії. Причому сім’я й освіта виявилися на передньому краї надзвичайно гострої боротьби. Вже наприкінці 20-х років учителів, які просто уникали говорити про Бога на уроках, почали цькувати – радянська школа відтоді стала войовничо антирелігійною. Родина – домашня церква – лишалася останньою фортецею релігійного виховання впродовж кількох десятків років, причому облога цієї фортеці здійснювалася з усією можливою жорстокістю. Тому беззастережну рацію мав професор Сорбони Микола Лоський, коли, порівнюючи радянське відокремлення школи від церкви з відокремленням у Франції, він визнав їх подібними лише на перший погляд. Франція, котра вважається однією з найсекулярніших країн Європи, ніколи доконечно не вигонила священнослужителів із школи; у більшості пострадянських країн їх не квапляться повернути туди. Голова Держкомрелігій Віктор Бондаренко зазначив однак, що повернення релігійного навчання й виховання до української школи обов’язково відбудеться і воно буде не поверненням до взірців початку минулого століття, а українською редакцією європейської моделі релігійних викладів, ґрунтованою на добровільному виборі, повазі до віровизнаневих переваг учня та до його гідності.

А італійська вчена Джованна Паравечині попередила пострадянських колег, що європейській моделі релігійних викладів у школі загрожує принцип нейтральності, коли вчителя хочуть перетворити на звичайну збірню фактів про релігію, на комп’ютер, який беземоційно видає інформацію. Авторитет необхідний школяреві, який вивчає релігію. Але він має бути не авторитетом зовнішньої влади, а супутником, який запропонує учневі гіпотезу і зможе потім довести її правильність. І ще одне дуже важливе зауваження пані Паравечині стосується екуменізму в школі. Вона вважає проповідь християнства дітям без цього неможливою, як неможливим є навчання й виховання людини поза наукою сприйняття іншого.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG